Экзамен СТО

45. Основні види і форми безробіття. Інституційна форма безробіття

Основними видами безробіття є:

–фрикційна,

–структурна,

–циклічна.

Кожен вид безробіття може проявляти себе різними формами. Найвідомішими формами прояву безробіття є:

ФОРМИ БЕЗРОБІТТЯ

Інституціональне безробіття обумовлене правовими нормами, станом ринку праці, чинниками, що впливають на попит і пропозицію робочої сили. Прикладом може служити наявність надмірних соціальних виплат, які викликають зниження пропозиції праці і сприяють збільшенню безробіття. Практика показує, що чим більше розмір посібника з безробіття, тим триваліший пошук нового робочого місця. Причиною інституціонального безробіття може бути і недосконала податкова система.

Рівень безробіття за станом на початок або кінець періоду – відношення числа осіб, що мають статус безробітного, до чисельності економічно активного населення (%).

46. Фрикційне безробіття

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина – шукає нову роботу після звільнення, частина – тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, – вперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на колишню після тимчасового звільнення, інші шукачі роботи і тимчасово звільнені трудящі змінять їх в загальному складі безробітних. Подібного роду ротація спричиняє за собою збереження даного виду безробіття.

Таким чином, термін «фрикційне безробіття» використовується для тієї категорії людей, які шукають роботу або чекають її отримання в найближчому майбутньому. Визначення «фрикційна» точно відображає суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість працівників і робочих місць.

Фрикційне безробіття вважається неминучим і, до певної міри, бажаній, тому що частина трудящих, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більш високооплачувану і продуктивнішу. Це означає вищі доходи для трудящих і раціональніший розподіл трудових ресурсів, а, отже, і повноцінніше завантаження національного виробництва.

47. Структурне безробіття

Структурне безробіття є продовженням фрикційної. Вона виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються істотні зміни в техніці, технології, організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни

51

призводять до того, що попит на деякі професії скорочується або зникає взагалі, а на інші професії, яких раніше не існувало, виникає і швидко росте. З'являється категорія працівників, у яких навики і практичний досвід застаріли, не відповідають вимогам часу, і їх неможливо «продати». Зміна структури національної економіки (розвиток нових галузей, перебудова суспільного виробництва, формування попиту на нові спеціальності) вимагає відповідних змін в професійній підготовці робочої сили. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційної, при якій безробітні мають знання, досвід і навики, які можуть бути продані. У разі ж структурного безробіття трудящі не можуть знайти собі роботу без відповідної підготовки, додаткового навчання, а, можливо, навіть і зміни місця проживання. Тому фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурна – довгостроковий, що робить її важчою.

48. Циклічне безробіття

Циклічне безробіття пов'язане з циклічним характером функціонування економіки і обумовлюється спадом національного виробництва в тій фазі економічного циклу, яка характеризується недостатністю інвестицій в економіку. У цих умовах сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Це найбільш негативний вид безробіття, оскільки наносить економічній системі важко заповнювані економічні і соціальні втрати і вимагає кардинальних державних заходів по підйому економіки.

49. Добровільне і вимушене безробіття

Безробіття приймає форму добровільного тоді, коли трудящий звільняється за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, через психологічний клімат в колективі або з інших причин. Рівень цього безробіття залежить від фази економічного циклу (підвищується під час буму і знижується в період економічного спаду), престижності професії, ступеня кваліфікації, приналежності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність в даному випадку полягає у тому, що, чим менше у людини шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце.

Вимушене безробіття виявляється в умовах жорсткості заробітної платні. Вона виникає, коли ставка заробітної платні W, перевищуючи рівноважну W*, стає привабливою для великої групи працівників, які хотіли б трудитися при такому її рівні, але не можуть приступити до роботи через відсутність робочих місць.

Вони як би чекають, коли з'являться вільні робочі місця, і тому таке безробіття іноді ще називають безробіттям очікування. У цій ситуації повною мірою позначаються наслідки негнучкості, жорсткості заробітної платні. Здавалося б, під впливом ринкового механізму ставки заробітної платні повинні опускатися до свого рівноважного значення. Проте в реальній практиці так не відбувається з багатьох причин. Перш за все, тому, що при наймі працівника ставки заробітної платні обмовляються наперед, і їх рівень не змінюється, щонайменше, протягом року. Не зацікавлені в перегляді ставок оплати праці і підприємці, оскільки це може привести до втрати кваліфікованих працівників, на підготовку і адаптацію яких фірмою вже витрачені певні засоби. Позначається також і вплив профспілок, які встановлюють колективні договори з адміністрацією на збереження ставок заробітної платні для працівників певної кваліфікації не нижче обумовленого рівня

зрегулярною індексацією ставок відповідно до змін споживчих цін.

