Правова культура

Зазначення того, що законодавство України про культуру складається з Конституції України, доводить те, що Конституція України має найвищу юридичну силу в законодавстві нашої країни.

Згідно з частиною 3, статті 2, законодавство України про культуру має на меті:

забезпечення реалізації і захист конституційних прав громадян України у сфері культури - створення правових гарантій для вільного провадження культурної діяльності, свободи творчості, доступу до культурних цінностей, культурної спадщини та інформації про них;

збереження і примноження національного культурного надбання;

врегулювання відносин суб'єктів діяльності у сфері культури щодо інтелектуальної власності у сфері культури, забезпечення реалізації та захист авторського права і суміжних прав;

визначення пріоритетів державної політики у сфері культури, форм, підстав, умов та порядку надання державної підтримки культури, гарантій невтручання держави у творчі процеси, механізму впливу громадськості на формування і реалізацію державної політики у сфері культури.

Стаття 3, визначає основні засади державної політики у сфері культури, а саме:

визнання культури одним з основних факторів самобутності Українського народу - громадян України всіх національностей (далі - Український народ);

сприяння створенню єдиного культурного простору України, збереженню цілісності культури;

захист і збереження культурної спадщини як основи національної культури, турбота про розвиток культури;

сприяння утвердженню гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті;

забезпечення свободи творчості, захист прав інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав;

гарантування прав громадян у сфері культури;

створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного виховання громадян, доступності освіти у сфері культури для дітей та юнацтва, задоволення культурних потреб Українського народу, розвитку закладів культури незалежно від форми власності, залучення до сфери культури інвестицій, коштів від надання платних послуг, благодійництва, інших не заборонених законодавством джерел;

сприяння діяльності професійних творчих спілок та громадських організацій у сфері культури, активному функціонуванню державної мови в культурному просторі України, доступу громадян до культурних благ;

визначення естетичного виховання дітей та юнацтва пріоритетом розвитку культури;

забезпечення діяльності базової мережі закладів культури, закладів освіти сфери культури;

підтримка діяльності у сфері культури, пов'язаної з виготовленням і розповсюдженням електронних та друкованих засобів масової інформації, аудіо - та аудіовізуальної продукції, розробленням комп'ютерних технологій та підвищенням їх потенціалу для розширення доступу та залучення громадськості до діяльності у сфері культури тощо;

пропагування української національної культури у всій її різноманітності за кордоном та світового культурного надбання в Україні;

підтримка вітчизняного виробника у сфері культури;

забезпечення розвитку міжнародного культурного співробітництва;

створення страхового фонду документації про культурні цінності та документів на об'єкти культурної спадщини.

У статті 6, зазначені права громадян у сфері культури, за якою, вони мають право на:

свободу творчості;

вільний вибір виду діяльності у сфері культури, засобів і сфер застосування творчих здібностей, самостійне розпорядження своїм твором;

провадження творчої діяльності самостійно або з використанням будь-яких форм посередництва;

створення закладів культури недержавної форми власності різних напрямів діяльності та організаційно-правових форм;

об'єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, центри, фонди, асоціації, інші громадські організації у сфері культури;

збереження, розвиток, пропагування культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів;

захист прав інтелектуальної власності, зокрема авторського права і суміжних прав;

доступ до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ;

здобуття культурно-мистецької освіти;

інші права, встановлені законодавством.

Стаття 7 зазначає, що держава гарантує свободу творчості, вільний вибір діяльності у сфері культури.

Право людини провадити творчу діяльність може реалізовуватися і на професійній, і на аматорській основі.

Держава сприяє творчій діяльності митців і творчих спілок.

2. Втручання у творчий процес і здійснення цензури у творчій діяльності не допускаються.

Стаття 11 визначає обов'язки у сфері культури

1. Фізичні та юридичні особи зобов'язані:

дотримуватися вимог законодавства щодо провадження діяльності у сфері культури;

дбати про збереження народних традицій і примноження національного культурного надбання, сприяти охороні культурної спадщини;

поважати культуру, мову, традиції, звичаї та обряди Українського народу;

піклуватися про естетичне виховання і культурний розвиток дітей, прилучення їх до цінностей вітчизняної та світової культури.

Закон України «Про захист суспільної моралі».

Стаття 1 закону «Про захист суспільної моралі», зазначає терміни, які використовуються в цьому законі, а саме:

видовищний захід сексуального характеру; державне регулювання і контроль обігу продукції, що негативно впливає на суспільну мораль; дитяча порнографія; обіг продукції сексуального характеру; порнографія; продукція еротичного характеру; продукція порнографічного характеру; продукція сексуального характеру; спеціалізований засіб масової інформації; спеціально визначене місце; суспільна мораль.

