Экзамен СТО

(г) добровільне об'єднання членів профспілки, що працюють на одному підприємстві чи забезпечують себе роботою самостійно.

65. Організація профспілок – це:

(а) організаційні ланки профспілок, визначені статусом профспілки, що діють у межах повноважень;

(б) організаційні ланки профспілки, за допомогою яких профспілка здійснює свої повноваження;

(в) організаційні ланки профспілки, що знаходяться на одному підприємстві; (г) добровільні неприбуткові громадські організації.

66. Профспілковий представник:

(а) фізична особа, що працює на підприємстві; (б) керівник підприємства; (в) представник підприємця; (г) керівник профспілки.

67. Роботодавець – це:

(а) людина, що працює за договором; (б) власник засобів виробництва; (в) власник робочої сили; (г) сторона колективних переговорів.

68. Членом профспілки є особа: (а) яка признає статус профспілки; (б) яка працює на підприємстві;

(в) яка входить до складу профспілки та сплачує членські внески; (г) яка входить до складу профспілки, що визнає статус профспілки і

сплачує членські внески.

31

6. ПІДГОТОВКА ДО ІСПИТУ

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

1. Предмет і метод економіки праці

При становленні і розвитку ринкових відносин в економіці розвиток предмету «Економіка праці» виходитиме з основоположної категорії «ефективність праці», тобто співвідношення між його витратами і результатом.

Предметом економіки праці є вивчення соціально-трудових відносин, трудового потенціалу суспільства, шляхів його формування і раціонального використання в цілях підвищення ефективності національної економіки, що безпосередньо обумовлює життєзабезпечення людини і суспільства в цілому.

Методологія – це сукупність загальних прийомів і методів дослідження стану організації суспільної праці і вироблення рішень по підвищенню продуктивності праці, вдосконаленню нормування і оплати праці, а також по перебудові процесів у області управління трудовим потенціалом, регулювання ринку праці.

Метою науки «економіка праці» є дослідження наукових основ, теоретичних, методологічних положень і практичного досвіду у області управління людськими ресурсами – формування і раціонального використовування трудового потенціалу кожної людини і суспільства в цілому при створенні нових соціально–трудових відносин в умовах ринкової економіки.

2. Праця. Сторони процесу праці. Складові процесу праці

Праця – це процес свідомої, цілеспрямованої діяльності людей, в ході якої вони змінюють зовнішню природу.

Праця є функцією товару робоча сила. Складові процесу праці:

1) сама праця; 1) предмети праці; 3) засоби праці; 4) продукт праці.

ПРОДУКТ ПРАЦІ = ПРАЦЯ + ПРЕДМЕТ ПРАЦІ + ЗАСОБИ ПРАЦІ.

Дві сторони процесу праці: техніко-економічна сторона – це взаємодія з предметами і засобами праці; і соціально-економічна – відносини між людьми з приводу праці.

3. Трудові відносини. Соціально-трудові відносини. Головний чинник, що

визначає характер соціально-трудових відносин

Трудові відносини – відносини між працівником і працедавцем, між працею і капіталом.

Соціально–трудові відносини – це об'єктивно існуючі взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктів цих відносин в процесі праці, направлені на регулювання якості трудового життя.

Соціально–трудові відносини характеризують економічні, психологічні і правові аспекти взаємозв'язків індивідуумів і соціальних груп в процесах, обумовлених трудовою діяльністю.

Соціально–трудові відносини – це комплекс взаємостосунків між найнятими робітниками і працедавцями в умовах ринкової економіки, направлених на забезпечення високого рівня і якості життя людини, колективу і суспільства в цілому.

32

Характер соціально–трудових відносин визначається таким чинником, як природа виробничого базису, тобто відносин власності.

4. Основні поняття соціально–трудових відносин

Суб'єкти соціально–трудових відносин – працівники всіх груп і категорій, працедавці і держава.

Предмет соціально–трудових відносин – це економіка праці в частині відносин між людьми, між людьми і державою в процесі і з приводу праці і трудової діяльності, направлених на регулювання рівня життя населення.

Соціально–трудові відносини охоплюють як соціально-економічний аспект майнових відносин, так і систему правових інститутів.

Головне в трудовому праві – державні гарантії по найважливіших компонентах відтворення працівника і його життєзабезпечення.

