Тема 13. Форми (джерела) права

Зміст теми:

Трактування понять „форма права” і „джерело права” у правовій науці. Джерело права у матеріальному і у формальному, або юридичному значенні. Види джерел права. Правовий звичай. Шляхи його виникнення. Звичаєве право. Роль і місце звичаєвого права у формуванні українського права на різних етапах його розвитку. Правовий звичай як джерело права у сучасному світі.

Нормативно-правовий акт як джерело права. Поняття закону. Види законів. Конституційні й органічні закони. Конституція. Конституційні федеральні закони. Кодекси. Модельні закони. Закони про ратифікацію і денонсацію міжнародних договорів. Делеговане законодавство. Підзаконні акти. Акти органів виконавчої влади. Локальні нормативно-правові акти. Дія нормативно-правового акту у просторі. Набуття чинності нормативно-правового акту. Припинення дії нормативно-правового акту. Зворотна сила закону. Дія нормативно-правового акту за колом осіб.

Правовий прецедент. Судові, адміністративні, конституційні прецеденти. Прецедентні системи права. Місце правового прецеденту в системі джерел сучасного українського права.

Правова доктрина. Правова доктрина в римському праві. Правова доктрина в англо-американській правовій системі. Марксистська доктрина як підґрунтя формування соціалістичного права.

Договори нормативного змісту як джерело права. конвенції, угоди, двосторонні і багатосторонні міждержавні договори. Колективний договір і угода у трудовому праві.

Релігійні норми як джерело права. Принципи права як джерело права. Міжгалузеві і галузеві принципи. Судова практика як джерело права. Рішення органів конституційного нагляду. Міжнародне право як джерело права.

Джерела сучасного українського права.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття і види джерел права.

2. Закон як джерело права.

3. Судовий і адміністративний прецедент як джерело права.

4. Правовий звичай. Звичаєве право.

5. Доктрина як джерело права.

6. Співвідношення джерел права в Україні.

Тематика рефератів:

1. Судовий прецедент як джерело права в Україні.

2. Вплив соціалістичної доктрини на розвиток радянського права.

Література:

1. Бобылев А.И. Источники (формы) права // Право и политика. – 2003. – № 8. – С. 18 – 25.

2. Богдановская И.Ю. Судебный прецедент – источник права? – Государство и право. – 2002. – № 12. – С. 5 – 10.

3. Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. – К.: Видавництво „Юридична думка”, 2006. – С. 57 – 77.

4. Зміївська С. Джерела та форми позитивного права // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1.

5. Марченко М.Н. Источники права. – М.: Наука, 2004.

6. Мідзянська В. Судовий прецедент: структура, види // Право України. – 2006. – № 6. – С. 119 – 123.

7. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В.Д. Ткаченко, С.П. Погрібняк, Д.В. Лук’янов; за ред. В.Д. Ткаченка. – Х.: Право, 2003. – С. 84 – 108, 140 – 166, 188 – 191, 202 – 206, 214 – 218, 229 – 232.

8. Правовий звичай як джерело українського права ІХ – ХІХ ст. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Наукова думка, 2006. – С. 35 – 57.

9. Стрельцова О. Становлення та розвиток принципу основних прав людини як джерела права Європейського Союзу // Право України. – 2003. – № 11. – С. 158 – 161.

10. Усенко І.Б.Правовий звичай як джерело українського права і об’єкт дослідження вітчизняних правознавців // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005.

11. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції – Х.: „Одісей”. – 2002. – С. 517 – 569.

12. Шевчук С. Судовий прецедент як джерело міжнародного права // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1.

Тезаурус:

Джерело права – термін, який вживається для позначення: основи права; його вихідних засад; письмового документу, причини, чинника дії; сили права.

Розрізняють Д. п. у матеріальному значенні (матеріальні умови життя суспільства або спосіб буття людей), формальному, або юридичному значенні (засоби зовнішнього вираження норм права), в ідеальному значенні (філософські ідеї, які складають основу даної правової системи).

Договір нормативного змісту – угода двох і більше суб’єктів, в результаті якого встановлюються, змінюються або скасовуються норми права.

Закон – нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або самого народу, що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Нормативно-правовий акт – це акт правотворчих органів держави, який містить норми права, приймається у встановленому законом порядку, у конкретній письмовій формі і знаходиться у відносинах підпорядкованості з іншими актами.

Підзаконні акти – це нормативні акти, які приймаються органами виконавчої влади (укази президента, постанови уряду, відомчі акти). Вони не можуть суперечити законам. Призначення П. а. – конкретизувати, уточнити положення закону.

Правова доктрина – компетентне судження по правових питаннях. У деяких правових системах (загального права, мусульманській) визнається джерелом права.

Правовий звичай – санкціоноване державою правило поведінки, яке склалося в результаті тривалого повторення людьми певних дій.

Правовий прецедент – судове чи адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається обов’язкове значення під час вирішення всіх наступних аналогічних справ судами такого ж або нижчого рівня.

Принципи права – правові аксіоми („не можна пред’являти позов двічі по одній і тій самій справі”, „хай буде вислухана й інша сторона”, „Суд має бути справедливим” тощо). П. п. визнаються джерелом права в усіх правових системах.

Форма права – це термін, яким позначається специфіка вираження правових норм, надання їм властивості загальнообов’язковості.