5.3. Аналіз беззбитковості туристичного підприємства

Для найбільш ефективного використання даних управлінського обліку розробляються спеціальні приойми й методи економічного аналізу. Одним з таких методів, в сучасній практиці керування комерційними організаціями, є аналіз рівня беззбиткової діяльності підприємства. Відзначимо, що такий аналіз є одним зі стандартних прийомів, застосовуваних у бізнес-плануванні при обґрунтуванні ефективності інвестиційних проектів.

Рівень беззбитковості туристичного підприємства визначається оптимальним обсягом виробництва, тобто такого, при якому би, по-перше, забезпечувався мінімальний з можливих рівень витрат виробництва; по-друге, дотримувалися умови беззбитковості. Останнє означає, що всі зроблені одиниці продукції повинні реалізуватися за ціною не нижче собівартості виробництва й реалізації.

Основними індикаторами при виборі оптимального обсягу виробництва є два види витрат: граничні (їх ще називають маржинальні) витрати на виробництво одиниці продукції й середні питомі витрати.

Однак при аналізі обсягу виробництва необхідно враховувати дві істотні обставини. По-перше, туристичне підприємство має справу не тільки з одиницями продукції, зробленими при мінімальних витратах - воно змушено починати з нульових обсягів виробництва (коли виробництво кожної одиниці продукції сполучене з високими витратами), доводячи їх до найдешевших. По-друге, завдання туристичного підприємства - не тільки зробити продукцію, але й реалізувати її з максимальною вигодою. І тут потрібно враховувати не тільки граничні витрати, але й середні. З іншого боку, необхідно враховувати поведінку споживача, а воно теж змінюється в міру вступу додаткових одиниць продукції на ринок, тобто в міру насичення останнього.

Розрахунки цього обсягу, або, як його ще називають, крапки беззбитковості, здійснюється на основі трьох показників. Цими показниками є: рентабельність по маржинальному прибутки, постійні витрати, обсяг продажів або виторг.

Змінні витрати витрати, величина яких збільшується з ростом обсягу продажів і знижується при їхньому зменшенні (для галузі туризму це можуть бути витрати, пов'язані з оформленням турів, забезпеченням візового обслуговування, транспортування, проживання, харчування одного туриста або їх групи, залежно від того, що прийняте за одиницю розрахунків, оплата послуг супровідних і гідів перекладачів, витрати по реалізації путівок або турів).

Постійні витрати це витрати, які залишаються незмінними незалежно від динаміки обсягів продажів (витрати на рекламу, адміністративно-управлінські витрати по центральному офісу, амортизаційні витрати, витрати на придбання й ведення інформаційних баз).

Маржинальний прибуток різниця між виторгом від реалізації продукції й змінними витратами на її виробництво. Рентабельність по маржинальному прибутки це відношення величини маржинального прибутки до величини обсягу продажів, помножене на 100 %, якщо рентабельність виражається у відсотках.

Розрахунки крапки беззбитковості й використання її в аналізі туристичної діяльності дозволяє оцінити запас фінансової міцності підприємства через обсяг реалізованого турпродукта [41, с. 24].

Оскільки підприємство починає отримувати прибуток після досягнення крапки беззбитковості, то із цього моменту обсяг реалізації турпродукту забезпечує підприємству фінансову стійкість, тому що продаж понад крапку беззбитковості – це елемент самофінансування.

, де (5.3)

К_без – крапка безбитковості;

ПВ – постійні витрати;

Ц – ціна продукту;

ЗВ – змінні витрати.

Досягнення крапки беззбитковості необхідно для профілактики банкрутства, а продаж після досягнення крапки беззбитковості забезпечує фінансову безпеку.

Розрахунки й аналіз крапки беззбитковості необхідні підприємству для:

визначення критичного обсягу програми комплектування турпродукта й надання послуг;

установлення обсягу продажів, який забезпечить одержання необхідного прибутку;

виявлення частки кожного турпродукта в загальних витратах;

оцінки фінансової стійкості підприємства й вироблення стратегії її зміцнення;

оптимізації співвідношення постійних і змінних витрат на формування й реалізацію турпродукта.

Різниця між запланованим і беззбитковим обсягом реалізації називається запасом фінансової стійкості підприємства. Його можна визначити по формулі:

ЗФУ = V_р - V_тбу,де (5.4)

V_р – обсяг реалізації турпродукта за планом

V_тбу – крапка беззбитковості.

Якщо замість планового обсягу реалізації підставити фактичний, то вийде запас фінансової стійкості у звітному періоді.

Запас фінансової стійкості може виражатися відносним показником, наприклад рівнем:

УЗФУ = ЗФУ / V_р 100 (5.5)

Для оцінки рівня запасу фінансової стійкості за звітний період зіставляється обсяг запасу фінансової стійкості з обсягом фактичної реалізації турпродуктов і виражається у відсотках.

В умовах, коли плановий або фактичний обсяг реалізації турпродукта буде нижче крапки беззбитковості, виникає необхідність визначення періоду, протягом якого буде досягнута беззбитковість. Цей період називається граничним і визначається:

tпор = V_тбу / N_с, де (5.6)

N_с – обсяг прогнозованого попиту на період у натуральнім вираженні.

Граничний період показує, скільки часу буде потрібно підприємству для виходу зі стану збитковості, а також є основою для встановлення ступеня погрози банкрутства. Розрахунки беззбитковості продажів може проводитися для різних періодів (дня, тижня, місяця).

Головною проблемою при розрахунках рівня беззбитковості, як і в багатьох прикладних економічних дослідженнях, є класифікація витрат з поділом їх на постійні й змінні, формулювання розумних допущень і припущень про їхню поведінку й кількісної визначеності й визначення інтервалу обсягу виробництва (робіт, послуг), у межах якого можна вважати доречними зроблені про витрати припущення. Однак поділ витрат на постійні й змінні і їх періодичний перерахунок мають і самостійне значення. На основі їх аналізу можуть ухвалюватися досить важливі з погляду ефективності поточного виробництва управлінські рішення.

В умовах постійно мінливої кон'юнктури ринку й рівня цін на виробничі ресурси, особливо для багатономенклатурного підприємства, важливий вибір виробничої програми, що забезпечує високу ефективність його (підприємства) діяльності. Щоб визначити найбільш кращу в даних умовах номенклатуру продукції, по кожному її виду розраховуються питомі (тобто на одиницю продукції) змінні витрати й маржинальний прибуток (у цьому випадку різниця між ціною за одиницю продукції й питомими змінними витратами).

Рентабельність кожного виду продукції визначається розподілом маржинального прибутки на його ціну. Природно, що в умовах обмеженості виробничих можливостей при досить високому попиті при формуванні виробничої програми перевага слід віддавати виготовленню найбільш рентабельної продукції. З іншого боку, в умовах несприятливої кон'юнктури ціна продукції виступає як верхня границя питомих змінних витрат. Якщо продукт дає не нульовий маржинальний прибуток, випуск кожної додаткової одиниці генерує вступ додаткових фінансових коштів для окупності постійних витрат і зниження величини можливих збитків. Прийняття ж розв'язку про продовження випуску продукції, змінні витрати на виробництво якої перевищують її ціну, економічно невигідно й може бути виправдане необхідністю збереження ринку, надією на зниження надалі змінних витрат.