Fotozhurnalistyka

31

пов’язано з тим аспектом розгляду проблеми, який його в даному випадку цікавить.

3.І, нарешті, репортажний спосіб зйомки. Фотограф спостерігає насправді сцену, у якій він вбачає естетичну, інформативну, філософську або яку-небудь іншу цінність. Або ж він знімає подія, розвиток яких непідвладний його волі. Репортажні знімки можуть з’явитися і як результат уміння автора знімати прихованою камерою, не ховаючи її від тих, кого він знімає.

Які ж відмітні ознаки репортажного способу зйомки?

Ця зйомка без втручання в дію, яка відбувається, компонування матеріалу безпосередньо в рамці видошукача фотоапарата.

Розглянемо специфіку використання різних способів зйомки у фотожурналістиці.

Виходячи з особливостей і можливостей постановочного методу зйомки, можна, на наш погляд, стверджувати наступне. Очевидно, що фотожурналіст не вільний конструювати на знімках світ своїх фантазій, світ, який він вигадав. Це завдання мистецтва, художньої фотографії. Фотожурналістика, як уже відзначалося, безпосередньо пов’язана з фактами реальної дійсності.

4.А чи можливий у фотожурналістиці метод відновлення фактів? Адже він, здавалося б, спрямований якраз на те, щоб зобразити на фотографії подію, що відбуваласяя насправді; подію, яка залишилася в минулому.

Треба пам’ятати, що неможливо силою навіть найбільш блискучих організаторських і режисерських здібностей повторити або зобразити життя для зйомки. Тому що в даному і подібному випадках ми маємо справу з бажанням підробитися під «життя як воно є», під правду. А така підміна протипоказана фотожурналістиці, може бути розцінена як свого роду фальсифікація. Такою ж фальсифікацією обертаються, наприклад, знімки урочистого вручення нагород ювіляру, диспути, повторені, програні ще раз на прохання фотожурналіста, який запізнився на зйомку або не зумів домогтися успіху при безпосередній зйомці самої події. Звичайно, якщо фотожурналіст методом відновлення факту знімає фотоінформацію фальш фотографії, можливо, буде мало відчутна. Але це не змінює принципової сторони справи. Існує певна професійна етика, існують закони, які не можна порушувати, незалежно від того, чи буде порушення виявлено.

Мабуть, найпоширенішим варіантом постановочного способу зйомки є підготовка, вибір умов, у яких буде розвиватися реальна дія, організація ситуацій. Очевидно, що при цьому методі зйомки активно проявляється воля автора, його суб’єктивні уявлення про те, як повинен виглядати той чи інший факт дійсності. Якщо ці уявлення засновані на глибокому дослідженні реальності, розумінні глибини явища, якщо в результаті задуму автора форма знімка набуває виразності, то обраний метод можна визнати плідним.

Але досить часто організація дії призводить до умовності, схематичності, банальності знімків. Як правило, це наслідок того, що у

32

фотокореспондента просто не було ні часу, ні бажання, а, можливо, і здібностей вникнути у те, що відбувається, вловити в дійсності те, що може розповісти глядачеві про досліджуваний факт. Фотожурналіст орієнтується на ті асоціації та уявлення, що лежать на поверхні, на вже розроблені варіанти формального рішення. І у результаті – ще один штамп, скажімо, усміхнений робочий у верстата тощо.

Важливою умовою даного способу зйомки є вміння автора організувати її таким чином, щоб людина, яку фотографують, не втратила своєї природності, невимушеності, щоб умови, поставлені фотожурналістом, не подавили індивідуальності його героя.

Таким чином, можна зробити висновок, що постановчий спосіб у фотожурналістиці можливий у тому випадку, якщо він передбачає створення умов для розвитку реальної події, а не підміняє цю подію чимось вигаданим, сконструйованим автором.