Серед цих понять хотілося б виділити такі поняття даного закону:

Державне регулювання і контроль обігу продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, - визначення законом і прийнятими на його основі нормативно-правовими актами порядку й умов обігу відповідної продукції та контроль за ним, вироблення правових механізмів і встановлення прав та обов'язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ і організацій усіх форм власності по забезпеченню захисту суспільної моралі;

спеціально визначене місце – територія чи приміщення, відведене для реклами, розповсюдження продукції чи проведення видовищних заходів сексуального характеру, з пристойним зовнішнім оформленням, максимально віддалене від місць масового відпочинку, освітніх закладів для неповнолітніх, пам'яток історії й культури, сакральних і ритуальних об'єктів та військових частин;

суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

Згідно з частиною 3 статті 2, забороняється виробництво та розповсюдження продукції, яка:

пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну

шляхом насильства конституційного ладу або територіальної

цілісності України;

пропагує фашизм та неофашизм;

принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;

принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

пропагує невігластво, неповагу до батьків;

пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

У статті 5, йдеться мова про те, що змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.

Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:

формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;

недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;

впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;

підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва;

заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;

встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі, та інші напрями.

Стаття 15, зазначає нагляд і контроль у сфері захисту суспільної моралі.

Державний нагляд за додержанням вимог цього Закону та чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі в межах своєї компетенції

здійснюють Міністерства культури і освіти України, охорони здоров’я України, освіти і науки, внутрішніх справ; Генеральна прокуратура України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі.

У статті 16, визначені основні функції Верховної Ради України і Президента України, Кабінету Міністрів України, а саме:

Верховна Рада України і Президент України визначають державну політику у сфері захисту суспільної моралі та обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, а також продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії, законодавчі основи її реалізації та гарантії правового захисту працівників цієї сфери.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту суспільної моралі й обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, координує і контролює діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.

Відповідальність за порушення законодавства про захист суспільної моралі, зазначається в статті 21. Зміст статті виглядає так:

Порушення норм законодавства України про захист суспільної моралі, умов обігу продукції, порядку проведення видовищних заходів сексуального характеру та розповсюдження продукції, яка містить елементи порнографії, тягне за собою цивільно-правову, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Дії посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, засобів масової інформації, дії установ і організацій усіх форм власності, юридичних і фізичних осіб, що порушують норми цього Закону, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Закон України Про фізичну культуру і спорт.

Стаття 3, Закону «Про фізичну культуру і спорт» передбачає права громадян у сфері фізичної культури і спорту.

Громадяни мають право займатися фізичною культурою і спортом незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (на прикладі цієї статті, можна побачити, що законодавство України про фізичну культуру і спорт базується на Конституції України, і яскравими прикладами до цього є такі статті основного закону України, як: стаття 23 «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості», та частина 2 статті 24 « Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками»).

Це право забезпечується шляхом:

вільного вибору видів спорту та фізкультурно-спортивних послуг;

доступності та безпечності занять фізичною культурою і спортом;

захисту прав та законних інтересів громадян;

створення закладів фізичної культури і спорту;

об'єднання громадян у громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості;

здобуття спеціальної освіти та здійснення відповідної професійної діяльності.

ВИСНОВКИ

У висновку, підводячи підсумок під вищевикладеним, можна сказати, що формування правової культури - це складний і тривалий процес, зачіпає всі сторони суспільного життя. Засобами формування правової культури є пропаганда права, розвиток у громадян юридичних знань, практичне зміцнення законності, наявність сильної юридичної науки, вдосконалення системи правових актів, що досягається завдяки наявності в державі демократичної, ефективної конституції і високому правовому і техніко-юридичної якості законів і підзаконних актів.

Приклад керівників, посадових осіб державного апарату, беруть участь у законодавчій і правозастосовній діяльності надає великий вплив у процесі формування правової культури суспільства.

Правова культура - необхідна умова свідомого здійснення громадянином свого боргу перед суспільством, що сприяє подоланню відсталих поглядів, що відхиляється поведінки людей, запобіганню випадків свавілля і насильства над особистістю.

Науково обґрунтовані правові подання громадян є передумовами зміцнення законності і правопорядку, без чого неможливо побудувати громадянське суспільство і правова держава.

В даний час існує маса проблем у процесі формування правової культури. Це, в першу чергу правова безграмотність населення, складний процес правотворчості, нерідке протиріччя нормативно-правових актів реальної дійсності, а також не розвинута ідеологія сильної правової держави і, як наслідок, правовий нігілізм, заперечення моральних принципів. Для вирішення цих та інших проблем необхідно цілеспрямована політика держави на підвищення рівня правової культури суспільства через процеси правотворчості, законодавчого процесу, а також засобів масової інформації, художньої літератури, кіно і мистецтво.

Формування позитивного ставлення до закону, права, знання громадянами своїх прав і обов'язків перед державою і суспільством є основними завданнями в процесі формування правової культури.

«Якщо людина володіє розвиненою правосвідомістю, - писав французький юрист Ж. Карбоньє, - то чи так уже потрібна йому інформація про закони. При такій правосвідомості громадянин зможе зрозуміти, що є законним».

Вся історія культурного людства свідчить про те, що право і держава періодично вступають у стан глибокої кризи. Причина цих криз полягає в тому, що людство, будуючи правопорядок, втрачає з виду єдину, безумовну мету політичного єднання і перетворюють його в знаряддя для умовних, малих завдань і приватних прагнень. Звідси виродження правового і державного життя, - безідейність влади і применшення її авторитету, відсутність солідарності між громадянами і класами, громадянська війна всередині держав і постійні спалахи відкритих війн між народами. По своєму об'єктивному призначенню право є знаряддям порядку, миру і братерства; у здійсненні воно занадто часто прикриває собою брехню і насильство, бунт і війну.

