istoria(1)

27.Воєнні дії в Україні у 1919-1920рр Для посилення своïх позицій Директорія в кінці січня 1919 року скликала “Трудовий конгрес” – своєрідний парламент, який затвердив акт “Злуки” – об’єднання УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року. Однак ситуація, в якій опинилася Директорія УНР була дуже несприятливою. Зсередини ïï послаблювали безкінченні суперечки між поміркованими (С. Петлюра) і лівими (В. Винниченко), щодо шляхів і цілей розбудови держави: національне визволення чи соціалістична революція за російським взірцем. Ззовні держава була оточена ворожими військовими силами: з півночі почався другий наступ більшовиків, з південного сходу загрожувала “біла” Добровольча армія А. Деникіна, за спиною якоï стояла Антанта, з заходу тиснули поляки. 6 лютого 1919 року більшовики вдруге захопили Киïв. Директорія переïхала до Вінниці, звідки намагалася створити фронт проти червоних військ. 9 лютого В. Винниченко подав у відставку і емігрував, а Директорію очолив Симон Петлюра. Навесні 1919 року ситуація в Украïні дещо поліпшилася: деморалізовані французські війська, які з грудня 1918 року знаходилися на Півдні Украïни, примушені були ретируватися, а більшовицький режим скомпрометував себе політикою “воєнного комунізму” з його “продрозверсткою” і здирливими реквізіціями, які обурювали селян. Вони стали схилятися на бік Директоріï і поповнювати Наддніпрянську арміюУНР, до якоï приєдналася і сильна УГА, і повстанські отамани Матвій Григор’єв та Данило Зелений. Більшовикам прийшлося вести боротьбу на двох фронтах: на південному сході проти Добровольчоï арміï А. Деникіна, яка захопила Донбас і просувалося до Харкова та Киïва, і на Правобережжі, де почала наступ на Киïв та Одесу армія УНР. 31 серпня директоріанські війська зайняли Киïв. Але в той же день сюди прибули і деникінські частини. Командування украïнськоï арміï, намагаючись найти порозуміння з “білими” для боротьби проти спільного ворога – більшовиків, наказало своïм військам залишити Киïв і відступити на Поділля. Однак А. Деникін – прихильник “єдиноï і неделимоï ” Росіï відкинув пропозиціï союзу і розпочав воєнні діï проти війська УНР. Це згубне рішення послабило його армію під час наступу на Москву, і було одним з факторів загальної поразки.Восени 1919 року ситуація в Украïні кардинально змінилася: Червона армія розгромила деникінців і відновила радянську владуЦе був третій наступ більшовиків на Украïну. у грудні 1919 року було вирішено перейти до партизанськоï форми боротьби у тилу большовиків. Почався перший Зимовий похід військ УНР під командуванням Юрія Тютюнника. С. Петлюра відправився до Варшави, сподіваючись на допомогу Польщі і Антанти, а лідер ЗУНР Є. Петрушевич, не поділяючи намірів С. Петлюри, у Відні сформував украïнський уряд у вигнанні (екзилі). 22 квітня 1920 року С. Петлюра підписав Варшавський договір між УНР та Польщею, яким остання визнавала незалежність Украïни, але відривала від неï західні землі. Це викликало протести уряду Є. Петрушевича, М. Грушевського, В. Винниченка, які перебували в еміграціï. Згідно договору, встановлювався військово - політичний союз між УНР та Польщею, спрямований проти радянськоï Росіï. Спираючись на значну військову і фінансову допомогу Антанти, 25 квітня 1920 р. союзники почали наступ на Киïв, який і заняли 6 травня. Однак це був ïх останній успіх. У червні почався контрнаступ Червоноï арміï, яка розгромила польсько-украïнські війська, і підійшла у серпні 1920 р. до Львова і Варшави. Але послаблені наступом і стратегічними помилками командування, радянські війська були розбиті під Львовом і Варшавою (“ чудо на Віслі”) і залишили Західну Украïну. У жовтні 1920 р. було підписано перемир’я, а у березні 1921 р. Ризький мир, за умовами якого Галичина і Західна Волинь переходили до складу II Речі Посполитоï, а вона, в свою