Постановочні фотографії можуть бути правдиві, глибокі за змістом і виразні за формою, але вони не дають такого відчуття справжності, як фотографії, зроблені репортажним методом. Останні показують дійсність такою, якою вона постає перед фотографом у процесі свого постійного руху й зміни. На репортажних фотографіях ми бачимо життя таким, як воно є, хоча саме це поняття пов’язане з суб’єктивним сприйняттям дійсності, з тим, що сам авторвін у ній зазначає, воліє, що він хоче сказати глядачеві.

Репортажний спосіб зйомки знаходить дуже широке використання в журналістиці. Він відповідає вимозі відображення конкретних фактів реальної дійсності, послідовно виявляє документальну специфіку фотографії.

І в тих випадках, коли документальність, достовірність зображеного, у силу тих чи інших обставин, набуває особливої важливості та цінності, репортажні знімки виграють у порівнянні з постановочними.

Для сучасної фотографії характерно шанобливе ставлення до дійсності, до людей і ситуацій, що стають об’єктами зйомки. Воно полягає в тому, що фотожурналіст частіше сам намагається пристосуватися до умов зйомки, ніж пристосовує їх до себе, виходячи зі свого попереднього задуму. Цю тенденцію можна зводити до ідеї про те, що тепер у фотожурналістиці панує репортаж. Ні, постановочні роботи продовжують посідати своє визначенне місце майже серед усіх жанрів. Але справа в тому, що при сучасній постановці майстер намагається виявити й зберегти в характері свого героя те, що дійсно в ньому є, а не те, що повинно в ньому бути. Таке ж завдання вирішується і при використанні репортажного методу зйомки.

Отже, способи зйомки можна умовно розділити на три види: постановочний, тривале фотоспостереження, репортаж.

Найбільш органічним для фотожурналістики є репортажний спосіб зйомки. Репортажні знімки показують дійсність такою, якою вона постає перед фотографом у процесі свого постійного руху, зміни. На репортажних фотографіях видно реальне життя. Репортаж найбільш послідовно виявляє документальну природу фотографії.

33

Але не можна применшувати і значення постановки або тривалого фотоспостереження. Вони можуть з великим успіхом бути використані в фотожурналістиці, звісно, при умові, якщо вони не фальсифікують дійсність.

Тема № 5. Жанри фотожурналістики. Інформаційні жанри.

План

1.Поняття жанру у фотожурналістиці. Аспекти розподілу жанрів.

2.Інформаційні жанри.

2.1.Фотозамітка. Особливості жанру.

2.2.Фоторепортаж. Особливості жанру.

2.3.Фотозамальовка та її особливості.

1. Найбільш невизначеним у науці про мистецтво (можна віднести це це й до фотопубліцистики) є поняття «жанр». Цим поняттям зазвичай позначаються будь-які специфічні структурні модифікації, за винятком видових і родових.

Вид – це найбільш загальне поняття, що означає формальну спільність діяльності. Наприклад, фотопубліцистика – вид журналістської творчості, фотографія – вид художньої діяльності, вид мистецтва. Поняття «рід» застосовно до наступного рівня класифікації явищ того чи іншого виду діяльності. У мистецтві відображення дійсності здійснювалося і відбувається у рамках таких родів, як епос, лірика й драма.

І, нарешті, жанр – це наступний щабель класифікації. У його основі лежить певний тип зображення людини, події, явища, тип зображення самого життєвого процесу, певний спосіб зображення характеру й вчинків людини, людської спільноти.

Жанри журналістики багато в чому мають витоки в жанрах літератури так само, як жанри фотожурналістики – в жанрах фотота образотворчого мистецтва.

Але, якщо говорити про видові та родові сутності фотожурналістики, вона, звичайно, ближче журналістиці. А в журналістиці є ще й такі жанри, як інформація, інформаційна замітка, репортаж, нарис, коментар, есе, фейлетон, памфлет. І з усіма цими жанрами у прямому й безпосередньому зв’язку перебуває фототворчість, фотожурналістика.

