7.2. Практичні розрахунки виробничої потужності

Розрахунки виробничої потужності виконуються для обґрунтування виробничої програми підприємства і його підрозділів, а також для виявлення резервів використання діючих основних виробничих фондів підприємства. Вихідними даними для розрахунків виробничої потужності служать відомості про кількість устаткування й виробничих площ, режимів роботи підприємства і його підрозділів, номенклатурі й характері продукції, нормах продуктивності устаткування й трудомісткості продукції. Розрахунок виробничої потужності ведеться по всьому встановленому устаткуванню (діючому й бездіяльному).

Виробнича потужність підприємства визначається по потужності провідних цехів, цеху - по потужності провідних ділянок, ділянки - по потужності провідного устаткування. Як ведучих приймаються такі цехи, ділянки й групи устаткування, які мають найбільша питома вага в загальному випуску продукції по трудомісткості, у натуральному або вартісному вираженні, на яких провадяться технологічні операції, що визначають спеціалізацію й масштаб виробництва. У загальному виді виробнича потужність N групи устаткування, підрозділи або підприємства в плановому періоді (наприклад, за рік) виражається в такий спосіб:

де F— розташовуваний фонд часу роботи в плановому періоді, годин;

t— трудомісткість одиниці продукції, годин.

Розташовуваний фонд часу роботи в плановому періоді F дорівнює:

де q — число одиниць установленого устаткування (у групі, підрозділі);

D_р — кількість робочих днів у плановому періоді;

Т_см — тривалість зміни, годин;

s — число змін роботи устаткування;

а — плановий відсоток втрат часу на ремонт устаткування.

Повна потужність розраховується виходячи із числа змін, що відповідає цілодобовому режиму роботи (звичайно трьохзмінному). Режимна потужність визначається виходячи із прийнятого режиму роботи устаткування, ділянки, цеху з дотриманням 41-годинного робочого тижня (звичайно двозмінного, по унікальному й устаткуванню, що лімітує, - трьохзмінного). Трудомісткість одиниці продукції t повинна відображати особливість визначення потужності, що пов'язана з найбільш ефективним використанням всіх видів виробничих ресурсів (устаткування) у процесі виробництва продукції: застосування прогресивної технології, раціональної організації виробництва, праці й керування.

При розрахунках виробничої потужності за рік розрізняють виробничу потужність на початок і кінець планового року, а також середньорічну потужність. Потужність на кінець планового року визначається як сума потужності на початок року й потужностей, що вводять й, що вибувають у плин року. Середньорічна потужність N розраховується за формулою:

де N_H — виробнича потужність на початок планового року;

N_вв й N_выб — що вводять і потужності, що вибувають протягом року;

Т_вв і Т_выб — тривалість використання що вводять і невикористання потужностей, що вибувають, місяців.

Коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності Кит визначається:

де N_B — річний випуск продукції (фактичний або плановий).

За результатами розрахунку коефіцієнта використання потужності намічаються організаційно-технічні заходи щодо усунення «вузьких місць» і поліпшенню використання виробничої потужності. Під «вузьким місцем» розуміється виробничий підрозділ (цех, ділянка або група встаткування), виробнича потужність якого менше, ніж будь-якого іншого підрозділу. Оскільки величина виробничої потужності N залежить від розташовуваного фонду часу роботи F і трудомісткості одиниці продукції t, те підвищення виробничої потужності можливо у двох основних напрямках: за рахунок збільшення розташовуваного фонду часу роботи або скорочення трудомісткості одиниці продукції (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Способи підвищення виробничої потужності підприємства

Збільшення розташовуваного фонду часу роботи		Скорочення трудомісткості продукції
Збільшення кількості одиниць установленого устаткування		Удосконалювання технології виготовлення продукції
Збільшення змінності роботи устаткування		Підвищення серійності виробництва
Поліпшення організації ремонту устаткування		Розширення уніфікації, нормалізації, стандартизації продукції і її компонентів
Скорочення виробничих циклів		Відновлення й модернізація устаткування
Поліпшення використання виробничих площ і простору	Підвищення рівня технологічної оснащеності виробництва
Раціональне планування робіт, усунення «вузьких місць» у виробництві	Постійне відновлення й перегляд норм часу
Поглиблення спеціалізації, розвиток кооперування підрозділів і підприємств	Раціональна організація праці на робочих місцях

Розрахунки виробничої потужності підприємства починаються із провідних груп устаткування. При однономенклатурному випуску продукції виробнича потужність N по провідній групі взаємозамінного устаткування визначається за формулою:

де F_эф — ефективний фонд часу роботи одиниці устаткування в плановому періоді;

Q - число одиниць взаємозамінного устаткування в групі;

t — трудомісткість виготовлення одиниці продукції по групі устаткування.

