20.6. Вибір політики замовлень

Політика замовлень дозволяє формувати в динаміку для кожного компонента виробу розміри партій, що замовляють для виготовлення у власному виробництві або для закупівлі в постачальників і чистих потреб, що забезпечують задоволення. Відомі кілька варіантів політики замовлень, серед яких виділяють чотири базових. Вихідна інформація для розрахунків по алгоритмах, що відповідає кожної моделі, практично однакова й була представлена раніше. Це чисті потреби й поточний залишок запасу компонента.

1. Політика «партія за партією». Відповідно до цього варіанта політики розмір і термін виготовлення партії повністю відповідають величині чистої потреби й терміну виникнення потреби. При такій політиці запаси даного компонента не створюються. Політику можна вважати прийнятної й раціональної для дорогих компонентів, зберігання в запасах яких зв'язано для підприємства зі значними витратами (включаючи альтернативні), у той час як витрати на переналагодження при переході до їхнього виготовлення (витрати на поставку — при закупівлі) невеликі. Ця політика забезпечує планування виробництва по своїх параметрах ближче всього підходяще до параметрів системи ЛТ. Ступінь її раціональності може бути оцінена через відхилення розмірів формованих партій від розрахованих економічно оптимальних. Також така політика виправдана, якщо кінцевий виріб, куди входить даний компонент, виготовляється на замовлення й невідомо, чи будуть повторення цього замовлення в майбутньому, а сам компонент не є модулем досить широкого застосування.

2. Політика «економічно оптимальної партії замовлення» (EOQ). Відповідно до цієї політики завжди генерується фіксований по величині замовлення, рівний економічно оптимальному. Це приводить до виготовлення/поставці зайвої кількості компонентів, що формує запас. Ця політика найбільш прийнятна при роботі з дешевими виробами й матеріалами й/або в ситуаціях, коли витрати на переналагодження великі, а сам компонент є модулем досить широкого застосування.

3. Політика «постійних інтервалів». Відповідно до цієї політики генеруються партії різної величини, що покривають сумарну чисту потребу в компоненті на інтервалах часу однакової тривалості. Причому по закінченні інтервалу нове замовлення не надходить доти, поки не виникне наступна чиста потреба. Тому між інтервалами з'являються перерви. Запаси в цьому випадку формуються на початку інтервалів, а до їхнього кінця знижуються до рівня страхових. Така політика підходить для компонентів, попит на які переривчастий і мінливий по величині.

4. Політика «фіксованого ритму замовлення». Є різновидом попереднього варіанта політики за умови, що між інтервалами не робляться перерви. Таким чином, замовлення різної величини відкриваються ритмічно, а ритм дорівнює встановленій довжині інтервалу. Цей варіант найбільш прийнятний, навпаки, для компонентів, попит на які постійний і стійкий. Обидві модифікації останнього варіанта політики використаються переважно для замовлення дорогих компонентів, тому що середній запас у цьому випадку невеликий.

Ці чотири варіанти політики приводять до формування зовсім різних послідовностей замовлень того самого компонента, сполучених з різними сумарними витратами. Таким чином, вибір політики, найбільш відповідному кожному компоненту вироба, можна вважати критичним рішенням виробничого менеджменту на підприємстві, що використовує для планування процедуру MRP. Другий і четвертий варіанти політики зовні нагадують моделі керування запасами з фіксованою партією й фіксованим ритмом поставки. Однак при всій зовнішній схожості вони різні власне кажучи: у керуванні запасами механізм формування нового замовлення орієнтований на запобігання дефіциту при виникненні найгірших зовнішніх умов, не певних і не залежних від волі менеджерів підприємства, у той час як у МЛР-процедурі чиста потреба на компоненти виробу відоме й рішення приймається менеджером в умовах визначеності. До того ж моделі формування замовлень у МЛР-процедурі набагато простіше.

Існують й інші відомі варіанти політики замовлень, з яких виділимо метод послідовного балансування по окремих періодах й алгоритм Вагнер-Вітьчина. Останній побудований на використанні методу динамічного програмування й сполучений зі значними обчислювальними витратами, тому на практиці застосовується рідше. Вибір кращого з п'яти варіантів політики замовлень за критерієм мінімізації витрат розглянутий у наступному прикладі.

Приклад 20.3

Потрібно розрахувати сумарні витрати підприємства, обумовлені різними варіантами політики формування замовлень на один з компонентів виробів, що випускають їм,, і вибрати кращу для даного випадку політикові за критерієм мінімуму витрат. У розрахунок прийняті дві складові: витрати на замовлення (на переналагодження встаткування) і витрати на зберігання зачепила незавершеного виробництва. Калькуляція витрат дала наступні результати: витрати на одне переналагодження становлять 100 руб., витрати зберігання одного виробу - 1 руб. у тиждень. Графік повної потреби в компоненті на планований період заданий. Страхові заділи цього компонента не створюються; замовлень, оформлених до початку періоду планування й ще не отриманих, немає; поточний запас на початок періоду становить 35 шт.; час виготовлення партії будь-якого розміру - один тиждень. Розраховано середню потребу в компоненті - 27 шт. у тиждень і загальна - 270 шт. за період. Всі виконані розрахунки зведені в табл 20.8-20.14.