До цих жанрів варто додати й такі, що були запозичені з декоративноприкладного та оформлювального мистецтва, мистецтва дизайну – колаж, монтаж, композиція, фотоілюстрації.

У практиці фотожурналістів можна виділити два види жанрів – інформаційні та публіцистичні. До першого належать фотозамітка, фотозамальовки, фоторепортаж, фотосерія. До другого – фотокореспонденція, фотонарис, фотомонтаж.

34

Розмежуванням за видами служить характер відображення дійсності: констатація, тобто опис, і інтерпретація, тобто аналіз, узагальнення, вираження своєї точки зору автором.

2. Що характерно для інформаційних жанрів?

Фоторепортера часто називають ловцем миттєвостей. Під поняттям «мить» мається на увазі новий факт. Фотожурналіст знімає для газети й журналу, а читачам не потрібен застарілий матеріал. Тому від фоторепортера потрібна оперативність у роботі. І не тільки це.

У різноманітті дійсності фоторепортер повинен знаходити і запам’ятовувати суспільно важливі, злободенні моменти.

Отже, для творів інформаційних жанрів характерні:

–констатація нового факту чи події, які відбувається;

–оперативність відображення;

–злободенність змісту.

Творам публіцистичним властиве більш широке охоплення дійсності. Відображається, як правило, не один факт, а декілька. Факти в даному випадку являють собою не емпіричну констатацію реальності, а служать засобом аргументації, розкриття явища. Навіть тоді, коли фотожурналіст загострює увагу на одному факті, розглядає його не ізольовано, а намагається виявити ті «нитки», якими він пов’язаний з однією або декількома сторонами дійсності. Відображення різних моментів суспільного життя в даній групі жанрів носить інтерпретуючий характер.

Для жанрів публіцистичного виду властиві:

–широта охоплення дійсності;

–багатоаспектність дослідження;

–масштаб узагальнень і висновків.

Слід зазначити, що, як і самі жанри, їхні види у практиці рідко виявляються в чистому вигляді. Нерідко доводиться спостерігати проникнення елементів однієї форми в іншу.

Отже, зупинимося на першій категорії жанрів фотожурналістики – інформаційних.

2.1. Фотозамітка являє собою форму оперативного відображення позитивних і негативних сторін соціальної дійсності. Цей жанр раніше інших виділився у фотожурналістиці.

Знімки з’явилися на газетних і журнальних сторінках як ілюстрації до текстових публікацій. Фотоілюстрація вже містила в собі деякі ознаки фотозаметкі. Справді, знімок пояснювальний текст, зовсім не дублював у буквальному сенсі словесний опис якого-небудь об’єкта, він повідомляв додаткову та якісно іншу інформацію. Фотографічне зображення не може бути рівнозначним, тотожним словесному. В іншому випадку в ньому відпала б необхідність. Але воно включається в текст на правах візуального абзацу. Про фотозамітку ми говоримо тоді, коли акцент в інформуванні переноситься на знімок, коли знімок відіграє провідну роль у відображенні факту, повідомленні новини.

35

Фотозамітка відома з двадцятих років минулого століття. Репортажний спосіб зйомки стає плідним у розвитку фотозаміткі, а людина – головним об’єктом відображення. Не тільки автомобілі, домни, а й факти трудової двяльності людини опинялися в полі зору фоторепортерів. Але найсуттєвіші досягнення пов’язані саме з використанням у фотозамітці репортажного підходу до відображення реалій.

Фотозамітка в сучасній пресі неоднотипна. Її характеризують відмінності творчих підходів до відображення дійсності – така реальність. Можна лише говорити про перспективність або неперспективність того чи іншого підходу. Тому, визначаючи особливості розвитку жанру, слід мати на увазі використання обох способів зйомки – репортажного і постановочного. Перспектива, як вважають дослідники, за репортажним способом відображення, так як він повніше відповідає історичному моменту, здатний давати інформацію, яка відповідає суспільній потребі та інтересам мас.

