- •Головні передумови виникнення вищої школи як нової галузі психологічних знань.
- •Криза освіти та завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні.
- •Предмет і основні категорії психології вищої школи.
- •Методологія і принципи психологічного дослідження студентів.
- •Класифікація методів збору та інтерпретації емпіричних психологічних фактів.
- •Психологічна характеристика студентства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості.
- •Суперечності та кризи студентського віку.
- •Адаптація студента до навчання у вш, її види та умови ефективності.
- •Типологія особливості сучасних студентів.
- •Діяльність студентів та її психологічні особливості. Темперамент і характер як передумови діяльності.
- •Пізнавальні психологічні процеси студентів та їх значення в процесі навчання та виховання.
- •Емоційно-вольові процеси та психічні стани студентів.
- •Навчально-професійна діяльність студентів та її особливості.
- •Самостійно робота студентів.
- •Наукова робота студента.
- •Професіоналізація особистості студента.
- •Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності.
- •Роль самовиховання в професійному зростанні студента.
- •Рекомендації студентові щодо власного професійного зростання:
- •Причини неуспішності студентів та шляхи їх усунення.
- •Психологічні особливості студентських колективів та їх характеристика.
- •Розвиток студентської групи та міжособистісні стосунки в ній.
- •Проблеми лідера та лідерства у студентській групі.
- •Психологічні особливості студентського самоврядування.
- •Загальна характеристика діяльності викладача внз.
- •Психологічні передумови підвищення ефективності діяльності викладача внз.
- •Види діяльності викладача внз.
- •Педагогічне спілкування та його особливості у виші.
- •Способи комунікативного впливу викладача та типологія його взаємовідносин зі студентами.
- •Психологічна характеристика педагогічної взаємодії на рівні викладач-студент.
- •Труднощі та бар’єри в професійно-педагогічному спілкування викладачів та шляхи ї подолання.
- •Діалогічне спілкування та його психологічна характеристика.
- •Протиріччя і конфліктні ситуації в педагогічній взаємодії та засоби їх регулювання.
- •Педагогічна творчість та її особливості.
- •I. Особистісні здібності:
- •II.Дидактичні здібності:
- •III. Організаційно-комунікативні здібності:
- •Педагогічний процес як система.
- •Дидактичні системи та моделі навчання і їх особливості.
- •Вузівська дидактика як форма організації навчального процесу у вищій школі.
- •Теорія наукової освіти !!!
- •Університет як поєднання викладання та наукового дослідження. !!!
Педагогічна творчість та її особливості.
Піднесення світової університетської освіти у ХVIII-ХIХ століттях, у т.ч. і в Україні и(Києво-Могилянська академія, Харківський і Київський університети та ін.) сформувало такий образ професора університету: багатство наукових знань, наявність власної школи викладання, педагогічна майстерність, вільнодумство, честолюбство вченого й толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення у деяких викладачів. Т.Г.Шевченко з любов’ю писав про високе покликання педагогів, які метою свого життя вважали самовіддане служіння народові.
У відповідності з новою філософією вищої освіти сучасний викладач не може бути лише транслятором науково-культурного й професійного досвіду (це успішніше можна зробити за допомогою новітніх інформаційних технологій) або носієм незаперечної істини, що має бути засвоєна студентами. Ще П.П. Блонський писав: “Ми не збираємося навчити студента “усьому”, але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно”.
Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності. Її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (І.А. Зязюн).
Критеріями педагогічної майстерності викладача є такі:
доцільність (за спрямованістю);
продуктивність (за результатами – рівень знань, умінь і навичок студентів, ступінь їхньої вихованості);
оптимальність (у виборі педагогічних засобів);
творчість (за змістом професійної діяльності).
Висока ерудиція, володіння педагогічною технологією і методами навчання забезпечують успіх педагогічної діяльності, що і є педагогічною майстерністю. Все це молодий викладач може досягнути вже в перші роки самостійної педагогічної праці, якщо забезпечуватиме не тільки викладання студентській аудиторії певного обсягу наукових знань, а й (що дуже важливо) взаємодію між цими знаннями та студентами.
Поступово з примноженням педагогічного досвіду викладач починає виокремлювати стержневі ідеї розв’язання педагогічних завдань, заново для себе відкриває психологічні та дидактичні принципи, уміє передбачити результати своїх дій, “випереджаючи” умови їхнього досягнення. При аналізі й оцінці своєї професійної діяльності він уже бачить за
кожним конкретним педагогічним рішенням певну конструктивно-методичну схему, загальну педагогічну ідею та вдосконалює шляхи її практичного втілення.
Своє педагогічне мистецтво викладач виявляє в тому, як він організовує самостійну навчальну роботу студентів, у якій спосіб контактує з ними й підбирає потрібний тон педагогічного спілкування в різних педагогічних ситуаціях. Це й настанова на розуміння думок іншої людини, на сприйняття інакшого погляду, а також уміння доводити власну думку, переконувати в ній студентську аудиторію – тобто орієнтування на діалогічне мислення. Центральний тягар у синкретичній (діалогічній) культурі припадає на унікальну особистість та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і точку зору, незалежно від соціально-рольового статусу суб’єкта.
Мистецтво викладання полягає в умінні будувати зі студентами діалог, і не тільки зовнішній, а й внутрішній (діалог навіть при слуханні лекції). Внутрішній діалог уміщує критичне сприймання інформації, розмірковування з її приводу, самовизначення як слухача. У зв’язку з цим слушним э висловлювання К.Д. Ушинського, що “керівництво процесами педагогічної взаємодії і спілкування-це справжнє педагогічне мистецтво” .
