KL_Politologiya_Nosah

40

Джерелами легітимації влади є:

-участь громадян в правлінні, що створює відчуття причетності людей до політики, здійснюваної органами влади;

-легітимізація шляхом адміністративної, економічної, військової, освітньої та іншої діяльності влади. Легітимність влади у цьому випадку залежить від ефективності такої діяльності;

4)легітимізація шляхом застосування сили; чим нижчий рівень легітимності, тим сильніший примус.

5)Проблема легітимації є важливою для будь-якого політичного режиму. Навіть диктатори не можуть безмежно будувати свою владу виключно на насильстві. Найбільшим потенціалом легітимності володіє демократичний режим. Таким чином проблема легітимації має важливе значення для політичної влади і суспільства, вона є однією із найважливіших проблем політичної науки.

41

6 ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА В УКРАЇНІ

6.1 Поняття, структура та функції політичної системи.

Система - це певна кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є політична. Поняття "система" запозичене з єлєктроніки та кібернетики, а його “перенесення” у політичну науку здійснили американські учені Т.Парсонс, Г.Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел.

Політична система є центральною проблемою політології. Вона дає загальне цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем. Зокрема, вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили Д. Істон, Г. Алмонд (системний аналіз), К Дойч (кібернетичний підхід), Т. Парсонс (політична система як специфічний елемент соціальної системи), Г.Пауелл, М. Каплан (зовнішньополітичний аспект функціонування політичної системи) та інші учені.

Політична система - це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил суспільства. Вона активно взаємодіє з іншими системами - економічною, культурною, соціальною, ідеологічною, релігійною, етнічною.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політичної системи ведуть свій початок від Аристотеля, але по-справжньому вагомих результатів досягнуто лише у XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу у працях "Політична система" та "Системний аналіз політичного життя". Політична система, на думку Д.Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбуваються порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д. Істон вважає, що нерухомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе. Основними ознаками політичної системи є:

-взаємозв'язок групи елементів;

-утворення цими елементами певної цілісності;

-внутрішня взаємодія всіх елементів;

-прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

-здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні

42

групи, групи впливу й тиску, соціальнополітичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Структуру політичної системи складають такі основні компоненти:

-політичні відносини - взаємини суб'єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади (міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні, міждержавні);

-політична організація суспільства - це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства; вона складається з власне політичних організацій (держава, політичні партії, політичні рухи), політизованих організацій (народні рухи, профспілки), неполітичних організацій (об'єднання за інтересами);

-засоби масової інформації - розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми;

-політичні принципи та норми, які формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи;

-політична свідомість - сукупність політичних ідей, відображених у політичних документах, правових нормах тощо;

-політична культура - це сукупність уявлень про різні аспекти політичного

життя.

Існують і інші погляди на структуру політичної системи, за якими в ній виділяють такі підсистеми (малюнок 6.1).

Організаційна система - держава, партії, суспільнополітичні організації і рухи

Інформативно-комунікативна підсистема - засоби масової інформації і комунікації, науковоінформаційна інфраструктура

Малюнок 6.1 – Політична система суспільства

Виділяють такі функції політичної системи:

1)вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

2)організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави;

43

3) координація окремих елементів суспільства;

4)легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи);

5)політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

6)артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

7)агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

8)інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

9)політична комунікація складових політичної системи та ін.

Виходячи з того, що політична система покликана забезпечувати стабільність суспільства, його прогрес через збалансованість інтересів різних груп населення, американські політологи Г. Алмонд і Дж. Пауелл виділяють такі її функції:

-висловлювання інтересів (політична система через різні організації представляє в суспільстві інтереси соціальних груп);

-узагальнення інтересів (розмежовані інтереси різних соціальних груп узагальнюються, віддзеркалюються в програмах партій і доводяться до влади);

-відпрацювання норм і правил (законодавчі органи видають закони і нормативні документи);

-застосування правил (вона є прерогативою виконавчих органів, які реалізують накази законодавців);

-контроль за застосуванням правил (виконання її здійснюється судовими органами і органами насилля чи примусу);

-політичної комунікації (вона припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами).

