42. Суб'єкт і суб'єктивна сторона в структурі складу правопорушення.

Суб'єкт правопорушення— це фізична чи юридична деліктоздатна особа, яка скоїла правопорушення.

Необхідна ознака суб'єкта правопорушення — його деліктоздатність, тобто можливість особи, що визначається законом, відповідати за свої діяння. На відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення (офіційної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і осудності, тобто здатності усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним.

Суб'єктивна сторона правопорушення— це внутрішня сторона правопорушення, яка виражає психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків. Обов’язковою ознакою є наявність вини; факультативною – мотив та ціль.

Вина виражається у формі умислу чи необережності:

Умисел.

прямий— усвідомлення особою протиправності своєї поведінки, передбачення настання небезпечних наслідків та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків (наприклад, вбивство на замовлення).

непрямий — усвідомлення протиправності своєї поведінки, передбачення настання небезпечних наслідків але байдуже ставлення до настання можливих негативних наслідків (терористичний акт — вчинення вибуху з метою залякування населення).

Необережність.

протиправна самовпевненість— усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам (порушення правил дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому).

протиправна недбалість— особа не передбачала можливості настання суспільно шкідливих наслідків свого діяння, проте повинна була і могла їх передбачити.

Види складів правопорушення – формальний (Склад, який вважається завершеним при здійсненні самого діяння незалежно від на­стання шкідливих наслідків (напр., ст. 159 КК України «Порушення тайни голосу­вання»), матеріальний (Склад, який вважається закінченим за наявності всіх обов’язкових елементів об’єк­тивної сторони), усічений (Склад, який вважається завершеним на по­чатковій стадії здійснення про­типравного діяння (коли особа тільки почала його здійснення) (напр., ст. 257 КК України «Банди­тизм»: Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі).

43. Юридична відповідальність: поняття, зміст, підстави, співвідношення зі свободою волевиявлення.???

Юридична відповідальність— застосування до правопорушника уповноваженою особою передбаченої санкцією юридичної норми міри державного примусу, вираженого у формі позбавлень особистого, майнового або організаційного характеру.

Ознаки юридичної відповідальності такі.

1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджен

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення. Правопорушення не приводить автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.

Підстави настання юридичної відповідальності— це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.

Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення суспільно-небезпечної поведінки (правопорушення) — фактична підстава;

2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) — нормативна підстава.

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);

4) наявність правозастосовного акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава.

Принципи юридичної відповідальності:

1. невідворотність;

2. законність;

3. справедливість;

4. гуманність;

5. доцільність.