Зміни, які проявляються у фотозамітці, торкаються обох його компонентів – фотографічного й текстового. В останньому знаходимо приклади подолання стереотипності, він стає засобом розмови з читачем. Характерна структурна ознака сучасної фотозамітки – націленість на органічний зв’язок обох компонентів.

Якими ж вимогами керується фоторепортер, створюючи фотозамітку? Уміння підготувати фотозамітку передбачає здатність фотожурналіста знайти об’єкт, який буде цікавий газеті або журналу, і подивитися на нього

очима даного жанру.

Будь-який жанр відрізняється насамперед гносеологічної вибірковістю, тобто певним «ділянкою» пізнання дійсності. З цієї точки зору фотозамітка являє собою форму відображення фактів суспільного життя. У газетах нерідко публікації цього жанру мають позначення «фотофакт». Тим самим зазначається їх сутнісна ознака, точно вказується на призначення фотозамітки.

Але в житті незліченна безліч фактів. Фотожурналіст же може фіксувати тільки ті моменти, очевидцем яких він є. Таким чином, це повинен бути новий факт, почерпнутий із сучасності. Не випадково багато фотозаміток починаються словами «вчора» і навіть «сьогодні» або публікуються під рубрикою типу «Фото номера» або розміщуються в новинних підбірках разом із текстовими нотатками.

Наступна характеристика факту – це його актуальність.

Газета або журнал віддадуть перевагу тій фотозамітці, яка пов’язана зі злобою дня, тобто з тими моментами суспільного життя, які хвилюють читачів. До таких моментів відноситься коло загальнолюдських проблем, скажімо, збереження миру на землі, а також коло питань внутрішнього життя країни, політична активність мас, проблеми господарської діяльності, питання культури та низка інших тем.

Яким би соціально значущим факт не був, але, якщо він вчасно не потрапив на газетну смугу, його вплив на читача знизиться. Оперативність –

36

неодмінна вимога до роботи фоторепортера. Зазначені дві якості факту у фотозамітці – новизна й актуальність – існують у нерозривній єдності саме завдяки оперативності фотоінформації.

Важливою ознакою фотозамітки є й характер відображення. Фотозаметка констатує факт. І хоча констатація факту обмежується

фіксацією його як такого, без прояснення зв’язків з іншими фактами або лише позначенням таких зв’язків, це зовсім не означає, що фоторепортеру відводиться роль пасивного реєстратора дійсності. Навпаки, оперативність фотожурналіста передбачає активність його життєвої позиції, яка знаходить вираз у відборі фактів. Характер же відображення вказує насамперед на особливість оповіді, яка не завжди безпосередньо розкриває ставлення фотожурналіста до дійсності.

Нарешті, фотозамітка повинна нести достовірну інформацію. Нерідко достовірність невірно ототожнюють з наочністю фотоінформації. Не можна ототожнювати названі поняття. Наочність – властивість мови фотографії. Достовірність – показник справжності, правдивості. Отже, відображення факту у фотозамітці опосередковано соціальною позицією автора, його світоглядом. Фотожурналіст повинен керуватися принципами, які зумовлюють правдивий показ фактів.

Такі основні характеристики фотозамітки. Охоплення дійсності в публікаціях цього жанру зазвичай обмежується питаннями: що? хто? де?

коли?

Отже, фотозамітка – жанр оперативної інформації про актуальні факти сучасної дійсності. Цей жанр використовується в періодичній пресі для відображення як позитивних сторін суспільного життя, так і негативних. Фотозаміку, яка викриває недоліки в соціальній сфері, нерідко називають фотозвинуваченням.

У сучасній практиці вітчизняної фотожурналістики можна виділити три різновиди фотозаметок: некоментовану, коментовану і розгорнуту.