Основний принцип системи соціально–трудових відносин – законодавче забезпечення має рацію в соціально–трудовій сфері, визначення об'єктів, суб'єктів, порядку з взаємодій, обхват сфери взаємостосунків суб'єктів і контроль за дотриманням прав.

5. Американська, японська і західноєвропейська системи соціально-трудових

відносин

Західноєвропейська (соціальна) модель – велика роль держави в регулюванні соціально-трудових відносин, високий рівень соціальних гарантій; направлена на скорочення економічної нерівності між різними верствами населення.

Американська (ліберальна) модель – обмежене втручання держави, упор на цивільні свободи, а не на соціальні права, на рівність можливостей, а не на вирівнювання доходів. Перевага віддана колективним переговорам на рівні підприємства перед законодавством про працю і соціальне забезпечення.

Японська економічна модель включає перші дві. На першому місці – не соціальні питання, а продуктивність праці і економічне зростання. Система довічного найму, залежність зарплати і соціальних виплат від стажу роботи. Профспілки на рівні підприємств.

6. Основні чинники формування соціально-трудових відносин

–соціальна політика;

–глобалізація економіки;

–розвиток суспільної праці і виробництва – виступають у формах розділення і кооперації праці, зростання продуктивності, заміщення праці капіталом. Зміни у формах підвищення кваліфікації, виконання посадових обов'язків і винагороди за працю, нові форми організації праці, зміни характеру зайнятості у зв'язку з автоматизацією робіт і досконалішими операціями. Ускладнилися робочі місця. Ширше визначення робіт за рахунок того, що контроль якості включений до складу виробничих операцій. Надійність робочого місця скоротилася. Зросла різноманітність трудових договорів;

–життєвий цикл організації – у міру розвитку організації соціально-трудові відносини формалізуються, формується організаційна культура.

7. Суб'єкти, цілі і системи заходів соціальної політики

Суб'єкти соціальної політики – це громадяни і соціальні групи, а так само представляючі їх інститути, організації і органи влади. Головним суб'єктом соціальної політики є держава.

Множинність цілей: кожний з суб'єктів соціальної політики має свої цілі.

33

Мета державної соціальної політики – всебічній розвиток громадян, що забезпечує їм гідний рівень і умови життя і праці, їх соціальну захищеність.

Системи заходів державної соціальної політики:

–соціальний захист – система економічних, соціальних, правових, організаційних, медичних і технічних заходів по захисту працівників від несприятливих чинників, погіршуючих якість їх трудового життя. Мета – охорона здоров'я, працездатності, матеріального положення працівників.

–соціальна підтримка – система соціальних допомог, компенсацій, субсидій і пільг різним соціально-демографічним і професійним групам населення, або що має заслуги перед державою.

–соціальна допомога – допомоги потребуючим групам за рахунок податкових надходжень.

8. Основні аспекти глобалізації економіки

Відвертість економік позитивно відобразилася на економічному зростанні, зайнятості, заробітчанстві і рівності. Глобалізація підвищує роль фірми як двигун економічного зростання і створення робочих місць.

Фінансова глобалізація обмежує самостійність макроекономічної політики країни, діяльність профспілок.

Загострення конкуренції усередині країни і на міжнародних ринках за рахунок зростання міжнародної торгівлі.

Зниження соціального захисту населення.

Відбувається уніфікація трудового законодавства (конвенції і рекомендації МОП).

9. МОП: Основоположні принципи у сфері праці

Декларація МОП від 18 червня 1998 року про основоположні принципи і права у сфері праці:

–свобода об'єднань і дієве визнання права на ведення колективних переговорів;

–скасування всіх форм примусової або обов'язкової праці;

–дієва заборона дитячої праці;

–недопущення дискримінації у області праці і занять.

10. Суб'єкти соціально-трудових відносин

1)працівник;

2)працедавець;

3)група працівників;

4)група працедавців;

5)підприємство (організація);

6)територіальна освіта;

7)держава (виконує, перш за все, законотворчу функцію).

Залежно від характеру економічного ризику, характеру влади над підприємством і іншими трудящими, працівники підрозділяються на групи:

–найняті робітники;

–працедавці;

–трудящі, зайняті на власному підприємстві;

–члени виробничих кооперативів;

–члени сім'ї, що беруть участь в роботі;

–трудящі, непіддатливі класифікації по статусу.

34

11. Рівні соціально-трудових відносин

Фактичні соціально–трудові відносини функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях.