50.Явне і приховане безробіття

Явна і прихована форми безробіття пов'язані з неповною зайнятістю трудоактивного населення. Явне – це безробіття, яке реєструється державними органами

52

служби зайнятості. Приховане безробіття, на відміну від явного, визначається непрямими методами, зокрема, експертною оцінкою. Воно включає:

–втрати робочого часу через низьку інтенсивність праці,

–відвернення робочої сили від основної діяльності,

–усунені цілоденні і внутрішньо-змінні втрати робочого часу,

–зайву чисельність працівників, що утворюється в результаті зниження обсягів виробництва,

–згортання збиткових виробництв,

–перепрофілювання підприємств без адекватного скорочення чисельності працівників.

Приховане безробіття підрозділяють на офіційну і неофіційну. У офіційну частину прихованого безробіття включаються реєстровані статистикою особи, що знаходяться в адміністративних відпустках за ініціативою адміністрації, а також особи, вимушені працювати в умовах неповного робочого дня. У неофіційну частину прийнято включати надмірну внутрішньовиробничу чисельність працівників, а також тих, хто шукає роботу самостійно, не звертаючись в службу зайнятості.

Розміри прихованого безробіття встановлюються за допомогою спеціальних вибіркових досліджень з використанням балансових методів визначення потреби в робочій силі або опитів експертів з числа керівників і фахівців підприємств, представників органів управління, ведучих учених.

51. Хронічне, тривале і застійне безробіття

Хронічна форма безробіття виявляється у тому, що частина загальної маси сукупної робочої сили то втягується у виробництво, то виштовхується з нього. Втягування відбувається у фазі пожвавлення економічного циклу, а також в інші періоди у зв'язку з відкриттям нових і розширенням діючих підприємств. Виштовхування робочої сили відбувається, перш за все, у фазі спаду економічного циклу, а в інші періоди – через скорочення виробництва, банкрутств, упровадження нової техніки і передових технологій. Особливу небезпеку для економіки і соціального клімату в країні складає хронічне безробіття, коли воне набуває тривалого або застійного характеру.

Тривале безробіття в таких випадках є безробіттям протягом 8–18 місяців і супроводжується загальною декваліфікацією безробітного, втратою трудових навиків і здатності інтенсивно працювати впродовж необхідного часу.

Застійне безробіття – це безробіття, що продовжується понад 18 місяці. При цьому у непрацюючих осіб наступає повна професійна деградація через тривалу відсутність умов для повторення основних трудових прийомів і рухів. Професійна деградація людини може привести до його соціальної деградації, скачування в групу бомжів, алкоголіків, наркоманів. Реабілітація і повернення таких людей до повноцінної професійної діяльності можлива украй рідко.

52. Природна і оптимальна форми безробіття

Основними причинами існування природного рівня безробіття вважаються: поперше, збільшення часу пошуку роботи в умовах системи страхування по безробіттю (виплата посібників з безробіття відносно знижує стимул до швидкого працевлаштування); і, по-друге, жорсткість заробітної платні, що породжує «безробіття очікування».

Оскільки фрикційне і структурне безробіття неможливо усунути, вони є неминучими і зумовлюють довготривалу стійку рівновагу ринку праці, їх сукупність прийнято вважати природним безробіттям. Таке безробіття характеризується якнайкращим для розвитку економіки станом резервів потенційних працівників, які здатні достатньо швидко скоювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення залежно від зміни попиту на ринку праці і потреб виробництва.

53

У всьому світі вважається, що за наявності природного безробіття забезпечується практично повна зайнятість наявної робочої сили, що наближає економіку до досягнення потенційного обсягу національного виробництва, В той же час, повна зайнятість зовсім не означає стовідсоткового залучення економічно активного населення в суспільно корисну діяльність. У ринкових умовах якась частина робочої сили завжди залишається невикористаною. Разом з тим, оскільки економічні, моральні і соціальні втрати навіть від природного безробіття залишаються високими, уряди всіх країн постійно прагнуть до зниження рівня безробіття нижче за його природний стан. Таке безробіття носить назву оптимального безробіття. Кожен відсоток зниження рівня природного безробіття все більш ґрунтовно переводить його в розряд оптимального безробіття, що, у свою чергу, спричиняє за собою значне збільшення національного обсягу випуску продукції понад потенційний3.