6.2 Сутність і типи сучасних політичних систем

Традиція класифікації різноманітних політичних систем почала складатися ще у стародавні часи. Розв'язання проблеми типології політичної системи почалося за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію, демократію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політея, демократія.

Марксисти, опираючись на класові пріоритети, типологізували політичну систему так: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.

За характером розподілу влади політичні системи класифікуються на авторитарні та плюралістичні. Суть авторитаризму - зосередження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу. Німецький політолог та соціолог М. Вебер запропонував поділити політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні.

44

Наприкінці 50-х рр. XX ст. Г. Алмонд виділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, доіндустріальний чи частково індустріальний, тоталітарний. Характерними рисами англо-американської політичної системи є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. У континентально-європейських політичних системах (ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.) домінують елементи, притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи. Доіндустріальний і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури.

У сучасній західній науці вирізняють такі основні типи політичної системи:

-військові та громадянські;

-консервативні та ті, що трансформуються;

-завершені та незавершені (основний критерій такого поділу – наявність усіх складників системи);

-мікроскопічні, макроскопічні, глобальні;

-традиційні та модернізовані;

-демократичні, авторитарні, тоталітарні.

6.3 Політична система України: особливості та основні напрямки формування і розвитку

Під політичною системою України розуміють сутність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів і ідей, пов'язаних із формуванням і здійсненням влади та управління суспільством. Україна обрала демократичний тип політичної системи. Сьогодні у нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

В. Якушик вважає, що з точки зору особливостей загальносистемних якостей, політична система України характеризується як:

-відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформуватися в нестабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у т. ч. й в середині державного механізму;

-система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;

-молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;

-централізована з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;

-система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування цивілізованого суспільства;

45 - перехідна від закритої до відкритої;

- система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації.

З точки зору особливостей політичної природи існуючої в Україні системи політичних інститутів політична система України характеризується як:

-перехідна від неправового до правового типу;

-легітимна для більшості населення;

-перехідна до втілення консенсуальної моделі розв'язання соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

-миролюбна, неагресивна;

-позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

-система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту всіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави";

-світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

-етатизована (одержавлена);

-система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

-система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури", нової "номенклатури", "нуворишів" та ін.

Основними напрямами формування і розвитку нової політичні системи України є:

-побудова демократичної соціальної правової держави;

-утвердження громадянського суспільства;

-подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

-зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

-вдосконалення діяльності засобів масової інформації.

46

7 ДЕРЖАВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА

7.1 Ознаки та функції держави

Держава є основним інститутом політичної системи суспільства. Вона концентрує у собі владні відносини, які торкаються інтересів і потреб усіх членів суспільства. Поняття "держава", яке виникло близько трьох тисячоліть тому, нині трактується у таких значеннях:

-як спільнота людей, яка проживає на певній території і згрупована в ціле органами державної влади;

-як система організацій, установ, інститутів, які володіють верховною владою на певній території.

За визначенням П. Рабіновича, держава - це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює управління загальносуспільними справами.

У різних філософських, соціологічних, політологічних концепціях це поняття має неоднаковий зміст. Наприклад, представники юридичного позитивізму (К. Гербер, А. Есмен, П. Лабанд та ін.) визначали державу як правову форму для сукупного життя народу, як "юридичне уособлення нації". Розробник соціологічної теорії держави Р. Ієрінг вважав, що держава - це соціальна організація примусової влади, яка на перший план ставить спільні інтереси у по рівнянні з особистими.

Анархісти (М. Штірнер, П. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін) визначали державу як організацію, яка обмежує свободу індивіда та будується на рабстві праці.

