Мікрофлора кишечника дітей із ротавірусною інфекцією

Мікрофлора	Норма, КУО/г (за Бондаренко В. М.)	Середній показник, КУО/г	Кількість дітей з ротавірусною інфекцією і дисбалансом кишкової мікрофлори
			Абс. кількість	% від загальної кіль-кості дітей з ротавірусною інфекцією
Лактобактерії та біфідобактерії	107-1010	105-107	32	86,5
E.coli	107-109	105-107	23	62,2
Кlebsiella pneumoniae	не більше 104	104-105	14	37,8
Proteus sp.			6	16,2
Enterobacter cloaceae			19	51,4
Citrobacter freundii			8	21,6
Staphylococcus sp.	не більше 103	103-104	8	21,6
гриби роду Candida	не більше 104	105	7	18,9

Клінічні прояви захворювання також відрізнялись у варіантах моно- і мікст-ротавірусної інфекції (табл. 4.3).

Таблица 4.3

Клінічні прояви захворювання у варіантах моно- і мікст-ротавірусної інфекцій

Клінічні прояви	Ротавірусна інфекція (%), n=7	Ротавірусна інфекція з УПМ (%), n=37
Тривалість діареї: 1-3 доби 3-5 діб більше 5	57,1 (4) 28,6 (2) 14,3 (1)	- 59,5 (22) 40,5 (15)
Кількість випорожнень за 24 год: 1-3 3-5 більше 5	14,3 (1) 71,4 (5) 14,3 (1)	- 73,0 (27) 27,0 (10)
Кількість епізодів рвоти за 24 год: 1-3 3-5 більше 5	57,1 (4) 42,9 (3) -	64,9 (24) 35,1 (13) -
Гіпертермія: 37-380C 38-390C більше 390C	85,7(6) 14,3 (1) -	81,1(30) 13,5 (5) 5,4 (2)
Катаральний/респіраторний синдром	71,4 (5)	67,6 (25)

Із таблиці 4.3 видно, що у мікст-варіанті ротавірусної інфекції із УПМ порівняно із моноваріантом ротавірусної інфекції клінічні прояви захворювання мали більш виражений характер із залученням до патологічного процесу товстого кишечника і посиленням рівня загальної інтоксикації.

Необхідно відмітити той факт, що розвиток дисбіоза кишечника сприяв збільшенню гострого періоду захворювання в середньому на 3,8±0,6 доби в порівнянні з хворими, у яких не було виявлено порушень мікробіоценозу. Це теж обумовлювало більш тяжкий ступінь протікання ротавірусної інфекції.

Таким чином, із отриманих даних слідує висновок, що при діагностиці ротавірусної інфекції необхідним і обов’язковим є контроль наявності/відсутності дисбалансу кишкової мікрофлори з метою попередження розвитку ускладнених форм ротавірусної інфекції і швидкого та своєчасного призначення необхідної схеми лікування захворювання.

5. Охорона праці та безпека у надзвичайних ситуаціях

5.1 Шкідливі та небезпечні фактори при проведенні вірусологічних досліджень

При виконанні робіт у вірусологічній лабораторії фактори ризику можуть бути представлені біологічними, хімічними та фізичними.

Найбільшу небезпеку становлять мікроорганізми, що є об’єктом досліджень, так як неможливо передбачити їх наявність у досліджуваному матеріалі, а значить і встановити ступінь їх небезпеки для людини.

До біологічних патогенних агентів (БПА) відносять патогенні для людини мікроорганізми (бактерії, віруси, найпростіші або гриби). За сучасною класифікацію до БПА відносяться також генно-модифіковані мікроорганізми, отрути біологічного походження (токсини), гельмінти, які можуть викликати захворювання, інтоксикацію, або загибель людини або тварини, а також матеріал (враховуючи кров, інші біологічні рідини та екскрети організму), які вірогідно містять перераховані агенти [18].

Відповідно до ступеня небезпеки для людини, всі віруси поділяються на 4 групи, які описано у «Положенні про порядок обліку, зберігання, поводження, відпускання та пересилання культур бактерій, вірусів, рикетсій, грибів, найпростіших, мікоплазм, бактерійних токсинів, отрут біологічного походження» [1].

Загалом всі віруси поділяють на наступні групи (за зниженням ступеня небезпеки для людини):

І група – найбільш небезпечні віруси, висококонтагіозні та з високою летальністю (віруси лихоманок Ебола, Ласса, Марбург, Мачупо; натуральної віспи);

ІІ група – високонтагіозні, але летальність відстрочена або знижена порівняно із першою групою (арбовіруси, ареновіруси, що не увійшли до І групи, вірус сказу (дикий штам), віруси гепатиту А і В);

ІІІ група – віруси з меншою контагіозністю та низькою летальністю (віруси грипу, поліомієліту, енцефаломіокардиту, вісповакцини);

ІV група – віруси з низькою контагіозністю та зниженою летальністю (адено-, корона-, цитомегало-, ентеро-, рео-, онковіруси) [7, 10].

При виконанні даної дипломної роботи ми працювали із такими збудниками вірусної природи, як ротавірусами вірусом кору, червонянки, вітряної віспи, паротиту (IV група за ступенем небезпеки), а також із збудниками гострих респіраторних вірусних інфекцій і вірусом грипу (ІІІ група за ступенем небезпеки).

Другим за значенням фактором небезпеки у лабораторії є прилади і реактиви. Для виконання ряду маніпуляцій, пов’язаних із дослідженням біологічного матеріалу, потрібні прилади (центрифуга, вошер, рідер, термостат, холодильник, автоклав), підключені до електромережі, спеціальні діагностичні тест-набори, що містять небезпечні хімічні реактиви [9].

Хімічні та фізичні фактори, що можуть становити небезпеку на робочому місці у лабораторії, зазвичай заздалегідь відомі і персонал проінструктований щодо правил користування такими реактивами, приладами, засобами. Для таких факторів написані детальні інструкції про запобігання ушкодження ними і дотримання умов техніки безпеки дозволяє надійно захиститися від них.

Додатковим фактором небезпеки є людський фактор: нервово-психічні та фізичні перевантаження персоналу, взаємини у колективі, втома тощо [14].

