okhrana_truda / 417853_6E6F7_cherep_a_v_investoznavstvo / 02

2. Інвестиційний клімат в Україні

ТНК виступають в ролі не тільки користувачів, але і продавців нововведень. Хоча нові технології створюються науковими підроз

ділами ТНК в першу чергу для власних потреб, тут часто народжу ються новинки, не відповідні основному профілю компанії, які мо жуть бути продані іншим фірмам. Крім того, зараз, коли науковий прогрес дуже стрімкий, ТНК можуть продавати ліцензії на техно логії не «першої свіжості», особливо, коли йдеться про країни, які і виступають в ролі основних покупців на ринку технологій, що роз виваються.

Інноваційна діяльність в значній мірі визначає конкурентоспро можність ТНК в боротьбі за глобальні ринки. При цьому інноваційні продукти не обов’язково створюються в країні походження ТНК, як це було раніше, коли вони розроблялися в головній компанії, а потім передавалися зарубіжним філіалам. Дослідницькі центри засновува лися транснаціональними корпораціями в багатьох країнах, де для цього є кваліфіковані кадри і інші необхідні умови. Всього створено більше 100 таких центрів, у тому числі такими компаніями, як Microsoft, Motorola, GM, GE, JVC, Samsung, IBM, Intel, Du Point, P&G, Ericsson, Nokia, Panosonic, Mitsubisii, AT&T. Siemens. Іншими словами, транс національні корпорації використовують національні кадри інших країн для посилення своїх конкурентних перевар.

Велика частина головних компаній ТНК (79%) розміщена в про мислово розвинених країнах, а оскільки основний рух відбувається між головною компанією і її філіалами, відповідно експортерами прямих інвестицій є саме ці країни. Але останнім часом в світовій практиці наголошується нове явище – експорт капіталу у вигляді прямих інве стицій з країн, що розвиваються. В ролі експортерів в основному ви ступають нові індустріальні країни – НІК (Гонконг, Сінгапур, Тай вань, Південна Корея, Аргентина, Бразилія, Малайзія).

Свого часу, потрапивши в сферу впливу промислово розвинених країн. НІС пройшли прискорений курс індустріалізації, добре засвої ли сучасну техніку менеджменту, разом з прямими іноземними інве стиціями придбали передові технології і, досягнувши дуже високого рівня економічного розвитку, стали мати в своєму розпорядженні влас

ні можливості експорту капіталу. Такі вражаючі економічні успіхи до зволили НІК і Китаю вийти на ринок інвестицій, при цьому деякі з них (Тайвань, Південна Корея, Сінгапур) є нетто експортерами капі талу (табл. 2.4).

101

Череп А. В. Інвестознавство

Таблиця 2.4. Обсяг прямих іноземних інвестицій, млн. дол.

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСD)

Для здійснення перетворень в економіці України потрібні значні капітальні вкладення. Стримуючим фактором тут є інвестиційний клімат, який продовжує залишатись несприятливим через політичну та економічну нестабільність, що змушує іноземних інвесторів

здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітниц тва з Україною. Потрібна довгострокова стратегія стимулювання інве стицій.

102

2.Інвестиційний клімат в Україні

2.3.Інноваційна діяльність в Україні

Аби утримати темпи зростання економіки на рівні 5 6% на рік, що дає змогу досягти макроекономічної стабільності і, відповідно, можливість інтегруватися у світові економічні процеси, необхідно мати рівень зростання інвестицій в економіку фактично удвічі вищий, тоб то майже 10 12%.

Для нашої держави навряд чи можливий інтенсивний приплив інвестицій, передусім у пріоритетні галузі. Макроекономічна ситуація в цілому поки що не може орієнтувати нас на серйозне збільшення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Інвестиційна криза постає як найважливіший чинник негативної динаміки промислового виробниц тва за галузями і в цілому по народному господарству.

Окрім того, були значні експортні можливості у традиційно інду стріальних і сировинно транзитних галузей і підприємств. Не відповідність за цими складовими частинами промислової та науко во технологічної політики призвела до різноцільової і різношвидкіс ної стратегії держави у цих питаннях. Затяжна криза ліквідності та різка обмеженість капіталу фінансової та банківської систем вплинули на інвестування промислового виробництва.

