«Червона Фіра»

       Літературна корпорація харківських поетів С. Жадана, Р. Мельникова та І. Пилипчука, створена у 1991 р. Як вважає І. Бондар-Терещенко, літугрупування постало на хвилі «антисистемного» харківського андеграунду початку 90-xp. (ArtLine 3'97). Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи з естетикою побутової перверзизації створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у котрому гротеск здебільшего перемагає професійну роботу з текстом.

Проблемні питання

1),2)Постмодернізм (постмодерн, від лат. Post - «після» і фр. Moderne - «новітній», «сучасний») - термін, що позначає структурно подібні явища у світовій суспільного життя і культурі другої половини 20 ст. Вперше термін «постмодернізм» був ужитий у 1914 р. в роботі Р. Панвіца «Криза європейської культури». У 1934 р. у своїй книзі «Антологія іспанської та латиноамериканської поезії» літературознавець Ф. де Оніс застосовує його для позначення реакції на модернізм. Однак в естетиці термін «Постмодернізм» у цей час не приживається. У 1947 році історик, філософ Арнольд Тойнбі в книзі «Розуміння історії» надає постмодернізму культурологічний сенс: постмодернізм символізує кінець західного панування в релігії та культурі. Стосовно літератури термін «постмодернізм» вперше вжив американський учений Іхаб Хассан в 1971 році. (Батьківщиною постмодернізму також вважають США). Йому ж належить найцікавіша й переконлива класифікація ознак постмодернізму, про які ми поговоримо пізніше. У вийшла в 1979 році роботі французького вченого Ж.Ф. Ліотара «Постмодерністське стан» розкриваються філософські передумови виникнення постмодернізму і його основні риси. Існує два погляди на явище постмодернізму. Одні (і їх більшість) вважають, що це явище історичне, що з'явилося лише в середині 20 століття через кризу культури і цивілізації, інші - що воно трансісторіческое, тобто виникає всякий раз в будь-якій кризовій добі (в цьому випадку народжується культура з типологічними параметрами постмодернізму як універсального фактора подолання кризи). Відомий письменник Умберто Еко в «Нотатках на полях Імені Рози» писав, що у будь-якої епохи є власний постмодернізм ... Кожна епоха (реалізм) коли-небудь підходить до порогу кризи. Минуле давить, обтяжує, шантажує. Історичний авангард (модернізм) хоче відхреститися від минулого ... Авангард руйнує, деформує минуле і не зупиняється на цьому, руйнує образ, скасовує образ, доходить до абстракції, до безобразності, до чистого полотна. Але настає межа, коли авангарду (модернізму) далі йти нікуди. І тоді йому на зміну приходить постмедернізм: раз вже минуле неможливо знищити, бо його знищення веде до німоті, його потрібно переосмислити: іронічно, без наївності. Незважаючи на безумовну авторитетність і значимість у сучасній культурі Умберто Еко, у традиції вітчизняного літературознавства закріпилося уявлення про постмодернізм як історичному явищі. Інша справа, що елементи постмодерністської поетики зустрічаються у світовій літературі і інших епох. Однак як система, що має певну цілісність, постмодернізм сформувався все-таки тільки в сучасному літературному процесі.