Питання для самоконтролю:

1. Які граматичні категорії має іменник?

2. У чому полягають особливості використання іменників у професійному мовленні?

3. Як іменники поділяються на групи?

4. Як відмінкові закінчення мають іменники ІІ відміни чоловічого роду?

5. Як визначається рід абревіатур?

6. Які існують особливості відмінювання термінів-складних іменників?

Тема 6 Особливості використання граматичних форм прикметників у професійному мовленні

Питання теми:

Я

Прикметник – це частина мови, що виражає ознаку предмета і відпові-дає на питання який? чий? (новий, університетський, програмний).

кісні прикметники. Стилістичне розрізнення форм ступенів порівняння прикметників. Відносні та присвійні прикметники. Найуживаніші види прикметників у професійному мовленні.

Прикметник – це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? (новий, університетський, програмний).

У чому полягає специфіка творення якісних прикметників і їх використання у професійному мовленні?

За характером ознаки, яку виражають прикметники, особливостями творення вони поділяються на якісні, відносні і присвійні.

Якісні прикметники виражають такі ознаки пред-

мета, що можуть виявлятися більшою чи меншою мі-

рою (важкий, складний, довгий). Найголовнішою гра-

матичною ознакою якісних прикметників є їх здатність

утворювати форми ступенів порівняння. Кожен із сту-

пенів має дві форми: просту і складену.

• Вищий ступінь порівняння вказує, що в одно-

му предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш, -ш (складний – складніший).

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ (буква щ пишеться у прикметниках кращий, товщий, вищий; буквосполучення жч пишеться у прикметниках важчий, ближчий, дужчий, дорожчий).

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш або менш (важкий – більш важкий або менш важкий).

• Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най- (міцніший – найміцніший).

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня сполук від усіх (за всіх), над усе (наприклад: спокійний – найбільш спокійний, спокійніший від усіх).

У науковому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передається звичайно аналітичною формою (за допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто, дуже тощо), оскільки творення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці форми вільно відмінюються й широко вживаються в ролі означень; вони сприймаються як стилістично нейтральні, в той час як однослівні форми мають чітке розмовне забарвлення.

У чому особливості вживання відносних та присвійних прикметників у професійному мовленні?

Відносні прикметники виражають ознаку предмета опосередковано – через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (навчальна аудиторія, комп’ютерний клас). Саме відності прикметники переважають у науковому мовленні, тому що максимально точно вказують на ознаки предметів, явищ, процесів, наприклад: кольоровий графічний адаптер, зарядний пристрій, алюмінієвий дріт, стільниковий зв'язок тощо. Крім того, відності прикметники конкретизують значення термінів для їхнього використання в окремих галузях знання: квадратична форма (математичний термін) – граматична форма (мовознавчий термін); мережевий протокол (термін галузі телекомунікацій) – стислий протокол (термін документознавства); енергозалежна пам'ять (термін комп’ютерних наук) – мимовільна пам'ять (фізіологічний термін). У науковому мовленні відносні прикметники беруть участь у творені термінів-словосполучень. У професійному мовленні галузей телекомунікацій, електроніки та комп’ютерної техніки такі прикметники найчастіше позначають:

• ознаку предмета відносно до дії, процесу, стану (обмінна буферизація, змінні дані, рухоме зображення, послідовне кодування);

• ознаку об’єкта, явища за призначенням (звуковий генератор, імпульсний випрямляч, захисне блокування, супутникова антена, палітурна голка);

• ознаку об’єкта, явища за функціональністю (світлове випромінювання, телекомунікаційна лінія, безперервне вимірювання, ручне введення);

• ознаку об’єкта відносно до місця, часу (вхідні дані, постійні коливання, послідовне кодування, внутрішній діаметр);

• характеристику предмета за матеріалом виготовлення (магнітний диск, коаксіальний кабель, двожильний кабель, ламінована стрічка, алюмінієвий дріт);

• ознаку об’єкта, явища відносно до кількості (подвійна буферизація, двійкове кодування, чотирибайтове число, первинний запис, одноелектронний транзистор).

Відносні прикметники, на відміну від якісних, є похідними і утворюються за допомогою суфіксів -н-, -ов-, -льн-, -ичн- від іменникових, дієслівних, числівникових, прислівникових основ. Наприклад: автомат → автоматичне блокування; вектор → векторна величина; телефон → телефонний зв'язок; контакт → контактний запис; розрахунок → розрахункова величина; початок → початкові дані; тон → півтонове зображення; ультразвук → ультразвукове випромінювання; коливати – коливальний рух; обчислювати → обчислювальна задача; алгебра → алгебричні функції та ін.

Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?

Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (ректорів кабінет, Сергіїва шапка, собача шкіра). Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів, можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати-земля).

Способи творення присвійних прикметників:

• від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн) (товаришів, Сергіїв, студентів);

• від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), -їн (-ий) (орлине крило, заячий хвіст).

У деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, -їв (зозулине дитя, соловейкова пісня).

Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (собачий, коров’ячий).

Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних (наприклад, срібний перстень (відносний прикметник) – срібний голос (якісний).

Присвійні прикметники чоловічого роду в родовому відмінку однини мають закінчення -ого, а не -а. Отже, треба писати: Відродити славу Свято-Пантелеймонового монастиря; Після закінчення Карлового університету. Написання Свято-Пантелеймонова монастиря, Карлова університету є помилковими.

Присвійно-відносні прикметники, на відміну від присвійних, що виражають належність індивідуальній особі, вказують на більш узагальнену віднесеність.

Присвійно-відносні прикметники творяться від прізвищ винахідників за допомогою суфіксів присвійних прикметників -ів- (-їв-) та суфіксів відносних прикметників -ськ (ий), -цьк (ий). У науковому мовленні вони виступають як терміни-словосполучення: Р. Броун → броунівський рух; Е. Холл → холлівський ефект; В. Рентген → рентгенівський апарат; Дж. фон Нейман → фон-нейманівська архітектура.

Потрібно звертати увагу на значення прикметників-паронімів. Так,здатний – це спроможний, такий, що має змогу, силу, певні дані щось зробити: аспірант здатний виконувати експе-

риментальне дослідження; здібний означає обдарований, такий, що має здібності: здібний аспірант. Загальноприйнятий – це визнаний усіма, узвичаєний; натомість загальноприйнятний – такий, якого всі можуть визнати й прийняти.