Тема: Історичні етапи розвитку української культури.

Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:

-визначати фактори,які вплинули на витоки української культури;

-називати характерні риси культури Київської Русі;

-виділяти особливості культури України 14-18 ст.;

-відобразити ознаки національно-культурного відродження к.18-19ст. та 20-тір 20ст.

-виділяти етапи розвитку та особливості вітчизняної культури радянського періоду та новітнього часу.

План.

1. Становлення української культури.

2. Українська культура козацько-гетьманської доби.

3. Розвиток української культури в ХVІІІ – ХХ ст.

Теоретичний мінімум: - природа (народ, традиція, звичай, обряд, фольклор, кобзар, дума, козак, православне братство, братська школа, дідаскал); - людина (світогляд, гуманізм, ренесанс, бароко українське, класицизм, релігія, церква, православ’я, католицизм, полонізація, ієзуїт, уніатство, полеміка, лавра); - суспільство (менталітет, література, мистецтво, архітектура, парсуна, ктитор, колегія, гімназія, університет, академія, просвіта, писемність, друкарня, реалізм).

Основна частина.

Передумови становлення української культури:

• самобутня культура східних слов’ян;

• культурні традиції Київської Русі;

• староукраїнська культура.

Церковна система навчання зберігалася в українських землях до ХVІІІ ст. Церква використовувала освіту насамперед у своїх власних інтересах. Церковні канони стримували розвиток культури і мистецтва. Але, незважаючи на церковні обмеження, світські мотиви поступово проникали в літературу і мистецтво. Проблеми реального життя людини починали займати помітне місце у духовному житті суспільства.

Напрямки розвитку духовної культури Основні віхи становлення українського книгодрукування:

• 1941р. – початок слов’янського книгодрукування: майстер Фіоль надрукував у Кракові на церковнослов’янській мові Часослов, Октоїх, Тріодь.

• 1547р. – Іван Федоров видав у Львові перші друковані книги в Україні – „Апостол” і „Буквар”.

• 1575 – 1582рр. – діяльність літературно-наукового гуртка в Острозі та друкарні Івана Федорова.

• 1596р. – у Вільні надрукована „Граматика словенська” і найперший слов’яно-український словник Лаврентія Зизанія.

• 1616р. – вийшов у світ першодрук Києво-Печерської лаври – „Часослов” як навчальний посібник для братських шкіл.

• 1619р. – надрукована граматика Мелетія Смотринського, яка була перекладена майже на всі слов’янські мови.

• 1619р. – вийшло друком „Євангеліє Учительноє” Кирила Транквилаона Старовецького.

• 1627р. – надрукований науково-енциклопедичний „Лексиконъ Славеноросский” Памви Беренди.

• 1635р. – вперше надрукований „Патерик” Києво-Печерської лаври.

• 1674р. – вийшов друком „Синопис” Інокентія Гизеля – перший підручник історії.

У ХVІ – ХVІІ ст. в українських землях з’являються легальні осередки української культури – православні церковні братства.

На базі освітнього осередку в Острозі була заснована перша на українських землях школа слов’яно-греко-латинського типу (Острозька академія).

УКиєво-Печерській лаврі виник культурно-освітній осередок учених людей – богословів, педагогів, редакторів, перекладачів, лінгвістів, коректорів, письменників, поетів. Вони розгорнули широку діяльність на базі лаврської бібліотеки та друкарні.

Виник новий жанр літератури – полемічна література.

Велике історичне значення для збереження і розвитку українського народу та його культури мала визвольна війна 1648 – 1654 рр. та об’єднання України з Росією.

У козацько-гетьманський період набула розквіту культура запорізьких козаків. В добу козацької культури виникло мистецтво кобзарів –творців українського героїчного епосу. З мистецтвом кобзарів (бандуристів) пов’язана українська народна поезія.

Яскравою сторінкою історії української культури є козацьке бароко. В культурі козацького бароко. В культурі козацького бароко основні риси західноєвропейського стилю бароко переплелися з характерними особливостями українського менталітету.

В українському живописі з’являється портретний жанр – парсуна. З ним пов’язаний розвиток світського образотворчого мистецтва. Проявом розповсюдження світських рис в релігійному мистецтві був так званий ктиторний портрет. Проявом демократизму в мистецтві був такий вид живопису, як народна картинка. В українських хатах популярною картинкою був „Козак Мамай”.

Досягненням декоративного мистецтва були пишні, великі, багато оздоблені іконостаси.

У часи бароко складається Київська поетична школа, яка була утворена викладачами і випускниками Академії, відчувається піднесення віршованої поезії та драматургії.

У ХVІІ – ХVІІІ ст. формується українське музичне мистецтво. В середині XVІІ ст. була організована музично-хорова школа Києво-Могилянської академії. У гетьманській резиденції ХVІІІ ст. місті Глухові була організована музична школа.

Початок процесу формування професійного музичного мистецтва був пов’язаний з творчою діяльністю педагога і композитора Миколи Дилецького – автора „Граматики мусикійської”. Значний вплив на розвиток музичного мистецтва мала творчість перших професійних композиторів – випускників Київської академії Максима Березовського (1745 – 1777рр.) і Артемія Веделя (1767 – 1808рр.), а також Дмитра Бортнянського (1751 – 1825рр.).

