Тема 7. Механізм держави

Зміст теми:

Поняття механізму держави. Структура механізму держави. Державні підприємства, установи і організації. Їхнє місце і роль у державному механізмі. Державний апарат. Структура держаного апарату. Державні органи. Критерії класифікації державних органів. Принципи діяльності державних органів. Принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову. Афінська і римська моделі розподілу влад. Система стримувань і противаг, її сутність і значення для функціонування державного апарату. Законодавчі (представницькі) органи. Визначення парламенту. Основні функції парламенту. Етапи становлення і сутність парламентаризму. Типи парламентів. Класифікація за структурою. Класифікація за повноваженнями. Компетенція парламентів. Формування парламентів. Формування нижніх палат. Формування верхніх палат. Керівні органи палат. Парламентські чиновники. Комітети парламентів. Парламентські фракції. Партійний контроль. Порядок роботи парламенту. Сесія. Правовий статус депутатів. Прерогативи депутатів. Припинення депутатських повноважень.

Розпорядчі (виконавчі) органи держави. Ієрархія органів виконавчої влади. Адміністрація. Види урядів. Партійний уряд. Багатопартійний уряд. Уряд більшості. Уряд національної єдності. Способи формування уряду. Вимоги до членів уряду. Склад і структура уряду. Міністерства. Глава уряду. Правовий статус глави уряду. Повноваження глави уряду. Апарат уряду. Порядок діяльності уряду. Нормативні акти уряду. Компетенція уряду. Місце і роль уряду в системі органів державної влади.

Судові і правоохоронні органи держави. Специфіка функціонування судової влади. Задачі суду. Правосуддя. Функції судової влади. Здійснення судової влади. Принципи діяльності судів. Юрисдикція судів. Судові системи. Судові вертикалі. Система загальних судів. Види загальних судів. Участь непрофесіоналів. Спеціальні суди. Адміністративна юстиція. Недержавні суди. Судова процедура. Конституційний нагляд. Прокуратура.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття і структура механізму держави.

2. Поняття і класифікація органів держави.

3. Система стримувань і противаг.

4. Законодавчі органи держави.

5. Виконавчі органи держави.

6. Судові та правоохоронні органи держави.

Тематика рефератів:

1. Теорія розподілу влад: історія і сучасність.

2. Система стримувань і противаг.

Література:

1. Авер’янов В. Виконавча влада в Україні та її правове регулювання // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 238 – 253.

2. Барденюк В. Державний механізм держави як система органів державної влади та органів місцевого самоврядування та фактори його цілісності // Юридична Україна. – 2005. – № 3. – С. 15 – 24.

3. Бородін І. Судова влада у теорії поділу влад // Право України. – 2002. – № 10. – С. 11 – 14.

4. Бульба О. Законодавча влада як один з елементів принципу розподілу влади // Право України. – № 6. – С. 113 – 117.

5. Голосніченко Д. Державні повноваження та повноваження держави: делегування у процесі державотворенняй у міжнародних відносинах // Право України. – 2008. – № 9. – С. 31 – 40.

6.Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1995.

7. Зунг Н.В. «Формальное и фактическое разделение ветвей власти» как понятие // Людина і політика. – 2000. – № 1. – С. 50 – 53.

8. Кривенко Л. Законодавча влада в системі державної влади // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1. – С. 58 – 71.

9. Ладиченко В. Гуманістичні цінності в організації судової влади // Юридична Україна. – 2007. – № 2. – С. 4 – 9.

10. Мишин А.А. Государственное право зарубежных стран. – М., 1993.

11. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія. Дослідження структур, мотивів і результатів. Пер. з 2-го англ. вид. – К.: АртЕк, 2001.

12.Хабибулин А.Г., Рахимов Р.А. Идеодогическая деятельность государства и типология государственности. – СПб., 1998.

13. Шугарт М.С., Кэри Д.М. Президентские системы // Современная сравнительная политология. – М.: МОНФ, 1997.

14. Эбзеев Б.С. Конституция. Демократия. Права человека. – М., 1992.

Тезаурус:

Багатоступеневі вибори – спосіб проведення виборів, за якого виборці не мають безпосереднього впливу на результати виборів, оскільки на наступних ступенях виборчої кампанії до вибору кандидатів допускаються обрані виборцями представники – „виборщики”, результати голосування яких є вирішальним.

Бікамералізм – двопалатна структура парламенту.

Вето – усна або письмова заборона, накладена на певне рішення органом чи особою, які мають на це повноваження..

Виконавча влада – складова частина владних структур держави, головною функцією якої є організація державно-владної виконавчо-розпорядчої, підзаконної діяльності для практичного здійснення завдань держави у господарській, соціально-культурній та адміністративно-політичній галузях.

Виконавчо-розпорядча діяльність – це управлінська діяльність, яка здійснюється через прийняття правозастосовчих актів розпорядчого характеру. Є формою здійснення правозастосовчої діяльності (див. Форми здійснення функцій держави).

