191

Вступ до

ПОЛІТОЛОГІЇ

Навчальний посібник

Автор проекту

Анастасов О.І.

Донецьк - 2014

УДК 32.001 (075.8)

ББК С 562.21я73

П 766

ISBN 966-8556-63-1

Авторський колектив:

Під ред. Н.В.Примуша

Автори О.І.Анастасов, В.Д.Бородінов, В.П.Кіпень, В.Ф.Кокорський, Т.Л.Нагорняк, Д.В.Посредніков, О.М.Чальцева, Ю.А Коваль, І.Є. Смірнова.

Із врахуванням новітніх досягнень вітчизняної і зарубіжної науки у посібнику розглядається широке коло питань сучасної політології: її методологічні проблеми, основні категорії, функції, методи дослідження політичних явищ, взаємовідносини політичних організацій з приводу влади, політична поведінка тощо.

Головна мета навчального посібника – допомогти студентам, усім, хто вивчає проблеми політичної теорії, розібратись у складних явищах політичного життя сучасного суспільства. Посібник відзначається доступністю викладу, широко ілюстрований для наглядності схемами.

Для студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів, а також для всіх, хто цікавиться проблемами політики.

Автори, вказані на звороті

титульного аркуша.

DonNU 2014

ЗМІСТ

Тема 1. Політика як соціальне явище. Політологія як наука 4

Тема 2. Становлення та розвиток політичної думки в історії

людської цивілізації 15

Тема 3. Індивід (особистість) як суб’єкт та об’єкт політики 22

Тема 4. Політичне лідерство та політична еліта 34

Тема 5. Соціальна стратифікація і політика 47

Тема 6. Етнонаціональні процеси в політичному житті суспільства 64 Тема 7. Політична система суспільства 77

Тема 8. Групи інтересів і політичні партії 86

Тема 9. Владний вимір політики 97

Тема 10. Громадянське суспільство та правова держава 108

Тема 11. Сутність і функціонування політичних режимів 114

Тема 12.Політична демократія 128

Тема 13. Політична модернізація 137

Тема 14 Конфлікти в суспільстві 147

Тема 15. Світова система на сучасному етапі 161

Тема 16. Політична культура 172

Тема 17. Політичні процеси. Сутність й особливість політичного

розвитку суспільства. 179

Тема 1. ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА

1. Політика як соціальний інститут

Політика виростає із самої природи людини, що приречена жити в суспільстві і взаємодіяти з іншими людьми. Політика пов’язана з основами існування людини як соціальної істоти.

Поняття “політика” дуже багатогранне і багатовимірне. Термін “політика” (грец. politika – державні і громадські справи; polis – місто-держава) отримав розповсюдження під впливом роботи Арістотеля про державу і правління в ній, названу ним “Політика”. Він розумів політику як публічну діяльність по управлінню, «покликану приборкати сліпі почуттєві пристрасті і прагнення індивідів».

Історично найбільш давнім сформувалось розуміння зв'язку політики з державною владою. Державний вимір політики як концентрований вираз макросоціальних інтересів, винесених на рівень публічного обговорення і регулювання. Державний вимір політики є абсолютним в умовах відсутності самодіяльної активності громадян, подавленого громадянського суспільства. Політика і донині може трактуватись як сфера відносин між класами суспільства і їх боротьби за державну владу як за засіб класового панування (К.Маркс, В. Ленін).

Більш широке розуміння політики як «прагнення до участі у владі чи до здійснення впливу на розподіл влади» належить М. Веберу, німецькому мислителю початку ХХ ст., вплив якого на суспільствознавчу науку дуже значний. Він трактує владу як мету або як інструмент політики.

Існують ще багато визначень політики, наприклад: політика як конкуренція інтересів, політика як публічне протистояння груп за певної ситуації. Деякі політологи розглядають політичні явища крізь призму сприйняття «друг / ворог» (К. Шмітт). Політику можна трактувати також як мистецтво досягнення компромісів і згоди.

Конструктивним є розуміння політики як механізмів узгодження різноманітних інтересів суспільних груп і забезпечення поступу суспільства через розв’язання нагальних проблем. Найчастіше таку роль політика відіграє в демократичному суспільстві з розвинутими громадянськими структурами.

