2. Об'єкт і предмет дослідження теорії права та держави як юридичної науки.

Теорія права і держави — система узагальнених наукових знань про основні загальні і приватні закономірності виникнення, розвитку, функціонування права і держави в їх понятійному вираженні.

Теорія права і держави має свій предмет (відповідає на запитання «що?») і метод (відповідає на запитання «як?»). Це комплексна, інтегра­льна наука, що поєднує в собі аналітичну юриспруденцію, філософію права, соціологію права.

Предмет теорії права і держави — основні закономірності і випа­дковості виникнення, розвитку, функціонування права і держави, вира­жені в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах, теоре­тичних конструкціях, через які розкриваються їх об'єктивні властивості.

Предмет дослідження - частина об’єкта, яка безпосередньо вивчається наукою.

Предмет 1) основні зако­но­мірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права;

2) методологія науки або пізнання правових явищ – це вчення про методи або сукупність певних прийомів та засобів, які застосовуються для отримання певних знань в процесі дослідження предмета;

3) юридична тех­ніка – це узгоджена сукупність юридичних термінів, конструкцій та презумпцій, а також способи систематизації правових норм, які використовують для правотворчості.

Об’єкт дослідження– це те, на що спрямовані зусилля дослідників тієї чи іншої науки.

Об’єкт дослідження – держава та право.

3. Теорія права та держави в системі юридичних наук.

ТДП у системі юридичних наук

Система юридичних наук – комплекс соціальних наук,я кі вивчають урегульовані правом суспільні відносини.

Юридичні науки розподіляються на декільна груп:

1. Історико – теоретичні науки: ТДП,Історія держави та права, Історія вчень про державу і право, філософія права

2. Галузеві науки: конституційне, адміністративне, цивільне , господарське,кримінальне право.

3. Прикладні науки: криміналістика,кримінологія, правова медицина, правова статистика

4. Науки,що вивчають міжнародне право(приватне, публічне)

БОЛЕЕ ПОДРОБНО:

Юриспруденцію, як і теорію держави і права, можна розглядати як науку і навчальну дисципліну. В тому чи іншому значенні в юриспруденції розрізняють такі основні види (групи) дисциплін:

1) теоретико-історичні (синтезуючі): теорія права і держави, історія права і держави - загальна і вітчизняна, історія вчень про право і державу, а також суміжні з ними дисципліни - філософія права, соціологія права, етнологія права, юридична герменевтика та ін.;

2) галузеві (базові): конституційне право, цивільне право, кримінальне право, адміністративне право, цивільно-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та ін., які вивчають і пояснюють нормативний зміст галузей права;

3) міжгалузеві: повітряне право, аграрне право, транспортне право, митне право та ін., що тісно пов'язані з галузевими, виникли на стику кількох галузей права, проте мають самостійний предмет вивчення;

4) прикладні: кримінологія, криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, правова статистика, оперативно-розшукова діяльність та ін. Для вирішення правових питань ці дисципліни використовують положення і висновки суміжних юридичних дисциплін, а також гуманітарних (історії, політології, соціології та ін.) і природничих наук (фізики, хімії, біології, медицини та ін.);

5) організаційні: вивчають організацію та діяльність державних органів (державне будівництво), органів місцевого самоврядування (організація місцевого самоврядування), судових і правоохоронних органів (прокурорський нагляд, організація правосуддя, правоохоронні органи тощо).

6) зарубіжні порівняльного характеру: конституційне право зарубіжних країн (порівняльне конституціознавство), порівняльне правознавство (правові системи світу) та ін. Загальне порівняльне правознавство (юридична компаративістика) може бути віднесено до теоретико-історичних наук (першого блоку юридичних дисциплін) як їх відносно самостійна частина;

7) міжнародні: публічне міжнародне право, приватне міжнародне право, консульське і дипломатичне право, європейське право та ін. Теорія права і держави має певні відмінності від історії права і держави та історії вчень про право і державу (хоч вони і належать до однієї групи теоретико-історичних дисциплін).

Історія права і держави вивчає процес історичного розвитку державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, тобто застосовує переважно історико-порівняльний метод. Теорія права і держави досліджує розвиток права і держави в узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні дані з історії права і держави використовуються теорією права і держави для теоретичних узагальнень, виявлення загальних закономірностей розвитку права і держави різних народів у конкретні історичні періоди.

Історія вчень про право і державу досліджує і висвітлює історію виникнення і розвитку теоретичних знань про державу і право. Історично закономірний процес нагромадження людьми уявлень про державно-правові явища відображається у вченнях, теоріях, ідеях мислителів різних народів світу (Аристотеля, Монтеск'є, Руссо, Канта та ін.). Теорія права і держави вивчає результати їх пошуків у вигляді узагальнень і відіграє істотну роль як одна з найважливіших передумов удосконалення теоретичних розробок проблем права і держави. Історія правових учень виступає ніби історичною частиною теорії права і держави. Вона постачає матеріал про історичне формування понятійного апарату теорії.

Місце теорії права і держави як відносно самостійної науки і навчальної дисципліни визначається тим, що вона є:

1) узагальнюючою загальнотеоретичною стосовно інших юридичних наук та юридичної практики: поєднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень. При цьому теорія права і держави не підмінює теорію галузевих юридичних наук і не розчиняється в ній;

2) інтегруючою: здійснює інтегрування (об'єднання) в систему знання, отримані галузевими і спеціальними юридичними науками, а також дані, здобуті при вивченні юридичної практики. Практика надає теорії емпіричні факти, що слугують матеріалом для теоретичних узагальнень. Практикою перевіряються висновки науки. Отже, теорія права і держави виступає як систематизований підсумок знань, накопичених окремими юридичними науками і юридичною практикою, сприймає наукові теоретико-правові положення з метою власного вдосконалення і розвитку;

3) базовою, фундаментальною: досліджує (описує, аналізує, пояснює) основні і загальні закономірності розвитку права і держави. її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Вона сприяє збагаченню юридичних наук, оскільки переносить досвід однієї в іншу;

4) методологічною: виробляє загальні методи і принципи пізнання, поняття і категорії, на які спираються інші юридичні науки. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки керуються методологічними положеннями теорії права і держави. Так, модель правового статусу підозрюваного (дисципліна кримінального процесу) грунтується на загальнотеоретичній моделі правового статусу особи;

5) системо-утворюючою: сприяє оформленню нових наукових і навчальних дисциплін у галузі теоретичної юриспруденції: філософія права, соціологія права, загальне порівняльне правознавство та ін., котрі взаємодіють з нею, постачають й своїми творчими досягненнями;

6) пропедевтичною (вступною) навчальною дисципліною: вводить суб'єкта навчання у світ юриспруденції, закладає юридичні підвалини для подальшого оволодіння юридичними науками і практикою. Завдяки теорії права і держави забезпечується цілісність уявлень про праводержавні явища. Відбувається оволодіння понятійно-категоріальним апаратом юриспруденції, оскільки поняття та категорії теорії права і держави є загальними для всіх юридичних наук і навчальних дисциплін. У взаєминах теорії права і держави та галузевих юридичних наук існує певна рівноправність, що полягає у взаємному збагаченні і взаємній допомозі в пізнанні системи закономірностей права і держави.