Глава 11. Організація виробництва непотоковими методами
11.1. Форми організації ділянок (цехів)
Вибір підприємством стратегії організації виробництва, орієнтованої на процес, у цей час найпоширеніший у машинобудуванні. Дана стратегія використається на 75—85% всіх виробничих підприємств і забезпечує необхідний рівень гнучкості виробництва й завантаження виробничих потужностей в умовах частої зміни номенклатури випускає продукции, що, або виробництва «на замовлення». Крім того, ця стратегія є стартової, вихідної для розробки й застосування інших стратегій. Найбільш характерною організаційною одиницею у виробничій структурі підприємств, що прийняли стратегію, орієнтовану на процес, є ділянка. На невеликих підприємствах при безцеховій виробничій структурі ділянка — це головний структуроутворюючий елемент. На великих підприємствах ділянки входять до складу цехів, цехи можуть поєднуватися в прольоти, комплекси й т.д. Розглянемо форми й методи організації виробництва на прикладі створення ділянки.
Дільниця являє собою відносно відособлену групу робочих місць. Відокремлення відбувається по організаційно-виробничих ознаках, серед яких провідну роль грає форма спеціалізації. Робоче місце — частина виробничої площі, оснащена всім необхідним для виконання окремих операцій виробничого процесу одним або групою робітників. Класифікація робочих місць показана на мал. 11.1. До предметів оснащення робочих місць ставляться технологічне встаткування, кошти механізації й автоматизації, технологічне й організаційне оснащення. Всі елементи оснащення робочих місць Діляться на постійні, тобто не залежні від виконуваної операції, і змінні, специфічні для кожної окремо взятої операції або групи операцій. Предмети оснащення й наявні в наявності виробничі площі є об'єктами планування робочих місць. Планування повинна забезпечувати оптимальне сполучення речовинних елементів трудового процесу і його безпосереднього виконавця - людини. При цьому потрібно забезпечити високу продуктивність праці робітника, дотримання вимог технології, підтримка працездатності робітника на тривалий період і безпеку його праці.
У ділянку можуть бути об'єднані робочі місця, де виконуються подібні технологічні операції й установлене однотипне встаткування. Це ділянки з технологічною спеціалізацією, або технологічні ділянки. Вони більше характерні для багатономенклатурного виробництва, тому що на них простіше вирівняти завантаження встаткування при частій зміні об'єктів виробництва. Більше ефективне використання предметної спеціалізації ділянки, при якій за ним закріплюється група однотипних виробів, оброблюваних на робочих місцях, де виконуються різноманітні технологічні операції. Якщо виробу проходять тут повний цикл обробки, то така ділянка називається предметно-предметно-замкнутим (ППУ). Необхідно, насамперед, прагнути до організації предметно-предметно-замкнутих ділянок з однаковими або подібними технологічними маршрутами виготовлення виробів.
Рис. 11.1. Класифікація робочих місць:
а - за рівнем автоматизації; б - по кількості одиниць устаткування; в - по числу основних робітників; м - за рівнем спеціалізації; д - по ступені рухливості; е - за умовами праці
До виробів з подібними технологічними маршрутами ставляться такі, які мають різне число операцій, виконуваних на тих самих робочих місцях, в одній і тій же послідовності. Такі предметно-предметно-замкнуті ділянки являють собою первинну форму організації потокових ліній і мають тому ряд переваг у порівнянні з іншими ділянками. З іншого боку, чим більше ступінь кооперації даного предметно-предметно-замкнутої ділянки з іншими виробничими ділянками й менше ступінь його замкнутості, тим більше предметна ділянка наближається до технологічного. Число всіх можливих варіантів подібних технологічних маршрутів Iсм для однієї певної послідовності виконання операцій становить:
Іс.м = 2 Коп - 1
де KОП — найбільше число операцій по даній групі предметів з подібними технологічними маршрутами.
Якщо, наприклад, деталі з однаковими технологічними маршрутами проходять три операції, виконувані в такій послідовності: токарна (Ток), фрезерна (Фр) і шліфувальна (Шл), то при цій послідовності можливі наступні варіанти подібних технологічних маршрутів:
1) Ток — Фр — Шл
2) Ток – Фр — —
3)Ток — — —Шл
4) — —Фр — Шл
5) Ток — — — —
6) — — Фр —
7) — — — —Шл
Очевидно, що для раціонального завантаження ППУ з подібними технологічними маршрутами повинна бути стійка номенклатура однотипних виробів, виробництво яких постійно відновляється. Це визначає область застосування ППУ.
Предметно-предметно-замкнуті ділянки можуть бути спеціалізовані по складальних одиницях або деталям. При організації складальних ППУ, спеціалізованих по складальних одиницях, ознаками класифікації для них є застосовність, масштаби й повторюваність їхнього випуску, конструктивна й технологічна однорідність, габарити або вага. При організації предметно-предметно-замкнутих ділянок, спеціалізованих по деталях, насамперед повинні бути зроблені класифікація деталей по конструктивно-технологічних ознаках, що визначає умови їхньої обробки, потім - підбор і закріплення деталей за певними робітниками місцями.
При груповій обробці деталей по методу Митрофанова в одну групу включаються деталі, оброблювані при одному настроюванні відповідного встаткування на робочому місці. Якщо для однієї й тієї ж деталі деякі операції виконуються при різних групових настроюваннях, то включення деталі в ту або іншу групу провадиться по провідної, найбільш трудомісткої операції. При організації предметно-предметно-замкнутих ділянок необхідно прагнути до максимальної однорідності деталей, що закріплюють за ними, або складальних одиниць по всіх класифікаційних ознаках, що приведе до поліпшення використання встаткування й завантаження робітників, спрощенню організації й планування на ділянці й у цеху в цілому. При недостатнім завантаженні робочих місць виготовленням предметів однієї класифікаційної групи за предметно-предметно-замкнутою ділянкою закріплюються предмети декількох груп з подібними класифікаційними ознаками. Остаточний вибір варіанта закріплення предметів за якою-небудь групою робочих місць визначається завантаженням останніх.
Ступінь (коефіцієнт) завантаження робочих місць обчислюється шляхом розподілу розрахункового (потрібного) їхнього числа для виконання заданої програми на прийняте або фактично наявну кількість. Для визначення потрібного кількості встаткування й робітників місць використаються так називані об'ємні розрахунки, тобто розрахунки, виконувані в статиці, не враховуючі ні можливого зміни номенклатури й обсягу випуску, ні динаміки самого процесу виготовлення. Очевидно, що такі розрахунки досить умовні, однак через їхню простоту й наочність вони знаходять широке застосування на практиці. Звичайно область застосування об’ємних розрахунків - проектування цехів і ділянок. Кращі результати вони дають в умовах стабільного випуску продукції.