Завдання і запитання
Які обставини особистого життя визначили формування світогляду й естетики Ст.Малларме?
Розкрийте зв’язок між способом життя Малларме і тими завданнями, які він ставив перед собою.
У чому полягає сутність поглядів Малларме на природу поезії?
Що таке герметизм? Яким чином такий підхід до написання поезій визначив стиль віршів Малларме?
“Дар поезії”. Вірш “Дар поезії” датується 1865 р., тобто хронологічно належить до першого періоду творчості Малларме, коли той?? ще рухався у річищі естетики парнасців. Про це свідчить сонетна форма поезії, предметна видовищність?? образів, відносна прозорість (порівняно з пізнім періодом) художньої ситуації. Проте вже у цьому творі можна побачити деякі важливі ознаки поетичної мови зрілого Малларме.
Приводом для написання вірша стала ситуація душевної кризи, яка супроводжувала роботу над драматичною поемою “Іродіада”. На зв’язок з біблійною легендою, зокрема,?? вказує згадка “нічної Ідумеї” – історичної області Палестини, проклятої землі, де проживають люди-страхіття, створені до Адама. Відомо, що автор був незадоволений своїм текстом, і тому сама поява його задуму і спроба його реалізувати сприймалися ним як прокляття. На думку інших інтерпретаторів, згадка Ідумеї може бути простим посиланням на місце дії новонародженої поеми (“Іродіади”). У поезії?? є й біографічний план. Одночасно з написанням “Іродіади” народилося на світ ще одне немовля – дочка самого Малларме.
Отже, в основу твору?? покладена метафора-ототожнення написання поеми з народженням дитини. Батько-поет, виснажений творчими муками й незадоволений результатом, доручає доглядати дружині своє “ідеальне немовля”. Мужчина-творець уподібнюється матері, їхні страждання співмірні. Проте сама метафора в поетичному тексті піддається багатозначному тлумаченню. Зокрема, вже перше звертання “Тобі” може стосуватися не тільки дружини, а й читача або Бога, який подарував поету хист. Та й сама назва твору має на увазі?? і текст конкретної поеми “Іродіада”, і дар Поета-пророка – талант писати поезії.
Увесь твір Малларме є подвійно-символічним тлумаченням назви. Жах поета перед новонародженим (“страшне народження” 1) може спричинятися і незадоволенням якістю створеного, і його?? неспроможністю розшифрувати те повідомлення, яке містить написаний ним текст. Природа його??+ пророчого дару залишається поза його розумінням. Ситуація появи на світ поеми-дитини магічно впливає на читача завдяки перенасиченню синестетичними образами і деталями. Вони по суті прості, але, трансформовані нічим нестриманої?? уявою поета, постають фантастичними. Перший промінь сонця проходить крізь “шиби, де мороз різьбив тонкі лілеї” і далі падає, “чорніючи, блідим скривавленим крилом/ У лампу ангельску??”. Він прорізає середовище, сповнене відтінками червоного, “ароматом вікон” і “голосом, в якому/ Віола й клавесин єдиний спів ведуть”. В описі кімнати, де знаходиться батько-поет, переплітаються контрасти: чорне/бліде, чорне/червоне, ранішнє світло/темрява. Запахи зливаються з кольором з блискавичною швидкістю.
Неясними й “алюзійними” є посилання на міфи. Вище вже йшлося про те, у який спосіб згадується міф про Іродіаду. В поезії є ще одна представниця міфологічного світу – легендарна пророчиця Сивіла??лл. Важливо зазначити, що в Малларме у французькому оригіналі згадується не саме ім’я “Сивіла”, а похідний від нього прикметник “sibylline”, який може означати слово, що вказує на приналежність до Сивіллі??, а також є синонімом слова “таємничий”, незрозумілий. В обох випадках міфологічні імена (Ідумея і Сивіла) використовуються не тільки для того, щоб зв’язати подію, що описується у вірші, з конкретними давньоєврейськими і давньогрецькими міфами, а й як ознака “яснобачення” батька-поета.