чергу, визнавала Украïнську соціалістичну радянську республіку (УСРР) зі столицею у Харкові, яку більшовики проголосили ще у січні 1919 року. Таким чином, Директорія УНР втратила легальність, а рештки ïï арміï було інтерновано в польських таборах. Украïнська національна революція 1917 –1920 років, як і революція у середині XVII ст., закінчилася поразкою. Украïнці не змогли вибороти незалежність. Створена у 1919 році радянська Украïна була державою фіктивною, повністю підпорядкованою більшовицькому урядові у Москві. Західноукраïнські землі були захоплені Польщею, яка встановила там фактично окупаційний режим.Головними причинами поразки революціï були: по-перше, нерозвиненість украïнського національного руху, незавершеність процесу формування націï, по-друге, відсутність досвіду державного будівництва, серьозні ідейні розбіжності серед лідерів революціï; по-третє, громадянська війна і іноземна воєнна інтервенція, насамперед, більшовицькоï Росії і кайзерівської Німеччини, які посилювали хаос, анархію, руïну і безладдя. І, нарешті, відсутність підтримки з боку переможноï Антанти, яка надала значноï допомоги і Польщі, і “білому” рухові в Росіï, і краïнам Прибалтики, але зовсім ігнорувала украïнські проблеми і надії.

28. Україна в період НЕП(у) Намагаючись не допустити втрати своєї влади, більшовицьке керівництво змушене було вдатися до методів подолання кризи. Відмова від політики «воєнного комунізму» пов'язана з рішенням X з'їзду РКП(б) у березні 1921 р. про заміну продрозкладки продовольчим податком, розмір якого був удвічі менший за продрозкладку і заздалегідь був відомий селянам. Після здачі продовольчого податку селяни отримували право розпоряджатися надлишками своєї продукції. Заміна продрозкладки стала першим кроком нової економічної політики (НЕПу).У промисловості почалася здача в оренду націоналізованих дрібних і середніх підприємств їх колишнім власникам. Була проведена децентралізація управління промисловістю (замість главків підприємства об'єднувались в трести, яким надали господарську самостійність). Багато підприємств були переведені на господарський розрахунок, тобто їх діяльність мала на меті отримання прибутку. Скасовувалась загальна трудова повинність, створювався ринок робочої сили. Було здійснено перехід від зрівняльної заробітної плати до заробітної плати, що залежала від результатів праці.Була дозволена торгівля, яка замінила притаманний «воєнному комунізму» простий товарообмін. У великих містах почали діяти торгові біржі. В економіку активно залучались іноземні інвестиції у формі концесій. 1924 р. внаслідок грошової реформи в обіг була введена конвертована валюта — червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям. Джерелом постійного поповнення держбюджету стали податки. В Україні НЕП був упроваджений пізніше — з 1922 р. і його введення було ускладнене значними труднощами, більшими, ніж у районах Росії. Затримало введення НЕПу те, що у 1921 р. в українських селян залишався борг з продрозкладки за 1920 р., який був перенесений на наступний.Однак у цілому НЕП створив сприятливі умови для організації господарства на принципах ринкової системи і це сприяло пожвавленню і швидкій відбудові економіки. Вже у 1925/26 господарському році Україна в цілому досягла до воєнного рівня промислового виробництва. Ще успішніше розвивалось сільське господарство, яке базувалося в роки НЕПу на одноосібних селянських господарствах. 1927 р. оброблялося на 10 % більше землі, ніж 1913 р. В умовах НЕПу знову був відроджений прошарок підприємців, торговців та інших представників буржуазії, що легально здійснював свою економічну діяльність.Хоча НЕП виявився цілком життєздатним, в уяві більшовиків така політика не мала подальшої перспективи. Для них вона була нічим іншим, як тимчасовим відступом перед капіталізмом, за яким розпочнеться новий наступ.

