Контрольні питання

1. Які переваги об'єднання в системі Toyota потокових методів виробництва й «витягаючої» системи керування?

2. Чому система JIT не зможе працювати без підтримки системи TQM?

3. Чи сумісні централізована система планування із системою ЛТ? Якщо так, то на якому рівні планування?

4. Яким є попит на компоненти виробів у системі ЛТ, залежним або незалежним?

5. Яка модель керування запасами прийнята на проміжних складах у системі ЛТ?

6.Чи доцільно провадити комплектуючі вироби для концерну Toyota у Санкт-Петербурзі? Чому?

Глава 20.

ПЛАНУВАННЯ ПОТРЕБИ

У КОМПОНЕНТАХ ВИРОБІВ

20.1. Сутність системи, що «виштовхує »

централізоване планування

Моделі запасів, розглянуті в попередніх розділах, припускали, що попит на один виріб не залежить від попиту на інші вироби. Наприклад, попит на холодильники, швидше за все, не залежить від попиту на кухонні електроплити. Крім того, попит і на те, і на інше не залежить від волі менеджера підприємства, що провадить ці побутові прилади, і йому треба прикласти більші зусилля, щоб хоч не на багато наблизитися до можливості керувати цим попитом. Про такі можливості буде докладніше розказано в розділі 22. Проте попит на різноманітні вироби цілком може бути залежним. Під залежним попитом розуміється ситуація, при якій попит на певний виріб впливає на попит на інший виріб. Наприклад, ринковий попит на автомобільні покришки й холоднокатану сталь у значній мірі залежить від виробництва автомобілів. Попит на ті або інші вироби залежимо, коли можуть бути досить чітко визначені зв'язки між цими виробами в процесі їхнього виробництва або при їхньому споживанні. Тому, зокрема, якщо менеджер може оцінити попит на кінцевий продукт, то кількість всіх потребних для виготовлення компонентів цього продукту може бути точно підраховано, тому що при певному конструктивному складі готового виробу всі його компоненти є залежними від кінцевого продукту виробами.

Таким чином, можна затверджувати, що для будь-якого товару всі компоненти, що входять у нього, представляють компоненти залежного попиту. А якщо при виробництві складного виробу, що складає лзбезлічь компонентів, точно встановлені логіка й кількісні пропорції «входу» компонентів нижнього рівня у вироби більше високого рівня й при цьому відомий ринковий попит на готову продукцію, те можна зовсім точно підрахувати, які роботи повинні бути виконані усередині системи для задоволення заданого попиту. Це справедливо для всіх деталей, що виготовляють, і складальних одиниць, а також покупних виробів і матеріалів, коли точно відомий розклад їхнього входження у виріб. Методи планування виробництва, що опираються на описані вище залежності, коли вони можуть бути виявлені й використані, істотно відрізняються від моделей керування запасами, описаних у розділах 17-19. Менеджери одержують можливість заздалегідь розписати й спланувати роботи з виготовлення кожного компонента. І якщо ці роботи закріпити за певними робітниками місцями або групами робочих місць (ділянками, лініями, цехами), те підприємство в цілому й всього його підрозділу одержать план виробництва готової продукції з усіма вхідними в її склад компонентами.

Вище була сформульована основна ідея «» системи, щовиштовхує, централізованого керування виробництвом при наявності залежного попиту на компоненти готової продукції. Цілісність виробничої системи досягається тут менш раціональним способом, чим при використанні системи JIT, а саме: об'єктивні протиріччя в роботі суміжних підрозділів урегулюються за рахунок посиленої координуючої діяльності центра й використання системи вертикальних управлінських зв'язків. У результаті, якщо протягом планового періоду змінюється попит на готові вироби або відбуваються збої в технологічному ланцюзі, що приводять до змін потреб окремих технологічних ланок, потрібно повне повторне планування виробництва.

З огляду на складність, тривалість і високу вартість, а в багатьох випадках і неможливість повторного планування, напрошується простий вихід: компенсувати зміну потреб у технологічному ланцюзі за рахунок нагромадження й використання буферних запасів. Наявність запасів сповільнює оборотність оборотних коштів, збільшує собівартість продукції, але забезпечує такій виробничій системі стабільність. Догляд від необхідності мати більші запаси можливий тільки при скороченні планового періоду (тобто часу прийняття нових управлінських рішень) до величин, порівнянних з періодичністю змін попиту або виникнення внутрівиробничих обурень.

Класичні системи «» типу, щовиштовхує, дотепер широко використаються в умовах щодо стабільного попиту на продукцію або, навпаки, при наявності разових замовлень, при тривалих виробничих циклах і багатоопераційних технологічних процесах її виготовлення (особливо при виробництві продукції з більшим числом компонентів різного рівня й з використанням різноманітних вихідних матеріалів). Порозуміється це тим, що для подібних систем планування, налаштованих на роботу з кожним окремим виробом, партією або замовленням, у принципі байдужні масштаби виробництва, частота змінюваності продукції й інших факторів, що роблять негативний вплив на інші системи. Плата за це - висока трудомісткість планових розрахунків.