KL_Politologiya_Nosah

30

Значний розвиток освіти в Україні став важливою передумовою створення Києво-Могилянської академії — першого навчального закладу на східнослов'янських землях. Києво-Могилянська академія справила величезний вплив на формування світосприймання, розуміння та осмислення тогочасного суспільного життя. Навколо академії згуртувалися найкращі просвітителі, вчені, громадські й церковні діячі. Києво-Могилянська академія мала загальнонаціональний характер, допускаючи до навчаннявсіверствиукраїнськогосуспільства.

Надзвичайно велика роль у житті українського народу, в його боротьбі за волю, занезалежнуйсувереннудержавуналежитькозацтву.

У житті козацтва, як відзначає дослідник цієї проблеми І.П.Крип'якевич, було багато суперечностей: «Свобода одиниці й терор маси, свавілля й дисципліна, аскетизм і розгульність — у бурхливому казані січового життя різні елементи змагалися міжсобою. Алецябуйністьнадавалаввеличезногоморального значення й висувалаїїнапровіднемісцев організаціїУкраїни».

4.2 КонституціяПилипаОрликаяквтіленняукраїнськоїдержавницькоїідеї

Надзвичайно важливу роль у розвитку української політичної думки, становленні демократичних засад вітчизняного державотворення відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 року. Незважаючи на те, що ця Конституція в життя не була втілена, вона має велике значення як документ, котрий вперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державнополітичного устрою. Вперше українська державна ідея знайшла втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені державні реформи в Україні. Важливе місце в Конституції Пилипа Орлика посіла проблема взаємин між гетьманом і народом.

4.3 Духовно-моральний підхід до політики Г.Сковороди

Величезну роль у розвитку української політичної думки відіграв видатний мислитель, поет, просвітитель-демократ Григорій Сковорода (1722 — 1794). Він визнавав політичну свободу найвищим досягненням людства і проголосив її головною метою свого життя. Філософ порівнював суспільство з добре налагодженою і чітко працюючою машиною, висловлював думки про те, що праця є основою життя та щастя людини, внутрішнім рушієм розвитку суспільства.

Новий лад мислитель уявляв у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу й забезпечує права своїм громадянам незалежно від їхнього майнового стану, статі, раси та віросповідання, обіймання всіх посад відповідно до природних здібностей людей. Лише за цієї умови у суспільстві пануватимуть

31

дружба, братерство і любов. Він гостро виступав проти релігійної нетерпимості, ворожнечі між людьми на релігійному ґрунті.

Політичні ідеї того часу здебільшого торкалися проблем релігії, церкви, морального обов'язку, а також форм творення української державності. Незважаючи на втрату державної самостійності України, політична думка на українських землях продовжувала розвиватися. Вона дістала свій вираз у філософських та релігійних творах, діяльності гуманістів та просвітителів. Українська політична думка не втратила своєї традиції, її завжди характеризували демократизм, волелюбність, національна самосвідомість.

4.4 Національно-самостійницька концепція М.Міхновського

Особливу роль у формуванні та розвитку української політичної думки відіграли відверто націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М.Міхновського. Так, Д. Ткачук зауважував, що «націоналістична ідеологія — це не є штучно видумана теорія (наука)», а «цілий ряд тісно із собою пов'язаних правд... щонаїхпідставірозвиваєтьсяжиття... і, отже, життя нації».

М.Міхновський був першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення. На його думку, “державна самостійність є головною умовою існування нації”. М.Міхновський пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних країн, використовуючи творчий потенціал націоналізму європейського типу. Саме М.Міхновському належить максималістське гасло: “Україна – для українців?”. Як зазначає М.Горєлов, брошура М.Міхновського “Самостійна Україна” “була першою спробою оформити скривджені почуття українців у рамках політичної програми”. У цій праці чітко поставлено питання про незалежну українську державу, публічно заявлено про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.

4.5 Рух “шестидесятників” в Україні

Наприкінці 50-х років інтелектуальна еліта України скористалася хрущовською політикою десталінізації і порушила питання про реабілітацію своїх репресованих колег. Особливою подією в культурному житті республіки стала поява нового покоління митців, критиків, зокрема Алли Горської, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Дзюби, Миколи Вінграновського, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Івана Драча та інших. Вони вимагали від уряду певних гарантій про неприпустимість У майбутньому нових репресій. Цих будителів нової політичної думки стали називати "шестидесятниками".

