ист.укр . журналистики / 8.Парт.-сов.пресса_после_войны

З 1987 по 1990 рр. починається новий етап випуску "Українського вісника" та інших видань, але вже не позацензурної, а напівлегальної преси.

Журнал знову очолив В'ячеслав Чорновіл, до редакції увійшли відомі політичні діячі "першої хвилі перебудови" Михайло Горинь, Іван Гель, Павло Скочок, Михайло Осадчий.

Квітневий пленум ЦК КПРС (1985) привів до влади реформаторське крило верхівки партії на чолі з Михайлом Горбачовим, які дійсно розпочали реальні зміни в суспільстві. Оголошена ними політика перебудови і гласності означала, що оновлюються партія, держава, ідеологія. Було проголошене право на власну думку, на слово, право на вільне обговорення назрілих питань. Але рішення партійних з’їздів не давали ще права видавати позапартійні газети. Тому певний час такі видання були напівлегальними: за їхній випуск вже не заарештовували, але й права виходити на законних підставах ще не давали.

Згодом М.Осадчий почав видавати журнал "Кафедра" як орган української асоціації незалежної творчої інтелігенції (грудень 1987).

Нарешті, у 1989 р. було засновано Всеукраїнський народний Рух за перебудову. Почалася відкрита політична боротьба за незалежність України, до якої включились київська рухівська "Народна газета", львівське видання крайової організації Руху "Віче". Рух почав створювати низові ланки власної преси.

Цікавий досвід: у 1987 р., ще до створення Руху, було організовано групу "Євшан-зілля", від якої увійшла на зразок альманаху газета "Євшан-Зілля" з культурно-просвітним та історикознавчим ухилом. Створена вона була Іриною та Ігорем Калинцями і теж залишила певний слід в історії позацензурної української преси.