53. Визначення статусу безробітного

За методологією Міжнародної організації праці (МОП) до безробітних відносяться особи у віці 15–70 років (як зареєстровані, так і не зареєстровані в соціальній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи, шукають роботу або намагаються організувати власну справу, і готові приступити до роботи протягом двох тижнів. До цієї категорії належать також особи, які навчаються по напряму служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Відповідно до українського законодавства, безробітними вважаються громадяни, які не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Виділяються категорії населення і випадки, коли незайняті громадяни не можуть бути визнані безробітними:

–особи, що не досягли 16–річного віку;

–громадяни, яким відповідно до пенсійного законодавства призначена пенсія через старість, за вислугу років;

–особи, що відмовилися протягом 10 днів з дня їх реєстрації в органах служби зайнятості від двох варіантів відповідної роботи, включаючи роботи тимчасового характеру, а вперше шукаючі роботу, що не мають професій – у разі двох відмов отримання професійної підготовки або від запропонованої оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру. При цьому громадянину не може бути запропонована одна і та ж робота двічі;

–що не з'явилися без поважних причин протягом 10 днів з дня їх реєстрації до органів служби зайнятості для пропозиції ним відповідної роботи, а також що не з'явилися

встрок, встановлений для реєстрації їх як безробітні;

–осуджені за рішенням суду до виправних робіт без позбавлення волі, а також до покарання у вигляді позбавлення волі.

Людина отримує статус безробітного після реєстрації в службі зайнятості. Рішення про визнання громадянина безробітним приймає служба зайнятості по місцю його проживання не пізніше 11 днів після звернення.

54. Показники безробіття

Практика господарської діяльності виділяє дві категорії показників безробіття: абсолютні і відносні.

Абсолютні показники визначають розміри безробіття і виражаються кількістю безробітних на встановлену дату.

3 Потенційний ВВП – це ВВП в умовах повної зайнятості; повна зайнятість досягається при природному рівні безробіття

54

Відносні показники безробіття показують ступінь її поширеності і називаються рівнем безробіття. Рівень безробіття визначається як співвідношення чисельності безробітних і чисельності робочої сили (кількості трудоактівного населення):

чисельністьекономічно активного населення

Природний рівень безробіття розраховується в результаті усереднювання фактичного рівня безробіття в країні за попередні 10 років (або триваліший період) і подальші 10 років. При цьому використовуються прогнозні оцінки з урахуванням динаміки вірогідності очікуваного рівня інфляції.

55. Закон Ойкена

Загострення безробіття супроводжується економічними втратами і, перш за все, зменшенням валового внутрішнього продукту (ВВП), його відставанням від потенційного ВВП, який визначається в припущенні існування природного рівня безробіття і певних нормальних темпів економічного зростання. Чим вище рівень безробіття, тим більше відставання ВВП. Такий взаємозв'язок виражає закон А. Ойкена, зв'язуючий коливання рівня безробіття з коливаннями ВВП:

рівень безробіття; U* – природний рівень безробіття.

З цього закону виходить: якщо фактичний рівень безробіття не змінився в порівнянні з природним (або показником попереднього року), то темп зростання реального ВВП складе 3% в рік. Цей темп обумовлений приростом населення, накопиченням капіталу і науково-технічним прогресом. При кожному збільшенні рівня безробіття на один відсоток (по відношенню до показника минулого року) темп зростання реального ВВП знижується на 2 %. Це означає, по-перше, що певна величина приросту ВВП необхідна для того, щоб не дати збільшитися нормі безробіття. У більшості країн чисельність робочої сили зростає щорічно, а її використання стає продуктивнішим. Такі обставини обумовлює необхідність від 2,5 до 3 % щорічного приросту реального ВВП направляти на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття на колишньому рівні. По-друге, інтенсивніший приріст ВВП скорочує безробіття, тоді як відносне зниження темпів зростання збільшує кількість безробітних.

56. Основні типи міграції робочої сили

Міграційний потік – сукупне число іммігрантів, що мають загальні райони прибуття і вибуття протягом певного відрізка часу.

Основні типи міграції:

1.Внутрішня міграція – міграція міського і сільського населення, міжміська міграція і міграція в сільській місцевості;

2.Зовнішня (міжнародна) міграція – перетин державного кордону. Еміграція – відтік населення за межі держави. Імміграція – приток населення на територію держави.

Залежно від часу:

55

1.Постійна (безповоротна) міграція – міграція на довгий час або назавжди.

2.Поворотна міграція – тимчасова міграція на навчання, роботу.

3.Сезонна міграція – пов'язана з сезонною потребою в додатковій робочій силі окремих підприємств і галузей економіки.

