Ответы (без 24)

В Україні продовжується територіальний перерозподіл економічного потенціалу, зосередження його в найпотужніших регіонах. У 4 областях (Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській) і м. Києві виробляється половина (50,3 %) ВВП України. Водночас, надзвичайно низька частка ВВП Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Херсонської, Тернопільської, Чернівецької областей та м. Севастополя (<1,5 %). Тобто найвищу результативність і надалі демонструють металургія, гірничодобувна промисловість, частково харчова, а не галузі, які містять високу частку доданої вартості.

Цікавим є зіставлення регіонів за величиною валового регіонального продукту (ВРП) у розрахунку на одну особу. За цим показником м. Київ в 3 рази перевищує середньоукраїнський показник, який становить 20 495 грн у 2008 р. Найнижчим цей показник є в Тернопільській і Чернівецькій областях. При цьому слід зазначити, що індекс ВРП погіршився порівняно з попередніми роками у всіх областях за винятком Донецької, Луганської та м. Києва. Це свідчить про ще більше зростання диференціації регіонів за часткою у ВРП. Тобто, зростання ВВП в Україні відбувається в основному за рахунок цих трьох регіонів.

Також значна неоднорідність спостерігається за територіальним розподілом внутрішніх і зовнішніх інвестицій в основний капітал.

Показовою для визначення рівня економічного та соціального розвитку території є структура господарства. Економіка України, близько половини ВВП якої формується у виробничій сфері, знаходиться на індустріальній стадії розвитку. Проте існують досить істотні відмінності по регіонах. Найнижчу частку реального сектору, а отже, й найпотужніший розвиток соціальної сфери мають АР Крим, Львівська, Харківська, Чернівецька області, міста Київ та Севастополь. Найвищою частка реального сектору в економіці є в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Полтавській та Івано-Франківській областях. Ці регіони вже історично мають потужну видобувну промисловість.

Доходи киян в 2,4 рази перевищують доходи жителів Тернопільської області. А доходи жителів Донецької, Дніпропетровської, Київської областей на 15—20 % перевищують середньо-український показник. Найбільше відстають за рівнем доходів жителі Тернопільської, Чернігівської, Чернівецької, Волинської, Закарпатської, Рівненської, Черкаської областей (не більше 80 % середньоукраїнського показника). Зіставлення доходів населення і витрат за даними Головного управління статистики не знаходяться в прямій залежності. Так, наприклад в Тернопільській області обсяги торгівлі набагато перевищують доходи населення.

Аналізуючи регіональні відмінності розвитку України, не можна обійти диспропорції соціально-економічного плану по лінії "місто — село". Саме село, довгий час перебуваючи у пригніченому стані, було і залишається оплотом українськості. На сьогодні за рівнем споживання матеріальних благ, доступністю освіти, медичних та інших послуг, рівнем розвитку інфраструктури сільські території значно поступаються міським. Демографічна криза, яка існує в країні, найгостріше проявляється в сільській місцевості (а це понад 28,5 тис. сіл). Понад 1/3 сільських жителів — люди старшого віку. Щороку з карти України щезає 10—15 сіл, коли в них помирає останній мешканець. Найпроблемнішими в цьому плані є сільські регіони Чернігівської, Полтавської, Житомирської, Вінницької та Черкаської областей.

34. Типологія регіонів України за рівнем і особливостями розвитку.

Регіональні диспропорції вимагають диференційованих підходів до розробки заходів регіонального розвитку. А це не можливо без детального вивчення особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, їх групування та типізації.

