Спостереження та вимірювання витрат часу (хронометрування)

Після заповнення лицьового боку карти та проведення всіх заходів щодо підготовки до хронометражу розпочинають безпосередньо хронометрування, тобто вимірювання витрат часу за елементами операції, зафіксованими у листі спостереження. Зазвичай для хронометрування застосовуються спеціальні однострілкові чи двострілкові секундоміри з секундним і хвилинним діленням циферблата, що дозволяють виконувати більш точний відлік тривалості окремих прийомів. Оброблення результатів спостережень, записаних за десятковою системою, потребує значно меншого часу.

Залежно від мети хронометражу та характеру виконуваної роботи спостереження може бути суцільним (безперервним) або вибірковим.

При суцільному хронометруванні за час спостереження обліковують та вимірюють всі явища, що вивчаються, при вибірковому спостереженні  – лише частину однорідних явищ, які виявляються під час спостереження.

У практиці хронометражу розрізняють три способи хронометрування:

1. вибірковий, за окремими відліками затрат часу;

2. суцільний, за поточним часом;

3. цикловий.

Вибірковий спосіб хронометрування окремих прийомів або дій за окремими відліками затрат часу застосовується переважно при вимірюванні нециклічних або випадково повторюваних витрат часу, наприклад, при визначенні витрат часу на зміну інструменту, правку шліфувального круга тощо. Застосування цього способу потребує встановлення як початкової, так і кінцевої фіксажної точки. Техніка виконання виміру витрат робочого часу полягає в тому, що в момент початку даного прийому, що визначається за початковою фіксажною точкою, включають секундомір, рух стрілки якого у момент закінчення прийому зупиняється, потім визначають час, записують його в хронокарті, після чого стрілка натисканням кнопки повертається у вихідне положення.

У момент початку наступного елемента операції чи при повторенні даного прийому перелічені дії виконуються повторно. Переривчатість спостереження дозволяє користуватися однострілковими секундомірами.

Переваги даного способу полягають у тому, що визначення тривалості кожного прийому чи елемента операції не потребує спеціальних арифметичних обчислень; про ступінь стійкості хроноряду спостерігач може мати уявлення вже в процесі хронометрування; значно спрощується форма хронокарти. Недоліками його є: неминуче відставання натискання кнопки та повернення стрілки секундоміра, внаслідок чого витрати часу зменшуються на величину від 0,002 до 0,006 хв.; неможливість звіряння загальної тривалості періоду спостереження з сумою отриманих тривалостей за окремими елементами, а також важкість виявлення причин виникнення окремих відхилень у процесі спостереження; більш високі вимоги до кваліфікації спостерігача. Тому в практиці нормування достовірнішим і найпоширенішим є хронометрування за поточним часом.

При хронометруванні за поточним часом включений секундомір не зупиняють до завершення спостереження. Кінцеве показання секундоміра є також і сумою тривалостей всіх елементів операції та зазначених при хронометруванні відхилень від нормальної тривалості чи способу виконання того чи іншого елемента. Це дозволяє здійснити перевірку правильності та достовірності проведених спостережень.

Допущена спостерігачем помилка у фіксації тривалості того чи іншого елемента відіб’ється на тривалості наступного за ходом процесу елемента; таким чином, увага нормувальника чи хронометражиста буде звернена на наявну неточність або помилку.

Цикловий спосіб хронометрування застосовується в тих випадках, коли неможливим є безпосереднє вимірювання часу кожного окремого прийому, дії чи руху внаслідок дуже малої тривалості. В цьому випадку виміри витрат часу виконують за групами окремих прийомів, дій або рухів.