Із хімічних факторів при виконанні дипломної роботи найбільшу небезпеку представляли:

• сироватка крові людини, антиген ротавірусу, моноклональні антитіла до ротавірусу; буфер для розведення зразків, який містив білковий забуферний розчин і 0,1% Kathon, інактивований ротавірус мавп (SA - 11); моноклональні антитіла до ротавірусу, кон’юговані з пероксидазою хріну, в стабілізуючому білковому розчині; стоп-реагент, який містив 1н сірчану кислоту; розчин субстрату, який містив перекис сечовини і тетраметилбензидин (ТМБ);

• антиген – вірус кору; антитіла до IgM людини, мічені пероксидазою хріна (HRP); кон’югант – антитіла кроля до IgМ людини з пероксидазою хріна (CON); буфер для розведення зразків – 0,01М фосфатний буфер, який містив 8 г/л хлориду натрію; 10 г/л альбуміну і антитіла кози до IgG; субстратний реагент – розчин хромогену/субстрату – ТМБ/Н₂О₂ (1,2 ммоль/л 3,5-триметилбензидина і 3 ммоль/л перекису водню; стоп-реагент – 0,5 М р-н сірчаної кислоти;

• IgM до вірусу червонянки в зразках сироваток або плазми крові; Antigen – EBV VCA gp 125 antigen/BSA/FCS; кон’югат – анти-VCA gp 125 IgG моноклональні (мишачі); бичачий сироватковий альбумін, фенол, проклін 300 і гентаміцину сульфат; концентрат миючого буфера – РВS/Твін; Antigen-Dil – ацетат натрію/оцтова кислота.

До основних фізичних факторів, які були присутні під час виконання дипломної роботи, віднесено електричний струм, роботу із центрифугами, використання лабораторного скла, роботу з автоклавом.

Електротравми відбуваються при потраплянні людини під напругу в результаті доторкання до елементів електроустановки з різними потенціалами, чи потенціал яких відрізняється від потенціалу землі, в результаті утворення електричної дуги між елементами електроустановки безпосередньо, або між останнім і людиною, яка має контакт з землею, а також в результаті дії наруги кроку [12].

Безпосередніми причинами потрапляння людей під напругу є: дотик до неізольованих струмовідних частин електроустановок, які знаходяться під напругою, або до ізольованих за фактично пошкодженої ізоляції – 55%; дотик до неструмовідних частин електроустановки або до електрично зв’язаних з ними металоконструкцій, які опинилися під напругою в результаті пошкодженої ізоляції – 23%; дія напруги кроку – 2,5%; ураження за виникненням електричної дуги – 1,2% ; інші причини – менше 20%.

Розрізняють три види електротравм: місцеві, загальні і змішані. До місцевих електротравм належать електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електрофтальмія і механічні ушкодження, пов’язані з дією електричного струму чи електричної дуги.

Загальні електричні травми або електричні удари – це порушення діяльності життєво важливих органів чи всього організму людини як наслідок збурення живих тканин організму електричним струмом, яке супроводжується мимовільним скороченням м’язів. Результат негативної дії на організм цього явища може бути різний: від судомного скорочення окремих м’язів до повного зупинення дихання і кровообігу. При цьому зовнішні місцеві ушкодження можуть бути відсутні. Наслідком такої загальної електротравми може настати клінічна смерть – це перехідний стан від життя до смерті. В стані клінічної смерті кровообіг і дихання відсутні, в організм людини не постачається кисень.

Величина струму, що проходить крізь тіло людини, безпосередньо і найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють: відчутний струм – виникає при проходженні через організм відчутні подразнення; невідпускаючий струм – виникає при проходженні через організм непереборні судомні скорочення м’язів руки, в якій затиснуто провідник; фібриляційний струм – при проходженні через організм викликає фібриляцію серця [12].

Робота з автоклавом. Під лабораторним автоклавом розуміється герметично закрита посудина, в якій досліджувані речовини можуть піддаватися дії високого тиску.

Автоклав складається з двох котлів, вставлених один в інший, кожуха і кришки. Зовнішній котел називають водопаровою камерою, внутрішній – стерилізаційною камерою. У водопаровому котлі відбувається утворення пари. У внутрішній котел поміщають матеріал, що стерилізується. У верхній частині стерилізаційного котла є невеликі отвори, через які проходить пар з водопарової камери. Кришка автоклава герметично пригвинчується до кожуха. Окрім перерахованих основних частин, автоклав має ряд деталей, що регулюють його роботу: манометр, водомірне скло, запобіжний клапан, випускний, повітряний і конденсаційний крани. Манометр служить для визначення тиску, що створюється в стерилізованій камері. Нормальний атмосферний тиск (760 мм рт. ст.) береться за нуль, тому в непрацюючому автоклаві стрільця манометра стоїть на нулі [17].

На бічній стінці автоклава є водомірне скло, що показує рівень води у водопаровому котлі. На трубці водомірного скла нанесені дві горизонтальні риси – нижня і верхня, що означають відповідно нижній і верхній рівень води у водопаровій камері.

Повітряний кран призначений для видалення повітря із стерилізаційної і водопарової камер на початку стерилізації, оскільки повітря, будучи поганим провідником тепла, порушує режим стерилізації. На дні автоклава знаходиться конденсаційний кран для звільнення стерилізаційної камери від конденсату, що утворюється в період нагрівання матеріалу, що стерилізується.

Перед початком роботи оглядають автоклав і контрольно-вимірювальну апаратуру. Водопарову камеру заповнюють водою до верхньої відмітки водомірного скла. В період заповнення водою вентиль на трубі, по якій пара поступає в камеру, тримають відкритим для вільного виходу повітря з котла.

Стерилізаційну камеру автоклава завантажують матеріалом. Після цього кришку автоклава закривають, закріплюючи щільно центральним затвором або болтами; щоб уникнути перекосу болти загвинчують навхрест (по діаметру). Потім включають джерело підігріву (електричний струм, пара), закриваючи вентиль на трубі, що сполучає джерело пари із стерилізаційною камерою. З початком пароутворення і створення тиску у водопаровой камері роблять продування (видалення повітря із стерилізаційного котла). Спосіб видалення повітря визначається конструкцією автоклава. Спочатку повітря виходить окремими порціями, потім з'являється рівний безперервний струмінь пара, що вказує, що із стерилізаційної камери повітря повністю витіснене. Після видалення повітря кран закривають і в стерилізаційній камері починається підвищення тиску [17].

