- •1. Поняття теорії права та держави як науки. Співвідношення теорії права та держави і енциклопедії права.
- •2. Об'єкт і предмет дослідження теорії права та держави як юридичної науки.
- •3. Теорія права та держави в системі юридичних наук.
- •4. Місце і роль права в системі регулювання суспільних відносин.
- •5. Поняття права, його основні ознаки.
- •6. Зміст права. Право як міра свободи особи та масштаб її поведінки.
- •7. Сутність права і його соціальна цінність.
- •8. Джерела (форми) права. Місце і роль правозастосовчої (судової) практики в правовому регулюванні суспільних відносин.
- •10. Поняття правотворчості. Стадії та суб'єкти правотворчого процесу.
- •11. Правові акти: поняття та види. ???
- •12. Поняття, ознаки та види нормативно-правових актів.
- •13. Юридична техніка: поняття значення, елементи.
- •14. Поняття, види і значення систематизації нормативно-правових актів
- •15. Дія нормативно-правових актів у часі: принципи, порядок введення в дію та припинення дії.
- •Принцип негайної дії означає, що будь-який закон (нпа) поширює свою дію на відносини, що виникли після початку його дії.
- •16. Дія нормативних актів у просторі.
- •17. Поняття та структура системи права. Класифікаційні критерії виділення галузей права.
- •19. Правова система: поняття, структура, співвідношення із системою права.
- •20. Поняття, зміст і ознаки правової норми. Способи викладення правових норм у нормативно-правових актах.
- •21. Структура правової норми. Види структурних елементів.
- •22. Поняття, ознаки та види правових відносин.
- •23. Структура (склад) правових відносин.
- •24. Суб'єкти правових відносин.
- •25. Підстави виникнення, зміни та припинення правових відносин. Їхня класифікація.
- •27. Форми реалізації права: поняття, види, співвідношення зі способами правового впливу.
- •28. Застосування права: поняття, ознаки, суб'єкти
- •29. Стадії застосування права: поняття, види, зміст, співвідношення із процесуальними формами правозастосування.
- •30. Прогалини в праві: поняття і види, способи їх заповнення та подолання.
- •31. Застосування права при колізії та конкуренції норм.
- •32. Поняття, зміст, етапи та способи тлумачення правових норм.
- •33. Види тлумачення правових норм за обсягом і за суб'єктами.
- •34. Поняття та структура механізму правового регулювання.
- •2. Суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
- •4. Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.
- •35. Законність і правопорядок: поняття, співвідношення та значення в забезпеченні ефективності правового регулювання суспільних відносин.
- •36. Поняття, рівні, види і структура правової свідомості.
- •37. Поняття і зміст правової культури, значення правової освіти та правового виховання для її формування.
- •38. Правомірна поведінка: поняття, зміст, види, значення.
- •39. Правопорушення: поняття, ознаки, види, співвідношення з неправомірною поведінкою.
- •40. Поняття та види складів правопорушень
- •41. Об'єкт і об'єктивна сторона в структурі складу правопорушення.
- •42. Суб'єкт і суб'єктивна сторона в структурі складу правопорушення.
- •43. Юридична відповідальність: поняття, зміст, підстави, співвідношення зі свободою волевиявлення.???
- •44. Види та функції юридичної відповідальності. Її співвідношення з державним примусом.
- •45. Держава як соціальне явище в суспільстві
- •46. Держава як юридичне поняття.
- •47. Поняття та ознаки правової держави.
- •Верховенство права
- •48. Права людини: поняття, історичний розвиток, сучасне значення.
- •49. Види та покоління прав людини.
- •50. Система захисту прав людини. Значення інституту омбудсмена
24. Суб'єкти правових відносин.
Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.
Види суб'єктів правовідносин:
1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):
- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;
- іноземні громадяни;
- особи без громадянства (апатриди);
— особи з подвійним громадянством (біпатриди);
2) колективні суб'єкти (юридичні особи):
— державні органи, організації, установи, підприємства;
- органи місцевого самоврядування;
— комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні);
- громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);
- релігійні організації;
3) держава та її структурні одиниці:
- держава;
- державні утворення (суб'єкти федерації — штати, землі, автономії; в Україні — Автономна Республіка Крим);
— адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);
4) соціальні спільноти — народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.
Суб'єкти правовідносин — це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин.
Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:
• набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин — через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;
• набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації — суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.
Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.
У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст.16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.
Склад правосуб'єктності фізичної особи:
• правоздатність;
• дієздатність;
• деліктоздатність.
Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.
Правоздатність — не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав.
Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін.
Дієздатність — це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність.
Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.
Повна дієздатність настає з моменту повноліття.
Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб'єктом конкретних правовідносин.
У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності.
Повна дієздатність настає з 18 років.
Неповна дієздатність: 14 — 18 років
Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування — за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.
Часткова дієздатність: до 14 років.
Деліктоздатність фізичних осіб, згідно з чинним законодавством, наступає з 16 років (за окремі види правопорушень може наступати раніше або пізніше).
Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Правосуб'єктність фізичних осіб може бути:
загальною
спеціальною
індивідуальною
У конкретних правовідносинах суб'єкт може виступати як носій загальної, спеціальної та індивідуальної правосуб'єктності.
Правосуб'єктність -- юридична передумова для визнання особи носієм відповідного правового статусу.
Право-, діє- та деліктоздатність юридичної особи, як правило, наступають одночасно, тобто з моменту реєстрації чи затвердження її статуту (положення) і припиняються з ліквідацією юридичної особи.