4.Маятникова міграція – регулярне пересування робочої сили між населеними пунктами на роботу і назад. Регулярність міграції відповідає режиму трудової діяльності.

57. Показники міграції. Трудова міграція в Україні

Показники розраховуються на 1000 чоловік населення. Відносні показники:

–коефіцієнт прибуття – число прибулих в регіон з розрахунку на 1000 чоловік середньорічного населення;

–коефіцієнт вибуття – число вибулих з регіону з розрахунку на 1000 чоловік середньорічного населення;

–коефіцієнт чистої міграції – різниця між коефіцієнтом прибуття і коефіцієнтом

вибуття.

У Україні трудова міграція стимулювала погіршенням ситуації на ринку праці, розповсюдженням бідності і збільшенням відмінностей в рівні зарплат в Україні і інших країнах. Кількість українських громадян, що працюють за рубежем, набагато більше числа іноземців, економічно активних в Україні.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2. НОРМУВАННЯ І ОПЛАТА ПРАЦІ

58. Номінальна і реальна заробітна плата

Заробітна плата (ЗП) – ціна, виплачувана працівнику за використання його праці, величина якої визначається ринком праці.

Номінальна ЗП – це сума грошей, одержана працівником за одиницю робочого часу з урахуванням всіх обов'язкових вирахувань (ЗПном).

Реальна ЗП визначається вартістю товарів і послуг, які можна придбати за номінальну ЗП (ЗПреал).

Індекс ЗПреал = Індекс ЗПном / Індекс цін на товари і послуги ЗП – грошова винагорода за працю; частина вартості створеного працею продукту,

доходу від його продажу, видавана працівнику підприємством, установою, в якому він працює, або іншим наймачем. Величина заробітної плати встановлюється або у вигляді посадового окладу, або по тарифній сітці, або відповідно до контракту, але не може бути нижчим за рівень встановленої державою мінімальної заробітної плати. Верхня межа заробітної платиі в умовах економіки ринкового типу звичайно не обмежується.

59. Функції заробітної плати

Відтворювальна функція заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації і, одночасно, дозволяє застосовувати обґрунтовані норми праці, які гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці повинен спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

Регулююча функція реалізує принцип диференціації рівня заробітку відповідно до спеціальності і кваліфікації персоналу, важливості і складності трудових задач.

Соціальна функція направлена на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона повинна поєднувати державне і договірне її регулювання, а також

56

реалізувати принцип соціальної справедливості по відношенню до отримання власного доходу.

60. Тарифна система оплати праці

Тарифна система оплати праці – це сукупність нормативів, які дозволяють диференціювати і регулювати заробітну плату різних груп і категорій працівників залежно від якісних характеристик їх праці.

Елементи тарифної системи:

Тарифна сітка – шкала розрядів, кожному з яких привласнений свій коефіцієнт по оплаті праці.

Тарифна ставка – розмір оплати праці різних груп робітників в одиницю часу (годинна, денна і місячна). Її абсолютна величина визначається відповідно до встановленої держави мінімальним розміром заробітної плати, тобто таким, нижче якого вже не можна платити працівнику за виконану норму робочого часу.

Тарифно-кваліфікаційний довідник – збірка нормативних документів, що містить кваліфікаційні характеристики працівників.

Співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів тарифної сітки називається діапазоном тарифної сітки.

61. Тарифна сітка

Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення в оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона є переліком тарифних розрядів і відповідних їм коефіцієнтів оплати. Встановлені в Україні параметри тарифної сітки приведені в таблиці:

ТИПОВА ТАРИФНА СІТКА

Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди рівний одиниці. По першому розряду тарифікуються прості роботи, виконання яких не вимагає професійної підготовки. Коефіцієнти інших розрядів характеризують ступінь складності праці робітників, що мають такі розряди.

При визначенні величини тарифних коефіцієнтів різниця між суміжними розрядами повинна бути не менше 10 %.

Тарифна ставка будь-якого розряду визначається по формулі:

Ci C1 ki ,

де C1 – тарифна ставка 1-го розряду, Ci – тарифна ставка i-го розряду, ki –

тарифний коефіцієнт i-го розряду.

62. Рівномірна, прогресивна і прогресивно-регресивна тарифні сітки

2) Прогресивна тарифна сітка (приклад)

57

Зростання тарифних коефіцієнтів

63. Форми оплати праці

Основними вимірниками результатів (витрат) праці є кількість виготовленої продукції, а також витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник фактично був зайнятий на підприємстві. Такому розподілу вимірників витрат праці відповідають дві форми заробітної платні, що базуються на тарифній системі, –

відрядна і погодинна.

