Політологія-лекційний курс і практикум

341

Руссо наполягає на прямому та безумовному управлінні народу без будь-якого поділу влад.

Вихідна теза роздумів Руссо - людина за своєю природою добра, але суспільство з усіма його атрибутами робить її поганою. Найстрашнішу нерівність дала людству приватна власність, а її винахідник - той, хто першим огородив шматок землі й сказав: це - моє. Власність породила пристрасть до наживи, заздрість, лицемірство, обман, злочин.

Політичний ідеал Руссо - місто-держава зі спартанським порядком та абсолютною демократією. Він вважав, що з усіх держав найбільш досконалі - малі, для них демократія - найліпший спосіб правління. Малі демократичні держави досконалі, бо наближені до природи: співтовариство тих, хто укладав вперше суспільний договір, було нечисленним, і кожний міг впливати на державні справи безпосередньо.

Головною метою Руссо ставив рівність людей. Існує, на його думку, один спосіб досягнення справжньої рівності - особлива організація держави, коли кожний громадянин повністю поступається всіма своїми правами на користь общини. Спільна воля всіх - ось ідеал правління.

На межі ХVIII – XIX ст. у Німеччині спостерігається бурхливе піднесення політичної думки, найяскравішими представниками були І. Кант (1724-1804) та Г. Гегель (1770-1831). І. Кант найбільш повно обґрунтував політичну доктрину лібералізму. На його думку, людині у своїй поведінці необхідно керуватися моральними законами. Почуття свободи внутрішньо притаманне особистості, але часто це почуття перетворюється на свавілля однієї людини щодо іншої. Для того щоб обмежити свавілля в суспільстві, необхідне право. Політичним ідеалом Канта є верховенство народу - свобода, рівність та незалежність усіх громадян у державі, хоч він і був прихильником обмеження виборчих прав трудящих. Дуже цікавими є три кантівські формули категоричного імперативу. Дві з них належать до моралі, третя – до політики.

342

Важливу роль у розвитку політичної думки відіграв Г. Гегель. Заслуга Гегеля полягає насамперед у тому, що він розробив і застосував для аналізу суспільних, зокрема політичних явищ діалектичний метод. У діалектиці Гегеля чітко помітні три основні моменти: визнання руху, змін і розвитку як універсального методологічного принципу; характеристика того, що рухається, змінюється й розвивається; розкриття, а також пояснення самої суті руху, змін та розвитку.

Дуже велике значення для політології має розробка Гегелем проблем громадянського суспільства й держави. Німецький мислитель був одним із перших, хто не тільки чітко розмежував ці поняття, а й глибоко проаналізував їх з погляду змісту та діалектичного взаємозв’язку. У Гегеля громадянське суспільство є сферою дій приватного інтересу. Люди в такому суспільстві протистоять один одному, як протистоять і їхні особисті інтереси. Проте окремі індивіди не можуть існувати один без одного, оскільки їхнє життя взаємозв’язане.

У громадянському суспільстві поряд з приватним інтересом кожної людини існує ще й спільний інтерес. Ось чому суперечності в співвідношенні між особистим і спільним інтересом у громадянському суспільстві стають серйозною перешкодою для досягнення справжньої свободи у суспільстві.

Із першоджерел

Конфуцій. Про небо і долю

Немає про що молитися тому, хто завинив перед небом Баю ("Луньюй", гл. "Баю"). Небо породило в мені де (там само, гл. "Шуер"). Вчитель відповів: Що можна сказати про небо? Зміна чотирьох пір року, народження всього сущого. Що говорити про небо?" (там само, гл. "ЯнХо"). Конфуцій говорив: Того, хто не визнає долю, не можна вважати благородним мужем" (там само, гл. "Яо юе").

Благородний муж відчуває три страхи: перед небесною долею, перед великими людьми і перед словами мудреця. Позбавлені шляхетності люди не знають небесної долі і не бояться її, нечемно поводятьсяізвеликимилюдьмийпрезирливоставлятьсядослівмудреця (там само, гл. "Цзіш").

Все наперед визначено долею і тут нічого не можна ані відняти, ані додати. Бідність і багатство, нагорода і покарання, щастя і нещастя мають своє коріння, змінити яке сила людської мудрості не може ("Мо-цзи", "Проти конфуціанців", ч. I, I). В п'ятдесят років я пізнав волю неба ("Луньюй", гл. "Вейчжен"),коли [учень] Янь Юань помер, Конфуцій сказав: "О! Це небо послало смертьНебопослало смерть!" (там само, гл. "Сяньцзінь").

343

Конфуцій сказав: "Чи буде втілене в життя моє вчення — це залежить від долі. Якщо моєму вченню ніколи не судилося здійснитись, то це також залежить від долі. Як же Гун Бо-ляо може сперечатися з долею?" (там само, гл. "Сяньвень"),[Про управління країною на основі ритуалу і "виправлення імен"] Конфуцій сказав: "Необхідно виправити імена. Благородний муж обережний по відношенню до того,

чого не знає. Якщо імена невірні, то висловлювання не будуть ґрунтовними. Якщо висловлювання не будуть ґрунтовними, то справи не будуть зроблені, а якщо справи не будуть зроблені, то правила не будуть дотримані в повній мірі і [обрядова] музика не буде вся виконана. А якщо правила лі не будуть дотримані і музика не буде виконана, то покарання не будуть застосовуватись вірно. А коли покарання застосовуються невірно, люди не знають, як їм поводитись" (там само, гл. "Цзи Лу"). Вчитель сказав: "Правитель [завжди має бути] правителем, слуга — слугою, батько — батьком, син

— сином" (там само, гл. "Янь Юань"). Вчитель сказав: "Простих людей можна примушувати йти належним шляхом, але їм не треба знати, чому це потрібно робити" (там само, гл. "Тайбо").

Конфуцій сказав: "Якщо наставляти людей за допомогою законоположень, якщо обмежувати і стримувати їх за допомогою покарань і страт, то хоча вони не будуть коїти злочини, але в серцях своїх не будуть відчувати відразу до поганих вчинків. Якщо ж наставляти людей за допомогою моральних вимог і встановити правило поведінки відповідно до лі, то люди не лише будуть соромитись поганих справ, але й щиро повернуться на праведний шлях" (там само, гл. "Вейчжен").

Янь Юань спитав про те як управляти країною. Вчитель відповів: "Треба слідувати врахуванню часу династії Ся, їздити в колісницях династії Інь, носити капелюх часів династії Чжоу, вживати музику часів Шуня і У-вана" (там само, гл. "ВейЛіньгун").

Ай-гун, правитель царства Лу, спитав у Конфуція: "Як можна примусити простих людей коритися?".

Конфуцій відповів: "Якщо наближати прямодушних людей і ставити їх вище за лукавих людей, то прості люди будуть слухняні" (там само, гл. "Вейчжен"). [Учень] Цзи Гун спитав у Конфуція про те, як слід вести державні справи. Конфуцій відповів: "Потрібно, щоб було у достатку продовольство, щоб було у достатку військове спорядження і щоб прості люди довіряли своєму правителю". Тоді ЦзиГунспитав: "Якщовдержавібуденеблагополучно, то що перш за все можна принестив жертву, щобнавестиу країні порядок?".

Макіавеллі. Державець

РОЗДІЛ III. Про змішані держави

Важко втримати владу новому державцю. І навіть спадковому державцю, що приєднав нове володіння — так що держава стає як би змішаною, — важко втримати над нею владу насамперед внаслідок цієї ж простої причини, яка викликає зміни в усіх нових державах. А саме: люди, вірячи, що новий правитель буде кращим, з радістю повстануть проти старого, але швидко на досвіді переконувались, що обманулись через те, що новий керівник завжди виявляється гірший від попереднього. Що ж знову таки зрозуміло і закономірно, так як завойовник експлуатує нових підданих, накладаючи на них різного роду повинності. І таким чином наживає ворогів у тих, кого експлуатує, і втрачає дружбу тих, якісприялизавоюванню, томущонеможенагородитиїхвтіймірі, в якій вони чекали, не може і прийняти до них важкі міри покарання, будучи їм зобов'язаним, тому що безїх допомоги він не зміг би ввійти в країну.

У першому випадку втримати завойоване неважко, особливо, якщо нові піддані і раніше не знали свободи. Щоб підсилити над ними владу, достатньо знищити рід попереднього державця, тому що при підтримці старих звичаїв тапорядків нівідчого іншого не може бутитурбот. Інший відмінний засіб — запровадити в одному-двох місцях колонії, які зв'язують нові землі з державою завойовника. Крім цієї, є лише одна можливість — розмістити в країні значну кількість кінноти і піхоти. Колонії не

344

потребують великих затрат, і утримування їх майже нічого не коштує державцю, і розорюють вони лише тих жителів, чиї поля і господарства відходять новим поселенцям. По якій причині потрібно замітити, що людей потрібно або жаліти, або знищувати, тому що за мале зло людина може помститися, а за велике — не може; з того виходить завдану людську образу потрібно розрахувати так, щоб не боятися помсти. Якщо в державі замість колонії поставити військо, то його утримання обійдеться значно дорожче і поглине всі прибутки від нової держави, внаслідок чого прибуток обернеться збитком, до того ж від цього постраждає набагато більше людей, оскільки стоянки війська обтяжують все населення, від чого кожний, відчуваючи тяжість, стає ворогом державцю, а також вороги можуть йому помішати тому, що хоч вони і переможені, але залишаються у себе вдома. Через це з якої сторони не подивитися — утримання війська не корисно, а запровадження колоній — добре.

Насправді потяг до завоювання — справа звичайна і ті, хто враховує при цьому свої можливості, всі погодяться або ж ніхто не засудить.

Як показав досвід, Церква і Іспанія, дякуючи Франції, розширила свої володіння в Італії, а Франція завдяки їм втратила там усе. Отже, висновок, який багаторазово підтверджується: лихо тому, хто примножує чужу могутність, тому що вона дістається вмінням або силою, а разом ці риси невикликають довіривтого, кому могутність дістається.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ:

1.Політична думка Стародавнього світу.

2.Політичні ідеї епохи Середньовіччя.

3.Розвиток політичних вчень Нового часу.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Аристотель. Политика // Сочинения в 4-х т. – М., 1990. – Т. 4. 2.Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990. 3.Макиавелли Н. Государь. – К., 1990.

4.Платон. Государство // Сочинения в 4-х т. – М., 1971. – Т. 3. – Ч. 1.

5.Політологія. Посібник для студентів вузів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К., 2000. 6.Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. 7.Шемчушенка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – К., 2004.

8.Юрій М.Ф. Основи політології. Навчальний посібник. – К., 2005.

ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ:

Політична історія, політична думка, історія політичної думки, політична ідея, політичне вчення, політична наука

ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ :

1.”Salus populi lex” ( благо суспільства – вищий закон). А як на Вашу думку, що ж робити з інтересами окремої людини?

2.Який вплив мають політичні вчення Стародавньої Греції та Стародавнього Сходу, середньовіччя, відродження, Просвітництва та Нового часу на сучасний розвиток теорій?

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ: 1.Кому із мислителів належать слова «Держава – це велика сім’я»?

а) Конфуцій б) Сенека в) Епікур г) Демокріт

2.Під якою назвою більше відома праця Т. Гоббса «Матерія, форма і влада держави церковної і світської»?

а) «Сфінкс»

345

б) «Харибда» в) «Левіафан» г) «Мінотавр»

3.Хто із видатних політологів не належав до течії соціалістів – утопістів?

а) Т. Мор б) Р. Оуен

в) Ш. Монтеск’є г) К. Сен – Сімон

4.Який із цих творів є плодом творчості Н. Макіавеллі?

а) «Культура Риму» б) «Боротьба П’ємонту» в) «Історія Флоренції»

г) «Література Ломбардії»

5.Хто із російських мислителів у своїх працях висловив тезу «Щоб встановити республіканську форму правління необхідно вбити царя, знищити царську сім’ю…»?

а) О. Герцен б) П. Пестель

в) М. Чернишевський г) В. Белінський

6.Цей мислитель Стародавнього Сходу ратував за запровадження жорстких, суворих законів?

а) Конфуцій б) Мо – цзи в) Лао – цзи г) Шан Ян

7.Праця Н. Макіавеллі «Володар» була настільною книгою…

а) Йосипа Сталіна б) Пол Пота в) Кім Чен Іра

г) Міклоша Хорті

8.Який французький філософ є автором трактування «Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів» ?

а) Ф. Вольтер б) Р. Декарт в) Д. Дідро г) К. Гельвецій

9.Яку із сучасних концепцій походження держави запропонував Л. Гумплович?

а) космічна теорія б) теорія завоювання в) теорія насилля г) теологічна теорія

10.Яка із цих ідей є ключовою у поглядах представників раннього комунізму?

а) «Відмирання держави» б) «Приватна власність» в) «Світова революція» г) «Представницька влада»

11.Вкажіть, що виражає даний вислів „Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько-батьком, а син – сином”:

346

а) сутність закону карми; б)сутність дії дао;

в)зміст конфуціанського принципу „виправлення імен”; г)сутність буддиського розуму долі.

12.Хто із названих мислителів є автором концепції ідеальної держави:

а)Демокріт; б)Геракліт; в)Платон; г)Арістотель

13.Основною причиною відчуження за К.Марксом є:

а) соціальна нерівність; б)приватна власність; в) класова боротьба;

г) хижацьке ставлення до природи.

14.Наполягання на тому, що справжнє знання є основою правильних моральних вчинків було характерним для:

а)Сократа; б)Піфагора; в)Демокріта; г)Марка Аврелія.

15.Кому із названих мислителів належить даний вислів: „ Доля спрямовує того, хто її приймає, і тягне того, хто її опирається”:

а)Платону; б)Канту; в) Піфагору; г)Сенеці.

16.У якому з періодів розвитку світової політичної думки виникла проблема „ двоїстості істини”:

а) період Античності; б) період Середньовіччя; в) період Відродження; г) період Нового часу.

17.„Ангельський доктор”- це:

а)Августин; б)Тома Аквінський; в)Тертулліан; г)Ерігуена.

18. Автором концепції суспільного договору був:

а)Т.Гоббс; б)Г.Гроцій; в)Д.Локк; г)Ж.-Ж.Руссо

19.Найдемократичніші тенденції епохи Просвітництва зустрічаються у працях:

а) Ж.-Ж.Руссо; б)Ш.Монтеск’є; в)Н.Макіавеллі; г)Д.Локка.

20.Який метод для аналізу суспільних явищ розробив Г. Гегель:

347

а) діалектичний; б)аналітичний; в)емпіричний; г)індуктивний.

РЕКОМЕНДОВАНІ ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1.Проблеми управління державними справами у поглядах Конфуція.

2.Доктрина державного суверенітету Жана Бодена.

3.Європейська політологія першої половини ХХ ст.: тенденції, теоретичні проблеми, перспективи розвитку.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1.Чим відрізняються погляди Платона і Арістотеля на функції держави і що їх об»єднує? 2.Який вплив мають політичні вчення Стародавьної Греції та Стародавнього Сходу, Середньовіччя, відродження, Просвітництва та Нового часу на сучасний розвиток політичних теорій?

3.Які заслуги перед політичною наукою роблять Н. Макіавеллі видатним вченим? 4.Що об»єднує і чим відрізняються погляди Т. Гоббса і Дж. Локка на державу? 5.Що характерно для поглядів К.Маркса і М. Вебера на політику і політичні процеси?

Тема16. РозвитокполітичноїдумкивУкраїні

1.ФормуванняполітичноїдумкивкняжудобуісторіїУкраїни. 2.ПолітичніідеїперіодуКозаччинитаГетьманськоїдержави.

348 3.НаціональневідродженняірозвитокукраїнськоїполітичноїдумкивXIX - початку XX ст.

4.Українська політична думка після національної революції 1917-1921 pp. 1.Український народ є автохтонним, тобто таким, що проживає на власній території з давніх-давен. Його духовною основою є Трипільська культура - одна з найдавніших світових культур. Політична форма організації життя на території нинішньої України зародилася декілька тисячоліть тому. Історія пам'ятає державні утворення кіммерійців (XV-VII ст. дон.е.), скіфів(VII-Шст. дон.е.) ісарматів(III ст. дон.е.- III ст. н.е.). ВVI ст. н.е. заявили про себе як про політично організований народ східнослов'янські племена підіменемАнтів. Однаквершиниполітичногорозвиткудавнійукраїнськийнародсягнув у державі Київська Русь, яка була одним з наймогутніших державних утворень того часу. Період Київської Русі (з 882 р. до середини XIII ст.) разом з добою ГалицькоВолинської (до середини XIV ст.) і Литовсько-Руської ( з середини XIV - до кінця XV ст.) державстановитьпершийетапрозвитку української політичної думки.

Основними політичними проблемами, що знайшли відображення в літературі цього періоду, є осмислення сутності та походження держави і влади, закону та законності, обґрунтування кращих форм державного правління, рис, якими повинен володіти правитель, проблеми єдності держави, союзу руських князівств перед загрозоюворожогонашестя.

Першимувітчизнянійісторіїполітичнимтрактом, якийдійшовдонашихчасівє «Слово про закон і благодать» митрополита Ілларіона. «Слово» формувало політичну свідомість багатьох поколінь нашого народу і не втратило свого значення в новітній історії. Прийняття Руссю християнства було прилученням її до християнської родини народів. Однак, Ілларіон рішуче заперечує домінуючу в той час політико-церковну концепцію, згідно з якою правителі усіх середньовічних держав розглядалися як члени родини монархів, очолюваної Візантійським імператором. У автора «Слова» Київська Русь, її правителі, й, насамперед, князь Володимир – члени рівноправної спілки народів, що з'єднані християнською вірою. Митрополит Ілларіон акцентує увагу на

349

основоположному для візантійської політичної ідеології пункті – про походження влади від Бога.

Ідеальномуправителюдержави(князю) притаманні, передусім, мудрістьі знання. Митрополит називає Володимира вчителем і наставником, який владарює і живе розумінням: «воссиялразумвсердцеего». ПерехідВолодимирадоХристовоївіриавтор пояснює тільки «благим пониманием и остротой ума». Ілларіон одним з перших вітчизнянихмислителівзаговоривіпроморальніякості, якимиповиненволодітиглава держави, пройоговідповідальність перед підданими.

Суспільно-політичними ідеями пройняті стародавні літописи „Повість минулих літ” літописцяНестора”. Центральнемісцетутзаймає розповідьпрородовідКиївських князів. Згідно з літописом, він йде від варязького князя Рюрика, якого слов'яни запросили для встановлення «порядку» в їх землях. Політичне значення цієї легенди полягаловтому, що, по-перше, такобґрунтовуваласятезапроте, щокняжийрідідевід іноземця і тому безпредметною є суперечка про те, який із місцевих родів є старшим, головнішим; по-друге, підкреслювалось значення київських князів, бо саме від них починається «порядок», держава на Русі.

У своєму «Повчанні дітям» київський князь Володимир Мономах застерігає синів не тільки не чинити самим, а й заборонити «служивим» творити беззаконня. Сила князівської влади саме в слідуванні законам. Князь для своїх підлеглих повинен бути не лишесправедливим, алеймилосердним. «Ухилисяодзла, вчинидобро, шукаймиру, йди заниміжививовікивіків»,- писав Мономах.

Найважливішою пам'яткою, що зберегла давні норми звичаєвого права, була «Руська правда» («правда» означає закон). Тут також зібрані «княжі устави». Ці документи можна поділити на міжнародні угоди, договори князівміжсобоютанародом. «Руська правда», її політико-правові ідеї знайшли продовження у наступні періоди життя України. Зокрема, цей документ був покладений в основу т.з. Литовських статутів, які регулювалижиттявдобуЛитовсько-Руської держави.

350

Цінні політичні думки та традиції породила політична діяльність Данила Галицького. Модель державного правління Галицько-Волинського князівства не поступалася кращим тогочасним європейским зразкам. Міжнародні контракти Данила Галицького, йоговнутрішняполітикабазуваласьнапереконаннівтому, щоруськийнарод історично і геополітично належить до європейської культури і що розвиток співробітництвазЗаходомєважливою умовою прогресу краю.

2. РуйнаціяукраїнськоїдержавностітатериторіальнерозчленуванняУкраїниістотно вплинули на стан і зміст політичної свідомості народу. Основними проблемами, які знайшли відображення в політичних ідеях України в XVI-XVIII ст. є питання влади, походження та суті держави, розбудови української державності, прав і свобод членів суспільства. Серед багатьох імен українських мислителів та політичних діячів, у творчості яких знайшли відображення політичні погляди цього періоду, можна назвати С. Оріховського, І. Вишенського, П. Могилу, професорів Києво-Могилянської академії Й. Кононовича-Горбацького, С. Яворського, Ф. Прокоповича, гетьманів Б. Хмельницького, І. Виговського, І. Мазепу, П. Орликатаін.

Найбільш розповсюдженою в XVI ст. була монархічна концепція влади. Вважалося, що люди поділяються на особливі соціальні групи – селянство, дворян, шляхетство, духовенство, правителів держави, які різняться за роллю в суспільстві. Монарх, який стоїть на вершині цієї соціальної піраміди, є не лише єдиним джерелом влади, алейєдинимджереломсправедливості.

Опираючись на скарбницю античної думки, філософ і полеміст Станіслав Оріховський (Роксолян) (1513-1566) одним з перших мислителів епохи Відродження почавтворчурозробкуідейприродногоправа. Найогопогляд, основнаумовареалізації прав і свобод людини – закон, законопослушність. Керівництво державою повинно здійснюватись методами переконання з використанням традицій і досвіду народу. У ранніх творах робив спробу відокремити політичну науку від теології, релігійну владу від світської. Пізніше зайняв компромісну позицію, поставивши на вершину