29.Створення і діяльність ОУН. Організація українських націоналістів (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року, легалізована в Україні у 1993 році. ОУН виникла внаслідок об'єднання Української Військової Організації (УВО) та студентських націоналістичних спілок: Групи Української Національної Молоді; Легії Українських Націоналістів;Союзу Української Націоналістичної Молоді. Мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури. Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці Української Народної Республіки 1917-20, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої сили». Починаючи з 1930р. ОУН організовує акції саботажу проти польського режиму, напади на державні установи, терористичні акти. ОУН не мала масової підтримки серед населення до моменту окупації західних теренів України спочатку більшовиками, а потім і Фашистською Німеччиною. Розходження виявилися між ветеранами – членами проводу українських націоналістів (ПУН), які здебільшого перебували в еміграції, і молоддю – радикальними бойовиками, які очолювали підпільну боротьбу в західноукраїнських землях. Ці розходження стосувалися в основному тактики боротьби. Молоді радикали (Бандера, Стецько, Шухевич) вимагали від лідерів проводу відмовитися від орієнтації лише на одну державу (зокрема, Німеччину), встановити контакти із західними державами; віддати перевагу власне боротьбі на терені України; застосувати радикальні методи влади. Члени проводу ОУН, люди старшого віку (Мельник, Барановський, Сушко, Сціборський) схилялися в основному до більш поміркованих дій. У серпні 1939р. в Римі відбувся другий Великий збір, на якому домінували прихильники А. Мельника. Збір проголосив засади майбутньої Української держави. Зокрема передбачалось, що існування політичних партій у майбутній державі буде заборонено. Тільки ОУН виступатиме як чинник державного ладу. Голова проводу (Мельник) проголошувався “вождем української нації”. Відповіддю радикалів на непоступливість ветеранів було скликання в лютому 1940р. у Кракові конференції, учасники якої не визнавали рішень римського Збору й сформували Революційний провід ОУН на чолі з С. Бандерою. З цього моменту починається паралельне існування двох українських націоналістичних партій: ОУН-Р (революційна) чи ОУН-Б (бандеревці) та ОУН-М (мельниківці). Залишаючись вірними інтегральному націоналізму, обидві організації ставили перед собою однакову мету – створити незалежну Українську державу. Проте шляхи її досягнення, політичні орієнтації суттєво відрізнялися. Мельниківці розраховували на підтримку Німеччини у вирішенні українського питання, зокрема, вважали, що визволення України від більшовиків можливе лише в союзі з Німеччиною. Прихільники Бандери вважали, що Українська держава може бути утворена лише в результаті національної революції, власними силами українського народу. Не виключали бандерівці й можливість боротьби з Німеччиною.

30. Україна у 30-ті ХХст Цей період є найтрагічніший в усій історіï Украïни. В СРСР в кінці 20-тих років сформувалася тоталітарна система, уособлена вождем партіï більшовиків і радянськоï держави Йосипом Сталіним (Джугашвілі). Сталінізм – це поєднання особистоï диктатури з монолітною організацією слухняних органів влади, яка встановлює абсолютний, всеохоплюючий контроль над індивідуумом і суспільством. Усвідомлюючи, що економічна лібералізація неодмінно веде до послаблення політичноï влади, Сталін, в кінці 20-тих років покінчивши з внутрішнього опозицією (“троцькістами”, “бухаринцями”), повернувся до командно-бюрократичних методів “воєнного комунізму”. Була сформована досконала карально-репресивна система, першою жертвою якоï стала украïнська інтелігенція. В 1929 році відбувся перший сфабрикований процес проти вигаданого “ Союзу визволення Украïни”, в результате якого почалося винищення украïнства. Згодом такі процеси стануть типовими, а “ГУЛАГ” – інтернаціональним. Брутально пославши “неп – під три чорти ”, Сталін і слухняна йому партія більшовиків, почали перетворення, які вони називали “великим переломом”. Була, як і в 1918 році, заборонена приватна власність, одержавлена торгівля, фактично запроваджена трудова повинність, застосовано у величезних масштабах дармову працю в’язнів численних концтаборів, у селян відібрано землю і продукти в результаті примусовоï колективізаціï, а самі селяни опинилися у закріпаченому стані. Все це здійснювалося під гаслами боротьби за виконання “ленінського плану побудови соціалізму в одній, окремо взятій краïні”, який передбачав проведення прискореноï індустріалізаціï, колективізаціï і “культурноï революціï”. В 1929 році селян стали силою примушувати вступати до колгоспів, а відмову розглядали як антидержавну дію і суворо карали. Було висунено гасло “ліквідаціï куркульства як класу”, і до куркулів приписували всіх, хто відмовлявся вступати до колгоспів. Протестуючи, селяни різали власну худобу, щоб не віддавати ïï до колгоспу: за 1928 – 1932 роки поголів’я худоби в Украïні скоротилося на 50%, площа посівів – на 20%, врожайність – майже на 40% . почалися селянські заворушення і, навіть, повстання, які жорстоко придушувалися військами і чекістами. 7 серпня 1932 року було видано сумнозвісний закон “про три колоски”, який карав смертю або концтабором селян, які взяли з колгоспного поля хоча б жменю зерна. У цьому ж році була встановлена кримінальна відповідальність для дітей з 12-ти років, як і для дорослих, а також запроваджена паспортна система з пропискою. Сільське населення було фактично закріпачено, бо без дозволу Рад не могли змінювати місце проживання. Сформувався, за висловом О.Солженіцина “Архіпелаг Гулаг”, який став неосяжним джерелом рабськоï сили для поліційноï держави. Але найстрашніша трагедія Украïни була попереду.Щоб покарати украïнців, які найупертіше опиралися колективізаціï, Сталін в 1932 році наказав підвищити план зернозаготівлі, що і так був завищений для Украïни майже на 50 %. Це було для украïнців, яких Сталін ненавидів і неодноразово образливо висловлювався проти них, вироком смерті від штучного голоду. Голодомор 1932 – 1933 років не має аналогів у світовій історіï. Люті тортури голоду найстрашніші, бо люди вмирають повільно і насамоті. Першими вмирають чоловіки, потім діти, старі і в останню чергу – жінки. Геноцид украïнського народу продовжувався і надалі. В 1933 році, коли секретарем ЦК КП(б)У було призначено Павла Постишева, почалася нова хвиля репресій. Тепер вони були спрямовані проти членів партіï і украïнськоï інтелігенціï. В результаті “чистки” компартія Украïни скоротилася з 1933 до 1938 року на третину. В 1937 році було ліквідовано весь склад ЦК КП(б)У, загинули в умовах “єжовщини” і самі провідники “чисток” П. Постишев і Ст. Косіор. Було знищено і увесь склад уряду УРСР. Його голова – Панас Любченко у 1937 покінчив життя самогубством.Непоповних вправ зазнала украïнська культура. Історичні досягнення украïнізаціï були зведені нанівець. Ще в 1930 році була знищена Украïнська автокефальна православна церква. В 1931 році розгромлена історична школа М.Грушевського, а сам він несподівано помер на курорті в Кісловодську 25 листопада 1934 року. Є припущення, що його було за наказом з Москви отруєно. Не витримали цькування і наклали на себе руки в 1933 році ідеологи і організатори украïнізаціï М.Хвильовий і М.Скрипник, помер на засланні О.Шумський, репресовано видатного історика-марксиста М.Яворського. Фактично було знищено украïнське мовознавтсво і письменництво. Отже, оптимістичні і багатообіцяючі 20-ті роки, коли економічна лібералізація привела до визначних досягнень украïнського національно-культурного відродження і будівництва націï перекотилися в страхітливі і руйнівні 30-ті, під час яких були загублені майже усі надбання і украïнська культура набрала рис підпорядкованості і маргінальності.