Початком стерилізації вважається той момент, коли стрілка манометра показує заданий тиск. Після цього інтенсивність підігрівання зменшують, щоб тиск в автоклаві впродовж потрібного часу залишався на одному рівні.

Після закінчення часу стерилізації підігрівання завершують. Закривають вентиль в трубопроводі, що подає пару в стерилізаційну камеру, і відкривають вентиль на конденсаційній трубі для зниження тиску пари в камері. Після падіння стрілки манометра до нуля послабляють притискні пристосування і відкривають кришку автоклава.

Автоклав відрізняється від інших реакційних апаратів високого тиску, вживаних в наукових дослідженнях, тим, що початкові речовини і продукти реакції, як правило, не виводяться з нього впродовж досліду, піддаючись при цьому дії високих тисків і високих температур.

Гідравлічне, а потім і пневматичне (газове) випробування автоклавів здійснюється з метою перевірки їх міцності і герметичності. Ці випробування повинні здійснюватися на підприємствах-виготівниках спеціально виділеними працівниками ОТК. Гідравлічне випробування здійснюється при кімнатній температурі [17].

У сучасній вірусологічній лабораторії використовується переважно одноразовий пластиковий посуд, який після використання знезаражується та знешкоджується, тому ризик поранення мінімальний. Однак, для приготування робочих розчинів реактивів можливе використання скляного посуду, який б’ється. В разі побиття скляного посуду, рештки забороняється збирати руками. Слід це робити лише за допомогою пінцета, вдягнувши захисні рукавички. При порушенні цілісності судини з біологічним матеріалом, рештки також збираються пінцетом, а місце вивільнення матеріалу заливається дезрозчином і лише після цього проводиться остаточне прибирання [15].

2. Заходи для створення безпечних умов праці

Вимоги до організації роботи у вірусологічній лабораторії при проведенні ІФА.

Дослідження за визначенням антитіл до ротавірусів, вірусів кору, паротиту, вітряної віспи, червонянки у сироватці крові повинні проводитися в лабораторії, що має дозвіл на роботу з патогеними біологічними агентами (ПБА) ІІІ-IV групи патогенності, співробітниками, що мають допуск до роботи з ПБА ІІІ-IV групи патогенності, відповідно до нормативних правових актів і технічних нормативних правових актів Міністерства охорони здоров'я. Лабораторія, що виконує справжні дослідження, повинна мати площі, устаткування, реагенти, підготовлений персонал і має бути сертифікованою для проведення досліджень методом імуноферментного анализу (ІФА) [16].

Для запобігання поширення вірусних інфекцій зовні за межі лабораторії, до їх проектування висувається ряд вимог. Так, роботу із вірусними БПА І-ІV небезпеки дозволяють лабораторіям, які отримали дозвільні папери на роботу. Порядок видачі та анулювання дозволу на роботу з БПА регламентовано наказом МОЗ України від 14.12.92 № 183 та ДСП 9.9.5-064-2000. Дозвіл видається на термін в залежності від виду роботи, але не більше ніж на 5 років. Одним з важливих критеріїв отримання дозволу є відповідність будівлі та плану лабораторії стандартним вимогам СН 535-81 та СанПіН 5179-90.

Лабораторію слід будувати як окрему будівлю на території лікарняного закладу. При цьому будівля повинна мати два незалежні входи: для працівників та для матеріалу. На вхідних дверях повинні бути позначені: назва лабораторії і графік її роботи, також повинен бути присутнім міжнародний знак «Біологічна небезпека». Двері повинні мати кодові замки для унеможливлення проникнення сторонніх осіб. У вірусологічній лабораторії потрібна особлива герметизація приміщень, бо віруси найменші форми життя і здатні проникати там, де інші істоти не пройдуть. Важливо, щоб приміщення були ізольовані від проникнення гризунів та комах, що є переносниками багатьох вірусів [1, 7].

Відповідно до вимог ДСП 9.9.5.-080-02 поверхня стін, стель, перегородок має бути гладкою, легкодоступною для вологого прибирання і дезінфекції. Всі матеріали, що застосовуються для внутрішнього оздоблення приміщень, повітропроводів, вентиляційних систем, фільтрів повинні мати дозвіл МОЗ України на застосування. Поверхня стін у лабораторних приміщеннях повинна бути водостійкою, легко митися. Стіни фарбують масляною фарбою або викладають кахелем. Використовують світлі відтінки, на яких у випадку вивільнення матеріалу буде добре помітний бруд.

Підлога в лабораторних приміщеннях має бути гладкою, легко митися, бути стійкою до дії деззасобів, при цьому покриття не повинно бути слизьким. Стики стін, підлоги, стелі повинні мати плінтуси для зручності санітарної обробки та прибирання, які періодично знімаються і проводиться чистка під ними. Двері до всіх приміщень лабораторії повинні бути гладкими, без виступів. Вікна і двері приміщень «заразної» зони повинні бути герметичними [15].

Лабораторія повинна бути забезпечена водопроводом, каналізацією, електрикою, засобами зв'язку, вентиляцією, опаленням, газифікована. При відсутності в населеному пункті водопроводу і каналізації, будують локальні водопровід, каналізацію та очисні споруди з установками для знезараження.

Електропроводи, електрообладнання та їх експлуатація повинні відповідати вимогам Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ) і ДНАОП 0.00-1.21-98, а газове господарство ДНАОП 0.00-1.20-98. Експлуатація обладнання, що працює під тиском, повинна відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.07-94. Експлуатація електронно-обчислювального обладнання повинна відповідати вимогами правил, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 10.02.99 № 21. Протипожежні правила безпеки в лабораторіях (установі) необхідно складати з урахуванням ГОСТ 12.1.004-76 та правил ДСП 9.9.5.-080-02 [7].

Умови мікроклімату виробничих приміщень повинні відповідати ДСН 3.3.6.042-99 та СН 535-81. Приміщення лабораторії повинні мати центральне опалення. Опалювальні прилади повинні бути з гладкою поверхнею, яка легко чиститься. Температура повітря в лабораторних кімнатах повинна підтримуватись у межах 18-24°С. В умовах жаркого клімату в робочих кімнатах та боксах встановлюються кондиціонери. Під час роботи з біологічним матеріалом їх вимикають.

