Відповідно до статті 52 гк не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Ознаки господарської діяльності:

• сфера здійснення - суспільне виробництво (господарська сфера);

• зміст - виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів в широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб);

• передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару; професійні засади господарської діяльності;

• спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання;

• поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів - в отриманні певних благ; держави - в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів від суб'єктів господарювання; територіальної громади - в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності, (2) у задоволенні потреб громади в певних продукції, роботах, послугах, в участі суб'єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої, у сплаті місцевих податків та зборів тощо).

Господарські відносини – це суспільні відносини, котрі виникають у сфері економіки (господарювання) щодо безпосереднього здійснення господарсько-правовою діяльністю.

Господарські правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері економіки щодо безпосереднього здійснення господарською діяльністю, та/ або організації/управління такою діяльністю, характеризується особливим суб’єктивним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.

Види:

1.За критерієм характеру відносин:

• господарсько-виробничі (виникають між суб’єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності)

• організаційно-виробничі (складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських проваджень у процесі управління господарською діяльністю в тому числі, щодо державної реєстрації суб’єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності)

2. За критерієм сфери виникнення та дії ГВ:

• внутрішньогосподарські правовідносини(виникають всередині господарської організації)

• міжгосподарські правовідносини (виникають між юридично самостійними суб’єктами господарювання , між ними та органами господарського керівництва та контролю)

3.За взаємним становищем сторін

• горизонтальні (учасники відносин рівноправні)

• вертикальні (виникають між суб’єктами господарювання та органами господарського керівництва або власником майна суб’єкта господарювання ; учасники нерівноправні)

4. За галузями економіки і сфери управління , в яких виникають господарські правовідносини:

• у промисловості.

• в агропромисловому комплексі

• в галузі транспорту

• в капітальному будівництві

• у сфері приватизації державного та комунального майна

В широком понимании хозяйственные правоотношения- это отношения между субъектами хозяйствования и органами управления, возникающие в процессе организации и непосредственного осуществления ХД.

В узком понимании хозяйственные правоотношения- это вид общественных отношений, в которых связь между участниками хозяйственных отношений заключается в их юридических правах и обязанностях.

4. Під методом державного впливу на господарські відносини слід розуміти сукупність заходів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої та судової влади на суб’єктів господарських відносин з метою створення та забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціально орієнтованої економіки та національної економічної політики[1]. Існує ціла низка критеріїв розподілу методів, але найцікавішим є поділ методів за характером впливу на прямі (адміністративний примус) та непрямі (економічне та інше стимулювання).

Формою державного впливу на господарські відносини доречно визнавати зовнішній вираз дії державних органів, що виникає в процесі реалізації їх специфічних завдань і функцій у разі застосування обраного методу державного впливу на економіку.

Розрізняють такі основні правові форми[2]: планування (директивне й індикативне), індивідуальне управлінське рішення, контроль, нагляд, координація, формування звітності, інформаційне забезпечення суб’єктів господарських відносин, припинення правопорушень, поновлення правового становища, покарання винних у порушенні господарського законодавства, нормативне регулювання тощо.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

• державне замовлення – є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності;

• ліцензування, патентування і квотування (ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом)

• сертифікація та стандартизація

• нормування та лімітування

• регулювання цін і тарифів

• надання дотацій, компенсацій, субсидій

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

З метою створення сприятливих організаційних і економічних умов для розвитку підприємництва держава на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцеві державне майно (виробничі і нежилі приміщення, законсервовані об'єкти, невикористовуване устаткування), необхідне для здійснення підприємницької діяльності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення й інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції і послуг; надає підприємцям цільові кредити й інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

5. Державна економічна політика – це сукупність законодавчо визначених заходів, які застосовудерєорг влади та омс у сфері господ діяльності шляхом довгострокових і поточних економічної та соціальної політики яка спрямована на реалізацію та оптимальне узгодженя інтересів суб господ спожив.