1.2. З історії розвитку виробничого менеджменту

Традиційний погляд на керування виробництвом почав формуватися у XVIII в., коли Адам Сміт розглянув економічні переваги спеціалізації праці (1776). Спеціалізація означала поділ виробничого процесу на ряд дрібних операцій, кожна з яких виконувалася окремими робітниками, що підвищувало майстерність робітників та ефективність їхньої праці. У 1798 р. Елі Уітні розробив принцип взаємозамінності деталей на зборці та довів його до промислового застосування у виробництві вогнепальної зброї. Незабаром цей принцип був використаний у виробництві й інших видів продукції, що дало потужний поштовх розвитку промисловості.

У 1878 р. Фредерік Уінслоу Тейлор піддав перегляду існуючу тоді практику в області керування виробництвом. У своїх роботах Тейлор користувався аналітичним методом і надавав особливого значення нормуванню повторюваних операцій та підвищенню ефективності праці. При цьому він повною мірою використав ідею взаємозамінності деталей, запропоновану Уітні, що також ґрунтувалася на повторюваності операцій. Тейлор вивчав методи роботи до дрібних деталей, щоб знайти кращий спосіб виконання кожної операції. Тейлор також думав, що керування повинне відповідати за планування, відбір і навчання робітників, визначення ефективного способу виконання кожного виду робіт, досягнення співробітництва між керівництвом і робітниками та розмежування діяльності по керуванню виробництвом і чисто виробничою діяльністю. У 1911 р. вийшла його класична книга «Принципи наукового керування».

Генрі Л. Гантт був співробітником Тейлора. Він розвив ще один підхід до керування виробництвом. Розглядаючи технологічний процес як комбінацію окремих операцій, він розробив методи планування послідовності операцій, які застосовуються й понині (завантажувальний та планувальний/тимчасовий графіки Гантта). Гантт висунув власні теорії організації виробництва та заохочувальних систем оплати праці. Серед послідовників Тейлора з'явилися фахівці з аналізу технологічних операцій та трудових процесів. До них зазвичай відносять Френка та Ліліан Гілберт, які спільно працювали та зуміли розчленувати технологічні операції таким чином, що виділені компоненти операцій не залежали від змісту роботи. Це дозволило «проектувати» будь-яку роботу зі стандартних компонентів, які назвали «треблігами», що відповідає слову Гілберт, прочитаному навпаки. Ліліан Гілберт підкреслювала значення психологічного фактору у трудовому процесі. Багато її досліджень присвячені проблемі стомлюваності робітника.

У 1910-і рр. одержав поширення термін «виробничий менеджмент», що відображав сукупність наукових підходів до керування виробництвом, що зводилися до керування детермінованими виробничими процесами. У 1913р. Генрі Форд та пізніше Чарльз Соренсон об'єднали ідеї взаємозамінності деталей і складальної напівлінії з пакування м'ясних продуктів і сортування пошти та доповнили їхньою концепцією координованої (синхронізованої )складальної лінії. Під час Другої світової війни Соренсон сконструював складальну лінію, на якій щогодини збирався один бомбардувальник В-24 «Ліберейтор».

У 1924 р. Уолтер Шухарт використав методи статистики з метою контролю якості та заклав основи статистичного відбору вибірок зразків і контролю якості процесів. Проблема взаємозамінності деталей, висунута Уітні, знайшла остаточне рішення. Вимоги до технології виготовлення, обумовлені встановленими допусками й специфікаціями, можна було проаналізувати з погляду витрат і результатів. Праці Шухарта виявили необхідність подання виробництва як системи. З часом стало очевидним, що такі фактори, як конструкція виробу, матеріали, устаткування, кваліфікація робітників, відношення до роботи з боку службовців, плинність робочої чинності й умови праці взаємодіють з вимогами споживачів відносно якості продукції та цін на неї, а також з фінансовими питаннями. Одним з тих, хто звернув на це увагу, був У. Едвард Демінг (1950). Він вважав, що менеджмент повинен сприяти поліпшенню умов праці й робочих процесів і підвищенню якості виробів, що виготовляють.

До середини XX ст. відбулися зміни в області вивчення Всесвіту. Він вже не представлявся абсолютним втіленням законів класичної механіки; фізики відмовилися від чисто детерміністського трактування основних наукових законів. Ця система поглядів вплинула й на розвиток виробничого менеджменту. Тепер уже як на рівні окремої технологічної операції, так і на рівні виробничого процесу аналітичні методи збагатилися новими поданнями. Одержали визнання теорія ймовірностей і математична статистика. Сформувалося уявлення про наявність ризику та невизначеності й розуміння того, що вони відіграють важливу роль у плануванні. До рішення виробничих проблем стали широко залучатися вчені. Вони привнесли у менеджмент математичне моделювання, аналіз систем, теорію прийняття рішень, лінійне програмування, теорію масового обслуговування, теорію інформації та теорію регулювання.

Більшість із названих дисциплін одержало розвиток і застосування завдяки появі й удосконалюванню електронних обчислювальних машин, здатних оперувати з більшими обсягами інформації, необхідної для рішення виробничих й економічних завдань. У сучасних бізнес-організаціях інформаційний менеджмент припускає використання комп'ютерів для обробки даних з метою одержання необхідної для управління інформації. Інформаційна наука є дисципліною, у розвиток якої внесли вклад багато вчених. Чарльз Баббидж був першим, хто сконструював прототип комп'ютера (1832), а Ада Ловелейс, дочка поета Байрона, уперше розробила схему його програмування. Сторіччям пізніше узимку 1937-1938 р. Джон Атанасов, співробітник факультету університету штату Айова, описав і побудував перший цифровий комп'ютер (ASC-комп'ютер). Ці й інші наступні досягнення в області комп'ютеризації забезпечили виробничий менеджмент можливостями рішення проблем, які раніше не могли розглядатися.