Зараження персоналу або розповсюдження інфекції в лабораторії, а також її вихід у навколишнє середовище – є наслідками порушення правил техніки безпеки у лабораторії, тому правильно організована робота та своєчасно проведений серед персоналу інструктаж є першою та найважливішою мірою забезпечення біобезпеки у вірусологічній лабораторії.

В кожній лабораторії обов’язково мають бути «Правила техніки безпеки і протиепідемічного режиму», розроблені відповідно до настанов Міністерства охорони здоров’я, але відповідно до характеру робіт, що проводяться у закладі. Ці правила мають бути затверджені керівником установи. У лабораторії обов’язково має бути куточок охорони праці, де на помітному місці розміщений стенд із цими правилами [7].

У рамках організаційних заходів забезпечення безпечних умов праці не менше ніж двічі на рік керівництво проводить інструктаж з техніки безпеки серед працівників лабораторії. З правилами техніки безпеки при виконанні робіт ознайомлюються під підпис усі працівники лабораторії.

Обов’язковому інструктажу підлягають особи, що працюють безпосередньо з біологічним матеріалом, який містить БПА.

До роботи з БПА І-ІV груп патогенності допускаються фахівці з вищою та середньою спеціальною освітою, зараховані на посаду в порядку прийнятому в кожному відомстві, які пройшли відповідну підготовку і володіють методами лабораторних досліджень. У лабораторії з дослідження ВІЛ робота проводиться лише за присутності двох осіб у робочій зоні. Відповідно до вимог ДСП 9.9.5.-080-02 час безперервної роботи з біологічним матеріалом обмежується 3-4 годинами, після чого встановлюється годинна перерва [14].

Один раз на п’ять років проводиться підвищення кваліфікації спеціалістів.

У обов’язковому порядку у вірусологічній лабораторії повинна бути аптечка екстреної профілактики, а також запас робочого і захисного одягу на випадок аварії. У аптечці вірусологічної лабораторії повинні бути хімічні та імуноспецифічні препарати з урахуванням видів збудників, з якими проводиться робота. Імуноспецифічні препарати зберігають у холодильнику. Все інше – при кімнатній температурі.

Персонал лабораторій забезпечується медичними халатами, шапочками, змінним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту залежно від характеру робіт, що виконуються, згідно діючих галузевих норм. Спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту повинні відповідати характеру та умовам роботи, забезпечувати безпеку праці, підбиратися індивідуально для кожного працівника, закріплюватися за ним і зберігатися окремо від особистого одягу. Виносити одяг за межі лабораторії суворо забороняється [10].

Усі приміщення лабораторії повинні мати природне та штучне освітлення, яке відповідає вимогам СНиП П.4-79 та ДСН 3.3.6.042-99. У кожній кімнаті повинен бути загальний вимикач. Світильники і арматура повинні бути закритого типу і доступні для вологої обробки. При орієнтуванні вікон на південь необхідно передбачити захист робочих столів від попадання прямого сонячного світла шляхом використання світлозахисних плівок, жалюзі з матеріалу, стійкого до дезінфектантів.

Рівні шуму у виробничих приміщеннях повинні відповідати вимогам ДСН 3.3.6.037-99, а рівні вібрації – ДСН 3.3.6.039-99. Допустимий рівень шуму у вірусологічній лабораторії складає 55 дБА при безперервній роботі.

Зберігання хімічних реактивів здійснюють згідно методичних вказівок №2684-73 та правил ДСП 9.9.5.-080-02 в спеціальних приміщеннях, що мають опалення, вентиляцію, штучне освітлення. Температура повітря в приміщенні для зберігання реактивів повинна бути від 8 до 20°С, відносна вологість 60-70%. В приміщенні для збереження хімічних речовин повинен бути ящик з сухим піском, вода і аварійні розчини для нейтралізації кислот та лугів [14].

Правила дотримання режиму роботи лабораторії

1. Правила дотримання режиму при роботі в діагностичній лабораторії спрямовані на забезпечення гарантії захисту персоналу лабораторії від інфікування при виконанні своїх професійних обов’язків.

2. Усі лабораторії, що здійснюють дослідження на серологічні маркери ВІЛ, перед початком роботи повинні отримати відповідний дозвіл, виданий згідно з чинним законодавством.

3. Робота в лабораторії здійснюється з дотриманням таких правил індивідуального захисту:

- працівник працює в халаті, шапочці, гумових, нітрилових рукавичках;

- при відкритті пробірок зі зразками крові слід використовувати захисні окуляри.

4. Приймання зразків, що надходять в лабораторію для тестування, здійснюють з дотриманням таких запобіжних заходів: у гумових рукавичках, на емальованих, металевих або пластикових лотках. Організацію робіт на етапах приймання, розбору, первинної обробки матеріалу, підготовки проб, а також знезараження проб проводять відповідно до Правил влаштування і безпеки роботи в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 28.01.2002 № 1.

5. Перед початком роботи оглядають шкіру на руках співробітників, які будуть проводити дослідження. У разі наявності ушкоджень фахівці повинні бути відсторонені від виконання цього виду робіт до повного загоєння ран.

6. Робоче місце, де здійснюється тестування, повинно утримуватись у чистоті, там не повинно бути будь-яких матеріалів, що не належать до роботи, пов’язаної з проведенням досліджень. Заходити в приміщення, де здійснюють дослідження, мають право лише співробітники лабораторії. Під час проведення тестування двері в приміщення повинні бути зачинені. У робочих приміщеннях лабораторії заборонено приймати їжу, пити, зберігати продукти тощо.

7. У приміщеннях, де безпосередньо здійснюють дослідження, заборонено використовувати дезінфікувальні засоби, що містять сполуки хлору або перекису водню, а також здійснювати опромінювання бактерицидними та кварцевими лампами.

8. На кожному робочому місці розташовують спеціальний контейнер без дезінфікувального розчину, у який скидають одноразовий пластиковий посуд (пробірки у відкритому стані, наконечники). Знезаражують відходи після закінчення роботи в спеціальній кімнаті (кімната для проведення знезараження біологічного матеріалу або препараторська).