32

Перші прояви дисидентства мали місце в Києві й у Західній Україні — як організації кількох невеличких груп. Одна з них — "Група юристів", її члени закликали до здійснення законного права України на вихід із СРСР. Згодом такі групи були викриті, а їхні члени засуджені до тривалих термінів ув'язнення.

Неспокій, що поширювався в радянській країні, не міг не стурбувати М.Хрущова. Вже у грудні 1962 р. він викликав до себе велику групу письменників і застеріг їх від надмірного радикалізму, давши чітко зрозуміти, що Кремль вільнодумства не дозволяє.

ВУкраїніхрущовськутезупідхопивА. Скаба— секретарЦК КомпартіїУкраїни

зідеологічних питань. Навесні 1963 р. на одній з нарад він піддав нищівній критиці творчість Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюби та інших письменників. Розпочалася чергова кампанія боротьби з українським "буржуазним націоналізмом". Це була реакція на прояви політичної думки, відмінної від офіційного курсу КПРС.

33

5 ВЛАДА В УКРАЇНІ

5.1 Влада як явище соціально-політичного життя

Політична влада є одним із центральних понять політології. "Фундаментальним поняттям в суспільних науках, - писав Б. Рассел, - є влада у томуж значенні, вякому енергія є фундаментальним поняттям у фізиці". Однозначного визначення дефініції "влада" немає, що пояснюється складністю та неоднозначністю її тлумачення. Дехто із дослідників, наприклад Г. Бержерон, навіть пропонує відмовитисявідпоняття"влада", замінившийогопоняттям"контроль".

Владу можна визначити як право і реальну можливість здійснювати свою волюнав'язуючиїїіншимлюдям. Владаіснує у будь-якому суспільстві і є результатом існування відмінності інтересів (малюнок 5.1).

Малюнок 5.1 – Основні види, засоби досягнення та форми правління та реалізації влади

Основними видами влади є політична, економічна, духовна, сімейна та ін. Політологію ж цікавить політична влада, яка є ядром політичної системи суспільства, її організаційним і регулятивно-контрольним започаткуванням.

Ознаками влади є територія, монополія на примус, тривалість у часі, легітимність та ін. Влада є наслідком виникнення суспільних станів, прошарків і відповідних відносин між ними. Вона необхідна для організації суспільного виробництва, для узгодження інтересів і дій різних соціальних груп, для підтримання життєздатності та збереження цілісності суспільства.

34

Концептуальні підходи до проблеми політичної влади. У політологічній, соціологічній, філософській літературі є кілька підходів до трактування політичної влади, найголовнішими з-поміж яких є:

-біхевіористський (від англ. binarior - поведінка) - влада як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей;

-інструменталістський - влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства;

-телеологічний - владаякдосягнення певних цілей іодержаннярезультатів;

-структуралістський - влада як особливі відносини між тим, хто управляє, і тим, хто підпорядковується;

-конфліктологічний - влада як можливість прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях;

-реляціоністський (від англ. rеlаtіоn - відносини) - влада як міжособові стосунки, якідаютьзмогуодномуіндивідові змінювати поведінку іншого.

Дослідження влади розпочалося ще в античні часи. Аристотель першим висловився за розподіл влади на законодавчу, адміністративно-управлінську (виконавчу) та судову. Християнський теолог і філософ Августин Аврелій у творі "Про град Божий" (413-426) писав, що влада завжди опікує, "правлять ті, які піклуються, як чоловік - жінкою, батьки - дітьми, пани - рабами. Підкоряються ж ті, про яких піклуються, як жінки - чоловікам, діти - батькам, раби - панам". Середньовічний теолог Фома Аквінський вважає, що оскільки світ збудований на основі ієрархічності, а на чолі цього порядку стоїть Бог, то всі види влади на Землі - від Бога. Головним завданням державної влади є сприяння державному благу, збереження миру і справедливості у суспільстві.