З комп'ютеризацією позв'язаний розвиток прогнозування, керування запасами, планування матеріальних ресурсів, комп'ютерного проектування (CAD), експертних систем. Розробка протоколу (стандарту) виробничої автоматизації (MAP) дала можливість упорядкувати використання засобів комп'ютеризації для керування виробництвом і забезпечити розвиток виробничих систем аж до створення комп'ютерних інтегрованих переробних систем (CIM).

У 1960-і рр. у науці керування з'явився термін «операційний менеджмент». Багато вчених позв'язують його появу з розширенням сектору послуг в економіці. Ряд послідовників обумовлюють появу цього терміну з переходом до переважного використання методу синтезу у керуванні виробництвом у порівнянні з методом аналізу. Поняття «синтез» відноситься до системи в цілому. Використання методу синтезу у керуванні підприємствами дозволяє досягати найвищого рівня у розробці стратегії підприємств і політики керування ними (У. Скіннер). В останні роки одержав поширення менеджмент ланцюга поставок (SCM). Ця область знань, що активно розвивається на основі логістичних принципів, дозволяє ущільнювати рух матеріальних потоків і зменшувати витрати у різних ланках виробництва. Основні віхи розвитку виробничого менеджменту представлені у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Основні віхи розвитку виробничого менеджменту

Роки	Події	Автори
1776	Розробка навчання про поділ праці	А Сміт
1798	Реалізація принципу взаємозамінності деталей	Э. Уітні
1878	Поява наукового керування	Ф. У. Тейлор
1916	Розробка графіка Гантта	Г. Л. Гантт
1922	Вивчення трудових рухів; Виникнення виробничої психології	Ф. Гілберт і Л. Гілберт
1913 й 1942	Створення синхронізованих складальних ліній	М. Форд / У. Соренсон
1924 й 1950	Впровадження систем контролю якості	У. Шухарт / У. Э. Демінг
1938	Створення комп'ютера	Дж. Атанасов
1957	Розробка метод критичного шляху (СРМ)	Багато авторів
1960	Розробка систем планування потреби в матеріалах (MRP)	Багато авторів
1975	Розвиток стратегічного менеджменту	У. Скіннер
1980	Розробка комп'ютерного проектування (З АТ)	Багато авторів
1981	Створення гнучких виробничих систем (FMS)	Багато авторів
1985	Розробка протоколу (стандарту) виробничої автоматизації (MAP)	Багато авторів
1987	Створення інтегрованих комп'ютерних виробництв	Багато авторів
1995	Розвиток менеджменту ланцюга поставок (SCM)	Багато авторів

В СРСР розвиток виробничого менеджменту мав специфіку, пов'язану із впливом тейлоризму. Тейлоризм у радянській економічній науці трактувався як система, що має двоїстий характер, яка сполучає «витончене звірство буржуазної експлуатації й ряд найбагатших наукових завоювань у справі аналізу механічних рухів при праці, вигнання зайвих і неспритних рухів, вироблення правильних прийомів роботи, введення наукових систем обліку й контролю й т.д.»¹. В умовах заідеологізованості державного керування в СРСР і пануючого в ідеології постулату про провідну роль робітничого класу у країні уявлення про те, що є прогресивним у системі Тейлора, а що не є таким, було досить скрутним. Тому в СРСР використання багатьох прогресивних методів, розроблених світовою наукою керування виробництвом, носило половинчастий характер, що знижувало продуктивність праці й ефективність виробництва.

Поступово це відставання від капіталістичних країн накопичувалося, і до середини 1980-х рр. продуктивність праці в СРСР була значно нижче, ніж у США, хоча це й не визнавалося офіційно. Централізовано керована економіка, не здатна забезпечити баланс витрат і результатів, лише підсилювала це відставання. У результаті поступово механізм керування виробництвом в СРСР придбав яскраво виражений витратний характер. У пошуках виходу з положення, що створилося, стало очевидним, що в центрі проблеми стоїть саме виробництво, тобто виробничий процес і людина, яка його обслуговує, котра так і не опанувала світові досягнення в організації виробництва. Одержує розвиток нормування праці, впроваджуються комп'ютери у керування виробництвом.

У СРСР, починаючи з 1960-х рр., велика увага приділялася розвитку автоматизованих систем керування виробництвом (АСКВ), які розглядалися як панацея від недоліків організації виробництва на підприємствах. Однак незважаючи на прикладені зусилля, керування виробничими процесами продовжувало розвиватися по «своїх правилах», зберігаючи всі властиві йому недоліки. Завдання, що надходять на робочі місця з інформаційно-обчислювального центра (ІОЦ), як правило, у чинність тих або інших причин не виконувалися або виконувалися не у повному обсязі. У результаті розбіжності між планованими виробничими процесами й фактичними процесами згодом тільки збільшувалися, що робило АСКВ неефективним інструментом керування. Крім того, процес впровадження й удосконалення АСКВ був перерваний розпадом СРСР, що визначило відставання Росії у використанні обчислювальної техніки у керуванні виробництвом. В останні роки процес комп'ютеризації керування виробництвом у країнах з ринковою економікою одержав подальший розвиток. Мабуть, найбільш важливим його результатом стало використання систем ERP практично повсюдно на підприємствах Заходу. Ці системи можна розглядати як розвиток ідеї АСКВ, але на більш високому рівні.