9. Матеріал для досліджень набирають лише за допомогою автоматичного дозатора.

10. Після закінчення роботи робочі поверхні, ручки холодильників, дозатори та всі предмети, що контактували з досліджувальним матеріалом, знезаражують 70° спиртом або іншим дезінфікувальним розчином спеціальної дії, що не має сполук хлору або перекису водню. Обробку поверхні приладів здійснюють відповідно до вимог, викладених в інструкції з застосування.

11. Один раз на місяць здійснюють промивання вошера розчином спирту (концентрація спирту та режим вказані в інструкції з застосування), про що роблять відповідний запис у Журналі реєстрації проведення профілактичної обробки вошера (форма № 498-11/0). Заборонено промивати канали вошера дезінфікувальними розчинами (хлоровмісними або тими, що містять перекисно-водневі сполуки).

12. Знезараження матеріалу, підозрюваного на інфікованість мікроорганізмами I-IV груп патогенності, проводять відповідно до Правил влаштування і безпеки роботи в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 28.01.2002 № 1.

13. Після закінчення проведення досліджень співробітники перш, ніж вийти з робочого приміщення, повинні вимити руки та зняти одяг, в якому працювали [1, 15].

Заходи запобігання хімічним шкідливим факторам

Існує багато різних способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих приміщень у відповідності до вимог санітарних норм [11, 13]. Всі вони зводяться до конкретних заходів: запобігання проникнення шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, люків та отворів, удосконалення технологічних процесів; видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів; застосування засобів індивідуального захисту [3, 4].

Коли уникнути проникнення шкідливих речовин в повітря не вдається, застосовують їх інтенсивне видалення за допомогою вентиляційних систем (газ, пар) або аспіраційних систем (тверді аерозолі). Встановлення кондиціонерів повітря в приміщеннях, де є особливі вимоги до його якості, створює нормальні мікрокліматичні умови для працюючих [3, 4]. В приміщеннях, де не можна створити нормальні умови, що відповідають нормам мікроклімату, застосовують засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) [5, 6].

В залежності від призначення, поділяють на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні.

Крім того, при роботі з хімічними речовинами необхідно дотримуватись наступних правил безпеки:

1. Забороняється проводити роботи пов’язані з перегонкою, екстрагуванням та розтиранням шкідливих речовин при непрацюючій вентиляції;

2. Забороняється куштувати на смак та вдихати невідомі рідини;

3. Забороняється зберігати запаси отруйних, сильнодіючих вибухових речовин та розчинів на робочих столах та полицях;

4. Забороняється зберігати та застосовувати реактиви без етикеток;

5. Забороняється зберігати в робочих приміщеннях речовини невідомого походження;

Працюючі в лабораторії повинні знати основні властивості реактивів, особливо ступінь їх шкідливості й здатність до утворення вибухонебезпечних і вогненебезпечних сумішей з іншими реактивами. На всіх склянках з реактивами обов'язково повинні бути етикетки з позначенням, що в них перебуває, або напису, зроблені олівцем для скла. Якщо на склянці з реактивом немає етикетки або написи, то його не можна застосовувати до моменту встановлення речовини [11].

З вогненебезпечними речовинами варто працювати вдалині від вогню, сильно нагрітих предметів, включених електронагрівальних приладів і лише у витяжній шафі. Легкозаймисті речовини не можна нагрівати на відкритих електроплитках або пальниках. Якщо вогненебезпечна рідина буде розлита, то її засипають піском або накривають аркушем асбесту.

З легкозаймистими речовинами, що виділяють летучі, отрутні, кислі пари, а також неприємні запахи, треба працювати тільки у витяжній шафі. При проведенні робіт у витяжній шафі голова й корпус тіла повинні залишатися поза шафою; спостереження за роботою необхідно проводити через скло опущеного скла.

Правила обігу з концентрованими речовинами: розлиті кислоти й луги необхідно негайно нейтралізувати, а потім ретельно змивати водою. Для нейтралізації лугів застосовуються розчини борної або 8%-й оцтової кислот, для нейтралізації кислот – 5%-й розчин питної соди. Хромову суміш, застосовувану для посуд, і інші міцні розчини не можна всмоктувати піпеткою й виливати в раковину [13, 15].

Заходи захисту від фізичних шкідливих факторів

Електробезпека. За своїми функціями технічні засоби та заходи забезпечення електробезпеки поділяють на дві групи: технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок; технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботи електроустановок.

Основні технічні заходи та засоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок включають: ізоляцію струмовідних частин; недоступність струмовідних частин; блоківки безпеки; засоби орієнтації в електроустановках; виконання електроустановок, ізольованих від землі; захисне розділення електричних мереж; компенсацію ємнісних струмів замикання на землю; вирівнювання потенціалів [14].

Ізоляція струмовідних частин: забезпечує технічну працездатність електроустановок, зменшує вірогідність потраплянь людини під напругу, замикань на землю і на корпус електроустановок, зменшує струм через людину при доторканні до струмовідних неізольованих частин. Призначення блоків безпеки: унеможливити доступ до неізольованих струмовідних частин без попереднього зняття з них напруги, попередити оперативні та керуючі дії персоналу при експлуатації електроустановок, не допустити порушення рівня електробезпеки та вибухозахисту електрообладнання без попереднього відключення його від джерела живлення. Основними видами блоківок безпеки є механічні, електричні та електромагнітні [15].

Основними технічними заходами щодо попередження електротравм при замиканні на корпус є захисне заземлення, занулення, захисне відключення. Захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмовідних частин електроустановок, які можуть опинитися під напругою. Захисному заземленню підлягають: електроустановки напругою більше 42В змінного струму і більше 110В постійного в приміщеннях з підвищеною і особливою небезпекою електротравм; електроустановки, напругою 380В і більше змінного та 440В і більше постійного струму незалежно від категорій приміщень щодо небезпеки електротравм; всі електроустановки, що експлуатуються у вибухонебезпечних зонах [15].

Заходи безпеки при роботі з автоклавом.