При одночасному виготовленні декількох видів продукції й заданої кількісної пропорції їхнього випуску виробнича потужність групи взаємозамінного устаткування визначається в умовних комплектах:

де К_нз — число найменувань виробів, що виготовляють на даній групі устаткування;

t — трудомісткість виготовлення одиниці продукції j-го виду;

К — число одиниць продукції j-го виду в одному комплекті.

Виробнича потужність по площі ділянки при випуску продукції одного виду визначається як

де F_HOM - номінальний фонд часу роботи ділянки;

S— виробнича площа ділянки;

S₀ — потребная площа для виготовлення (зборки) одиниці продукції з урахуванням проходів між робітниками місцями;

t - час зайнятості площі ділянки однією одиницею продукції.

Завантаження устаткування по групах взаємозамінності розраховується для виявлення фактів його недовантаження й перевантаження з метою наступного вирівнювання. Порівнянням необхідного для виконання плану числа одиниць устаткування q з фактично встановленим q_ф у групі визначається його надлишок або недолік. Коефіцієнт завантаження групи встаткування дорівнює:

При визначенні числа одиниць фактично наявного устаткування в групі повинне враховуватися його вибуття через фізичне й моральне зношування, а також установка нових одиниць устаткування.

Необхідне для виконання плану кількість одиниць устаткування q виходить округленням розрахункового q до найближчого більшого цілого. Розрахункова кількість одиниць устаткування q_p за планом становить:

де Т_пл — необхідне число нормо-годин по групі устаткування на весь випуск товарної продукції й на зміну заділів незавершеного виробництва;

F_эф — ефективний фонд часу роботи одиниці встаткування.

Потрібна кількість одиниць устаткування по групі визначається шляхом зіставлення сумарного числа нормо-годин за планом із пропускною здатністю однієї одиниці устаткування (її ефективним фондом часу роботи).

Необхідне число нормо-годин по групі устаткування на весь випуск товарної продукції й на зміну заділів незавершеного виробництва Т_пл визначається як

де J— число видів продукції, що виготовляє на групі устаткування;

Nв — річний випуск продукції j-го виду, що виготовляє на групі устаткування;

Т_j — трудомісткість виготовлення продукції j-го виду на групі устаткування;

H_из^j — трудомісткість зміни залишку незавершеного виробництва продукції j-ro виду по групі устаткування;

Р_вн — планований середній коефіцієнт виконання норм часу по групі устаткування.

Трудомісткість зміни зачепила незавершеного виробництва продукції j-го виду по групі устаткування DH_из^j дорівнює:

де О_вр^j й О_вф^j — розрахункове та фактичне випередження випуску продукції j-го виду по групі устаткування.

При розрахунку завантаження устаткування враховуються також внутрішні виробничі потреби підприємства (для ремонтних потреб і т.д.), звичайно у відсотках від потреби у випуску товарної продукції.

Основними показниками використання устаткування є наступні коефіцієнти:

1) коефіцієнт екстенсивного використання (К_экс), обумовлений як

де F_исп - фонд часу роботи устаткування (плановий або фактичний) з урахуванням планованих втрат;

F_тex - календарний (або режимний) фонд часу роботи устаткування;

2) коефіцієнт інтенсивного використання (К_инт):

де t_тех - мінімально можлива трудомісткість операцій, закріплених за даною групою устаткування;

St_пл - середня нормативна трудомісткість операцій, закріплених за даною групою устаткування;

3) інтегральний коефіцієнт використання (K_и):

4) коефіцієнт завантаження (ДО₃):

де Q_пот - потрібне число одиниць устаткування на програму;

Q_УСТ - установлене число одиниць устаткування;

5) коефіцієнт змінності (К_см):

де s — число змін роботи встаткування;

6) коефіцієнт використання технічної потужності (К_тех):

де М_ср - середня потужність, потрібна для обробки по технологічному процесі, квт;

М_mах - паспортна потужність устаткування, квт;

7) коефіцієнт інтегрального завантаження (К_и:):