31. Приєднання Зах. України до УРСР (1939-1940) 23 серпня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано пакт про ненапад, а також таємний протокол Ріббентропа-Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. За цим протоколом східні польські території (тобто західні області колишньої території України) мали бути передані СРСР.Радянсько-німецький договір розв'язав Гітлеру руки в його агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторглися в межі Польщі.17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон у Західній Україні і Західній Білорусії. Розпочалася "визвольна місія" Червоної армії для захисту "єдинокровних братів" - українців і білорусів від нацистського поневолення, а фактично реалізація таємного протоколу Ріббентропа-Молотова. СРСР, по суті, вступив у Другу світову війну на боці Німеччини і включився у поділ світу.22 вересня частини Червоної армії почали входити до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь успішного завершення польської кампанії відбувся парад радянських і німецьких військ. 28 вересня радянсько-німецький воєнно-політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі (напередодні німецькі війська окупували Варшаву), був підтверджений новим договором - про дружбу і кордон.У результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4 % її території з 37,1 % населення (12 млн. чол.).Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939р. під контролем нових властей було проведено вибори до Народних зборів, які наприкінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. У листопаді 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР і УРСР ухвалили відповідні закони.На території Західної України, офіційно включеної до складу УРСР, було створено б областей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.Менш як через рік було законодавчо оформлено і включення до складу УРСР територій, повернених у Румунії — Північної Буковини та придунайських земель. У червні 1940 p., враховуючи радянсько-німецьку домовленість про розмежування сфер впливу, СРСР в ультимативній формі заявив Румунії про передачу йому Бессарабії та Буковини. 28 червня південна група військ Червоної Армії під командуванням Г. Жукова перейшла р. Дністер і вступила на ці території. 2 серпня 1940 р. за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР було утворено Молдавську РСР, а в Північній Буковині організовано Чернівецьку область й передано її УРСР. До складу УРСР були включені також Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський райони.У листопаді 1940 р. між УРСР і МРСР було встановлено новий кордон. У результаті від України було відчужено Придністров'я з етнічним українським населенням. Після включення до складу УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії населення України збільшилося на 8,8 млн. чол. і на середину 1941 р. становило більше 41,6 млн. чол., а її територія розширилася до 565 тис. кв. км.З приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес їх радянизації, тобто зміни в усіх сферах життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. У процесі радянизації виділяються два етапи:— до весни 1940 p., коли режим хоч би зовнішньо зберігав демократичність, а реформи зустрічали підтримку більшості населення;— з весни 1940 р. відбувається поглиблення соціалістичного змісту перетворень, що супроводжуються масовими репресіями через неприйняття цих перетворень більшістю місцевого населення.Зустріли підтримку:— ліквідація польського держапарату;— конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та промисловості (ці галузі перебували в руках поляків та євреїв);— українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських); Львівський університет перейменовано в честь І. Франка, мовою викладання стала українська тощо);— розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров'я.Викликали невдоволення:— заміна польських чиновників на місцевих комуністів та людей, присланих зі Сходу України;— насильницька колективізація (на червень 1941 р. в колгоспи було об'єднано 15 % господарств);— тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну);— розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких шанованих у народі, як ''Просвіта";— масові репресії.Репресії розпочалися практично відразу після зайняття краю Червоною Армією, але спочатку вони торкнулися переважно поляків — депортація на Схід СРСР мільйона поляків, розстріл 15 тис. польських військовослужбовців.Серед українців раніше за інших зазнали репресій активісти політичних партій. Єдиною організованою силою Опору залишалась Організація Українських Націоналістів — ОУН.Весною 1940 р. режим розпочав широкомасштабні репресії:— в Сибір і Казахстан депортовано 400 тис. українців;— десятки тисяч людей перейшли на польські території, окуповані німцями;— люди переслідувалися без суду і слідства, але з метою залякування населення інколи проводилися показові процеси.З осені 1939 р. по осінь 1949 р. у Західній Україні було репресовано за політичними ознаками і депортовано близько 10 % населення (318 тис. сімей, близько 1,2 млн. чол.). Смертність серед депортованих склала 16 %.Особливо наполегливо здійснювалась радянизація західних областей України після вигнання фашистських загарбників (з 1944 p.).Об'єднання західноукраїнських земель з УРСР мало позитивне значення: вперше за кілька століть своєї історії українці були в одній державі. Але принесений на багнетах Червоної Армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції з СРСР, а в творенні незалежної соборної української держави.