Соціально–трудові правовідносини – проекція фізичних соціально–трудових відносин на інституційний, законодавчий і нормотворчий рівні.

1)На індивідуальному рівні соціально–трудових відносин взаємозв'язаними суб'єктами є: працівник – працівник; працівник – працедавець; працедавець – працедавець.

2)На груповому рівні соціально–трудові відносини виявляються між об'єднаннями працівників (профспілками) і працедавцями або об'єднаннями працедавців.

3)На рівні держави соціально–трудові відносини виявляються через взаємозв'язки між: працівниками і державою, об'єднаннями працівників і державою, працедавцем і державою, об'єднаннями працедавців і державою.

12. Предмети соціально-трудових відносин

Предмети соціально–трудових відносин визначаються цілями суб'єктів соціальнотрудових відносин і рівнями соціально-трудових відносин. Найбільш важливі наступні блоки проблем: зайнятість, організація і ефективність праці, винагорода за працю, соціальний захист.

Предмети на рівні індивідів: трудове самовизначення; профорієнтація; проф. навчання; наймання і звільнення; соціально-професійний розвиток; професійна підготовка і перепідготовка; зростання кваліфікації і якість праці; оцінка праці; винагорода праці; ступінь трудової активності.

Предмети на груповому рівні: кадрова політика; атестація кадрів; економічне зростання підприємства; контроль і аналіз трудової активності; оцінка ефективності праці; організація праці; нормування праці; трудові конфлікти, мотивація.

13. Типи соціально-трудових відносин

Типи соціально–трудових відносин характеризують етичні, психологічні і правові форми взаємостосунків в процесі праці.

Тип соціально–трудових відносин залежить від принципів ухвалення рішень: рівноправного партнерства, панування–підпорядкування, конфліктної співпраці і т.д.

Типи соціально–трудових відносин по організаційних формах:

–партнерство;

–патерналізм;

–конкуренція;

–солідарність;

–дискримінація;

–конфлікт.

Розрізняють державний патерналізм і патерналізм на рівні підприємства. Протилежність патерналізму – субсідіарність – самовідповідальність і

самореалізація, що запобігає перенесенню відповідальності на суспільство.

Типи соціально-трудових відносин по характеру впливу на результати економічної діяльності і якість життя:

–конструктивні – співпраця або конкуренція, сприяючі успішній діяльності;

–деконструктивні – інтереси працівників не відповідають цілям підприємства.

14. Робоча сила і працездатність. Фази відтворення робочої сили

Робоча сила – сукупність фізичних, розумових і організаторських здібностей, які можуть бути застосовані в процесі праці. Це основний елемент продуктивних сил.

35

Працездатність – здатність до трудової діяльності, що формується в результаті фізичного і культурного розвитку особи, загальної і спеціальної освіти, вироблення трудових навиків і майстерності. На відміну від працездатності – категорії біологічної – працездатність є категорією соціальною.

Фази відтворення робочої сили: 1) виробництво, тобто кількісне і якісне формування робочої сили; 2) розподіл – процес розміщення учасників суспільного виробництва по галузевих і територіальних одиницях; 3) споживання – формування і рух структури зайнятості, організація використовування робочої сили на підприємствах і витрачання індивідуальної робочої сили в процесі праці; 4) обмін – купівля-продаж робочої сили.

15. Трудові ресурси. Економічно активне населення

Трудові ресурси – частка населення країни, що володіє необхідним фізичним розвитком, знаннями і практичним досвідом, яка може працювати. Чисельність трудових ресурсів визначається по формулі:

ЧТР = ЧНПВ – ЧНІ – ЧНПП + ЧППідл + ЧРПенс,

де ЧТР – чисельність трудових ресурсів (осіб); ЧНПВ – чисельність населення працездатного віку (осіб); ЧНІ – чисельність непрацюючих інвалідів 1 і 2 груп працездатного віку (осіб); ЧНПП – чисельність непрацюючих пільгових пенсіонерів (осіб); ЧППідл – чисельність працюючих підлітків (осіб); ЧППенс – чисельність працюючих осіб старша за працездатний вік (осіб).

Економічно активне населення – зайняте населення + безробітні, що активно шукають роботу. Економічно активне населення підрозділяється на дві основні групи: озброєні сили і економічно активне цивільне населення.

Економічно активне населення складає частку трудових ресурсів.

16. Трудовий потенціал

Максимальна тривалість трудового життя – число років між верхньою і нижньою межами робочого періоду населення.

