34

Мета та завдання курсу

Мета вивчення курсу:Вивчення історії української журналістики ХІХ – початку ХХ ст. передбачає вироблення у студентів, на основі групового засвоєння ними методологічної та спеціальної літератури, науково правильного розуміння історико-журналістського процесу на всіх етнографічних українських землях. Курс має на меті дати певну суму знань про закономірності виникнення, становлення і розвитку української преси, підсумувати позитивний досвід минулого, використовуючи його в системі всебічної підготовки фахівців у галузі журналістики.

Щоб зорієнтуватися у цьому різноманітному матеріалі виникнення і функціонування журналістики, слід розглядати українську пресу на тлі історичного й політичного життя нашого народу, його культурних і духовних змагань. Усі питання типології, проблематики, структури й жанрів періодичної преси нерозривно пов’язані з пробудженням самосвідомості народу, поширенням демократичних думок серед українського громадянства.

Завдання вивчення курсу:Знайомлячись із даним курсом, студенти повинні чітко засвоїти закономірності й умови розвитку української преси в умовах самодержавної системи різних цензурних утисків і заборон, орієнтуватися в ідейному змісті, політичному спрямуванні провідних газет і журналів ХІХ – початку ХХ ст., вміти самостійно аналізувати основну тематику і проблематику публіцистичних виступів у дожовтневій пресі, усвідомити роль національних видань у суспільно-політичному житті України.

У результаті вивчення курсу студенти повинні:

знати:

• досягнення історико-журналістських пошуків на зазначеному етапі;

• основні напрямки роботи над пошуком історичних журналістських джерел;

• методику організації періодичних видань;

• творчість провідних журналістів України;

уміти:

• використовувати в редакційній роботі економічні технології, економити матеріально-технічні затрати на підготовку, випуск та поширення інформації;

• узагальнювати досвід інформаційного впливу на суспільство, окремі засоби масової інформації.

Основний категоріальний апарат курсу

Основний категоріальний апарат курсу складають загальні культурологічні та спеціальні поняття, а саме: концепція, цивілізація, держава, суспільство, газета, журнал, альманах, стаття, нарис, публіцистика, видання, преса.

Застосування цих понять дозволяє з позицій історичності простежити розвиток української журналістики, визначити правові, соціально-економічні, світоглядні, морально-етичні, художньо-культурні сфери її розвитку.

У курсі переважає аналіз газетно-журнальних видань.

П р о г р а м а змістовий модуль і. Українська журналістика і пол. Хіх ст.

Тема 1. Вступ. Журналістський процес в Україні на початку XIX ст.

(1812-1848 pp.)

Українська періодика як надзвичайно складне й неоднорідне явище за своїм суспільним призначенням, мовними принципами, національними устремліннями. Попередники українських видань іншими мовами – російською, французькою, німецькою, польською, угорською тощо. Відображення інтересів і потреб українців у часописах ХVII ст., інформування про українські справи (“Gazette de Leopol”, “Lemberger Wochentliche Anzeigen”, “Lwowskie Wiadomosci”, “Gazeta Lwowska” та ін.).

Історико-культурні обставини запізнілої появи суто української періодики. Перші кроки російськомовних видань (“Харьковский еженедельник”, “Харьковские известия”). Вкраплення елементів української мови, культури, літератури. Зріст духовних здобутків української преси у 20–30-х pp. XIX ст., прагнення відродити свою предковічну історію, побут, традиції, утвердити свій народ, стати на захист його волелюбних інтересів.

Своєрідні економічні та духовно-політичні умови розвитку української періодики на етнографічних землях, поділених кордонами Росії та Австро-Угорщини.

Періодизація становлення та розвитку української преси у ХІХ столітті:

І. 1812–1848 pp.– від часу появи “Харьковского еженедельника”, “Харьковского Демокрита”, “Украинского вестника” до виходу “Зорі Галицької” у Львові. Преса переважно російськомовна, хоча тематично тяжіє до українських проблем;

II. 1848–1905 pp. – українська преса в Західній Україні швидко зростає, тоді як на Наддніпрянщині майже цілком занепадає, незважаючи на короткочасні видання 1861–1863 pp., а заступають їх тут альманахи, збірники тощо). Це часи найлютіших цензурних заборон та утисків для національної, зокрема й української періодики Росії;

III. 1905–1914 pp. – від пореволюційного відродження преси на східних землях до заборони її царським урядом з початком Першої світової війни. Переможний ріст преси у всій Україні;

IV. 1914-1917 pp. –занепад української преси внаслідок війни та інших репресій, пробудження хвилі національних видань після Лютневої революції – різних за політичними принципами, ухилами, програмами. Суть основних цензурних статутів та указів впродовж ХІХ – початку XX ст. (1804 p., 1826 p., Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 p., 1881 p., “Временные правила о печати” 17 жовтня 1905 р. тощо). Облога заборон українського слова й друку, визначених заявою міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва (1863): “... Никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может...”