69.Поняття та форми взаємодії органів слідства і оперативних підрозділів при провадженні досудового розслідування.

До першої групи слід віднести:

1. Спільне вивчення та аналіз матеріалів оперативної розробки чи перевірки.

2. Спільне планування слідчих дій, оперативно-розшукових і профілактичних заходів. Дана форма взаємодії органічно пов’язана з попередньою. Вони не можуть існувати одна без одної. Результатом вивчення та аналізу матеріалів є прийняття відповідних рішень, які в даному разі знаходять своє втілення у планах діяльності слідчого та співробітників оперативних підрозділів. Розробка таких планів дозволяє визначити оптимальний порядок, послідовність провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, виключити неузгоджені дій слідчого та органу дізнання. Розробка плану узгоджених слідчих дій та оперативно-розшукових заходів сприятиме не лише розподілу компетенції, а й координації дій суб’єктів.

3. Регулярний обмін інформацією про обставини конкретної кримінальної справи сприяє формуванню глибшого уявлення про подію злочину.

4. Проведення спільних службових нарад (навчань) з актуальних проблем взаємодії, а також обговорення результатів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з метою визначення ефективних та результативних шляхів розкриття злочину.

До другої групи форм взаємодії можна віднести такі:

1.Проведення органом дізнання слідчих дій за дорученням слідчого

(2. Взаємодія у процесі провадження конкретної слідчої дії або робота у складі слідчо-оперативної групи. Доручення в процесі такої взаємодії слідчий надає в усній формі. Беручи участь у провадженні слідчої дії, співробітник органу дізнання надає слідчому допомогу у спостереженні за учасниками, здійсненні пошукових дій, у тому числі із застосуванням технічних засобів і под. При цьому обмін інформацією відбувається у найкоротший час. Отримана у такий спосіб інформація негайно передається слідчому і може використовуватися для коригування тактики слідчої дії.

70. Питання моральності й етики досудового розслідування

Слідчий повинен бути об’єктивним, неупередженим, справедливим, гуманним, повинен мати витримку, урівноваженість, коректність. Ці якості конче необхідні слідчому, оскільки у процесі розслідування він вступає у відносини з багатьма людьми, так чи інакше причетними до злочинів, потерпілими з їхнім горем, стресами, з їх свідками, експертами, понятими, іншими особами, які залучаються до участі у справі. Тому слідчий повинен мати високі моральнісні якості, аби витримувати перенапруження фізичних і духовних сил у цих специфічних умовах.

Співвідношення моральних норм і тактичних прийомів у діяльності слідчого у значній мірі визначає характер його взаємовідносин з особами, що беруть участь у справі. Кримінально-процесуальний закон є основою як розробки тактичних рекомендацій, так і дотримання етичних вимог у діяльності слідчого, оскільки жодна слідча дія не може суперечити ні нормам, права ні вимогам моралі. Додамо до цього, що взагалі слідча діяльність попри всю її специфіку, не може суперечити єдиним для всього суспільства моральним нормам. Жодні відхилення від принципів і норм моралі у діяльності слідчого не можуть бути виправдані, оскільки ні закон, ні моральна свідомість суспільства, ні потреби слідчої практики не дають підстав для цього.

Методи і прийоми, тактичні дії підчас допиту обвинуваченого повинні відповідати вимогам законності, моральності, відсутності психічного насильства, що дає можливість вільного вибору допитуваним лінії поведінки.