1863 Р. Було опубліковано першу частину “Оповідань придорожнього готелю”, а 1872 і 1873 рр. - другу і третю.
Генрі Уодсуорт Лонгфелло у ХІХ ст. був одним з найвідоміших американських поетів. Доказом цьому може слугувати прийом, влаштований йому в 1868 р., під час його подорожі до Великої Британії. Він був завжди в центрі уваги преси, у нього брали автографи й охоче запрошували на різноманітні заходи. Такі всесвітньовідомі університети, як Оксфорд і Кембрідж, прийняли його в почесні професори, а королева Вікторія запросила його до себе на аудієнцію. Слава Лонгфелло на батьківщині Шекспіра і Мільтона була настільки великою, що він став першим американським поетом, чий бюст було встановлено у Куточку поетів у Вест-Мінстерському абатстві.
На початку 1870-х рр. знову пожвавлюється суто літературна творчість Лонгфелло: у 1872 р. він видає цикл поетичних драм “Христос”, який складається з таких частин, як “Золота легенда” (1851), “Новоанглійські трагедії” (1868) і “Божественна трагедія” (1871); публікує поет і нові збірки віршів.
Протягом останніх років життя Генрі Лонгфелло залишався активним і відкритим для нових впливів і контактів діячем культури. Йому вистачало енергії й здоров’я активно писати твори, перекладати, приймати гостей, відповідати на листи шанувальників його таланту. Він був незаперечним авторитетом у Кембріджі й Бостоні, перетворився на справжню загальнонаціональну і навіть всесвітню знаменитість.
Особливо подобалося Лонгфелло спілкуватися з дітьми, які завжди символізували для нього щирість і чистоту духу. Не випадково, що його поезії, присвячені темі дитинства, є найкращими серед його творів. “Ідіть до мне, діти, / І скажіть мені на вушко/ Про що співають птахи і вітри”, - звертався він до дітлахів. І вони охоче приходили до нього. На його сімдесят другий день народження вони принесли йому стілець, зроблений з “каштанового дерева, що росло над шляхом, яким ходив сільський коваль”. Поет віддав наказ, щоб до його будинку пускали усіх дітей, які хотіли подивитися на цей завітний стілець. Його сімдесят п’ятий день народження відзначали по всіх школах Нової Англії. Його останніми відвідувачами перед смертю також були діти: чотири хлопчики прийшли з Бостона, аби побачитись і порозмовляти із всесвітньовідомим письменником, і він, як завжди, приділив їм увагу.
Але тієї ж самої ночі після візиту дітей Лонгфелло тяжко захворів, і шістьма днями пізніше, 24 березня 1882 р., помер. Останніми словами, написаними ним, були вірші, які ми подаємо у підрядковому перекладі: “Із темряви ночі/ Світ котиться у світло./ Світанок настає//”. Ці пророчі слова символізують той непереможний високий дух, ту “щиру, прекрасну душу”, за висловом Емерсона, які так зачаровують нас у безсмертних поезіях Лонгфелло.
Особливості поетичного стилю Лонгфелло. Перша характерна ознака поетичний стилю Лонгфелло - простота його віршів. Вони дуже легко сприймаються читачами і швидко знаходять шлях до їхніх сердець. У них немає ані ускладнених герметичних метафор, ані загадкових образів. Поет пише про те, що близько і зрозуміло кожному, що переживає більшість людей, - чинник, який, безперечно, є однією із головних причин його широкої популярності. Одначе простота поетичного стилю Лонгфелло не є свідченням примітивізму чи спрощеності його художнього світобачення. Швидше вона доводить його вміння говорити навіть про найскладніші речі мовою, зрозумілою для всіх.
Класична прозорість поетичної думки поєднується у нього з вишукано прекрасною образністю. Лонгфелло був щедро обдарованим художником слова, який майстерно користувався усім репертуаром поетичних прийомів. Проте його поетичній інтонації, на відміну від інших поетів, наприклад, таких як Е.По, властиві стриманість, спокій, навіть меланхолія.
Лонгфелло великої мірою був не тільки поетом, але й моральним мислителем, для якого кожне явище, що привертало його увагу, містило якийсь урок, повчання. Певну мораль (причому настільки зрозумілу, що немає сенсу її подавати наприкінці твору) проповідують і його поезії, але їхня дидактичність ніколи не буває нав’язливою, що є ще однією причиною їх популярності серед широкого читацького загалу.
Наступний елемент поетичного стилю Лонгфелло - його вміння бачити світ в епічному вимірі. Не випадково, що найбільшу славу йому принесли саме епічні поеми “Еванджеліна”, “Пісня про Гайавату” та ін. У жанрі великої епічної поеми, що розповідає про події загальнонаціонального значення, йому немає рівних в усій американській літературі. Вміння розбудовувати сюжет, використовувати різноманітні техніки оповіді є невід’ємними частинами магії мистецтва слова Лонгфелло.
Проте не варто забувати, що він був одним із найкращих американських поетів-ліриків, обдарованим до того ж гострим драматичним баченням світу. Лірична стихія в його поезіях виражається безпосередньо в їх пісенності. Багато з його найвідоміших віршів, таких як “Міст”, “Зірки літньої ночі”, “Діти” та ін. вирізняються гармонійною мелодійністю, яка робить їх схожими на прекрасні співи. Не менш досконало володіє Лонгфелло і таким типово ліричним жанром, як сонет, за допомогою якого він неодноразово вшановував пам’ять найвидатніших поетів людства Чосера, Шекспіра, Мільтона, Кітса.
Заслуговує на увагу і діяльність Лонгфелло-перекладача. Як знавець мов і людина з витонченим літературним смаком, він займався цією справою протягом усього життя. Окрім згаданого вище Данте, він перекладав твори скандинавських, французьких, іспанських поетів. Він був дуже добре обізнаним, тактовним і обережним інтерпретатором творів світової літератури, які завдяки його зусиллям стали близькими американським читачам.
Загальна характеристика особистості. Вплив Лонгфелло на американську аудиторію чималою мірою пояснюється не тільки досконалістю його творів, а й неповторним “шармом” його особистості. Безперечно, Лонгфелло був одним із вчених поетів-ерудитів, але він ніколи не протиставляв себе читацькому загалу. Відомий поділ літературних творів на ті, що писалися тільки для “обраних”, і на так звану “масову літературу” на доробок поета не поширюється. Він завжди відчував себе одним зі своїх співвітчизників, писав про них і для них, виробивши поетичну мову, чудову, вишукану, але водночас зрозумілу усім. Спокійний, доброзичливий, відкритий, Лонгфелло був ув очах сучасників втіленням того ідеалу Краси, який він розкривав у своїх віршах. І вони щиро захоплювалися ним не тільки як поетом, але й як людиною, мудрецем і вчителем, до якого можна звернутися за порадою. І сьогодні в Америці він залишається поетом широких народних мас. Свідченням такої любові й пошани американців до нього є хоча б такий факт, що книжки Лонгфелло перевидаються щороку, а його поезії вивчають усі шанувальники англійської мови в різних куточках Земної кулі.