До використання автоклаву допускаються особи, в віці не менше 18 років, які пройшли медичний огляд, курсове навчання і інструктаж по безпечному обслуговуванню автоклава. Персоналу, що обслуговує автоклав, категорично забороняється:

а) випускати пар в стерилізаційну камеру при неповністю закріпленій кришці;

б) включати автоклав при недостатньому рівні води у водопаровій камері;

в) відкривати кришку автоклава або ослабити її міцність при наявності тиску в стерилізаційній камері;

г) доливати воду у водопарову камеру при наявності тиску в ній;

д) працювати на автоклаві, якщо він не заземлений;

є) працювати на автоклаві, якщо пройшли строки гідравлічного дослідження автоклаву і перевірок манометра, або при несправному попереджувальному клапані;

ж) залишати автоклав без нагляду в робочому стані, тобто під тиском.

Автоклав повинен бути зупинений, якщо тиск автоклаву піднімається вище дозволеного, не дивлячись на виконання всіх вимог інструкції, а також, якщо на елементах автоклаву працюючого під тиском, знайдені тріщини, здуття або протікання у зварних швах.

Персонал, який обслуговує автоклав, не повинен:

а) залишати працюючий автоклав без нагляду;

б) відкривати автоклав або заливати в нього воду, коли він перебуває під тиском;

в) працювати з автоклавом, який має дефекти;

г) допускати в автоклавну осіб, робота яких не пов’язана із роботою автоклава [17].

Заходи техніки безпеки роботи з центрифугою.

1. Перед початком центрифугування необхідно переконатися в справності центрифуги.

2. У патрони центрифуги завжди варто вставляти тільки парну кількість центрифужних пробірок, розташовуючи їх симетрично один проти іншого, у противному випадку центрифуга не буде врівноважена, хід її буде нерівномірним, що приведе до псування центрифуги. При непарному числі центрифужних пробірок для врівноважування вставляють ще одну пробірку, наповнену водою.

3. Перед початком центрифугування кришку центрифуги міцно закріплюють.

4. Не дозволяється зупиняти центрифугу при швидкому обертанні. При вповільненому обертанні її дозволяється зупиняти легким натисканням у центрі кришки або гальмом.

5. До роботи з центрифугою допускається персонал, ознайомлений з правилами техніки безпеки при роботі з центрифугою.

6. Категорично забороняється: працювати із незаземленою центрифугою; проводити заміну запобіжника й усувати несправності при підключеній до електричної розетки кабелю електроживлення центрифуги; відкривати кришку центрифуги при невстановленому диску; працювати з центрифугою при несправному електроблокуванні [14, 15].

Заходи протипожежної безпеки. Пожежна безпека забезпечується проведенням організаційних, технічних та інших заходів відповідно до правил пожежної безпеки в Україні. Приміщення лабораторій повинні бути забезпечені автоматичною пожежною сигналізацією, вогнегасниками, які розташовують в добре доступних місцях. Бокс забезпечують вогнегасником та асбестовою або вовняною ковдрою. Підходи до засобів пожежогасіння повинні бути вільними. При виникненні пожежі негайно вимикаються газ і електроприлади по усій лабораторії, прибираються усі горючі речовини як змога далі від вогню, засипається піском або накривається вовняною ковдрою або азбестом вогнище пожежі. Велике полум'я гасять за допомогою вогнегасника (краще застосовувати вуглекислотний) [2].

Основні правила техніки протипожежної безпеки:

1. Лабораторія повинна бути забезпечена пожежними кранами (не менше одного на поверх) з пожежними рукавами. У кожному робочому приміщенні повинні бути в наявності вогнегасники і пісок.

2. У приміщенні лабораторії на видному місці повинен бути вивішений план евакуації працівників у разі виникнення пожежі.

3. Всі нагрівальні прилади повинні бути встановлені на термоізолюючих підставках.

4. Після закінчення роботи необхідно відключити електроенергію, газ і воду у всіх приміщеннях.

Категорично забороняється: залишати без нагляду запалені горілки та інші нагрівальні прилади, тримати біля запалених горілок вату, марлю, спирт та інші легкозаймисті й горючі речовини; палити дозволяється тільки у відведеному і обладнаному для цієї мети місці; не можна прибирати ненавмисно пролиті вогненебезпечні рідини при запалених горілках; запалювати вогонь чи вмикати струм, якщо в лабораторії є запах газу; експлуатація несправних лабораторних і нагрівальних приладів [2].

ВИСНОВКИ

1. Досліджено, що серед усіх інфекційних захворювань у дітей м. Дніпродзержинськ за період 2010-2012 рр. значний відсоток (понад 90,0) приходився на вірусні інфекції з повітряно-крапельним шляхом передачі. Із них на ГРВІ припадало: 96,7% – у 2010 р., 92,1% – у 2011 р. і 96,3% – у 2012р. На інші вірусні інфекції відповідно приходилось 3,3; 7,9 та 3,7% випадків, серед яких найчастіше зустрічались: червонянка, кір, інфекційний мононуклеоз, вітряна віспа, паротит та грип. Випадки захворювання на кір, червонянку та паротит були одиничними.

2. Встановлено, що серед усіх інфекційних захворювань у дітей м. Дніпродзержинськ захворюваність на кишкові інфекції виявлялась не частіше, ніж у 1,13% випадків за всі 3 дослідні роки (2010-2012 рр.). Незалежно від року дослідження, найчастіше кишкові інфекції виявлялися у дітей у віковій групі від 1 до 14 років: у 75,6 (2010 р.), 60,5 (2011 р.) і у 64,9% (2012р.) від загальної кількості дітей із кишковими інфекціями.

3. Показано, що найбільший відсоток виявлення (більше, ніж 50,0% від всіх кишкових інфекцій) приходився на вірусні, а саме – ротавірусну інфекцію. Встановлено, що із 44 дітей віком від 4 міс. до 7 років у 7 осіб (15,9%) захворювання протікало як моноінфекція, а у 37 (84,1%) – із дисбалансом кишкової мікрофлори. Доведено, що у мікст-варіанті ротавірусної інфекції із УПМ порівняно із моноваріантом ротавірусної інфекції клінічні прояви захворювання мали більш виражений характер із залученням до патологічного процесу товстого кишечника і посиленням рівня загальної інтоксикації.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Бережнова И. А. Инфекционные болезни / И. А. Бережнова. – М.: Медицина, 2007. – 230 с.

2. Букринская А. Г. Вирусология / А. Г. Букринская. – М.: Медицина, 1986. – 336 с.