32.Культура України у 20-30рр ХХст. Російська революційна соціал-демократія впродовж 1917—1920 р., здійснюючи суспільно-політичні перетворення, внаслідок чого Україна здобула статус, фактично рівнозначний культурній автономії в "єдиному і неподільному" просторі Радянської Федерації. Війна і революція не стали для України часом об'єднання українського народу, він залишився роз'єднаним у межах двох держав.Проте навіть за таких умов 20-ті роки стають часом небаченого розвитку в українській культурі. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, особливо коли в 1923 р. більшовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення. Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літературі. Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минулого необхідно замінити новим, пролетарським, мистецтвом. Спроба створити пролетарську культуру в Росії призвела до виникнення літературної організації "Пролеткульту", що спиралася на дві корінні засади: по-перше, пролетарську культуру можна створити, відкинувши традиції й зразки минулого; по-друге, у творенні цієї культури повинні брати участь народні маси. Ототожнений із культурою російського міста, "Пролеткульт" не мав великого впливу серед українців. Однак його ідеї зробили свою справу в процесі виникнення в Україні так званих масових літературних організацій.У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій — "Плуг".Через рік Василь Еллан-Блакитний організував літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для створення пролетарської культури на Україні. У групу входили Костянтин Гордієнко, Олександр Довженко, Олесь Досвітній, Валер'ян Поліщук, Володимир Сосюра, Іван Сенченко, Павло Тичина, Микола Хвильовий та ін. У період українізації особливо виділяється київська літературна група "неокласиків", яку очолював Микола Зеров. До її складу входили Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, О. Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський. У 1925 р. після розпаду "Гарту" частина його членів утворили елітарну літературну організацію "Вапліте" ("Вільна академія пролетарської літератури") на чолі з Миколою Хвильовим. З критикою "буржуазно-націоналістичної ідеології" виступило тодішнє комуністичне керівництво України. Серед драматургів найвидатнішою постаттю був Микола Куліш. Три його п'єси — "Народний Малахій", "Мина Мазайло" і "Патетична соната" — викликали сенсацію своєю модерністською .Державний народний театр очолював Панас Саксаганський. До складу трупи увійшли Марія Заньковецька, Любов Ліницька, Дарія Шевченко. Репертуар складався з побутової, історичної й класичної тематики.У 1922 р. діячі "Молодого театру" створюють у Києві творче мистецьке об'єднання — модерний український театр "Березіль", що існував до 1926 р. Очолює цей театр Лесь Курбас. У 1926—1933 рр. театр "Березіль" працює в Харкові. До його складу входять митці Мар'ян Крушельницький, Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Іван Мар'яненко, Надія Титаренко, О Добро-вольська. Найближчим помічником Леся Курбаса став драматург Микола Куліш. Величезний вклад у розвиток кінематографу здійснив Олександр Довженко такими фільмами, як "Звенигора", "Арсенал", "Земля".Авангардне мистецтво представляли Олександр Богомазов, Михайло Бойчук, Казимир Малевич та інК. Малевич — один із основоположників супрематизму, його мистецтво ґрунтується на фольклорних джерелах. Новий напрям монументального мистецтва XX ст. започаткував М.Бойчук— так званий неовізантизм, в основі якого лежали конструктивні особливості візантійського та давньоруського живопису (домонгольського періоду). В його творах присутня іконописна традиція ("Плач Ярославни").Період 30-х – час особливо жорстокого тоталітаризму. “Українізацію” було повністю згорнуто, а найпомітніших діячів національної культури розстріляно або ув’язнено до таборів. Тих, хто не вірив більше гаслам, бачив усю їх невідповідність дійсності, оголошували “ворогом народу”, такі люди нерідко закінчували життя самогубством (М.Хвильовий, М.Скрипник). У драматургії на провідні позиції вийшов О.Корнійчук, п‘єси якого “Загибель ескадри”, “В степах України” ставилися в багатьох театрах.Продовжували писати вірші П.Тичина, М.Бажан, але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. У 1934 р. різноманітні літературні об‘єднання були примусово закриті, а потім злиті у Спілку письменників України. За письменниками об‘єдналися й інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було керувати “культурним фронтом”. Під час сталінщини було репресовано близько 500 найбільш талановитих письменників і поетів. Національно-культурне відродження було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як “розстріляне відродження”.