Розглянемо кожну з них. Нерідко на газетних і журнальних сторінках читач знайомиться з новинами, поданими в короткій формі. Фотознімок відображає суспільно важливий факт, текстове пояснення (текстовка) наближена до

телеграфного повідомленням. Показано шматочок життя без будьякої авторської трактування, оцінки.

37

Читач сприймає відображений факт у контексті своїх знань, уявлень, досвіду, а також в контексті інших газетних матеріалів. Такий різновид фотозаміток називається не коментованою (мал. 8).

Уперіодичній пресі можна зустріти й такі фотозаметкі, які, повідомляючи про якийсь факт дійсності, позначають його місце в ряду інших фактів, містять оцінний елемент. У цих фотопублікаціях читач ніби чує голос автора, зауважує його ставлення до факту. Даний різновид фотозаміток, що передає ставлення автора до факту, називається коментованою фотозаміткою. У цьому різновиді фотозаміток творча активність суб’єкта зростає та виявляє себе в «тканини» публікації. Підкреслимо, оцінний момент в даному випадку не відділяється від факту, зливається з показом самого факту та не порушує інформаційноконстатуючій суті фотозамітки.

Такі фотозаметкі подаються на газетній шпальті найчастіше у вигляді окремої публікації під рубриками загального плану: «Фотоінформація», «Об’єктивно», «Стоп-кадр».

Нарешті, слід виділити ще один різновид фотозамітки – розгорнутої. Мова йде про фотопублікації, у яких факт отримує деталізоване відображення. Деталізація міститься як в тексті, так і в знімках.

В останньому випадку фотозамітка являє собою кілька знімків, пояснених текстом. У редакційних колективах такі фотопублікації іноді називають розширеною фотоінформацією.

Урозгорнутій фотозамітці «розширення» інформації досягається за рахунок деталізованого зображення або описи одного факту. У цьому важлива відмінність названої фотозамітки від фотокореспонденціі.

Не останню роль відіграє й те, як розміщена, яке місце в газеті чи журналі посіла фотозамітка. Можна виділити кілька форм подачі публікацій цього жанру.

Найчастіше фотозамітка розташовується автономно серед текстових матеріалів. Включається вона і в новинні підбірки, займаючи місце серед текстових заміток і тим самим підкреслюється жанрова спорідненість з ними. Іноді фотозамітка «відкриває» текстову публікацію, повністю зберігаючи свою структуру (фотографія і текстовка), у цьому випадку вона несе подвійне навантаження: формально є ілюстрацією текстового матеріалу, а по суті своїми засобами висвітлює тему.

Показово, що настільки лаконічному жанру, яким є фотозамітка, нерідко відводиться ціла сторінка або навіть розворот.

2.2. Фоторепортаж – поняття неоднозначне. У сучасній практиці цим терміном позначають і 1) спосіб зйомки, і 2) окремий інформаційний знімок, отриманий репортажним способом, і 3) кілька фотографій, що відображають розвиток якої-небудь події.

Очевидно, що в окремому знімку неможливо показати кілька моментів розвитку дійсності, не можна відобразити хід події, можна зафіксувати лише його фрагмент. Окремий знімок з пояснювальним текстом являє собою

38

фотозамітку. Для розуміння фоторепортажу як жанру прийнятне третє значення.

Становлення фоторепортажу тісно пов’язане з періодичною пресою. Перші кроки він зробив на сторінках журналів, хоча витоки фоторепортажу виявляються ще в XIX столітті. Вони проглядаються в спробах фотографів опанувати зйомкою «сцен з рухом».

Для розуміння розвитку жанру важливо усвідомити напрямок творчого пошуку. Відкриття фотосерії як засобу розгорнутого оповідання дозволило передавати повну інформацію про об’єкт зйомки. З’явилася можливість показати об’єкт із різних сторін, а також зафіксувати його в розвитку. Розглядаючи кілька знімків, на яких послідовно відображені окремі моменти події, читач, що володіє життєвим досвідом, здатністю до домислювання, може «домалювати» у пам’яті те, що не потрапило в кадр, здатний побачити за пунктиром фотографій суцільну лінію розвитку змісту.