Педагогічна діяльність стає справжнім педагогічним мистецтвом - педагогічною творчістю, для якої характерна зміна власних думок і новизна педагогічної позиції, що виникає під час проектування педагогічного процесу і структурування його змісту, і варіювання педагогічних задумів у процесі їхнього втілення у практику. Педагогічна творчість щодо реалізації викладачем педагогічних планів у студентській аудиторії має свої особливості:
жорстоко лімітована в часі (тривалість лекції або семінарського заняття);
здійснюється систематично й безперервно;
настанова тільки на позитивне вирішення педагогічної проблеми;
підвищена відповідальність, адже результати педагогічної діяльності викладача пов’язані з особистісним зростанням майбутнього фахівця, його професійним становленням;
педагогічна діяльність – це особлива творча діяльність, творення на людях (театр одного актора), а тому потрібна воля, уміння управляти своїми емоціями та здібність до саморегуляції.
Масштаби творчих педагогічних задач різні, серед них такі: внесення нового у зміст, форми й методи навчальної роботи; вирішення досі не чуваних питань і проблем, які виникають у педагогічному процесі; побудова композиції заняття; визначення обсягу і способів організації самостійної навчальної роботи студентів; втілення педагогічних задумів у студентській аудиторії; варіювання запланованого вже під час проведення заняття та ін.
Педагогічна творчість викладача, звичайно, формується під час практичної діяльності, але дуже важливо постійно аналізувати свою роботу, зіставляти її результати з надбанням психолого-педагогічної науки, критично оцінювати власні успіхи, шукати причини можливих невдач, поєднувати теорію з практикою навчально-виховної роботи. “Творчість – не професія, а ставлення до своєї праці”(народна приказка).
Прояв творчості має прямий зв'язок із креативністю в мисленні й почуттях. У мисленні – це сприятливість до нових ідей, чутливість до проблем, гнучкість і оригінальність думки в розробці нових завдань. У почуттях під час процесу спілкування – це подолання емоційних бар’єрів, здібність управляти власними емоціями, психологічна проникливість у емоційний світ партнерів по спілкуванню.
Педагогічна творчість часто відбувається як імпровізація, за якої створення нового та його відтворення збігається у часі. Проте імпровізація ґрунтується на попередньому досвіді, і нерозривна від інтуїції. Наприклад, під час проведення заняття виникає чимало непередбачуваних ситуацій (запитання з аудиторії, які вимагають негайного пояснення, уточнення та інтерпретації змісту навчального матеріалу тощо), заплановане іноді змінюється, а нове педагогічне рішення стає ефективнішим. Педагогічний успіх залежить від ерудиції викладача, глибини його професійних знань, від роботи думки, уяви і навіть від його емоційного піднесення. Тут має значення не тільки науково-теоретична підготовка викладача, а також володіння ним методикою викладання, рівень його загальної культури ведення діалогу, мистецтво педагогічного спілкування.
Педагогічна творчість – завжди співтворчість викладача зі студентською аудиторією. Її інструментом є інша людина, а результатом – надбання студентами розуму, почуттів і волі. Це також наближення майбутнього фахівця до самостійної творчості та відповідальності, хоча результати виявляються через якийсь час (наприклад, у роботі колишнього студента вже як вчителя).
Розглянуті якості мислення викладача забезпечують успішність його педагогічної діяльності, сприяють виробленню відповідних педагогічних стратегій, здійсненню тактичних прийомів впливу і визначаються як педагогічні здібності. Педагогічні здібності – комплекс якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності і забезпечують легке оволодіння цією діяльністю і досягнення у ній високих результатів.
Актуальне дослідження, присвячене проблемі формування педагогічних здібностей, було проведено Н.В. Кузьміною, яка обґрунтувала такі положення:
Глибина та різнобічність знань педагогів не завжди збігається з продуктивністю їхньої педагогічної діяльності – у цьому разі очевидно, що компенсація відбувається завдяки спеціальним педагогічним здібностям.
Рівень розвитку педагогічних здібностей часто не збігається з рівнем ставлення педагога до справи, набагато перевищуючи його, або, навпаки, відстаючи від нього.
Педагогічний досвід (стаж роботи) сам по собі не призводить до структурних змін у педагогічній діяльності, що характерні для високого рівня майстерності. Оволодінню педагогічною майстерністю, ймовірно, завжди сприяють педагогічні здібності.
Залежно від швидкості входження в педагогічну діяльність та її успішність розглядають два рівні педагогічних здібностей: перцептивно - рефлексивний, спрямований на об’єкт і суб’єкт, та проективний, спрямований на способи впливу на об’єкт.
Для перцептивно - рефлексивного рівня педагогічних здібностей характерні такі ознаки:
Особлива чутливість до об’єктів дійсності, які спричиняють інтелектуальний та емоційний відгук до суб’єкта педагогічного впливу, сильне почуття емпатії, що виявляється у швидкій, порівняно легкій проникливості у психологію вихованця (“відчуття об’єкта”).
Особлива чутливість до змін, які відбуваються в об’єкті педагогічної діяльності під впливом різноманітних засобів педагогічного впливу, та причин, які викликали ці зміни (“відчуття міри”).
Особлива чутливість до переваг та недоліків своєї педагогічної діяльності, які виявляються під час взаємодії з вихованцями.
Проективний рівень педагогічних здібностей пов'язаний:
а) до конструювання способів педагогічного впливу;
б) до організації педагогічної дії;
в) до комунікації з вихованцями;
г) до аналізу причин успіхів і невдач під час здійснення педагогічної діяльності.
Умовно всі педагогічні здібності можна поділити на три групи: особистісні (є якостями, властивостями особистості), дидактичні (пов’язані з передачею інформації іншим), організаційно-комунікативні (пов’язані з організаторською функцією і спілкуванням).
Розглянемо ці педагогічні здібності стосовно викладача вищої школи (за Н.В. Кузьміною).