Разом із вимиванням капітальних активів відбувається вимиван ня промислових інвестицій і, у зв’язку з цим, поглиблений розпад інду стріального ядра вітчизняної економіки, технологічний спад і галузе ва невідповідність. Через технічну відсталість, нестачу інвестицій та неузгодженість відносин між галузями витрати матеріальних та енер гетичних ресурсів у головних галузях приблизно на 30 50% вищі, ніж у країнах із розвинутою ринковою економікою. В Україні практично відсутні внутрішні недержавні інвестиції, тоді як за міжнародними стандартами приватні інвестиції мають становити 60 70% загальної їх кількості.

З 1994 до 1998 року політика макрофінансової стабілізації в Ук раїні мала ряд позитивних результатів і наслідків. А 1998 2000 роки характеризуються нестабільністю макрофінансової стратегії, а голов не – розширенням масштабів нелегальної економіки та зменшенням

обсягів споживання на душу населення. Відбувається різке знижен ня витрат держави на пріоритетні напрями економічного розвитку – науку, введення новітніх технологій, удосконалення техніки й органі зації виробництва. Ось чому необхідний принциповий, концептуаль но новий структурний поворот до національних і творчих проривів в

103

Череп А. В. Інвестознавство

інноваційній діяльності. Потрібні зміни глобального характеру щодо підприємницьких стратегій та сучасної політики у сфері економіки,

промислового й науково технічного розвитку. Очевидно, необхідна принципово нова концептуальна стратегія науково технічного роз витку, а точніше, розвиток інноваційної діяльності на зовсім новій основі.

В умовах зростання конкуренції національні підприємства втрача ють ринки збуту продукції через її низьку конкурентоспроможність. Несприятлива ринкова кон’юнктура, значне зношення основних фондів, застарілі технології, відсутність джерел інвестування зумовлю ють те, що велика кількість промислових підприємств і далі скорочують обсяг виробництва при одночасному зниженні рівня прибутковості.

Наприкінці XX століття стало очевидним, що рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери – науки, наукомістких галузей та підприємств, світових ринків технологій створює основу сталого еко номічного зростання. Технологічний прогрес змінив масштаби і струк тури виробництва індустріально розвинених країн і суттєво вплинув на якість життя й добробут населення. Враховуючи світовий і вітчиз няний досвід, можна відзначити, що активізація інноваційної діяль ності в Україні – проблема національна. Але вона сьогодні не розв’я зується.

Ефективність інноваційної діяльності підприємства визначається насамперед узгодженням систем інвестування, оподаткування, кре дитування, які функціонують у інноваційній сфері наукових розро бок.

Досвід переконує, що в сучасних умовах розраховувати на великі прибутки підприємства можуть тільки тоді, коли вони випереджають конкурентів в освоєнні досягнень науково технічного прогресу. А це досить важко. Ризиковий характер інноваційної діяльності потребує компенсації через достатні інвестиції у певний вид діяльності. Однак західні інвестори не хочуть вкладати своїх коштів в українське вироб ництво – у рейтингу кредитопривабливості Всесвітнього банку Украї на стоїть у графі «не рекомендується». Так, наприклад, прямі іноземні інвестиції в Україну позначені підприємницьким ризиком, який до

ходить до 80%. Тому активна інноваційна стратегія приватних підприємств, і передусім малих, неможлива без підтримки держави.

Кошти державного бюджету – основний фінансовий інструмент науково технічної політики. Держава у розвинутих країнах бере на себе від 5 до 50% національних наукових витрат. Усі розвинені держави за

104

2. Інвестиційний клімат в Україні

останні 20 років активно проводять політику податкового стимулю вання розвитку науки (насамперед це стосується приватного сектора).

Використовуються нарощені та об’ємні податкові знижки на суму коштів, вкладених підприємствами у дослідження і наукові розробки. Бюджетні кошти покладено в основу фінансування фундаментальних наукових досліджень також у США і Канаді. В Німеччині з метою сти мулювання бізнесу діє особлива амортизаційна ставка у розмірі 20% затрат на купівлю майна. Досвід Великобританії, США, Франції, Німеччини, Швейцарії, Японії й інших країн переконує, що найкра щих результатів досягнуто у тих державах, де встановлено високі пільги і на триваліший термін.

Через свою регулюючу функцію податки, як активний учасник перерозподільних процесів, серйозно впливають на відтворення, сти мулюючи або уповільнюючи його темп, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення, посилюючи або послаблюючи накопичення капіталу. Податковий вплив на інноваційну діяльність в Україні особливо актуальний. Він виявляється у державній підтримці й стимулюванні інвесторів, які вкладають кошти у наукомісткі галузі, високотехнологічне виробництво завдяки податковим пільгам, дер жавним гарантіям та кредитам.