Російський економіст та філософ П. Струве розглядав державу як надкласову силу, яка інтегрує усі верстви і класи суспільства. Американський політичний діяч О. Гамільтон вбачав у державі як правового гаранта власності та розвитку бізнесу, так й інтегратора усього суспільства для досягнення загальнонаціональних цілей.

Основні теорії виникнення держави можна згрупувати у такі групи:

1) Теологічна теорія (представники - ідеодоги релігій Стародавнього Сходу, католицької церкви, ісламу). Ця теорія пояснює походження держави Божою волею. Звідси виводиться залежність держави від релігійних організацій і діячів, покора усіх перед державною владою.

2) Патріархальна теорія (представник - Аристотель). Держава - це результат розвитку сім'ї. Абсолютна влада правителя є продовженням влади батька у сім'ї.

3) Договірна теорія (представники - Г. Грацій, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін.). Держава - це результат договору, укладеного між суверенним правителем і людьми. Появі держави передував "природній стан ", коли люди мали "природні права" (Ж.-Ж. Руссо) або коли йшла "війна всіх проти всіх" (Т. Гоббс).

47 4) Психологічна теорія (представники - Л. Петражицький, Дме.

Фрезер та ін.). Держава - це організація, яка утворилася для керівництва суспільством з боку визначених осіб. Це керівництво є необхідне, бо люди мають психологічну потребу у підпорядкуванні.

5)Теорія насильства (представники Л. Гумплович, Є.Дюрінг).Походження держави пояснюється актом насильства, завоюванням одного народу іншим. З метою підкорення завойованих народів створюється держава як особливий апарат примусу.

6)Марксистська (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс) пов'язує виникнення держави одночасно з поділом суспільства на класи. Суть держави - фактична диктатура певного (панівного) класу.

Отже, в поясненні генези держави історично склалися два підходи: позакласовий і класовий. Більшість сучасних зарубіжних і вітчизняних спеціалістів вважає, що виникнення й існування держави не є прямим результатом появи приватної власності і поділу суспільства на класи. Наприклад, у Древньому Єгипті і Вавилоні, Стародавньому Китаї, Ізраїльському царстві Давида, античних суспільствах та в інших країнах утворення держави передувало класовій диференціації населення. А новітній досвід засвідчує, що з утвердженням громадянського суспільства і правової держави, остання все більше перетворюється в надкласовий, загальнонародний інститут, який здатний інтегрувати, консолідувати суспільство, відігравати роль інструмента реалізації загальнонаціональних інтересів, забезпечити цілісність соціальної системи.

Ознаками держави є:

1 Наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Суверенітет держави означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визнавати це.

2 Територія. Держава нерозривно пов'язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори. Як свідчить історія, саме територіальні претензії одних держав до інших спричинили численні конфлікти, які переросли у військові зіткнення.

3 Монополія на легальне застосування сили. Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу, які використовує у ситуаціях, передбачених законом. Діапазон державного примусу простягається від обмеження свободи до фізичної ліквідації людини.

4 Наявність державної мови, якою визнається мова нації, котра складає більшість населення держави.

5 Апарат держави, тобто наявність системи органів і установ, які здійснюють функції державної влади (управління, регулювання, контроль). Апарат, як правило, складається з представницьких органів (парламент, органи місцевого самоуправління та самоврядування), виконавчо-розпорядчих органів (президент, уряд та його регіональні органи), судові органи, прокуратура, органи державного контролю.

48 6 Наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує в

межах визначеної правової системи. Правова система держави закріплює санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя, яким повинні підпорядковуватися усі суб'єкти і об'єкти політики.