Не можна не звернути уваги і на іншу крайність, яка помітна в суспільстві, а саме на переоцінку сили ролі права. Вона проявляється в тому, що деяка частина людей пов'язує вирішення певних проблем лише з прийняттям відповідних законів. Їм здається, що достатньо прийняти закон і відповідна проблема автоматично вирішиться. Це глибока помилка свідчить про нерозвиненість правосвідомості.

Таким чином, підвищення рівня правової культури передбачає, з одного боку, подолання правового нігілізму, з іншого - подолання правового ідеалізму. І те, й інше викликає необхідність у здійсненні великої роботи з підвищення юридичної грамотності усіх верств населення, а також щодо належного кадрового забезпечення державних установ, які здійснюють юридичну діяльність.

Рівень юридичної грамотності, правової культури членів суспільства залежить в першу чергу від характеру, духу соціальної практики, що складається в сфері правового регулювання, функціонування влади. Але слід визнати, що важливе значення має і цілеспрямована робота по правовому вихованню населення, якщо вона буде здійснюватися в умовах сприятливої для права соціально-політичної практики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. — 2005. — № 4. — ст. 24—25.

2. Сальников В. П. Социалистическая правовая культура: методологические проблемы. – Саратов, 1989. –с.36.

3. Каминская В. Л. Ратинов А. Р. Правосознание как элемент правовой культуры. Правовая культура и вопросы правового воспитания. – М., 1974 –с.43

4. Алексеев С. С. Проблемы теории права: курс лекций. – Свердловск, 1972. –т.1. –с.179 .

5. Семитко А. П. Понятие, Структура и функции правовой культуры. – Барнаул, 1986. –с.31.

6. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М., Теорія держави і права. Академічний курс. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с.564.

7. Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні. : зб. матеріалів II Всеукраїнської науково-практичної конференцій. 28 квітня 2011 р. / НАН України, Київ. ун-т права ; редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін.— К.: Вид-во Європейського університету, 2011. — 299 с.

8. Бобровник С. В. Компроміс і конфлікт у праві: антрополого-комунікативний підхід до аналізу: монографія / С. В. Бобровник ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Юридична думка, 2011. - 383 с.

9. Головченко В.В., Головченко О.В. Правозастосування і захист прав людини в суверенній Україні: монографія / В. В. Головченко, О. В. Головченко. - Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2012. - 328 с.

10. Дроботов, С. А. Функції права у розвиткові демократичної і правової держави : монографія. / С. А. Дроботов. - К.: Логос, 2012. - 336 с.

11. Коваль Л. Аналіз діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. / Харківська правозахисна група. — Харків: Права людини, 2010 р. — 240 с.

12. Національна академія управління. Юридичний факультет. Збірник наукових статей магістрантів та спеціалістів юридичного факультету Національної академії управління / Нац. акад. упр. ; [редкол.: Матвійчук В. К. та ін.]. - К. : Національна академія управління, 2012. - 485 с. - Бібліогр. в кінці ст.

13. Правосвідомість і правова культура як базові чинники державотворчого процесу в Україні: монографія / Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань та ін. — X. : Право, 2009. — 352 с.

14. Правоутворення в Україні: теоретико-методологічні та прикладні аспекти: монографія / за заг. ред. проф. Бошицького Ю.Л. ; Київський університет права НАН України. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2010. — 592 с.

15. Юридична наука: сучасний стан та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 13 травня 2009 р.). До 60-річчя Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 1949-2009 / За ред. академіка НАН України Ю. С. Шемшученка; упорядник д. політ, н. В. П. Горбатенко. - К.: Видавництво «Юридична думка», 2009. - 156 с., іл.

16. Дерев'янко Сергій Миронович. Політико-правові засади референдумів в Україні [Текст] : монографія / Сергій Дерев'янко ; Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2011. - 847 с.

17. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141)

[Про визнання такими, що є чинними на території України положень Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII, див. Постанову ВР № 750-VII від 22.02.2014]

18. Закон України Про культуру ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 24, ст.168 )

[Із змінами, внесеними згідно із Законами N 4731-VI ( 4731-17 ) від 17.05.2012, ВВР, 2013, N 15, ст.98 N 5029-VI ( 5029-17 ) від 03.07.2012, ВВР, 2013, N 23, ст.218 N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 5, ст.62]

19. Закон України Про захист суспільної моралі ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 14, ст.192 )

[Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1819-VI ( 1819-17 ) від 20.01.2010, ВВР, 2010, N 10, ст.105 N 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013]

20. Закон України Про фізичну культуру і спорт ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 14, ст.80 )

[ Вводиться в дію Постановою ВР N 3809-XII ( 3809-12) від 24.12.93, ВВР, 1994, N 14, ст.81]

[Із змінами, внесеними згідно із Законами N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 2-3, ст.41 ]