Головним виразником ідеї поділу влад є Ш. -Л. Монтеск'є, котрий у своїй праці "Про дух законів" доводив, що поділ влад є найпершою умовою правової організації суспільства і держави, а рівновага влад покликана забезпечити існування політичних свобод. "Усе б загинуло, коли б у одній і тій самій особі або установі, яка складається із сановників, із дворян чи із простих людей, були б поєднані три влади: влада творити закони, влада виконувати настанови загальнодержавного порядкуі владасудитизлочиничитяжби приватних осіб".

Дж. Адамс вважав, що влада - це форма примусу, панування однієї групи над іншими, здійснення контролю над життям людини. Влада, на його думку, це не лихо само по собі, бо уряд обирається на підставі вільної згоди та договору з метою самозбереження суспільства в цьому відношенні влада виступала в освяченій законом формі. Але людство стоїть завжди перед спокусою перетворити цю владу на зло, бо природа людини- "зіпсована, хибна, гріховна".

Ф. Ніцше у своєму розумінні влади пройшов дистанцію від негативного її сприйняття ("влада завжди є злом") до позитивного. Влада, на його думку, є домінуючим потягом, кінцевою причиною всіх форм поведінки. "Що є добрим? - Усе, що підносить в людині почуття влади, власне владу. Що є поганим? - Усе, що випливає зі слабкості. Що є щастя? - Почуття дедалі більшої влади, почуття подоланої протидії".

35

Б. Рассел у своєму творі "Влада " (1938) зазначав, що влада - це насамперед взаємовідносини між владою індивідуума і владою організації (держави, партії, корпорації). Владамаєприроднийхарактер, вонапритаманна людиніі нормально функціонуючій організації. Б. Рассел проаналізував потяг людей до влади. Він вказував, що у сильно ієрархізованих суспільствах (наприклад, у монархіях) потяг людей до влади є у спадкових верств. У демократичних суспільствах поступово виділяється верства із сильнішими владними інстинктами, з яких виокремлюються лідери. Для лідерів властиве не лише реалізація інстинкту панування, а також і сп'яніння пануванням. У "Маніфесті Рассела - Енштейна" "наголошувалося, що людина від народження наділена двома взаємопов'язаними пристрастями - прагненням до влади і прагненням до слави. Обидві вони безмежні, їх реалізація відіграє в історії помітну роль, бо влада є виробником потрібних результатів, зумовлених індивідуальними проявами цих пристрастей.

Т. Парсонс, як представник телеологічного підходу у визначенні влади, визначав останню як здатність виконувати обов'язки, покладені цілями співтовариства, мобілізовуючи ресурси суспільства на досягнення поставлених цілей. Він прирівнює владу до грошей, стверджуючи, що влада є елементом, який перебуває в обігу, є засобом обміну, торгівлі, символом вартості. На думку Т.Парсонса, "влада - це можливість виконання функцій заради і від імені суспільства", це "здатність змобілізовувати ресурси суспільства". Один із розділів книги австро-англійського політичного філософа та економіста Ф. Хаєка "Дорога до рабства" (1939) має назву "Чому до влади приходять гірші?". На думку Ф.Хаєка, це відбувається тому, що:

1)чим інтелігентніші люди, тим менш вони є колективістами, менш одностайні в дотриманні симпатій до якоїсь конкретної системи вартостей. Чим освідченіші люди, тим важче підвести їх до спільного знаменника у їх поглядах та вчинках;

2)тоталітарні режими опираються, насамперед, на людей із нестійкими поглядами і таких, що легко збуджуються (емоційних);

3)люди швидше за все об'єднуються довкола негативної програми - ненависті, заздрощів; вони виступають за поділ на "ми" і "вони".

Англійський футуролог О. Тоффлер наголошує на новому ракурсі розуміння влади - знаннях. Володіння знаннями, вміння їх використовувати стають не лише визначальною виробничою силою, але й могутнім інструментом відтворення і самопродовження, влади. Хоча основними факторами влади О. Тоффлер називає насильство, багатство і знання, але саме останній чинник на рубежі третього тисячоліття стає домінуючим. Завдяки можливості швидко поширювати, передавати знання, відбулося глобальне "зрушення влади".

Марксистський підхід до проблеми влади передбачає її розгляд як необхідний результат непримиренності суспільних протиріч, які мають економічні причини. Ліберальний підхід розглядає владу з позиції авторитету суспільних настанов, які приймаються добровільно.