Видатною постаттю перехідного етапу в розвитку української культури був Григорій Сковорода (1722 – 1794рр.). Всім своїм життям і творчістю він утверджував принципи демократизму, просвітництва і гуманізму.

Григорій Сковорода був оригінальним мислителем і письменником. У своїх філософських та літературних працях Сковорода піддає критиці людські пороки, забобони, несправедливий суспільний устрій та створює ідеал істинної людини.

Духовність розглядалася Сковородою як боротьба добра і зла. Сковорода вбачав у людині дві антагоністичні частини з точки зору її становлення, розвитку і реалізації як особистості.

Поетичні твори Григорія Сковороди були зібрані у збірку „Сад божественных песней» байки – в збірку „Басни Харьковскія”.

Наприкінці ХVІІІ ст. починається новий період розвитку української культури. Вона поступово визвиляється від архаїчних, церковнослов’янських рис. Слабнуть і традиції козацької культури. У нових соціально-економічних умовах соціокультурне життя наповнюється новим змістом. У цей період починає сформовуватися українська літературна мова. Поступово світська література займає головне місце в духовній культурі.

Поява нової літератури і драматургії пов’язана з творчістю І.П.Котляревського (1769 – 1838рр.). він написав знамениту „Малоросійську Енеїду” та п’єси з українського народного життя „Наталка-Полтавка” і „Москаль-чарівник”.

Центральною постаттю нової української літератури і мистецтва став Т.Г.Шевченко (1814 – 1861рр.), який був викупленим з кріпосної неволі та влаштований в Імператорську Академію мистецтв у Петербурзі, завдяки зусиллям відомих діячів російської культури – поета В.А.Жуковського, художників А.Г.Венеціалова, К.П.Брюлова, артиста М.С.Щепкіна та інших. Він увішов в історію української культури як великий реалістичний поет-демократ і художник.

Зачинателем художної прози в українській літературі став Г.Ф.Квітка-Основ’яненко (1778 – 1843рр.). 1834 року вийшли друком „Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком».

Значний внесок у розвиток реалістичної прози зробили І.С.Нечуй-Левицький (1838 – 1919рр.), Марко Вовчок (М.О. Вилинськая-Маркович) (1833 – 1907рр.), Панас Мирний (П.Я.Рудченко) (1849 – 1920рр.), О.Ю.Кобилянська (1863 – 1942рр.), І.Я.Франко (1856 – 1916рр.), М.М.Коцюбинський (1864 – 1913рр.).

З цікавими драматургічними творами виступили у цей період такі письменники, як Г.Ф.Квітка-Основ’яненко, М.Л.Кропивницький (1840 – 1910рр.), М.П.Старицький (1840 – 1904рр.), І.Я.Франко, І.С.Нечуй-Левицький, Панас Мирний.

ХІХ століття ознаменувалось в українській культурі становленням професійного музичного і театрального мистецтва. 1882 року М.Л.Кропивницький створив першу професійну трупу українських акторів. У ній грали Садовський (М.К.Тобілевич), В.Грицай, І.Бурлака, Карпенко-Карий (І.К.Тобілевия). Музичну і вокальну підготовку здійснював педагог і композитор М.В.Лисенко.

Першу українську оперу „Запорожець за Дунаєм” (1862р.), створив С.С.Гулак-Артемовський (1813 – 1873рр.).

Центральною постаттю українського музичного мистецтва став М.В.Лисенко (1842 – 1912рр.). Він залишив велику музичну спадщину: пісні, романси, дуети, хори, оперети, опери.

Український живопис ХVІІІ – ХІХ ст. розвивався у руслі європейського процесу зміни художніх стилів.

Мистецтво рококо, яке прийшло на зміну українського бароко, відбило у пишних іконах, портретах козацької старшини та міщан останні роки козацько-гетьманської державності.

У другій половині ХVІІІ ст. центром художнього життя стає Імператорська Академія мистецтв. Її вихованцями були відомі хадожники-виходці з України: А.Лосенко, Д.Левицький, В.Боровиковський, К.Головачевський, І.Саблуков, І.Сошенко.

За сто років у художньому житті змінювали одне одного, а інколи співіснували, такі стилі, як рокайль, сентименталізм, романтизм, класицизм.

У другій половині ХІХ ст. в Україні розквітає реалістиний живопис. Розвиток реалістичних жанрів був пов’язаний з діяльністю „Товариства пересувних художніх виставок”.

З Україною пов’язана творчість таких відомих художників, як Микола Ге (1831 – 1894рр.), Архип Куїнджі (1842 – 1910рр.), Іван Айвазовський (1818 – 1900рр.), Ілля Рєпін (1844 – 1930рр.). В Україні з’явилося багато цікавих художників, які працювали у пейзажному і побутовому жанрах: С.Святославський, В.Менк, В.Орловський, К.Крижицький, М.Дубовський, М.Ткаченко, С.Васильківський, К.Костанді, Л.Жемчужников, І.Соколов, К.Трутовський, М.Пимоненко, П.Левченко, М.Ярошенко та ін.

Розвиток скульптурного мистецтва у цей період був пов’язаний з творчістю таких скульпторів, як П.П.Забіла (1830 – 1917рр.), Л.В.Позен (1849 – 1921рр.), Б.В.Едуардс (1860 – 1924рр.).