2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми

1. Визначте співвідношення соціальних і технічних норм.

2. Наведіть обґрунтування співвідношення об'єктивного й суб'єктивного в праві з погляду системи правил поведінки й міри свободи особи.

3. Визначте достоїнства та недоліки трьох основних концепцій взаємодії права і держави.

4. Що означає соціально-економічна обумовленість права?

5. У чому виражається вплив права на економіку?

6. Що означає вираз: «Право як основа і засіб виразу політики»?

7. У чому полягає розходження в характеристиці сутності права як регулятора і як соціально-ціннісного регулятора суспільних відносин?

8. Покажіть єдність або протилежність соціально-політичної стабільності права і його динамізму.

9. Наведіть обґрунтування значення неюридичних функцій права.

10. Який зміст виховної функції права?

11. Визначте взаємозв'язок сутності права і його функцій.

12. Встановіть відмінності статичної та динамічної функцій права.

13. Чи правильний вираз: «Регулюючи, право охороняє, а, охороняючи, регулює»? Наведіть пояснення відповіді.

Джерела (форми) права

1. Схеми та визначення

Джерело права (у матеріальному сенсі) – це соціально-економічні умови життя суспільства, що визначають спосіб і засіб здійснення державної влади та виступають правотворною силою.

Джерело права (у формально-юридичному сенсі) – це спосіб зовнішнього (офіційно визнаного) вираження норм, що надає їм (нормам) якість юридичних (правових).

Нормативно-правовий акт – це юридичний акт-документ, прийнятий компетентними (уповноваженими) суб'єктами правотворчої діяльності, що вводить у систему права держави нові правові норми і містить ці самі норми.

Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий вищими органами законодавчої влади держави та наділений вищою юридичною силою.

Підзаконний акт – це нормативно-правовий акт, прийнятий органами державної влади або місцевого самоврядування.

Локальний нормативно-правовий акт – це підзаконний акт, прийнятий органами державної влади або місцевого самоврядування, який передбачає певну сферу дії (локалізований у просторі).

Правовий звичай – це історично сформоване правило поведінки (норми), офіційно визнане в суспільстві, яке охороняється державою.

Юридичний прецедент – це створені в процесі юридичної практики (насамперед, судової) правила (норми), які офіційно виражені та охороняються державою, згідно з якими кожна наступна справа вирішується за аналогією з подібною попередньою.

Деклараторний прецедент – це правило (норма), що виникає як результат тлумачення судом (суддею) норми статутного права (закону).

Креативний прецедент – це правило (норма), що з'являється безпосередньо в процесі рішення конкретної справи.

Нормативний договір – це акт (угода) колективного погодженого волевиявлення двох або декількох суб'єктів правотворчості, що містить правові норми і спрямований на регулювання суспільних відносин у сфері, обумовленій законодавством.

Типовий договір (статут) – це акт погоджувальної (договірної) внутрішньодержавної правотворчості, що містить правові норми і санкціонований у встановленому порядку.

Міжнародна угода – це акт погоджувальної (договірної) міжнародної правотворчості, що містить норми права і прийнятий у встановленому порядку (визнання, ратифікація).

Юридична доктрина – це наукові ідеї, теорії, концепції, вчення, висловлення (письмові та усні), а також праці видатних юристів, офіційно визнані й обов'язкові як вихідний початок і обґрунтування рішення конкретних юридичних справ.

Акт тлумачення права (інтерпретаційний акт) – це правовий акт, що роз'ясняє зміст юридичних норм, які містяться у джерелах права (насамперед, нормативно-правових актах).

Індивідуально-правовий акт (у тому числі правозастосовчий акт) – це правовий акт, що містить юридичний опис, мотивацію та власне рішення у конкретній юридичній справі.