36

5.2 Політична та державна влада

У політичній літературі широко вживається поняття "політична влада" та "державна влада".

Поняття “політична влада” є ширшим і ним позначають можливість і здатність усіх суб'єктів політики здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і об'єднань. Державна влада є пише однією із форм політичної влади; це спеціально організована система державних органів, організацій та установ, створена для управління усіма сферами суспільного життя. На відміну від політичної влади, державна влада є монополістом у виданні нормативноправових актів, які регулюють життєдіяльність суспільства.

Основними рисами політичної влади є легальність, легітимність, верховенство, вплив, всезагальність, моноцентричність, ефективність і результативність.

Легальність влади означає її законність, юридичну правомірність. Легальна влада діє на основі чітко фіксованих нормативно-правових актів.

Легітимність влади - це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною.

Верховенство влади - це обов'язковість виконання владних рішень (економічних, політичних, правових та ін.) усіма членами суспільства.

Вплив влади - це здатність суб'єкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку індивідів, груп, організацій, об'єднань з метою сформувати чи змінити думку людей із певного питання, врегулювати політичну поведінку соціальних суб'єктів тощо.

Всезагальність (тобто публічність) означає, що політична влада діє на основі права від імені всього суспільства.

Моноцентричність означає існування загальнодержавного центру (системи владних органів) прийняття рішень. Ефективність і результативність влади полягає у тому, що саме в конкретних соціальних результатах реалізуються усі задуми, платформи, програми влади, з'ясовується її здатність ефективно управляти усіма сферами суспільного життя.

Система влади включає у себе:

1)органи влади та громадян, які здійснюють владні функції (суб'єкти

влади);

2)тих, на кого спрямована влада - люди, їх групи, організації спільноти тощо (об'єкти влади);

3)механізм влади, тобто зв'язки, взаємодії, відносини між структурними елементами влади, її інститутами, цінностями, нормами, соціальний і політичний контроль.

Сучасна влада є цілісною, багатогранною системою, в якій взаємодіють різноманітні компоненти матеріальної, політичної, духовної культури суспільства.

37

Влада не є позбавленням волі підвладних, а певним підпорядкуванням і упорядкуванням їхніх воль.

5.3 Джерелатаресурсивлади

З самого початку свого виникнення політична влада постала як феномен нерівності, асиметрії, якщо виходити із становища, можливостей суб'єкта і об'єкта цієї влади, адже, одні владарюють, а інші повинні їм підкорятися. Ця нерівність підтримується цілою системою різноманітних засобів (ресурсів), за допомогою яких реалізується політична влада.

Ресурсами влади є:

1)економічні – наявність розвиненої матеріальної і технічної бази суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багато корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, широкі зовнішньоекономічні зв’язки та ін.;

2)політичні – наявність розвинених політичних партій, відпрацьований державний механізм, підготовлений апарат управління, політичні традиції і звичаї, наявність політичних лідерів, розвинена політична теорія, політична культура мас і політичних структур;

3)соціальні – наявність соціально-структурованого суспільства, посадової упорядкованості, утвердження престижної професії, соціального забезпечення, методичного обслуговування та ін.;

4)суб’єктні – політична свідомість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість;

5)силові ресурси – армія, міліція (поліція), служба безпеки, суд, прокуратура, в’язниця та ін.;

6)інформаційні – володіння світовою регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронних технологій, засобів масової інформації та ін.;

7)демографічні – фізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії, усталеність демографічних відносин та ін.;

8)культурні – наявність освіченого населення, швидкі темпи поширення знань, доступність освіти і культури для широких мас, наявність сучасних політичних знань і можливість їх освоєння та ін.;

9)правові – наявність правових цінностей, розвинена система права і правова наука, розвинені механізми правотворчості, правозахисту і правозастосування, висока правова культура населення та ін.

Провідна роль серед всіх ресурсів політичної влади належить економіці. Саме функціонування політичної влади, реалізація кожного виду економічних і соціальних проблем вимагає великих економічних ресурсів. У центрі уваги керівників держав знаходяться економічна і соціальна політика. Наприклад,

"Новий курс" (Ф.Д.Рузвельт), "Нові рубежі" (Дж. Кеннеді), "Війна проти бідності" (Л Джонсон). За цими різними назвами, по-суті, стояло одне - програма економічного піднесення США. Рівень економічного розвитку країни і роль політичної влади в його підвищенні є головним критерієм в оцінці заслуг цієї влади. Можна без перебільшення стверджувати, що сила влади, її міцність і легітимність знаходиться у прямо пропорційній залежності від рівня досягнутої стабільності суспільства.

Для здійснення економічної і соціальної програм, проведення виборчих кампаній, утримання і реалізації політичної влади, для вирішення проблем міжнародного характеру тощо використовується перш за все державний бюджет, податкові надходження, відсоткові ставки по банківських вкладах та ін.

Основними функціями політичної влади є: інтегративна, регулятивна, мотиваційна, стабілізаційна.

Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціальнополітичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільнозначущих, історично визначених цілей.

Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

Функція мотивації означає., що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так й інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб'єктів володарювання, їхніх політико-організаційних структур.

Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.

Спеціалісти визначають кілька нових тенденцій в розвитку сучасної політичної влади: посилення інтенсивності процесів демократизації політичної влади; зростання фактора легітимності влади як обов’язкової ознаки цивілізованої влади; розгрупування політичної влади, становлення системи розподілу влади; посилення конфліктності між різними гілками влади; високі темпи бюрократизації владних структур.

Важливо також в системі політичної влади розрізняти три функціонально взаємодіючі її рівні:

-вищий рівень - макрополітична система вищих органів влади (законодавчих, виконавчих, судових);

-середній або проміжний рівень - це апарат політичної влади середньої ланки, бюрократія різних рангів (цей рівень є ланкою, яка зв'язує інституційну владу з неформально-громадськими організаціями, партіями, рухамиінаселенням);

-мікрорівень включає безпосереднє політичне спілкування людей, малих груп. Саме на цьому рівні формуються думки людей про політику, їх переконання, політична культура в цілому.

39

5.4 Легітимністьвлади. Типилегітимності

Однією із найважливіших характеристик політичної влади є її легітимність. Легітимною є влада, з існуванням якої погоджується народ. "Той, хто набуває хоч якусь долю влади іншими шляхами, ніж це передбачено законами спільноти, не має права на те, щоб йому корилися..., а відповідно, є не тією особою, на яку дав згоду народ", - писав Дж. Локк.

Дослідники приділяють багато уваги з'ясуванню суті легітимності. Зокрема, С. Ліпсет визначав легітимність як "здатність системи створювати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства". М. Вебер розробив типологію легітимності (панування), виділивши три основні її типи:

1)традиційне панування, яке опирається на силу традицій. Накази керівників

єправомочними, оскільки відповідають звичаям та історичним прецедентам. Прикладом традиційного панування є монархії;

2)харизматичне панування (від грец. harisma - особливий дар) базується на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайному дарі правителя. Зразки харизми М. Вебер бачив у Христі, Магометі, Цезарі, Наполеоні, Леніні та ін.;

3)легальне (раціональне) панування ґрунтується на підпорядкуванні усіх системі законів, які встановлюються та застосовуються у відповідності з конкретними постійними принципами.

Названі М. Вебером три ідеальні (чисті) типи у реальності найчастіше функціонують у формі комбінації цих типів легітимності.

Д. Істон виділяє інші джерела підтримки влади та політичного режиму: ідеологічні принципи; прихильність до структур і норм режиму; відданість владі

з причини позитивної оцінки особистих якостей суб'єктів влади (напр., президента). Відповідно, Д. Істон виділяє такі різновиди легітимності:

1)ідеологічна легітимність опирається на ідеологічні принципи та переконання громадян у цінності політичного ладу як найкращого, що підкріплюється інтенсивною пропагандою. Прикладом Д. Істон називає колишній СРСР;

2)структурна легітимність опирається на прихильність громадян до механізму і норм політичного режиму. Як приклад - Великобританія з її демократичними традиціями та парламентаризмом;

3)особистіша (персональна) легітимність опирається на віру громадян у особисті якості політичного лідера, його спроможність належно використовувати політичну владу. Вона базується на симпатії громадян до лідера, їх раціональному розрахунку. Прикладом такого типу легітимності Д.Істон вважає США, де президент повинен володіти персональною легітимністю.