36. Степові говори української мови.

Ці говірки, охоплюючи широкі простори українського степу й Донбасу, сусідять на півночі з подільськими говірками південно-західних діалектів, а також із середньонаддніпрянськими і слобожанськими говірками південно-східних діалектів, на заході — з молдавськими говірками, на сході — з російськими. Степові говірки належать до наймолодшої формації, які виникли внаслідок численних дозаселень і переселень, що інтенсивно почалися лише з XVIII — поч. XIX ст. і тривали в пізніші часи. Українське населення приходило в цей край переважно із Середньої Наддніпрянщини, Поділля, Волині, а також з Полісся та Слобожанщини. Крім того, в освоєнні його брали активну участь і представники інших народностей. Ці говірки досліджені порівняно слабко. Проте наявні вже дані свідчать про їхню відчутну неоднорідність, що дає підстави розрізняти серед них такі підгрупи: нижньонаддніпрянські (степові наддніпрянські), східностепові (донецькі), західностепові , південнобессарабські. Фонетичні ознаки: а) поширеність у багатьох

говірках гіперичного «окання», яке полягає в заступленні початкового [а] в словах іншомовного походження через [о], що спостерігається в схстепових, а також у зхстепових та пдбессарабських говірках та в заступленні початкового або серединного [у] через [о] як відштовхування від «укання» в зхстепових та пдбессарабських говірках; б) пом'якшена вимова приголосних [д], [т], [з], [с], [л], [н] перед [і] будь-якого походження; в) у ряді степових говірок дзвінкі приголосні в кінці слів і перед глухими нерідко оглушуються; г) ствердіння або часткове ствердіння [ц'], а також [с] перед [а] (звичайно в зворотній частці с'а). Морфологічні ознаки: а) в О.в. одн. іменників жін. роду поряд із закінченнями -ojy, -ejy можливі також паралельні усічені закінчення -ой, -ей; б) у частині степових говірок іменники І та II відмін м'якої групи підпадають часто під вплив твердої групи і приймають її закінчення; в) у Д.в. і М.в. одн. іменників І відміни та в М.в. одн. іменників II відміни перед закінченням -і в багатьох говірках унаслідок вирівнювання основи

сталося заступлення [з], [ц], [с] через [г], [к], [х]; г) поширеність закінчення -іу в Р.в. множ. іменників жін. та серед. роду; д) прикметники жін. роду, а також займенники в багатьох говірках у Д.в. і М.в. одн. мають форми, що збігаються з формами Р.в. одн.; е) у прийменникових конструкціях предметно-особового займенника нерідко опускається; є) у зхстепових та пдбессарабських говірках інфінітив звичайно закінчується на -ти, а в нижньонаддніпрянських і в схстепових — на -т'; ж) у формах 1-ої ос. одн. тепер. часу дієслів II дієвідміни звичайно немає переходу [д], [т], [з], [с] у відповідні шиплячі, причому в правобережних степових наголос звичайно стоїть на основі, у лівобережних — на закінченні; з) нерідко паралельне вживання в 3-ій ос. одн. тепер. часу в дієсловах II дієвідміни форм типу ходе, носе і ходит', носит' при переважанні в різних говірках то першої, то другої з них.

37. Слобожанські говори та їх виникнення.

Це говірки порівняно нової формації, що виникли внаслідок заселення і дозаселення Слобідської України, починаючи приблизно з XVI ст., що набрало особливої інтенсивності з середини XVII ст. і тривало пізніше. Сформувався внаслідок взаємодії і дальшого розвитку переселенських середньонаддніпрянських, східнополіських, частково подільських та південноросійських говірок, структурний зв'язок з якими простежується досі. Слобожанський говір — один з новожитніх говорів південно-східного наріччя української мови. Поширений у південно-східних районах Сумської і Харківської, північних районах Луганської, а також на суміжних землях Росії (південні райони Курської, західні, центральні, південні, східні райони Білгородської, південні,західні райони Воронізької та північно-західні райони Ростовської областей Росії). Слобожанський говір значною мірою накладається на історичну територію Слобідської України; межує на сході з південноросійськими говірками, на півдні — зі степовим говором, на заході — з середньонаддніпрянським говором. Слобожанський говір внутрішньо здиференційований мінімально. Лише кількома рисами умовною лінією, яка пролягає по течії річки Оскіл, говір поділяється на східні й західні говірки. Фонетичні ознаки: а) сильніше «укання», тобто наближення ненаголошеного [о] до [у], зокрема перед складами з [у], [о], [и] та після губних приголосних при наявності в деяких говірках, зокрема в суміжних з російськими говірками, «акання», тобто зближення ненаголошеного [о] з [а]; б) у деяких говірках як наслідок відштовхування від «укаючих» говірок виникло гіперичне «окання», тобто заступлення [у] на [о]; в) збереження ненаголошеного [и] і звуження ненаголошеного [е] з наближенням його до [и]; г) пом'якшена вимова приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед [і] будь-якого походження; д) паралельне вживання [л], [л-]; е) двофонемна структура [мн] замість [мj] по багатьох говірках. Морфологічні ознаки: а) в О.в. одн. іменники чол. роду м'якої групи нерідко приймають закінчення -ом замість -ем; б) у Р.в. одн. іменники III відміни мають паралельні форми з закінченнями -і, -и; в) у східних і північних слобожанських говірках у Д.в. і М.в. одн. іменників І відміни сталося заступлення [з], [ц], [с] перед закінченнями на [г], [к], [х]; г) у Д.в. і М.в. множ. від іменників поширені паралельні форми на -ам, -ах і на -ім, -іх; д) в іменниках типу люди, гості поширені паралельні форми О.в. множ. на -ами, -ми; е) прикметники твердої групи в Н.в. і З.в. одн. в багатьох говірках підрівняли свої форми під м'яку групу; є) у Д.в. і М.в. одн. в багатьох говірках прикметники і займенники жін. роду мають закінчення -і з утраченим кінцевим [й]; ж) інфінітив має паралельні форми на -т' і -ти; з) наявні форми 1-ої ос. одн. тепер. часу від дієслів II дієвідміни звичайно без чергування [д], [т], [з], [с] з відповідними шиплячими; и) ненаголошене закінчення 3-ої ос. одн. тепер. часу дієслів II дієвідміни втрачає кінцевий [т]; і) у східній частині слобожанських говірок у 3-ій ос. одн. дієслова І дієвідміни зрідка мають у закінченні [т']; ї) вживаються паралельні закінчення -ат\ -ах у 2-ій ос. множ. тепер. часу і -іт', -іт у 2-ій ос. множ. наказ. способу; й) дієслова в 3-ій ос. множ. приймають закінчення дієслів І дієвідміни -ут', -ут; к) спорадичне вживання дієприслівників на –а.