Україна має всі можливості поліпшити інноваційну діяльність і розвиток інноваційного бізнесу, для чого їй пропонується ввести такі пільги щодо оподаткування суб’єктів господарювання:

•встановити пільги науково дослідним установам, навчальним закладам і підприємствам інноваційної сфери діяльності;

•зменшити розмір бази оподаткування за рахунок збільшення відрахувань у фонди ( фонд інноваційної діяльності, фонд розвитку виробництва (інвестиційний), амортизаційний фонд);

•встановити податкові пільги для тих, хто вкладає кошти у ви робництво;

•запровадити податкові канікули, податкові інвестиційні відра хування та податкові інвестиційні кредити;

•надати істотні пільги сільському господарству;

•встановити значні пільги нерезидентам, які вкладають кошти у

пріоритетні сектори економіки та відсталі регіони.

Досвід розвитку та впровадження інноваційної політики інших держав свідчить про різні її форми. Україна має враховувати цей досвід, власні особливості в економіці та стан справ в економічній політиці. Головне – ефективно впливати на інноваційну діяльність усіх суб’єктів

105

Череп А. В. Інвестознавство

господарювання і стимулювати її. Це можна робити через створення економічних умов, що ефективно впливають на інноваційну ак тивність, та через фінансування (пряме або непряме). Великий досвід

США, Японії, Ізраїлю, Великобританії, Швеції, Канади свідчить про

створення програм субсидіювання інноваційної діяльності приватних

підприємств на державному рівні. Для фінансування інновацій при

кладного характеру у більшості країн світу використовується прибу ток підприємства.

Особливо цікавим є механізм підтримки інноваційного бізнесу в

Росії. На усіх рівнях устрою держави створені й функціонують такі

фонди підтримки: технологічний; виробничих інновацій; регіональ

ний. У містах із високим науково технічним потенціалом (Москва, Санкт Петербург, Новосибірськ, Томськ та ін.) утворено фонди

підтримки інноваційної діяльності. У Санкт Петербурзі є венчурний

фонд. Україна, враховуючи цей досвід, теж має можливість створити

такі фонди підтримки інноваційної діяльності:

1)для фінансування науково технічних розробок та впроваджен ня їх у виробництво – Український інноваційний фонд;

2)для фінансування на зворотній і незворотній основі тих іннова

ційних проектів, які не ввійшли до складу державних цільових про

грам, – Фонд виробничих інновацій;

3)для сприяння розвитку підприємств малих форм науково тех

нічної сфери – фонд на регіональному рівні.

Крім того, треба створити загальнодержавні фонди підтримки

інноваційної діяльності у таких містах, як Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, а також венчурні фонди.

Реалізація перелічених пропозицій і рекомендацій щодо рефор мування механізму управління інноваційним потенціалом в Україні

дасть змогу значно поліпшити стан справ щодо інновацій та ефектив

ності використання ресурсів у цьому напрямі, прискорити процес оновлення виробництва, а впровадження запропонованих заходів щодо оподаткування і стимулювання суб’єктів господарювання допо можуть ефективно використовувати внутрішні й залучати зовнішні інвестиції в інноваційну діяльність.

Останнім часом в Україні спостерігається згасання інноваційної

діяльності. Ця проблема була порушена на одному із засідань Кабі нету Міністрів. Зокрема, Президент України В. Ющенко у своєму ви

ступі звернув увагу на необхідність активізації інноваційної діяль

106

2. Інвестиційний клімат в Україні

ності, яку просто ігнорує переважна більшість промислових підприємств. Катастрофічних розмірів набуло фізичне та моральне старіння основних виробничих фондів. За роки економічної кризи

обсяг інвестицій зменшився майже вп’ятеро, реальне зношення ос

новних фондів у провідних галузях становить 60 70%, а в енергетиці,

на транспорті й у деяких інших галузях воно наблизилося до критич

них параметрів.

За радянських часів, коли СРСР був втягнутий у «холодну війну»,

держава витрачала досить значну кількість коштів на фундаментальні

дослідження. Але не всі наукові результати спрямовувалися на

суспільні блага, оскільки більшість розробок працювала на військо

вий комплекс. Таким чином, фундаментальні дослідження в планово му господарстві не давали значних промислових результатів.