Імпічмент – особлива процедура притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави, у тому числі президента держави.

Конституційний суд – орган конституційної юрисдикції; має прерогативу тлумачення Конституції.

Мажоритарна виборча система – порядок обрання представницьких органів, при якому обраним вважається кандидат (список кандидатів), який набрав більшість голосів.

Механізм держави – це система спеціальних органів і установ, за допомогою яких держава здійснює свої функції.

Міліція – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Орган держави – найважливіший структурний елемент механізму держави. Характеризується такими ознаками:

• є автономною частиною держави, яка впроваджується у встановленому законом порядку;

• наділений владними повноваженнями певного змісту і обсягу, які закріплені у нормативних правових актах;

• має право видавати обов’язкові для виконання акти (нормативно-правові і правозастосовчі);

• вправі застосовувати примус у випадках і в обсязі, встановлених законом;

• діє від імені держави;

• наділений власними функціями, які нерідко не співпадають із функціями держави і здійснюються у специфічних організаційно-правових формах;

• складається з державних службовців, які мають особливий статус і здійснюють свої повноваження на професійній основі.

Парламент – виборний (представницький) орган держави, який здійснює законодавчу владу. В умовах демократичної держави посідає чільне місце в Механізмі держави (див.). Назви П. в різних країнах можуть вар’їруватися: Верховна Рада (Україна), Державна Дума (РФ), Конгрес (США), Сейм (Польща), Альтинг (Норвегія) тощо.

Парламентський контроль – повноваження парламенту щодо здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади.

Поділ влад – принцип, який лежить в основі організаційно-правової діяльності державного апарату сучасних демократичних держав (див. Система стримувань і противаг). Хоча історично П. в. відомий з часів Давньої Греції, завершеного і аргументованого вигляду теорія П. в. отримала у працях Ш. Монтеск’є. Згідно з його вченням, державна влада має бути розділена на 3 гілки: законодавчу, виконавчу і судову.

Вважають, що найбільш послідовно принцип П. в. втілений у Конституції США 1787 р. Вона виходить з трьох головних положень: 1) сувереном є народ; 2) жоден з інститутів влади не може бути єдиним виразником спільної волі народу; 3) влада одна, розрізняються лише владні повноваження. Єдність влади зумовлена єдністю суверенітету.

Правозастосовча діяльність – це діяльність органів держави з реалізації нормативних актів шляхом прийняття актів застосування права, які є підставою для виникнення, зміни або припинення прав і обов’язків. П. д. є однією із правових форм здійснення функцій держави (див.) і включає в себе 2 форми: виконавчо-розпорядчу і правоохоронну діяльність (див.).

Правоохоронна діяльність – це діяльність правоохоронних органів, яка здійснюється через прийняття правозастосовчих актів, спрямованих на захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства в цілому. Є формою здійснення правозастосовчої діяльності (див. Форми здійснення функцій держави).

Правотворча діяльність – це правова форма здійснення функцій держави шляхом видання нормативних актів, а також шляхом новелізації, тобто прийняття нових юридичних норм, зміни або скасування застарілих норм.

Представницькі державні органи – це законодавчі органи і місцеві органи влади. Формуються шляхом обирання населенням, діють від його імені і є відповідальними перед ним.

Принципи організації і діяльності державних органів – це вимоги, які висуваються до побудови і діяльності органів держави. До П. о. і д. д. о. відносять:

• легальний порядок утворення і діяльності;

• принцип законності і конституційності;

• оптимальність будови і структури державного апарату;

• ефективність діяльності;

• професіоналізм роботи державних службовців;

• пріоритет прав людини;

• розподіл компетенції і сфер відання між різними органами (див. Поділ влад).

Прокуратура – організаційно самостійна державно-правова інституція, на яку покладається підтримання державного обвинувачення в суді, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство та ряд інших функцій.

Пропорційна виборча система – вид виборчої системи, за якою порядок визначення результатів виборів у представницькі органи проходить на основі підрахунку голосів, поданих громадянами за кандидатів, що були включені до списків від певних політичних партій (виборчих об’єднань).

Референдум – спосіб прийняття законів або важливих рішень загальнодержавного чи місцевого значення шляхом голосування населення.

Система стримувань і противаг – організація діяльності державного апарату, поділеного на 3 гілки влади (див. Поділ влад). Заснована на таких засадах:

• всі гілки влади мають різні джерела формування;

• всі органи влади мають різні терміни повноважень;

• кожна з гілок влади має такі стримування і противаги, які дозволяють їй нейтралізувати узурпацію влади іншими гілками.

Структура механізму держави – це його будова. Структурними компонентами М. д. є державний апарат, державні установи, державні підприємства.

Суди загальної юрисдикції – загальногромадянські суди, які розглядають цивільні, трудові, майнові справи, справи про адміністративні правопорушення і кримінальні справи.

Суди спеціальної юрисдикції – спеціалізовані суди, які розглядають справи, судочинство за якими має свою специфіку (наприклад, господарські суди).