Методи інноваційного менеджменту

Тип методу		Найменування методу
1. Методи виявлення думки	Інтерв'ю. Анкетування. Вибіркові опитування. Експертиза.
2 Аналітичні методи	Системний аналіз. Написання сценаріїв. Мережеве планування. Функціонально-вартісний аналіз. Економічний аналіз.
3 Методи оцінки	Оцінка продукту. Оцінка науково-технічного рівня й конкурентноздатності розробок. Оцінка організаційно-технічного рівня виробництва Оцінка витрат. Метод дерев значимості (ПАТТЕРН). Оцінка порога прибутковості Оцінка ризику й шансів, Оцінка ефективності інновацій
4. Методи генерування ідей	Мозкова атака. Метод 6-3-5. Метод синектики. Морфологічний аналіз. Ділові ігри та ситуації.
5 Методи прийняття рішень	Економіко-математичні моделі. Таблиці рішень. Побудова дерева рішень. Порівняння альтернатив.
6 Методи прогнозування	Експертні методи. Метод екстраполяції. Метод аналогії. Метод Дельфі. Регресійний аналіз. Економетричні методи. Імітаційні моделі.
7 Методи наочного подання	Графічні моделі Фізичні моделі. Посадові описи й інструкції.
8. Методи аргументування	Презентації. Ведення переговорів.

Фінансування діяльності здійснюється зазвичай за рахунок власних засобів підприємця або засновників компанії. Кредити банків або кошти сторонніх інвесторів на цій стадії одержати вкрай важко. На першій фазі життєвого циклу продукту необхідно довести життєздатність інноваційної ідеї, визначити фактори її комерційного успіху та підготувати необхідну технічну документацію для виробництва продукту.

Фаза освоєння передбачає початок промислового освоєння інноваційної ідеї та появу нового продукту на ринку. Виробничий менеджмент спрямований у першу чергу на здійснення складного комплексу робіт з технічної підготовки виробництва: розробку детальної робочої документації для виробництва продукту, технологічну підготовку, організаційне проектування нового виробництва. Необхідно мати на увазі, що процес виробничого освоєння нового продукту - це початковий період нового виробництва, протягом якого досягаються проектні значення технічних, виробничих й економічних параметрів виробу. Відповідно розрізняють технічне, виробниче й економічне освоєння нового продукту.

Технічне освоєння характеризується досягненням у виробничому процесі заданих значень технічних й експлуатаційних параметрів якості продукту, закладених у технічній документації. Проектні технічні параметри досягаються, як правило, при відпрацьовуванні досвідчених зразків і перших установчих серій продукту. Виробниче освоєння зводиться до досягнення заданих масштабів виробництва нового продукту та параметрів ритмічності, виконанню встановлених календарно-планових нормативів, що забезпечують ефективну організацію виробничих процесів.

Економічне освоєння нового продукту характеризується досягненням установлених значень економічних показників його виробництва та реалізації. Це відноситься у першу чергу до таких показників виробництва, як трудомісткість, собівартість та рентабельність.

Виробничий менеджмент у період освоєння виробництва спрямований на забезпечення найкоротших термінів проведення необхідних заходів. Одночасно з підготовкою виробництва на цій фазі здійснюється підготовка обраних сегментів ринків до сприйняття нового продукту. Це найбільш капіталомістка фаза, що вимагає сторонніх інвестицій. Реальними джерелами інвестицій на цій стадії поряд із власними коштами засновників можуть виступати кредити банків та венчурний капітал. Можливими джерелами фінансування можуть бути інвестиційні компанії та інші організації, зацікавлені в якнайшвидшому освоєнні інноваційного продукту.

1 Створення 2 Освоєння 3 Зростання 4 Зрілість 5 Старіння ● Формування інноваційної ідеї ● Маркетингові дослідження та підготовка ринків ● Патентна (ліцензійна) оцінка ідеї ● Проведення дослідів та розробок ● Оцінка інвестиційних потреб та фінансових можливостей ● Планування підготовки виробництва та реаліазації продукту ● Проведення конструкторської підготовки виробництва ● Проведення технологічної підготовки виробництва ● Організаційно-планова підготовка виробництва ● Початкове виробництво інноваційного продукту ● Підготовка реаліазації продукту ● Нарощування виробночої потужності ● Збільшення обсягів продажів ● Освоєння нових ринків ● Формування стійкої мережі постачальників ● Вдосконалення технології, організації виробництва та менеджменту ● ● Стабілізація постачальників ● Модернізація та індивідуалізація інноваційного продукту ● Пошук нових ринків ● Проведення додаткових досліджень та розробок ● Пошук нових сфер використання інноваційної ідеї ● Модернізація підприємницької концепції продукту ● Модернізація виробничої бази ● Скорочення виробничої інфраструктури ● Скорочення чисельності працівників ● Ліквідація запасів ● Продаж власних ноу-хау, ліцензій, патентів ● Зняття продукту з виробництва