Поява фоторепортажу, так само як і текстового, радіо- і телерепортажу, обумовлена потребою інформування мас про ті суспільні та природні реальності, які народжувалися на очах у журналіста.

Призначення даного жанру – відображення подій оточуючого нас світу. Специфіка об’єкта пізнання наклала відбиток на засоби й способи його відображення. Головне, це вміння вичленувати в суспільному житті події і

донести їх у наочному вигляді до читача.

Показ дійсності в розвитку обумовлює послідовну фіксацію різних її моментів. Таким чином, одна з ознак фоторепортажу – багатокадровий образотворчий ряд. Він дозволяє давати найбільш повну інформацію про об’єкт зйомки. Відповідно, у фоторепортажі, на відміну від фотозаміткі, можна виділити не тільки фабулу, але й сюжет. Уточнимо: фабулу «надає» дійсність, сюжет вибудовує автор. У фоторепортажі, як правило, кожен знімок займає природне, тобто хронологічно точне місце.

Іншими словами, жанр характеризується співвідношенням фабули й сюжету. Відповідність сюжету фоторепортажу дійсному ходу події як би розчиняє його у фабулі. Але оскільки фіксується у розвитку «шматочок» життя в публікації цього жанру постає в тій чи іншій мірі як закінчена дія (знімаючи, скажімо, спортивний поєдинок, фотожурналіст простежить усі його етапи, покаже і його розв’язку). Фоторепортаж, як правило, має і фабульне завершення. Отже, певною мірою можна говорити про його фабульно-сюжетну рівність.

У зв’язку з цим неважко зрозуміти, що в публікаціях цього жанру набувають значимість просторова й тимчасова координати відображення. Фоторепортаж будується, спираючись на них. Зазначена ознака виражає особливість як форми, так і змісту, оскільки обсяг змісту обумовлений формою.

Фоторепортажу відкриті «двері» в усі сфери людської діяльності, він з однаковим успіхом здатний відобразити і працю, і навчання, і науковий пошук, і відпочинок людей, не тільки висвітити позитивні сторони, а й

39

загострити увагу на недоліках. Але необмежена широта тематики у фоторепортажі характеризується однією якістю – оперативністю її відображення. Фотожурналіст, що працює в цьому жанрі, повинен тримати в полі зору те нове, що народжується сьогодні, і фіксувати його за ходом розвитку. Крім того, знятий матеріал необхідно швидко донести до читача.

Очевидно, що фоторепортаж має якості, які характерні для інформаційної групи жанрів. Він відповідає на ті ж питання що і фотозамітка: що? хто? де? коли? Але головне питання-відповідь фоторепортажу – як? Образотворчий ряд із текстом дає читачеві можливість слідом за фотожурналістом простежити, як розвивалася подія.

Увагу фотожурналіста може привертати не тільки те, що відбувається вперше, але й те, що вже в загальних рисах знайоме читачеві. Однак і в цьому випадку розповідь обумовлюється подієвим приводом. Такі фоторепортажі викликають інтерес у мас, оскільки в них автор розкриває якісь нові штрихи дійсності.

Фоторепортаж повинен будуватися обдумано, а не складатися з випадкових знімків і поверхневого тексту. Нерідко говорять про головні кадри образотворчого ряду, тим самим підкреслюючи другорядність інших. Точніше тут згадати про кульмінаційний момент, але він не буває без попереднього розвитку сюжету, ось чому важливо виразно показати всі фрагменти події.

Тут акцентовано увагу на знімках, оскільки вони є пріоритетними в будь-якому жанрі фотожурналістики. Але, тим не менш, текст до фотографій не можна вважати другорядним компонентом. Він також несе змістовне навантаження й повинен бути написаний у репортажному ключі: відрізнятися наочністю, яскравістю оповіді, передавати ефект присутності автора на місці події. Це додасть фоторепортажу переконливості, він стане незабутнім.