33.Напад Німеччини на СРСР. Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. 22 червня 1941 р. раптовим нападом військ нацистської Німеччини та її союзників на СРСР почалася Велика Вітчизняна війна. В Україні наступала група армій „Південь", яка діяла проти радянських військ Південно-Західного і Південного фронтів. Початок війни для радянських військ виявився вкрай несприятливий, вони зазнали величезних втрат, але чинили опір, який дедалі зростав. 23-29 червня 1941 в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни. 7 липня - 19 вересня 1941 р. тривала оборона Києва, 5 серпня - 16жовтня 1941 р. тривала оборона Одеси, а у жовтні 1941 р. - липні 1942 р. тривала оборона Севастополя. 25 серпня 1941 р. німецько-фашистські війська захопили Дніпропетровськ. У другій половині вересня 1941 р. сталася трагедія Південно-Західного фронту, одна з найбільших поразок Червоної Армії на початку війни. В оточенні німецьких танкових колон опинилося 4 армії, в полон потрапило 665 тисяч чоловік, загинуло й командування фронту разом з командуючим генерал-полковником Кирпоносом. На кінець 1941 р. не окупованими залишилися лише східні райони Харківщини, Донбасу та Севастополь.У травні 1942 р. радянські війська спробували провести наступальні операції в районі Харкова і Керчі, але зазнали поразки. В полон потрапило 440 тисяч чоловік. 28 серпня 1942 р. захопивши місто Свердловськ Ворошиловградської області, німецько-фашистські війська завершили окупацію українських земель. На їх території було встановлено жорстокий окупаційний режим.Вся територія України була поділена на кілька частин. Під назвою „Трансністрія" до складу Румунії включили Одещину, частини Миколаївської, Вінницької областей та Лівобережжя Молдови. Під назвою дистрикт (округ) Галичина до складу Генерал-губернаторства (польські землі) були включені західноукраїнські області (Львів, Тернопіль, Станіслав, Дрогобич). Прифронтові області безпосередньо підпорядковувалися військовому командуванню. Інші українські землі утворили Рейхскомісаріат „Україна", очолений Еріхом Кохом, який виділявся своєю жорстокістю до слов'ян.На окупованих землях було встановлено „новий порядок", за яким місцеве населення перетворювалося у дискриміноване і нерівноправне. Були встановлені різні заборони, діяли закони військового часу. Проводилися репресії, особливо щодо єврейського населення. Всього було знищено 3,9 млн. цивільного населення і 1,3 млн. військовополонених.Проводилася широкомасштабна програма економічного пограбування України. Вивозили продовольство, сировину, устаткування, пам'ятники культури, плодові дерева, навіть чорнозем. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено 2.2 млн. людей, переважно молоді. Усі ці заходи здійснювалися у відповідності до плану „Ост", розробленому ще напередодні війни, за яким вирішувалася доля окупованих східних земель, і України також. За цим планом передбачалося перетворення України в колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, „життєвий простір" для колонізації представниками „вищої раси" .Місцеве населення підлягало витісненню і фізичному знищенню.