На окрему увагу заслуговує образ “блакиті”. У французькій символістській поезії він є одним із синонімів Вічності, Таємниці, Абсолюту. Як вказує Д.Наливайко, аналізуючи однойменний вірш Малларме, “блакить” у художньому світі Малларме??+, крім типових значень, які зустрічаються в поезіях інших поетів-символістів, набуває значення покарання, докору тим, кому не вистачає сил піднестися над суєтою й галасом матеріального життя. Для тих “вона гряде”, “мов невідпорний меч”. У “Дарі поезії” Малларме продовжує гру зі смисловим наповненням образу “блакиті”. З одного боку, вона символізує незаплямованість піднесеного Ідеалу (“невинна блакить”), але причетність до нього супроводжується болем і стражданням за жахливе знання – вона спалює вогнем пророчі вуста. З іншого боку, “блакить” уособлює порожнечу всесвіту (“Здригнулась голуба й безплідна самота”).
Було б помилкою шукати конкретних і однозначних прочитань цих символів, цієї сув’язі ієрогліфів, оскільки всі прочитання однаково можливі, однаково доречні. “Поезія Малларме – це аж ніяк не шаради, які необхідно розгадувати, напружуючи розумово-аналітичні здібності” (Д.Наливайко). Смислів у цьому невеличкому вірші так само багато, як і визначень Творчості. Єдність текстові надають їхній рух, перетікання одне в одне, а також мінорна тональність – та хвиля трагічності й захвату, яку випромінює поезія і яку читач сприймає інтуїтивно. Колись Малларме сказав: “Поетичний акт складається з несподіваного бачення, що ідея розбивається на ряд схожих мотивів, і з групування цих мотивів; вони римуються”. Отже, “Дар поезії” – точна художня транскрипція поетичного акту.
“Лебідь”. Поезія “Незайманий, палкий, з пишнотою пір’їн”, яка часто передруковується під назвою “Лебідь”, була створена 1885 р. і вважається одним із хрестоматійних прикладів образу Поета в символістському мистецтві. Малларме відштовхується від відомої романтичної метафори про Творця, протиставленого повсякденному, суєті, юрбі, матеріальному. Тільки Поет спроможний читати Книгу Вічності, а приземлене оточення відплачує йому ненавистю. Зокрема, таким постає Поет у поезіях Ш.Бодлера (“Альбатрос”, “Лебідь”).
Проте Малларме цікавить більше внутрішній стан Поета під час пошуку Ідеалу, а не його стосунки зі світом. Основна тема сонету – спроби Поета подолати внутрішню кризу, ситуацію безплідності. Вмерзлий в кригу “забутого озера”1 Лебідь-Поет рветься поринути у блакить, але не може видертись із холодних обіймів. Малларме в захваті від прекрасного птаха. Він вживає цілу низку епітетів, аби описати красу лебедя. В його образі є багато від царя або навіть Бога: “Незайманий, палкий, з пишнотою пір’їн”. Проте зима проникла в його серце й паралізувала творчу волю. Лебідь може “струсити агоній смуток білий”, але є тягар, важчий за це – це “вбивчий жах замерзлої землі”, який від колишніх величі й сміливості залишив тільки спогади. Тепер, “коли безплідної зими заблиснув сплін”, доля Лебедя – “марне вигнання”, тобто існування без контакту з Вічністю.
Поезія вражає вишуканістю відтінків білого і майстерністю використання мовних ресурсів. Білий лебідь, який уособлює чистоту Мрії, протиставляється білині?? Самотності й Смерті. Образи легкі, прозорі, крихкі й водночас тверді: “іній укриває лід прозорих злетів”, міцні крижини сяють на сонці. Білий колір стає абсолютним символом безплідності. Порожні “всевладні обшири”, “жах замерзлої землі”, “сни зневаг”, загнані в “єдину спалахом окреслену місцину” і “застиглі на крижаному тлі”, скидаються на фантастичні пейзажі. Світ-в’язниця уподібнюється не темній брудній заґратованій кімнаті, а білому безмежному безживному простору.
Філософська глибина і довершеність форми сонету, настрої скорботи, відчаю й величності, так досконало відображені в ньому, визначили його популярність серед українських літераторів, які, намагаючись осягнути різноманітність художніх смислів твору, бачили в ньому??+ віддзеркалення власних мистецьких проблем. Українською мовою сонет перекладали М.Терещенко, О.Зуєвський, М.Москаленко (Д.Паламарчук??). Окремою сторінкою української літератури є “творчий діалог” з Малларме видатного представника угруповання “неокласиків” М.Драй-Хмари: він не тільки переклав поезію, а й написав власний сонет “Лебеді”, в якому, відштовхуючись від образів Малларме, докорінно переосмислив його художню ідею.