19. Правова система: поняття, структура, співвідношення із системою права.
Правова система— це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини та ін.) АБО - це сукупність всіх різноманітних правових явищ, що виникають у суспільстві.
Структура правової системи:
1) правова ідеологія;
2) система права;
3) юридична (правова) практика.
Правова ідеологія — це сукупність правових ідей, наукових юридичних теорій, вчень і т.д. про право та його різні прояви в суспільстві. Існування правової ідеології обумовлюється свідомим ставленням до права, а як систематизований обґрунтований вираз потреб населення, вона пов'язана з пізнанням правових цінностей, їх перетворенням у систему нормативного регулювання поведінки людей в суспільстві. Відповідно джерелом виникнення правових ідей, поглядів є об'єктивно існуючі соціально-економічні, політичні відносини в суспільстві, юридична практика. Основним завданням правової ідеології є формування правової свідомості, правової культури окремих суб'єктів і суспільства в цілому, підвищення рівня їх правових знань.
Система права— це логічно узгоджена єдність правових норм, що містяться у джерелах права даної держави (галузь права, підгалузь, міхгалузевий інститут, галузевий, правова норма).
Юридична практика– це діяльність індивідів, посадових осіб, державних органів, громадських організацій та інших суб’єктів суспільного життя у сфері права.
— юридична практика впливає на оточуючу дійсність, сприяє змінам у суспільному житті. Здійснювана у межах правових норм вона разом з тим заповнює прогалини у праві, врегульовує нерегламентовані правом суспільні відносини, усуває суперечності, колізії у праві, створює прецеденти та формує звичаї у суспільстві;
— юридична практика є одним з вагоміших елементів правової системи суспільства. Вона — своєрідний місток між правом і правосвідомістю та правовідносинами у суспільстві. Без юридичної практики неможливі виникнення, розвиток і функціонування правової системи. Юридична практика поєднує нормативно-правові й індивідуально-правові приписи, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, правові ідеї з рішеннями, що приймаються на їх реалізацію, тощо;
— юридична практика є частиною культури суспільства. Дослідження джерел юридичної практики дає уявлення про державний і суспільний лад певної країни, економічний, соціальний, правовий, політичний устрій відповідного суспільства у різні часи його існування;
— юридична практика впливає на всі сторони життя суспільства, сприяє розвитку одних суспільних процесів та гальмує інші. Це методологічно важливе положення треба враховувати при розробленні і втіленні у життя будь-яких планів і програм економічного, політичного, соціального устрою суспільства. Юридична практика є критерієм істинності права і правової діяльності.
20. Поняття, зміст і ознаки правової норми. Способи викладення правових норм у нормативно-правових актах.
Норма права (правова норма)—це офіційно виражене та визнане у суспільстві загальнообов'язкове правило поведінки, яке охороняється за допомогою державного примусу.
Ознаки правової норми:
Ознаки, притаманні всім соціальнім нормам
1) містить правило поведінки – зразки, масштаби поведінки, що програмують поведінку людей;
2) містить загальне правило, тобто направляє людей безперервно у багатьох, завчасно не запланованих, невідомих випадках;
3) містить правило розпорядчого характеру (правило-припис), тобто зразок, що регулює поведінку людей ззовні;
Спеціально-юридичні ознаки:
1) виходить з держави, тобто виражає волю народу, але містить владні приписи;
2) охороняється державою, її примусом;
3) має загальнообов’язковий характер, розповсюджується на всіх учасників відносин незалежно від суб’єктивного ставлення людей до таких норм;
4) формально визначений характер – існує тільки у відповідній формі;
5) надає учасникам відносин певні права та покладає певні обов’язки.
Зміст правової норми:
1. Інтелектуальний елемент
• Норма права – це результат свідомої діяльності;
• Регулює тільки свідому поведінку людей;
• Закріплює правило поведінки бажаної у реальному житті.
2. Вольовий елемент:
• Норма права – результат вольової цілеспрямованої діяльності;
• Закріплює волю держави;
• Регулює тільки вольову поведінку людей;
• Закріплює правило поведінки, що владно закріплене приписами законодавця.
3. Юридичний елемент:
• Поєднує інтелектуальну і вольову засади;
• Надає правилу поведінки характер норми права: загальнообов’язковість, невизначеність часу дії та захист зі сторони держави від порушень;
• Надає характер правової норми шляхом категорій: суб’єктивні права, юридичні обов’язки; правова свідомість.
Класифікація правових норм та її критерії.
1. За предметом правового регулювання (або за галузями права):
• норми конституційного,
• адміністративного,
• кримінального,
• цивільного,
• трудового,
• екологічного права та ін.
2. За методом правового регулювання:
• імперативні (містять владні приписи, які не припускають можливості вибору того або іншого варіанту поведінки);
• диспозитивні (дозволяють учасникам відносин обирати той або інший варіант поведінки);
3. Норми за ступенем визначності варіанта поведінки:
• абсолютно визначені (норми з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов'язки адресатів та наслідки їх порушення);
• відносно визначені (норми, що не містять повних, вичерпних вказівок на умови їх дії, права та обов'язки адресатів або зміст санкцій);
4. За функціями права:
• регулятивні (встановлюють правила (міру, масштаб і т.д.) поведінки як критерій наступної оцінки фактичної поведінки суб'єкта).
• охоронні (встановлюють заходи та способи юридичного впливу (примусу), які застосовуються до правопорушників).
5. За способом правового впливу:
• зобов’язуючі (що вміщають наказ на вчинення певних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни «зобов'язаний», «повинен», «належить»);
• уповноважуючи (що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова «вправі», «може», «має право».);
• заборонні (вміщають заборону вчинення певних дій. Вказівкою є слова «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається»);
6. За роллю у процесі правового регулювання:
• дефінітивні (містять формули визначення правових понять, категорій, конструкцій);
• колізійні (визначають вибір закону у разі колізії або конкуренції норм права);
• оперативні (визначають межі дії нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб);
• засновницькі (норми-принципи, установчі) (закріплюють фундаментальні соціально-економічні та політичні основи держави, виражають основоположні засади (принципи) правового регулювання суспільних відносин);
• забезпечувальні (містять гарантії здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків);
7. За характером участі у правовому регулюванні:
• матеріальні (містять безпосередні регулятори (правила) поведінки як критерії її правової оцінки (кваліфікації)).;
• процесуальні (визначають порядок здійснення матеріальних норм (процесуальні правовідносини забезпечують впорядкований рух (стан, розвиток) матеріальних правовідносин)).
Способи викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:
— казуїстичний — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;
— абстрактний — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.
Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового акта
За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):
• повну (пряму),
• відсильну,
• бланкетну.
• Повна
У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: у разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщення, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, — в адміністративному порядку.
• Відсильна
У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.
• Бланкетна
У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.
Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, бланкетні.
Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:
— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;
— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.
Правова норма може співвідноситися із статтею НПА так:
- в одній статті є одна правова норма
- у кількох статтях міститься лише одна правова норма
- в одній статті є декілько правових норм.