3. Воронина Е. Н. Клинико-эпидемиологические особенности краснушной инфекции у взрослых и детей / Е. Н. Воронина, Г. И. Кожевина, А. В. Краснов // Сборник научных трудов «Медико-биологические проблемы». – 2005. – вып. 14. – С. 34-37.

4. Грипп: эпидемиология, диагностика, лечение, профилактика / под ред. акад. РАМН проф. О.И. Киселева – М.: ООО «Издательство «Медицинское информационное агентство», 2012. – 496 с.

5. Данилюк Н. К. Вирус Эпштейна–Барр и серодиагностика связанных с ним заболеваний / Н. К. Данилюк // Новости «Вектор-бест» (Информ. бюл.). – 2000. – № 4 – С. 18-23.

6. Зверев В. В. Корь. Молекулярная генетика возбудителя, эпидемиология, специфическая профилактика / В. В. Зверев, С. Г. Маркушин, Н. В. Юминова – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2004. – 112 с.

7. Зверев В. В. Эффективность вакцинации против кори и эпидемического паротита / В. В. Зверев, Н. В. Юминова // Вакцинация. – 2000. – №11. – с. 5-10.

8. Иммуноферментный анализ с системой контроля раскапывания для количественного определения IgM антител в сыворотке к специфическому антигену оболочки вируса Эбштейн-Барра – Утверждена Министерством здравоохранения Украины от 15.04.2010 г. – 14 с.

9. Иммуноферментный тест для диагностического обнаружения ротавируса в образцах кала – RIDASCREEN ROTAVIRUS. – Регистрационное удостоверение ФС № 2005/348 от 03.03.2005 г. – 6с.

10. Инструкция по применению набора реагентов для определения антител класса IgМ к вирусу краснухи в сыворотке и плазме крови человека методом иммуноферментного анализа «ИФА-рубелла – IgМ». – Утверждена Министерством здравоохранения Украины от 27.01.2010 г. – 4с.

11. Инфекционные болезни и эпидемиология: учебник / В. И. Покровский, С. Г. Пак, Н. И. Брико, Б. К. Данилкин. – М.: Гэотар-медиа, 2007. – 816 с.

12. Инфекционные болезни у детей: уч. для мед.вузов / под ред. проф. В. Н. Тимченко, проф. Л.В. Быстряковой. – СПб.: Спецлит, 2001. – 560 с.

13. Инфекционный мононуклеоз: клиника, патогенез, новое в диагностике и терапии / В. В. Иванова, Г. Ф. Железникова, О. А. Аксенов [и др.] // Инфекц. болезни. – 2000. – Т. 2, № 4. – С. 9-13.

14. Исаков В. А. Герпесвирусные инфекции человека: руководство для врачей / В. А. Исаков, Е. И. Архипова, Д. В. Исаков. – СПб: Спец. лит, 2006. – 301с.

15. Кір IgM (measles IgM). – Реєстраційне посвідчення ФС №2009/04764 від 13.07.2009. – 5 с.

16. Клинические формы хронической Эпстайна–Бара вирусной инфекции: вопросы диагностики и лечения / И. К. Малашенкова, Н. А. Дидковский, Ж. Ш. Сарсания [и др.] // Лечащий врач. – 2003. – № 9. – C. 4-8.

17. Коротяев А. И. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология: уч. для мед.вузов / А. И. Коротяев, С. А. Бабичев. – СПб.: Спецлит, 2008. – 767 с.

18. Корь. Современные представления о возбудителе / А. П. Агафонов, Г. М. Игнатьев, С. А. Пьянков, М. В. Лосев. – НовосибиРЗК. – 38 с.

19. Краснов В. В. Инфекционный мононуклеоз (клиника, диагностика, современные принципы лечения) / В. В. Краснов. – СПб. – Н. Новгород, 2003. – 75с.

20. Лавров В. Ф. Основы иммунологии, эпидемиологии и профилакики инфекционных болезней / В. Ф. Лавров, Е. В. Русакова, А. А. Шапошников [и др.]. ― М.: ЗАО МП Гигиена, 2007. – 311 с.

21. Лешкевич И. А. Эпидемиология, клиника, диагностика, лечение и профилактика ротавирусного гастроэнтерита / И. А. Лешкевич, Е. П. Селькова. – М.: ЦГСС НИИ эпидемиологии, 2001. – 20 с.

22. Лыткина И. Н. Профилактика и лечение гриппа и острых респираторных вирусных инфекций среди эпидемиологически значимых групп населения / И. Н. Лыткина, Н. А. Малышев // Лечащий врач. – 2010. – № 10. – С. 66–69.

23. Малой В. П. Грипп (сезонный, птичий, пандемический) и другие ОРВИ. / В. П. Малой, М. А. Андрейчин. – М.: Гэотар-медиа, 2010. – 320 с.

24. Медицинская вирусология. Часть вторая / под ред. А. М. Королюка, В. Б. Сбойчакова. – СПб, 2002. – 163 с.

25. Орлова Н. В. Острые респираторно-вирусные инфекции в практике врача терапевта / Н. В. Орлова // Трудный пациент. – 2013. – № 4. – С. 22-26.

26. Поздеев О. К. Медицинская микробиология / О. К. Поздеев. – М.:Гэотар-мед, 2001. – 736 с.

27. Проблемы профилактики краснухи в России / А. А. Ясинский, И. В. Михеева, И. Н. Лыткина, Г. А. Жукова // Детские инфекции. – 2004. – № 2. – С. 11-13.

28. Рallansch M. A. Enteroviruses: polioviruses, coxsackieviruses, echoviruses, and newer enteroviruses // M. A. Рallansch, R. P. Roos – Рhiladelphia: Lippincott Williams & Wilkins, 2007. – Р. 839-893.

29. Родионова О. В. Инфекционный мононуклеоз: клиника, новые подходы к диагностике и терапии у детей: пособие для врачей. / О. В. Родионова, О. А. Аксенов, А. А. Букина. – СПб: Медицина. – 2000. – 125 с.

30. Ротавирусная инфекция у детей / Е. В. Михайлова, А. А. Шульдяков, А. П. Кошкин, Д. Ю. Левин. – Саратовск: Изд-во Саратовского медицинского ун-та, 2006. – 80 с.