7 Населення. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають у межах держави. Жодна особа не може існувати за межами держави і не підкорятися їй, бо приналежність до держави є суспільною необхідністю і регулюється правом. Тут проблема полягає в тому, що держави можуть складатися з однієї національності (це трапляється рідко) або бути багатонаціональними. В умовах багатонаціональності зусилля влади спрямовані на те, щоб врегулювати конфлікти, які виникають між представниками різних національних груп. Міжнаціональні конфлікти ведуть до сепаратизму і навіть до розпаду багатонаціональних держав (колишні Югославія, Чехословаччина). Не може бути держави без народу, але зворотня ситуація можлива: український народ в період царизму, єврейський народ до 1948 р., курди до цього часу.

Основний порядок організації життя держави і зокрема політичного, закріплено в її конституції. Більшість держав сучасного світу мають писані конституції (за виключенням, наприклад, Ірану, Саудівської Аравії, Бутану, Оману). Конституція вважається ознакою держави. В нашій країні Конституція була прийнята 28 червня 1996 р.

Під функціями держави розуміють основні напрямки її діяльності, які розкривають її соціальну сутність і призначення.

Внутрішніми функціями держави є:

-економічна (господарська) функція - держава як організатор та координатор економічних процесів;

-соціальна функція - держава як організатор соціального забезпечення громадян;

-підтримка законності та правопорядку - держава гарантує елементарний порядок у суспільстві та захищає суспільний лад від дестабілізації;

-встановлення норм, дотримання яких є обов'язковим для усіх юридичних та фізичних осіб і покликане забезпечити функціональну стабільність суспільства;

-законодавча;

-культурно-виховна та наукова;

-функція узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв'язання соціальних конфліктів;

-фіскальна функція - збір коштів у вигляді податків для утримання державного апарату та фінансування соціальної сфери.

Зовнішніми функціями держави є:

-функція оборони та національної безпеки;

-розвиток відносин співробітництва з іншими державами;

-інноваційна функція (використання інтелектуальних досягнень, технологій інших держав тощо).

За часом виконання усі функції держави можна розділити на тимчасові та постійні. Якщо тимчасові функції здійснюються лише на певному етапі існування

49

держави (наприклад, під час війни, надзвичайних ситуацій), то постійні функції реалізовуються протягом усього часу існування держави.

Функції держави, їхній зміст змінюється залежно від історичної епохи. Існують відмінності й у тлумаченнях функцій держави у різних політичних теоріях:

1)Марксисти акцентують увагу на класових функціях держави;

2)На думку представників класичного лібералізму (І. Бентам, Б. Констант та ін.), держава виконує виключно функції правового регулювання відносин між автономними, вільними громадянами і не повинна втручатися в економічну та соціальну сферу;

3)Представники соціального лібералізму (Д. Кейнс та ін.) вважали, що держава повинна активно втручатися в економічне життя, виконувати фіскальну, соціальну функції (виконання соціальних програм);

4)Різноманітні концепції "плюралістичної демократії" (Г. Ласкі, М.Дюверже та ін.) на перший план виводять владні функції держави, яка має виконувати роль координатора і арбітра між конкуруючими політичними силами, забезпечувати правові умови для вільної політичної конкуренції;

5)Неоконсервативні течії (тетчеризм, рейганізм) виступають за сильні політико-владні функції держави і проти економічної та соціальної функцій, які, на їх думку, породжують утриманську психологію та бюрократизацію суспільства. Основними функціями мають бути створення гарантій для внутрішньої та зовнішньої безпеки, підтримка політичної та духовної єдності нації, формування національно-державницької свідомості.

7.2 Форма державного устрою

Важливою характеристикою держави є поняття "форма держави". Це поняття включає у себе такі компоненти, як форма державного устрою, форма державного правління та політичний режим.

Державний устрій - це поділ держави на певні складові та розподіл влади між нею (державою) та цими складовими. Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація (табл. 7.1).

Унітарна держава. Принцип унітаризму означає таку побудову держави, за якої верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, департаменти, воєводства тощо) не мають ознак політико-державної самостійності й є тільки адміністративно-територіальними підрозділами. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на всю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (Італія, Португалія, Україна та ін.) включають автономні утворення.