Використання політики «економічно оптимальної партії замовлення» жадає попереднього розрахунку розміру партії. Методика такого розрахунку була представлена в главі 18:

де 270 шт. — сумарна потреба в компоненті за період;

10 руб./тиж. - витрати на зберігання одиниці протягом періоду планування.

Застосування політики «постійних інтервалів» пов'язане з розрахунком тривалості такого інтервалу. Приймемо його рівним ритму замовлення, що відповідає оптимальної партії:

R_опт = 73,4/27 = 2,72 3 тиж,

де 27 шт. /тиж.середньотижнева інтенсивність споживання компонента із запасу.

При реалізації політики «фіксованого ритму» у розрахунках використовуємо той же ритм/період замовлення, але без пропуску окремих тижнів.

Послідовне балансування по окремих періодах (partperiodbalancing, PPB) являє собою більше динамічний підхід до вирівнювання витрат переналагодження й зберігання. У політику РРВ робиться спроба збалансувати витрати переналагодження на основі даних про потребу. Для цього вводиться поняття «економічна партія за період» (ЕРР), величина якої виміряється відношенням витрат на переналагодження до витрат на зберігання. У нашому прикладі ЕРР= 100 шт. Інакше кажучи, зберігання 100 шт. виробів протягом одного періоду зажадає точно таких же витрат, що й одне переналагодження, те ж - зберігання 50 шт. протягом двох періодів. Політика РРВ, дотримуючись запропонованого підходу, буде прагнути до деякого збільшення замовлення так, щоб сумарна по періодах потреба наближалася до ЕРР. Результати розрахунків по методу «послідовного балансування по окремих періодах» зведені в табл. 20.12 й 20.13.

Таблиця 20.8

Політика «партія за партією»

Показники планування	Тижні
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Повна потреба Очікуване одержання оформлених раніше замовлень Поточний запас Чиста потреба Плановане надходження нового замовлення партії Плановане одержання партії, що замовляє	35 0 0 30	30 0 30 30 40	40 0 40 40	0 0 0 10	10 0 10 10 40	40 0 40 40 30	30 0 30 30	0 0 0 30	30 0 30 30 55	55 0 55 55

ПриміткаВитрати на зберігання запасів дорівнюють нулю; сім переналагоджень викликають сумарні витрати в 700 руб.

Таблиця 20.9

Політика «економічно оптимальної партії замовлення»

Показники планування	Тижні
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Повна потреба Очікуване одержання оформлених раніше замовлень Поточний запас Чиста потреба Плановане надходження нового замовлення партії Плановане одержання партії, що замовляє	35 0 0 73	30 43 30 73	40 3 0	0 3 0 73	10 66 7 73	40 26 0 73	30 69 4 73	0 69 0	30 39 0 73	55 57 16 73

Примітка. Витрати на чотири переналагодження рівні 400 руб.; витрати на поточне зберігання 375 шт. (по 1 руб. за тиждень) рівні 375 руб.; разом 775 руб.

Таблиця 20.10

Політика «постійних інтервалів»

Показники планування					Тижні
	1	2	3	4	5	6	7			8		9	10
Повна потреба Очікуване отримання оформлених раніше замовлень Поточний запас Чиста потреба Плановане отримання замовленої партії Плановане надходження нового замовлення партії	35 0 0 70	30 40 30 70	40 0 0	0 0 0 80	10 70 10 80	40 30 0	30 0 0			0 0 0 85		30 55 30 85	55 0 0

Примітка. Витрати на три переналагодження рівні 300 руб.; витрати на поточне зберігання 195 шт. (по 1 руб. за тиждень) рівні 195 руб ; разом 495 руб.

Таблиця 20.11

Політика «фіксованого ритму замовлення»

Показники планування					Тижні
	1	2	3	4	5	6	7			8		9	10
Повна потреба Очікуване отримання оформлених раніше замовлень Поточний запас Чиста потреба Плановане отримання замовленої партії Плановане надходження нового замовлення партії	35 0 0 70	30 40 30 70	40 0 0	0 0 0 80	10 70 10 80	40 30 0	30 0 0			0 85 0 85		30 55 0 85	55 0 0

Примітка. Витрати на три переналагодження рівні 300 руб.; витрати на поточне зберігання 280 шт. (по 1 руб. за тиждень) рівні 280 руб.; разом 580 руб.

Таблиця 20.12

Розрахунок обсягу замовлення по методу РРВ

Поєднувані періоди	Сукупна потреба	Накопичена сума виробів, що зберігаються, з урахуванням періодів зберігання	Затрати
			на переналагодження	на зберігання	усього
2 2,3 2,3,4 2, 3, 4, 5 2, 3, 4, 5, 6	30 70 70 80 120	0 40 = 40 х 1 40 70 = 40x1+10x3 230 = 0x1 +10x3 + 40x4	100	1 х70	170

Закінчення табл. 20.12

Поєднувані періоди	Сукупна потреба	Накопичена сума виробів, що зберігаються, з урахуванням періодів зберігання	Затрати
При об'єднанні періодів з 2 по 5 значення 70 ближче всього до ЕРР = 1 00
6 6,7 6,7,8 6, 7, 8, 9	40 70 70 100	0 30 30 120 = 30x1+30x3	100	1 х120	220
При об'єднанні періодів з 6 по 9 значення 1 20 ближче всього до ЕРР = 1 00
10	55	0	100	I про	100
Разом						490

Таблиця 20.13