Девід Істон, думку якого поділяють багато політологів, уточнював, що політика – це реалізований владою розподіл цінностей. Етичний зріз цього різновиду діяльності влучно висловив інший сучасний американський вчений П.Меркл. Він зазначав, що у своїх найкращих проявах політика – це шляхетне прагнення справедливості й розумного порядку, у найгірших проявах – це корислива жадоба влади, слави й багатства.

Поширене в минулому твердження про політику як концентрований вираз економіки (В.Ленін) поділяється багатьма й сьогодні. Хоча цей підхід викликає низку питань: чому тільки економіки, а не культури, моралі? Чому політика зводиться до економіки і позбавляється права відносно незалежного функціонування? Чи можна науково визначити, яка з суспільних сфер “найголовніша” в усіх випадках? Тут маємо поле для дискусій. Проте для гуманітарно освіченої людини є аксіомою взаємозв’язок і складний характер взаємодії всіх сфер суспільства – соціальної, економічної, політичної, духовної, а також їх специфічність і незводимість до якоїсь одної.

Більш переконливий підхід до пояснення сутності політики полягає в тому, що вона, як і кожна інша сфера суспільства, утворює особливу реальність, зіткану з політичних явищ, відносин, полів. Правильність тлумачення політики як автономної реальності підтверджує і той факт, що історична еволюція засвідчує незмінність її фундаментальних підвалин, оскільки незалежно від змін політичних режимів політика зберігає одні й ті самі суспільні функції.

Багато із цих визначень мають сенс, тому що відображають той чи інший аспект реального світу політики. Політика як складний соціальний феномен має багато аспектів. Виокремлюють три основні аспекти прояву політики:

• як сфери суспільного життя (поряд із такими сферами як економіка, культура тощо);

- як один з різновидів активності соціальних груп, людей;

- як тип соціальних відносин (між індивідами, малими групами тощо).

Узагальнено, політика є організаційною, регулятивною, контрольною сферою суспільства, у межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля втілення власних запитів і потреб.

В структурі політики виділяються форма, зміст і процес.

- Форма політики – це її організаційна структура (держава, партії тощо), а також норми, закони, які надають їй стійкість, стабільність і дозволяють регулювати політичну поведінку людей.

- Зміст політики відображається в її цілях і цінностях, в мотивах і механізмах прийняття політичних рішень, у проблемах, які вона вирішує.

- Політика як процес – це складний, багатосуб’єктний і конфліктний характер політичної діяльності, що має тривалість, етапність, послідовність.

Таким чиним, політика - це соціальний інститут, покликаний регулювати соціальні взаємодії публічними методами в інтересах конкретних соціальних груп.

Основні функції політики як соціального інституту. Пошук публічних механізмів адекватного регулювання взаємодії конкуруючих груп, вирішення проблеми суспільної згоди щодо поставлених цілей і способів їх досягнення визначають такі основні функції політики:

• владно-регулятивна (концентрація / розподіл влади),

• цінністно-регулятивна (оцінка політики як справедливої/ несправедливої, ефективної / неефективної),

• комунікативна (політика закрита / відкрита),

• інтегративна (легітимна / нелегітимна, політика згоди / конфлікту).

Основні види політики - внутрішня, зовнішня, світова. Напрямки політики дуже різноманітні: економічна, соціальна, національна, демографічна, аграрна, культурна, технічна, екологічна, воєнна, геополітика та інші.

Політика має у своєму арсеналі широкий спектр ресурсів, через які реалізуються цілі політики. Основні ресурси поділяються на організаційні, економічні, правові, символічні, культурні, інформаційні, психологічні, воєнні.

Важливим є питання про визначення кордонів, допустимих меж втручання політики в життя цивілізованого суспільства. Політика повинна мати певні рамки, які б обмежували її вплив на суспільство й людину та оберігали нас від надмірного її тиску, від суцільної політизації громадського і особистого життя. Нехтування цією вимогою призводить до розвитку негативних явищ – ідеологізації, політизації, недорозвиненості суспільних механізмів саморегуляції. Пошуки такої оптимальної ролі політики для кожного суспільства є і науковим завданням, і випробуванням майстерності політиків.