Абсолютні втрати трудового потенціалу – втрати за рахунок вікового рівня смертності.

Резерв трудового потенціалу – резерв за рахунок вікових рівнів економічної активності.

Реальна тривалість трудового життя – число років між верхньою і нижньою межами робочого періоду з урахуванням вікових рівнів економічної активності і вікових рівнів смертності.

Трудовий потенціал країни характеризує кількість і якість праці, що має в своєму розпорядженні суспільство при даному рівні розвитку науки і техніки.

Трудовий потенціал покоління – середнє число людино–років трудового життя, яке належить прожити поколінню у складі економічно активного населення при заданому рівні смертності і рівні економічної активності. Різниця між максимальною і реальною тривалістю трудового життя = загальна величина втрат трудового потенціалу покоління.

Трудовий потенціал людини – здоров'я, моральність, творчий потенціал, активність, організованість, освіта, професіоналізм, ресурси робочого часу

Трудовий потенціал підприємства, організації, установи визначається чисельністю, віковим складом, рівнем освіти і кваліфікації персоналу, станом здоров'я працівників, їх навиками до певного виду праці.

Трудовий потенціал регіону, території.

36

17. Трудовий потенціал України

Проблеми:

–зниження народжуваності;

–зростання рівня смертності;

–скорочення середньої тривалості життя;

–старіння і зменшення чисельності населення країни;

–безробіття;

–нелегальна трудова діяльність;

–зниження національного інтелектуального і освітнього потенціалу. Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні:

–забезпечення умов розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду;

–всебічний розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних потреб особи, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою;

–створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення.

Регулювання соціально-трудових відносин.

18. Зайнятість

Зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і, як правило, що приносить їм дохід в грошовій або іншій формі.

У Україні до зайнятого населення відносяться громадяни, що проживають на території країни на законних підставах:

–працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижні) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, в міжнародних і іноземних організаціях в Україні і за межею;

–громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери і члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

–вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління і суспільних об'єднаннях;

–що проходять службу в Озброєних Силах України, Національної гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої і конвойної охорони і цивільної оборони України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

–що проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; що навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих учбових закладах;

–працюючі громадяни інших країн, що тимчасово перебувають в Україні і виконуючі функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Законодавством України можуть передбачатися і інші категорії зайнятого населення.

19. Змістовні аспекти зайнятості

У змістовній стороні зайнятості слід виділити три важливі аспекти: економічний, соціальний, демографічний.

1) економічна суть зайнятості полягає в здійсненні діяльності працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. З цієї сторони корисність зайнятості виявляється в її вирішальному впливі на економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя населення, добробут окремих громадян і може бути оцінена конкретними економічними параметрами;

37

2)соціальна сторона зайнятості (соціальна зайнятість) припускає виконання таких видів діяльності, які в більшості випадків не роблять безпосереднього (прямого) впливу на економічний потенціал суспільства і корисність яких може бути оцінена лише на соціально-якісному рівні ступенем їх значності для нормального функціонування держави. До таких видів діяльності можна, наприклад, віднести навчання в загальноосвітніх школах і інших денних учбових закладах, службу в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі суспільних організацій;

3)демографічний аспект полягає в забезпеченні зайнятості з урахуванням відповідних демографічних ознак: статево-вікових, освітніх, територіальних, національних, расових, складу сім'ї, рівня доходів і т.п.

20. Концептуальне розділення понять зайнятості

Концептуально можна виділити наступні види зайнятості: повна, глобальна, примусова, добровільна.

Поняття повної зайнятості працездатного населення слід розглядати в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Як відомо, суспільство прагне використати свої обмежені ресурси максимально ефективно, тобто забезпечити їх повну зайнятість, а, значить, і повний об'єм виробництва. Під повною зайнятістю розуміють використання всіх придатних для виробництва ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче і може працювати, повинен бути забезпечений роботою.

Ефективна зайнятість – це зайнятість, що забезпечує отримання максимального позитивного результату для всього суспільства.

Оптимальне співвідношення повної і ефективної зайнятості дає можливість визначити раціональну зайнятість.

Відповідно до визначення МОП, глобальна зайнятість враховує всі види економічної і соціально корисної діяльності, формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку в розширену сферу економіки і соціально корисній трудовій діяльності з жорстким нормуванням кожному об'єму роботи і встановленням мінімального універсального доходу.