31. Ротавирусная инфекция у детей: современные аспекты диагностики и лечения / В. А. Анохин, С. В. Халиуллина, О. И. Биккинина, К. В. Сушников // Педиатрия. – 2009. – № 7. – С. 56-59.

32. Сидорова И. С. Инфекция, вызванная вирусом ветряной оспы и опоясывающего лишая / И. С. Сидорова // в кн. Внутриутробные инфекциии – М.: Мед. информац. агентство, 2006. – С. 48-56.

33. Тимченко В. Н. Диагностика, дифференциальная диагностика и лечение детских инфекций / В. Н. Тимченко, В. В. Леванович, И. Б. Михайлов. – СПб.:Элби-СПб. – 2005. – 337 с.

34. Турьянов М. Х. Инфекционные болезни / М. Х. Турьянов, А. Д. Царегородцев, Ю. В. Лобзин. – М.: Гэотар-медицина, 1998. – 319 с.

35. Устинов А. В. Корь: актуальная проблема сегодняшнего дня / А. В. Устинов // Український медичний часопис. – 2007. – №8. – С. 34-38.

36. Учайкин В. Ф. Вакцинопрофилактика ветряной оспы / В. Ф. Учайкин, О. В. Шамшева // в кн. Руководство по клинической вакцинологии: руководство для врачей – М.: Мир, 2006. – С. 271-273.

37. Учайкин В. Ф. Острые кишечные инфекции у детей (диагностика, классификация, лечение): пособие для врачей / В. Ф. Учайкин. – М., 2003. – 34 с.

38. Учайкин В. Ф. Руководство по инфекционным болезням у детей / В. Ф. Учайкин. – М.: Гэотар-медицина. – 2001. – 808 с.

39. Фисенко Ю. Ю. Краснуха: клинико-иммунологический аспект / Ю. Ю. Фисенко, В. А. Фисенко, Н. Т. Тихонова // Педиатрия. – 2000. – № 6. – С. 91-94.

40. Чучалин А. Г. Грипп: уроки пандемии (клинические аспекты) / А. Г. Чучалин // Журн. Пульмонология. – 2010. – С. 3-8.

41. Энтеровирусы – лабораторная диагностика, лечение, иммунопрофилактика и профилактические мероприятия в очаге / А. В. Демина, В. А. Терновой, Н. И. Шульгина, С. В. Нетесов // Бюллетень СО РАМН. – 2011. – Т. 31, № 3. – С. 115-122.

42. Эпидемиология, профилактика и лабораторная диагностика энтеровирусных инфекций / Е. Н. Колосовская, А. Н. Мадоян, М. Г. Дарьина. – СПб, 2007 – 30 с.

43. Banatvala J. E. Rubella / J. E. Banatvala, D.W.G. Brown // Lancet. – 2004. – № 363. – Р. 1127-1137.

44. Griffin D. E. Measles virus, immune control, and persistence / D. E. Griffin, W. H. Lin, C. H. Pan // Fems Microbiol Rev. – 2012. – Vol. 36 (3). – P. 649-662.

45. John W. Varicella zoster virus: atypical presentations and unusual complications / W. John, J. R. Gnann // Journ. of infectious diseases. – 2002. – Vol. 186. – P. 91-98.

46. Rima B. K. Molecular mechanisms of measles virus persistence / B. K. Rima, W. P. Duprex // Virus Res. – 2005. – Vol. 111 (2). – P. 132-147.

47. Yanagi Y. Measles virus: cellular receptors, tropism and pathogenesis / Y. Yanagi, M. Takeda, S. Ohno // J Gen Virol. – 2006. – Vol. 87. – P. 2767-2779.

ДОДАТКОВИЙ ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ ДО РОЗДІЛУ «ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ»

1. Гігієнічна класифікація охорони праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. МОЗ України. – К., 1998. – 34 с.

2. ГОСТ 12.1.004-76 ССБТ Пожарная безопасность. Общие требования. Постановление ГК стандартов Совета Министров СССР 12.02.76. №384.

3. ГОСТ 12.1.005-88 Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони. - Введ. 01.01.1989. УДК.658.382.3: 614.71:006.354. Група Т58.

4. ГОСТ 12.1.005-88 Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. Постановление Государственного комитета СССР 29.09.88. № 3388.

5. ГОСТ 12.4.011-89 «Система стандартів безпеки праці. Засоби захисту працівників. Загальні вимоги та класифікація»

6. ГОСТ 12.4.125-83 «ССБТ. Средства коллективной защиты работающих от воздействия механических факторов. Классификация»

7. Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. – К.: Основа, 1998. – 240 с.

8. Дроздов Н.С. Основы техники безопасности в микробиологических и вирусологиче­ских лабораториях. / Дроздов Н.С., Гарин С.Г. – М.: Медицина, 2003. – 192 с.

9. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності / Є. П. Желібо, В. В. Зацарний. – К.: Каравела, 2006. – 288 с.

10. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці / В. Ц. Жидецький. – Львів: УАД, 2006. – 336 с.

11. Захаров Л. Н. Техника безопасности в химических лабораторіях / Л. Н. Захаров. – Л.: Химия, 1985. – 184 с.

12. Лапин В.М. Безопасность жизнедеятельности человека: Учебник. – Л: Начальная книга, 1998. – 242 c.

13. Методические указания по организации хранения, учета и использования реактивов в лабораториях. МОЗ СРСР 10.03.73№ 2684-73

14. Основи охорони праці / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний [та ін.]. – К.: Основа, 2006. – 448 с.

15. Основи охорони праці / М. П. Купчик, М. П. Гандзюк, І. Ф. Степанець [та ін.]. – К: Основа, 2000. – 416 с.

16. Пименов Е.В. Безопасность работы с микрорганизмами. / Е. В. Пименов – М.: Медицина, 2002. – 58 с.

17. Практическое руководство по биологической безопасности в лабораторних условиях. – ВОЗ, Женева, 2004. – 201 с.

18. Санитарные правила по безопасности работ с микроорганизмами, часть І «Порядок выдачи разрешения на работу с микроорганизмами І-ІV групп патогенности и рекомбинантными молекулами ДНК» СП 1.2.006–93. Госкомсанэпидназор России. – Москва, 1993.