32. Закарпатський говір та його особливості.

Ці говірки поширені переважно на території Закарпатської області, за винятком Рахівського району. Східна межа їх починається від р. Шопурки, а західна проходить приблизно по р. Лабірцю; на півночі вони межують з північнокарпатськими говірками, а на півдні — з говірками румунської та угорської мов. Середньозакарпатські говірки досить строкаті. Серед них виділяють чотири говіркові групи: 1) марамороські; 2 ) боржавські; 3) ужанські; 4) верховинські, що є перехідними до північнокарпатських говірок. Фонетичні ознаки: а) сильне звуження фонеми [е] перед м'якими приголосними, яка реалізується в звукові, що майже збігається з [и]; б) етимологічні [о], [е] в новозакритих складах відбиваються по-різному: в ужанських і марамороських говірках заступаються через [у], в боржавських — [ÿ], а у верховинських — [і]; в) розрізняються фонеми [ы] та [и], причому остання є звичайно рефлексом давнього [і], а фонема [ы] в частині ужанських і боржавських говірок нерідко лабіалізується і зближується у вимові з [о]; г) послідовне оглушення дзвінких приголосних у кінці слів і перед глухими приголосними всередині слів і одзвінчення глухих приголосних перед дзвінкими та сонорними приголосними і перед голосними; д) наявні звукосполуки [гы], [кы], ]хы], хоч в ужанських говірках звичайно виступають [ги], [ки], [хи]. Морфологічні ознаки: а) поширеність у багатьох говірках двоїнної флексії -ма (-има, -іма) в О.в. множ. прикметників, деяких займенників, іменників; б) вживання

питального займенника тко, ко і похідних від нього, зокрема неозначених ткос', кос'; в) у багатьох говірках у формах 1-ої ос. одн. [г], [к] основи дієслів не переходить у [ж], [ч]; г) стягнені форми дієслів І дієвідміни колишнього III класу в 2-ій і 3-ій особі одн. в багатьох говірках; д) форми майб. часу складені типу буду ходити, за винятком

марамороських говірок; е) форми вищого і найвищого ступенів порівняння в багатьох говірках (за винятком ряду північних) творяться за допомогою частки май; є) наявні особово-чоловічі форми числівників.

33. Гуцульський говір та відображення його в художній літературі і народній творчості.

Ці говірки поширені на Гуцульщині, а саме: в південно-західних районах Івано-Франківської, в гірських районах, зокрема у Вижницькому і Сторожинецькому, Чернівецької і в східній частині, зокрема в Рахівському районі, Закарпатськоїобластей. На півночі і сході східнокарпатські говірки межують з покутсько-буковинськими і середньо-закарпатськими говірками карпатської групи говорів, де розмежувальна лінія проходить приблизно по р. Шопурці (доплив р. Тиси), а далі на північ по р. Бистриця-Солотвинська (доплив р. Бистриці, що впадає в Дністер); на півдні вони межують з румунськими говірками. Фонетичні ознаки: а) звук [е] характеризується обниженою артикуляцією і набирає забарвлення [а], тобто звучить, як [а]; б) ширша, дещо обнижена артикуляція [и] в напрямку до [е], внаслідок чого ця фонема навіть під наголосом звучить, як [е]; в) м'які [т'], [д'] послідовно, як і в покутсько-буковинських говірках, заступаються [к'], [г']; г) збереження давньої м'якості [р'] як у кінці, так і всередині слів; д) шиплячі, як і в покутсько-буковинських говірках, зберігають свою давню м'якість; є) ствердіння [ц], зокрема в кінці слів, а також перед [а], [у]. Морфологічні ознаки: а) у дієслівних формах 1-ої ос. одн. і 3-ої ос. множ. тепер. часу немає після губних вставного [л] перед закінченнями; б) як і в покутсько-буковинських говірках, у формах 3-ої ос. множ. тепер. часу дієслів II дієвідміни втрачається [т] у закінченні; в) у 2-ій ос. одн. атематичні дієслова мають форми jiш’, даш'; г) у 3-ій ос. одн. тепер. часу дієслів І дієвідміни колишнього III класу в стягнених закінченнях виступає [т]; д) у формах умов. способу виступає частка бих; є) форми найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників творяться за допомогою частки май. У повісті Гната Хоткевича «Довбуш» мовлення

персонажів твору стилізоване під гуцульський говір, про що свідчить низка фонетичних,

морфологічних і лексичних діалектизмів. Чимало лексичних діалектизмів ужито й в

авторський мові, зокрема в описах природи, побуту гуцулів, полонинського господарювання. Степан Пушик використав гуцульські діалектні риси у повісті "Перо Золотого Птаха". Діалектну лексику різної тематики широко використано в мові повісті. Лексичні діалектизми відбивають помітний пласт матеріальної й духовної культури гуцулів. Повість Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" – високохудожній твір, написаний під враженням перебування письменника на Гуцульщині на початку XX ст. Вивчали гуцульський народний фольклор такі дослідники, як Іван Франко, Іван Петличний, Михайло Станівський, Микола Лесюк, Федот Жилко й Броніслав Кобилянський.