Фундаментом концепції глобальної зайнятості став широкий підхід до сфери додатку праці, тобто облік всіх видів корисної діяльності як в суспільному виробництві, так і поза ним. Враховуються всі види діяльності: тимчасова зайнятість, робота домогосподарок і пенсіонерів у себе удома або в підсобному господарстві і т.п.

Відповідно до широкого підходу концепція глобальної зайнятості передбачає ослаблення зв'язку трудової діяльності з традиційними методами оплати праці. Тому мінімум оплати (точка відліку) повинен витіснятися поняттям гарантованого мінімального доходу, який не може регулюватися умовами найму.

Примусова зайнятість населення зустрічалася в історичному плані в різних країнах з різними способами виробництва. Одним з прикладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено не тільки право, але і обов'язок трудитися. Більш того, кожен працездатний громадянин повинен був трудитися постійно, по-перше, впродовж робочого дня і тижня, по-друге, з ранньої молодості до пенсійного віку.

Тепер кожен громадянин має право розпоряджатися своєю здатністю праці. При цьому допускається добровільна зайнятість громадян, яка не може служити основою для їх залучення до адміністративної, кримінальної і іншої відповідальності. Тільки потреба в гарантованих доходах повинна примусити людей входити в сферу трудової діяльності. За умов добровільної зайнятості людина має право вибрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичем, виховання дітей в сім'ї, ремонт квартири, будівництво власного будинку, оснащення дачної ділянки, тривала подорож, поліпшення здоров'я, саморозвиток особи і т.п.

38

21. Основні види зайнятості

Види зайнятості характеризують розподіл активної частки трудових ресурсів в сферах використання праці, професії, спеціальності і т.п.. З таких позицій класифікацію видів зайнятості можна провести по наступних ознаками:

–по характеру діяльності;

–по соціальній приналежності;

–по галузевій приналежності;

–по територіальних ознаках: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях;

–по рівню урбанізації: зайняті в міській і сільській місцевості;

–по професіонально-кваліфікаційних ознаках;

–по статево-вікових ознаках;

–по видах власності: зайняті на підприємствах і в організаціях, які відносяться до різних видів власності: державної, приватної або змішаної.

22. Зайнятість по характеру діяльності

–робота на підприємствах всіх видів, в організаціях, установах і т.п.;

–робота за межею, на загальних підприємствах;

–виконання державних і суспільних обов'язків;

–служба в армії;

–індивідуальна трудова діяльність;

–навчання в денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних і вищих навчальних установах, інші види очного навчання;

–ведення домашнього господарства;

–виховання дітей в сім'ї;

–догляд за хворими, інвалідами і людьми похилого віку;

–інші види діяльності, встановлені законодавством.

23. Зайнятість по соціальній і галузевій приналежності

По соціальній приналежності:

–робітники;

–службовці;

–управлінський персонал (менеджери);

–фермери;

–підприємці (обличчя, які на користь різних підприємств, організацій і в своїх власних інтересах здійснюють пошук можливостей якнайкращого використання господарських ресурсів, організовують виробництво і обмін, отримують економічну вигоду і несуть відповідальність за свої дії).

По галузевій приналежності:

–зайняті в матеріальному виробництві;

–зайняті в невиробничій сфері;

–зайняті в окремих крупних областях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво, побутове обслуговування і т.п.)

39

24. Форми зайнятості

В рамках будь-якого виду зайнятості організація праці людей може відрізнятися різними організаційно-правовими формами і нормами регулювання тривалості і режимів робочого дня, а саме: регулярністю і стабільністю трудової діяльності; місцем виконання роботи; статусом діяльності. З цієї точки зору виділяють форми зайнятості, які класифікуються по певних ознаках (мал. 1).

Нелегальна зайнятість не регламентується ніякими державними документами і, по суті справи, виключена з сфери соціально–трудових норм і відносин. Така діяльність здійснюється без укладення трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко знаходиться на межі кримінальної діяльності, без сплати податків. Нерегламентована зайнятість може бути у вигляді самозайнятості і зайнятості найманої праці. На зайнятих найманою працею не розповсюджуються вимоги Кодексу законів про працю, вони, як правило, одержують меншу заробітну платню, ніж на аналогічній роботі працівники в умовах регламентованої зайнятості. Нелегальна зайнятість найманою працею завжди є дискримінаційній по відношенню до працівника і не обмежується віком.

40