Виявлення основних рис жанру дозволяє зрозуміти його зв’язок із дійсністю. Але слід мати на увазі, що характер відображення у фоторепортажі рухливий, і залежно від завдань, творчих установок він може змінюватися.

Практика ілюстрування періодичних видань підтверджує це, виявляючи різновиди фоторепортажу. Нерідко фотожурналіст, очевидець події, фіксує хід її розвитку, констатуючи те, що відбувається, дає читачеві свого роду звіт про те, як відбувалася подія. Суб’єктивний момент, тобто авторська оцінка того, що відбувається, в публікаціях подібного роду виражена найменше. Лише іноді фотожурналіст вдається до конкретизації дії, і читач отримує можливість уявити картину того, що відбувається. Такого різновиду фотопублікацію можна визначити як хронікальний фоторепортаж. Викликаючи інтерес тій чи іншій стороні соціального життя, він впливає на аудиторію. Іншими словами, даний фоторепортаж виконує не тільки пізнавальну, а й мобілізуючу задачу, може спонукати до певних дій.

40

Для того щоб привернути увагу читача, повідомлення, що позбавлене коментарів, має володіти відповідними якостями. Хронікальний фоторепортаж досягає ефекту завдяки, по-перше, оперативності відображення, по-друге, новизні інформації, по-третє, детальному показу події. Очевидно, що названі якості, проявившись одночасно, можуть задовольнити очікування читача: швидкість відображення й новизна змісту збуджують інтерес, а розгорнутий показ дає якоюсь мірою закінченне уявлення про подію в дійсності.

Упрактиці ілюстрування періодичної преси виявляються публікації, у яких фоторепортер ставить перед собою завдання не тільки з достатньою повнотою показати подію, але й дати їйоцінку, тобто продемонструвати авторський погляд на неї.

Таким чином, у фоторепортажі «голос» автора може скласти істотну частину змісту. Цей різновид публікацій у пресі називається інтерпретуючий фоторепортаж.

Уньому інтерпретація може бути виражена будь-яким одним компонентом, фотографічним, текстовим, а також тим та іншим одночасно.

Отже, обидва різновиди жанру – хронікальний та інтерпретуючий фоторепортаж – практикуються у фотожурналістиці. Перший фоторепортер обирає, коли йому необхідно оперативно розповісти про подію, представити

їїв точних просторово-часових параметрах і цим обмежити своє завдання, другий обирає тоді, коли важливо показати не тільки дію об’єкта, але й прояснити її сенс. Авторське пояснення, оцінка стають органічним елементом змісту інтерпретуючого фоторепортажу.

Форми подачі фоторепортажів на газетних і журнальних сторінках різноманітні. Їх розташування залежить від актуальності теми, особливостей образотворчого ряду, сполучуваності з іншими матеріалами, оформлювальними традиціями періодичних видань. Зазвичай в газеті вони утворюють блоки. Можна зустріти в газетах так званий «наскрізний фоторепортаж» – розміщення образотворчого ряду на кількох сторінках. Тут слід підкреслити, що «наскрізний фоторепортаж» – термін оформлювальний, але це не жанр. Адже аналогічним чином можуть розташовуватися фотонарис, фотокореспонденція.

Звичайно, розташування фотоматеріалу на шпальтах – справа не тільки фотожурналіста, а й багатьох працівників видання. Однак автор першим повинен вирішувати це питання. Не випадково досвідчені фоторепортери ще при зйомці замислюються над тим, як виглядатиме фотопублікація в номері газети чи журналу.

Уроботі над фоторепортажем успіх супроводжуватиме фотожурналіста тоді, коли він знайде жанрове бачення й зможе реалізовувати його на всіх етапах творчого процесу.

2.3. Фотозамальовка.

Витоки жанру виявляються у далекому минулому, і пов’язані з соціальною фотографією. Ще в дореволюційний час демократично