Відрядна платня праці – це оплата за кількість виробленої продукції по встановлених відрядних розцінках, які визначаються на підставі встановлених годинних ставок і норм часу (вироблення).

Погодинна оплата праці – це оплата за фактично відпрацьований час по тарифній ставці кваліфікаційного розряду.

При безтарифній системі оплати праці заробіток працівника напряму залежить від кінцевих результатів діяльності його структурного підрозділу і підприємства в цілому.

Кожна форма оплати праці реалізується на практиці у вигляді однієї з систем оплати праці.

Система оплати праці по посадових окладах є різновидом почасово–преміальної системи. По цій системі оплачується і праця робітників, діяльність яких має стабільний характер (комірники, вагарі, прибиральники і ін.).

64. Пряма відрядна і непряма відрядна системи оплата праці

1) При прямій відрядній системі заробіток робітника (W ) визначається шляхом множення розцінки за одиницю продукції ( p ) на кількість виготовлених виробів (V ), тобто

Wp V .

2)Непряма відрядна система застосовується для оплати праці тих категорій допоміжних робітників (кранівників, налагоджують, ремонтників), праця яких не піддається безпосередньому нормуванню і обліку, але значною мірою визначає рівень вироблення основних виробничих робітників. Заробіток робітника по цій системі (W ) розраховується по формулі:

Ws t kV ,

де s – годинна тарифна ставка; t – фактично відпрацьована за місяць кількість годинника робітниками; kV – середній коефіцієнт виконання норм вироблення всіма робітниками, які обслуговуються даними допоміжними робітниками.

58

65. Відрядно-преміальна, відрядно–прогресивна і акордна системи оплати

праці

1) Відрядно-преміальна система діє для преміювання робітників за певні досягнення в праці. При ній заробіток робітника (W ) складається з відрядного заробітку ( p V ) і премії за заохочувані досягнуті результати (w ):

Wp V w.

2)Відрядно–прогресивна система передбачає оплату робіт, виконаних в межах встановленої норми, по звичних відрядних розцінках, а робіт, виконаних понад

нормативний рівень ni – по підвищених розцінках pi залежно від ступеня виконання завдання. Заробіток W при цій системі визначається по формулі:

W p0 n0 pi ni .

i

3) Акордна система відрізняється від інших тим, що працівнику або групі працівників розцінки встановлюються на весь комплекс (обсяг) робіт з визначенням кінцевого терміну їх виконання. Вона заохочує скорочення термінів виконання робіт, і тому використовується переважно при усуненні наслідків аварій, термінових ремонтах, будівельних роботах і ін. При застосуванні цієї системи потрібно враховувати необхідність строгого контролю якості і дотримання правил безпеки праці.

66. Проста погодинна і погодинно-преміальна системи оплати праці

1) Заробіток робітника (W ) при простій погодинній системі оплати праці розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s ) на кількість відпрацьованих за місяць годин (t):

W s t.

Цю систему оплати праці застосовують дуже рідко через недостатній її вплив на кількість і якість продукції, що випускається, або виконаних робіт.

2) При погодинно-преміальній системі окрім тарифного заробітку (s t) робітник одержує премію (w ) за досягнення певних кількісних і якісних показників.

Ws t w.

Вумовах почасово–преміальної системи з використанням нормованих завдань заробіток робітника може складатися з трьох частин:

а) погодинного заробітку, визначуваного пропорційно відпрацьованому часу, і доплат за професійну майстерність і інтенсивність праці;

б) додаткової оплати за виконання нормованого завдання, що нараховується у відсотках до погодинної оплати за тарифом;

в) премії за зниження трудомісткості виробу або робіт.

67. Критерії доцільності використання погодинної і відрядної форми оплати

праці

Регламентовані процеси – робочі процеси, тривалість яких не залежить від працівника.

Тривалість регламентованого процесу (t) може бути обумовлена технологією або продуктивністю устаткування. Тривалість допоміжних операцій (t* ) залежить від

~

працівника. Хай t – час основного процесу, на яке працівник не впливає (апаратурний час).

59

69. Норми праці

Норма праці – це кількість праці, яка необхідна витратити на якісне виконання заданої роботи в певних організаційно-технічних умовах.

На промислових підприємствах система норм включає:

Норма часу – це встановлені розрахунковим шляхом витрати робочого часу (у секундах, хвилинах, годинах) на виготовлення одиниці продукції, виконання певної виробничо-технологічної операції за певних організаційно-технічних умов.

Норма вироблення характеризує мінімальне завдання робітнику на виготовлення промислової продукції (у штуках, метрах, тоннах або в умовних одиницях: плавки, зйомки

60