Тим часом у 80 ті роки американський уряд субсидіював стра

тегічні галузі промисловості, здійснюючи політику підтримки про

відних секторів економіки. Але не можна стверджувати, що абсолют

не панування ринку веде до появи істотних технологічних новацій, корисних для суспільства. Так, наприклад, у Франції 70% витрат на

наукові дослідження фінансуються державою. Проте більшість фран

цузьких економістів вважає, що в економіці слід сприяти окремим

приватним фірмам і корпораціям у проведенні власних науково тех

нічних розробок. Дослідження, що фінансуються державою, часто да

лекі від існуючих потреб суспільства, не встигають за швидко зміню

ваними ситуаціями на ринку. Необхідне тісніше співробітництво нау

ково дослідних установ, університетів із різними суб’єктами господарювання. Держава повинна стимулювати такі зв’язки шляхом звільнення від певних податків тощо.

Розв’язання цих проблем полягає у створенні умов для вигідного

утримування підприємствами (середніми та великими) власних до

слідних лабораторій.

У розвинутих країнах ставлення до фундаментальних досліджень різне. Підтвердженням цього є присудження Нобелівських премій у галузі досягнень науки. На такі економічно розвинуті країни, як Німеч чина і Японія, припадає незначна кількість премій, у США та Вели

кобританії їх отримують багато. Зокрема, економічна потужність США,

що сформувалася протягом XX століття, сприяла створенню справж ньої академічної фундаментальної науки. Щедро інвестує фундамен

тальні дослідження і Японія.

107

Череп А. В. Інвестознавство

Інноваційні процеси досить цікаво трактуються прихильниками еволюційної економіки. Деякі економісти стверджують, що економічні

системи схожі на механічні, функціонування яких залежить від уні версальних законів, що не змінюються. Інші ж економісти вважають економічну систему «живою» системою, нормальний розвиток якої безпосередньо пов’язаний з еволюцією. При цьому окрема фірма не розглядається як агент, який максимізує основні показники своєї діяльності й раціональна поведінка якої – гарантія економічної рівно ваги. Фірма швидше розглядається як складна одиниця, виживання якої залежить від її здатності до адаптації. Результати цієї адаптації можуть принести фірмі успіх або сприяти її зникненню. Кожна фірма, таким чином, виробляє власний «генофонд», властивий тільки їй одній, здатний реагувати на ті або інші зміни у зовнішньому середовищі. Інно ваційна діяльність має безпосередній вплив, оскільки допомагає фірмам стати сильнішими за своїх конкурентів і вижити на ринку.

Через те, що інновації мають зазначені специфічні елементи, підприємець зацікавлений інвестувати дослідження. Оскільки інно вація до того ж складається з елементів, що впливають на зовнішнє середовище, то вона діє на динаміку промислових змін і загального економічного зростання. Це свідчить про істотність зв’язків між інтересами суспільства й інтересами окремого підприємця. Оскіль ки інновація може бути створена і впроваджена на основі знань, умінь, наданих державою, то вона розглядатиметься як суспільне благо. Це означає втручання держави в цей вид суспільних благ. Зокрема, значну частину витрат на освіту і дослідження здійснює держава. Проте використання тих чи інших знань у виробничих цілях мотивується передусім можливістю отримання прибутку. Навіть якщо інтереси та логіка суспільства спрямовані на створен ня нових знань та їх трансформацію, тільки ринковий механізм сприятиме появі інновацій.

Саме вимоги ринку сприяють появі нових товарів, нових техно логій для їх виробництва, нових форм організації праці тощо і, зреш тою, нових знань, які з’являються внаслідок процесу освіти і наукових досліджень, що здійснюються державою. Поява інновацій веде, з од

ного боку, до підвищення продуктивності, з другого боку, вони спри яють збільшенню активності на ринках і появі нових ринків. Усе це сприятиме загальному економічному зростанню.

Під інноваційною діяльністю розуміється як створення власних інновацій, так і використання існуючих із метою виробництва нових

108

2. Інвестиційний клімат в Україні

товарів, підвищення продуктивності праці тощо. Інноваційні підпри ємства – це ті, що здійснюють інноваційну діяльність у вищезгадано

му контексті.

