2. Оформлювання результатів наукової діяльності

Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукової діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, праці, доповіді, повідомлення, монографічного дослідження, відкриття тощо.

План – короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; порядок розміщення частин викладу, його композиція.

Типи за структурою: простий (викладено лише основні питання), складний (поруч з основними викладено додаткові питання); за типом речень-пунктів плану: питальний, номінативний.

*Тезовий план¹ – сформульоване основне положення абзацу, його мікротема. Типи: вторинні (для виділення основної інформації у джерелі, створення моделі змісту тексту), оригінальні (створюють як первинний текст, вони можуть бути ключовим елементом майбутньої наукової розвідки або стислою формою презентації результатів наукових досліджень).

Вимоги до складання тез:

• чітке та стисле формулювання думок;

• викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів (тези нумерують, виділяють основне слово);

• якщо текст великий, то в кінці тези вказують номер сторінки джерела).

Вимоги до оформлення тез у вигляді публікації:

• у правому верхньому куті аркуша – ПІБ автора;

• кожна теза – з нового рядка;

• обсяг – 2-3 стор. Через 1,5-2 інтервали.

Структура тези:

1. Преамбула (1-2 тези).

2. Основний тезовий виклад (3-6 тез).

3. 3. Висновкова теза (1-2).

Виписки – цитати або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту. Вимоги: зазначати джерело і номер сторінки, брати в лапки, краще робити на окремих картках.

Конспект – стислий виклад змісту, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що в сукупності є коротким письмовим викладом змісту книги, статті, лекції тощо.

Способи фіксації: мовні (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовні (схеми, таблиці).

Види конспекту за способом складення: стислий, докладний.

Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух:

• аудіювання;

• мисленнєве оброблення почутого;

• письмова фіксація.

Види за способом викладу:

• плановий (укладається за попередньо складеним планом статті, книжки, лекції);

• текстуальний (створений переважно з цитат, це джерело дослівних висловлювань автора);

• вільний (поєднання виписок, цитат, тез);

• тематичний (укладається на одну тему, але за декількома джерелами);

• опорний (система опорних сигналів, що мають структурний зв’язок).

Види за походженням:

• конспект усних відповідей;

• конспект друкованих праць; конспект електронних джерел.

Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

Покликання – уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела та вказівкою на відповідну сторінку.

Загальні вимоги до цитування:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, у якій його подано в джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців позначають трьома крапками або трьома крапками в кутових дужках;

в) кожну цитату супроводжують покликанням на джерело; за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку.

Види оформлення покликань:

• [1, с.2], 1 – номер у списку літератури, а 2 – номер сторінки;

• [Караванський 2004, 245], перша частина – прізвище автора та рік видання праці, а друга – номер сторінки;

• Покликання на декілька праць [2; 44; 56].

Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, який уміщують наприкінці роботи, але готують на початку її написання.

Способи розташування літератури у списку:

• абетковий (нумерація за прізвищами авторів або назвами праць, якщо автори не зазначені);

• за типами документів (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо);

• хронологічний (переважно у працях історичного спрямування);

• у порядку цитування (переважно, якщо список використаних джерел невеликий)).

Бібліографування – вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа.