Політологія-лекційний курс і практикум

231

інформаційній сфері олігархічних кланів; 2) звуженість принципу гласності у діяльності органів державної влади та реальної відповідальності їх керівників за зміст та наслідки своєї діяльності; 3) формування еліти зверху, а не демократичним шляхом; 4) бюрократизм, недотримання та порушення правових норм.

Найважливішою ознакою автократичного політичного режиму, яка притаманна сучасній Україні, є обмеження кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення. Ситуація в керівництві країною ускладнюється також тим, що немає чітко сформованої конструктивної опозиції. Протягом кількох місяців кінця 1991 - початку 1992 року "партії влади" вдалося поглинути більшу частину колишньої опозиції, допустивши її частково до "ринку влади". До сьогодні не забезпечено законодавчий статус теперішньої опозиції.

До числа залишків тоталітаризму слід віднести такі специфічні риси політичної свідомості значної частини адміністративних кадрів, політиків та простих громадян, як впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, етатизм, егалітаризм, догматизм, примітивізація політичної культури. В основі своїй знищений на центральному інституційнонормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівні політичної системи.

Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами, як: 1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади; 2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій; 3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратиських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони діяльності

232

своїх опонентів); 4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля.

І, нарешті, суттєві елементи охлократичного політичного режиму характеризують політичне життя України тою мірою, якою її владним структурам притаманні: 1) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації, зокрема, постійні намагання неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці; 2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни; 3) рекрутуювання певної частини правлячої політичної еліти з середовища "соціальних низів" та маргінальних верств суспільства, представники яких жадають швидкого підвищення свого індивідуального та групового соціального статусу та покращення матеріального рівня життя.

Таким чином, відсутність інститутів громадянського суспільства і громадянської ментальності, його політичної та соціальної структурованості, відчуження влади від більшості людей, неможливість для самих громадян постійно контролювати владу і впливати на ухвалення рішень - усе це характерно для сучасного посткомуністичного українського суспільства.

Прийнята у червні 1996 р. Конституція проголосила Україну демократичною, правовою, соціальною державою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека були визнані найвищими цінностями. Політико-правові ідеали, які обгрунтовували, пропагували, до яких прагнули кращі уми України упродовж попередніх століть, набули конституційної сили. Проте для їх неухильного практичного втілення необхідно ще багато чого зробити: і з точки зору функціонування влади, яка має ділами підтвердити свою згоду на самообмеження (за будь-яких обставин діючи у строгій відповідності до

233

Конституції й законів), і з точки зору громадянського суспільства, яке повинно домагатися цього від влади.

Помаранчева революція стала яскравим прикладом реакції українського суспільства на порушення правлячою владою виборчого законодавства, конституційних прав громадян. Цим самим громадянське суспільство продемонструвало свою здатність здійснювати контроль над владою. Проблема дотримання всіма гілками державної влади положень Конституції України продовжує залишатись актуальною, що пов’язано з переходом від президентськопарламентської до парламентсько-президентської форми державного правління. Політичний конфлікт між Президентом та Верховною Радою із-за відставки уряду, при блокуванні парламентом роботи Конституційного Суду – свідчення цьому. Для побудови системи стримувань та противаг у взаємодії гілок влади нагальною потребою є прийняття законів про статус Президента, Уряду, Верховної Ради, реформування судової системи.

Побудова в Україні правової держави продовжує залишатись одним з головним завдань на шляху до демократії. Адже конституційне закріплення основних інститутів і принципів демократії – лише один з необхідних кроків на шляху демократизації. Для побудови демократичного суспільства потрібно здійснити комплекс заходів, спрямованих на консолідацію демократичних сил, утвердження принципів і процедур демократичної практики.

Одним із чинників стабільного і динамічного розвитку суспільства може стати ідея, яка об’єднує усі суспільні групи і спрямовує їх до спільної мети.

У рамках стратегічного вибору України – побудови демократичного суспільства європейського типу – складовими її суспільного ідеалу мали б виступати державна самостійність, внутрішньополітична стабільність, громадянське суспільство, всебічний розвиток особистості. Однак, цей ідеал як єдине ціле поділяють далеко не всі в Україні: для одних неприйнятною є європейська модель демократії, для інших – суверенітет України, треті схильні

234

абсолютизувати стабільність, яка часто ототожнюється з тоталітарним “порядком”. А тому в ідеологічній сфері, поряд з національно-демократичними ідейними переконаннями, поки що прослідковується декілька різновекторних орієнтацій:

-деідеологізований і часто безпринципний прагматизм тієї частини суспільства, для якої гроші, а не держава й цивілізоване суспільство, є вищою метою діяльності;

-апологія досвіду радянського минулого, настальгія найбіднішої частини суспільства за гарантованими державою стабільністю і добробутом;

-посилене творення національного міфу: не знаходячи у сучасному і майбутньому джерел національної консолідації, національно зорієнтовані романтики поринули в історичне минуле, народжуючи міфи про “найдавніше” походження українців, їхню месіанську роль тощо;

-механічне та некритичне перенесення на національний грунт ідей, які акумулювали досвід економічного та політичного розвитку інших країн.

Таким чином, ідеологічний плюралізм, що в умовах стійких демократій є невід’ємною ознакою громадянського суспільства, в Україні поки що спричиняє підвищену конфронтаційність політичних організацій, надмірне подрібнення політичного спектра та невміння об’єднуватися заради великого, знехтувавши малим.

Важливим аспектом становлення сучасної представницької демократії є формування багатопартійної системи як механізму акумуляції інтересів та їх транслювання на верхні щаблі суспільної піраміди. Якщо виходити із кількісних показників багатопартійності, то Україна нині спраляє враження демократичної держави. Проте поки що вона є недостатньо зрілою, про що свідчить нелегкий шлях до створення у Верховній Раді структурованих правлячої та опозиційної партійних коаліцій, які могли б забезпечити відповідальність владних структур перед народом.

236

Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті ( 995_010 ) свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; беручи до уваги, що

Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і

принижує його гідність, поводження і покарання. Стаття 6

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності. Стаття 7

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що

237

порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації. Стаття 8

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 9 Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10 Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обгрунтованості

пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

Стаття 11 1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти,

поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12 Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя,

безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Стаття13 1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах

кожної держави.

2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.

Стаття 14 Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і

користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності грунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 15

1.Кожна людина має право на громадянство.

2.Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Стаття16

1.Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за

ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

2. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. 3. Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку

суспільства та держави. Стаття 17

238

1.Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.

2.Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Стаття 18 Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу

змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Стаття19 Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає

свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. Стаття 20

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій.

2.Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації. Стаття 21

1.Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.

2.Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні.

3.Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22 Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення

необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Стаття 23

1.Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і

сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

2.Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.

3.Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

4.Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.

Стаття 24 Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне

обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку. Стаття 25

1.Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для

239

2. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом. Стаття 26

1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

2.Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.

3.Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Стаття27 1. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися

мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних іматеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Стаття28 Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи,

викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Стаття 29

1.Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

2.При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

3.Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам

осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини. (Док.ООН/PES/217 А)

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ:

1.Поняття демократії та її сучасні концепції.

2.Критерії та принципи демократичної організації суспільства.

3.Сучасні форми демократичного врядування.

4.Проблеми розвитку демократії в Україні.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Основи демократії.Посібник / За заг. Ред.А. Колодій.-К.,2001.-С.19-129; 349-366. 2.Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник.-Київ.,2004.-С.300-315; 495-539. 3.Політологія / За ред. А. Колодій.-К.,2003.-С.395-430.

4.Рудакевич О.М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота.-Тернопіль,2006.-С.94-105. 5.Шляхтун П.П. Політологія ( Теорія та історія політичної науки).-К.,2002.-С.395-408.

ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ:

240

Демократія;безпосередня демократія; представницька демократія; суверенітет народу; конституціоналізм; ліберальна демократія; парламентаризм; правова держава; демократизація.

ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ :

1.Проаналізуйте історичні форми демократії.

2.Проведіть порівняльний аналіз сучасних концепцій демократії.

3.Визначте проблеми становлення демократії в Україні.

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1.Кому із цих античних мислителів належить вислів «демократія – це правління «нерозумних і гірших»?

а) Шан Яну б) Геракліту в) Демосфену г) Лао - цзи

2.Яку країну називають батьківщиною демократії?

а) Великобританія б) США в) Нідерланди г) Данія

3.Який із типів демократії передбачає участь народу у прийнятті політичних рішень?

а) ліберальна б) партисипітарна в) соціальна г) плебісцитарна

4.Якою із цих демократичних країн править монарх?

а) Італія б) Нідерланди

в) Фінляндія г) Греція

5.Яка із вимог не є характерною для демократичного суспільства?

а) чесні та змагальні вибори б) формування уряду внаслідок виборів

в) захист прав особи та меншості г) безапеляційний засіб керівництва

6.Який із елементів не входить у процедуру голосування?

а) ідентифікація виборця б) підтримка обранців в) отримання бюлетеня г) власне голосування

7.Яка із теорії демократії стверджує, що влада в державі завжди належить вузькому колу осіб, обраних управляти, керувати та владарювати?

а) класична б) елітарна

в) партісипітарна г) плюралістична

8.Хто є главою держави та гарантом конституції у більшості демократичних державах?

а) прем’єр – міністр б) глава церкви в) президент