Інноваційна фірма – структура, яка здійснює самостійну нау ково дослідну діяльність або інвестує відповідні організації з метою створення нових технологій. Імітуюча фірма не витрачає коштів на науково дослідні роботи, а лише отримує на законних засадах най сучасніші технології (патенти тощо), створені іншими фірмами, які володіють великим інвестиційним потенціалом. Природно, що імітування інновацій не потребує значних коштів. Воно може сто суватися як змінюваності основних виробничих фондів, організації виробництва та праці, так і змінюваності номенклатури та власти востей продукції, що випускається. Отже, для України, де не існує достатніх резервів для інвестування фундаментальних досліджень, було б доцільно спрямувати діяльність багатьох фірм на імітування інновацій.

Інноваційні фірми мають значні переваги перед фірмами іміта торами. Перші отримують надприбутки за вдалих інновацій. Вони є до того ж генераторами науково технічного прогресу. Але з огляду на динаміку інноваційного процесу імітуючі фірми за досить короткий час, завдяки імітації технології та інших заходів, досить швидко «дога няють» інноваційні. Уявімо ситуацію, коли на ринку присутні дві фірми, що виробляють однорідну продукцію, і ринок поділений між ними навпіл. Одна з них інвестує в інноваційну діяльність, інша ж інве стує в імітування цих інновацій. Будемо розглядати традиційні фази інноваційного процесу: розробку (створення), впровадження та зрос тання. Найбільш нестабільний період на ринку (втрата й завоювання частин ринку) припадає на стадію впровадження та зростання. Але вже наприкінці цієї стадії ринок набуває початкового стану рівноваги (тоб то навпіл поділений між фірмами).

У реальному житті важко уявити таку ситуацію, коли на ринку присутні тільки дві фірми. Моделювання ситуацій, коли на ринку пев ного товару присутні декілька виробників, одні з яких є інноваційни ми фірмами, а інші – імітаційними, засвідчило, що імовірність вижи

вання фірм імітаторів іноді вища, ніж інноваційних фірм.

Слід зауважити, що в умовах України можна називати імітуючу фірму також і інноваційною, але в дещо іншому контексті, оскільки імітуючі фірми також змінюють технології, фінансують їх придбання, вдосконалюють організацію праці, й у кінцевому підсумку підвищу

109

Череп А. В. Інвестознавство

ють продуктивність і сприяють появі нових товарів і послуг. Але дер жава має бути зацікавленою в появі фірм і організацій, які не тільки використовують і комерціалізують результати наукових досліджень і

розробок, а й фінансують такі дослідження.

Є ще один аспект інноваційної діяльності – інвестиції в людські

ресурси. Внаслідок кризи багато хто з фахівців тривалий період не пра

цюють за спеціальністю. Оскільки технології змінюються досить швид ко, то знання таких спеціалістів швидко старіють (іншими словами,

відбувається старіння людського капіталу). Трапляються ситуації, коли

персонал підприємства не може досить швидко засвоїти нові техно

логії, що призводить до зменшення ефективності інноваційної діяль

ності. Для розв’язання цієї проблеми слід, приймаючи рішення про фінансування інноваційної діяльності або імітування, виділяти також

кошти на підготовку відповідного персоналу. Інноваційна діяльність

передбачає такі витрати. Що ж до імітуючих фірм, то вони застосову

ють уже створені інновації, але адаптувати нові технології доводиться

персоналу цих фірм, який не завжди здатний зробити це досить швид ко.

Тільки комплексне фінансування інноваційної діяльності прине

се користь як певній фірмі, так і суспільству в цілому.

У країнах із ринковою економікою особлива увага повинна при

ділятися інноваційній діяльності, яка, з одного боку, сприяє розвитку

ринкових відносин, а з другого – розвиває фундаментальну науку. За

відсутності ж достатніх інвестиційних ресурсів це спричиняє так зване

імітування інновацій.

Прагнення до інновацій є істотним чинником, який характеризує підприємця, а також потяг до підприємництва як одного з ресурсів у економіці. Прагнення до інноваційної діяльності в економіці залежить

як від початкової конкурентоздатності окремих фірм, світогляду та

психології їх власників (підприємців), так і від якості та рівня розвит ку науки. Можна відзначити важливість проміжної структури. Інно вація надає тимчасову ренту, що забезпечує інноваційній фірмі над прибуток, як стимул і компенсацію за ризик у процесі ухвалення рішен ня про впровадження інновацій. З поширенням нововведення у

зовнішньому середовищі та його імітуванням іншими фірмами ця рента

завжди зазнає ризику. Інноваційна фірма повинна виділяти частину надприбутків на фінансування нових науково дослідних робіт відпо

відно до ситуації, що складається на ринку.

110