Рис 2.2. Розподіл завдань менеджменту по фазах життєвого циклу продукту

Для фази росту характерне розширення масштабів інноваційної діяльності, нарощування виробництва й обсягу продажів інноваційного продукту, пошук та освоєння нових ринків, пошук нових організаційних рішень й удосконалювання менеджменту. Виробничий менеджмент на цій фазі зосереджений на пошуку та реалізації внутрішніх резервів підвищення ефективності виробництва нового продукту, забезпеченні гнучкості планування відповідно до змінюваного попиту, зниженні виробничих запасів і запасів готової продукції, розробці гнучкої та динамічної цінової політики. Розширення масштабів діяльності викликає постійну недостачу власних оборотних, і в тому числі засобів, необхідних для 'створення необхідних запасів. Так як до цього часу виробництво нового продукту, що успішно розвивається, здобуває позитивну репутацію у фінансових колах, основними джерелами фінансування стають кредити банків. Можливим джерелом інвестицій на цій фазі розвитку може стати акціонування підприємства або кошти, що мобілізуються шляхом емісії його цінних паперів.

Фази зрілості, що характеризується максимальним обсягом виробництва та реалізації, новий продукт досягає в умовах, коли його основні параметри починають втрачати перспективи подальшого поліпшення. Для зниження витрат і максимізації прибутку підприємство прагне до вдосконалювання менеджменту та технології виробництва, підвищенню її ефективності. Головним завданням і турботою підприємства на цій фазі стає пошук нових інноваційних ідей, модернізація інноваційного продукту, його модифікація для специфічних умов або вимог нових ринків (наприклад, тропічне виконання, розманітність дизайну, урахування індивідуальних вимог, пошук нових областей застосування й т.ін.). Знову збільшується потреба в інвестиціях, пов'язаних з науковими дослідженнями та дослідно-конструкторськими розробками, випробуваннями нових інноваційних продуктів. В області фінансування на цій стадії найбільш прийнятною формою виступають кредитні кошти банків. Можуть використовуватися для фінансування цільових інноваційних проектів кошти федерального та регіонального бюджетів або пільгові кредити спеціальних фондів підтримки підприємництва.

Фаза старіння не є органічним наслідком зрілості продукту. Вона може наступати у будь-який момент часу під впливом несприятливих зовнішніх або внутрішніх факторів і виникаючої кризової ситуації. Головним симптомом фази старіння є зниження продажів й обмежені можливості реалізації інноваційного продукту на нових ринках. Кардинальним способом виходу із кризової ситуації є модернізація продукту, пошук нових сегментів або нових ринків збуту. При своєчасній підготовці модернізованого продукту або продукту, що заміщає, підприємство має можливість зберегти купівельний попит і відповідно продовжити життєвий цикл продукту. Виробничий менеджмент на цій фазі повинен бути орієнтований на вибір найбільш раціональної схеми заміщення застарілого продукту новим. Залежно від форми сполучення періодів випуску нового та застарілого продукту розрізняють три схеми переходу - послідовну, паралельну та паралельно-послідовну.

Послідовна схема передбачає повне припинення виробництва застарілого продукту, звільнення виробничих площ та організацію нового виробництва. Така перервно-послідовна схема переходу найбільш проста з погляду керування, але зв'язана зі значними економічними втратами та ризиками внаслідок переривання виробничого процесу, втрати частини покупців. Паралельна схема передбачає організацію поряд із діючим паралельного виробництва нового продукту на нових виробничих площах. У міру освоєння нового виробництва воно поступово заміщає старе, і працівники застарілого виробництва переводяться на випуск нового продукту. Паралельна схема вимагає кваліфікованого менеджменту, пов'язана з великими витратами засобів і ресурсів, але не перериває виробничий процес і скорочує період освоєння нового продукту. Паралельно-послідовна схема полягає у послідовному заміщенні окремих вузлів й агрегатів застарілого продукту у рамках діючого виробництва. Для цієї схеми менеджментом розробляються спеціальні графіки переходу, засновані на попередньо підготовлених конструкторами перехідних моделях продукту. Паралельно-послідовна схема дозволяє швидко освоїти новий продукт, однак її застосування можливо лише за умови високого ступеня запозичення та подоби нового й застарілого продукту.

Оновлення виробництва пов'язане з потребою у масштабних інвестиціях. При наявності значних активів підприємство може розраховувати на одержання заставного кредиту банків. Іншими джерелами фінансування санаційних заходів на цій фазі можуть стати кошти від реалізації наявних активів, включаючи й нематеріальні. Об'єктивне визначення фази життєвого циклу продукту у кожний з періодів його виробництва сприяє правильному вибору стратегії розвитку підприємства та менеджменту, раціональному використанню фінансових ресурсів.