Наприклад професор Ф. Заставний вважає, що вся Україна знаходиться в значній економічній, демографічній, екологічній кризі, тобто в "депресії" і веде дослідження з позиції рівня депресивності. Так, за рівнем соціально-економічної депресивності на основі врахування таких показників, як грошові доходи населення, інвестиції в основний капітал, дослідник виокремлює чотири типи областей:

— з найвищим рівнем депресивності (Чернівецька і Тернопільська області);

— з високим рівнем депресивності (Івано-Франківська, Рівненська, Закарпатська, Житомирська, Хмельницька і Херсонська області);

— з середнім рівнем депресивності (Львівська, Волинська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Чернігівська і Сумська області);

— з низьким рівнем депресивності (решта регіонів України). У процесі розробки стратегії регіонального розвитку виникає

Для формування ефективної соціально-економічної регіональної політики важливі не тільки аналіз економіки, а й становище в ній людини. Гуманізація економічних процесів стає ознакою постіндустріального розвитку в XXI ст. А тому на перший план виходять регіональні дослідження людського розвитку. Для визначення рівня людського розвитку регіонів України в Національному інституті стратегічних досліджень розроблена власна методика, яка охоплює 29 показників, що відображають демографічні процеси, ВВП у розрахунку на одного жителя, тривалість життя і охоплюють як стан економіки, так і ефективність системи охорони здоров'я, екологічні умови проживання, стереотипи поводження, психологічне самопочуття населення. За цим рейтингом виділяють регіони з високим, середнім і низьким людським розвитком. До регіонів з високим показником людського розвитку належать Київ і Київська область, АР Крим, Вінницька, Харківська, Тернопільська та Івано-Франківська області. Найнижчий розвиток мають Луганська, Херсонська, Житомирська та Донецька області. Всі інші регіони характеризуються середнім рівнем людського розвитку.

Такий підхід до вивчення соціально-економічного розвитку регіонів виявив цікавий парадокс. Незважаючи на значну перевагу промислових регіонів України, якими є Донбас, Придніпров'я, у виробничих успіхах, доходах населення, вони перебувають у набагато глибшій депресії, ніж давньоосвоєні аграрні відсталі регіони. Ця депресивність проявляється в найвищому рівні наркоманії, алкоголізму, злочинності, захворюваннях на СНІД та інших соціальних хворобах, притаманних новоосвоєним урбанізованим територіям. Консервативні суспільства, якими є аграрноосвоєні регіони України, більш стійкі та здатні до відродження і розвитку. Тобто вкорінення у територію та культурно-етнічна ідентичність населення є набагато важливішим чинником, ніж прийнято вважати. Відповідно саме на депресивні промислові, урбанізовані регіони повинна бути спрямована найбільш складна і затратна система заходів економічної політики держави. Враховуючи гостроту соціально-економічних проблем, хронічну їх кризовість, усі регіони України належать до проблемних. Проте при формуванні регіональної економічної політики необхідна більш чітка диверсифікація проблемних регіонів. У Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 р. депресивними визначаються:

— регіони, в яких впродовж останніх п'яти років найнижчі середні показники валової доданої вартості на одну особу;

— промислові райони, у яких впродовж останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зайнятості в промисловості, найвищий обсяг промислового виробництва на одну особу та найнижчий рівень середньої зарплати;

— сільські райони, у яких впродовж останніх трьох років е найнижчими щільність сільського населення, природний приріст, найвищою — частка зайнятих в сільському господарстві; найнижчий обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та найнижчий рівень середньої зарплати;

— міста обласного значення, у яких впродовж останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зокрема довготривалого безробіття та найнижчий рівень середньої заробітної плати.

35. Столичний економічний район.

(Київська, Чернігівська,  Житомирська) та місто Київ. Загальна площа району — 90,7 тис, км² (15,1%), чисельність населення — близько 6,9 млн осіб (15 %) станом на 01.01.2009. Це На півночі він межує з Білоруссю і Російською Федерацією. Межує Столичний район ще з чотирма економічними районами нашої країни.

Центральне в довготному відношенні розміщення району зумовлює його рівновіддаленість від основних паливно-сировинних баз країни, якими можна вважати Донбас, Передкарпаття та Придніпров'я. Перетинають його важливі транспортні магістралі як міжнародного, так і загальнодержавного значення. Це передусім залізничні, автомобільні шляхи, а також річка Дніпро, яка є важливою транспортною артерією Столичного економічного району.

Район характеризується дуже складною демографічною ситуацією (особливо Чернігівська область). Київ, навпаки, вирізняється тим, що, за підсумками 2008 року, природний приріст населення в місті знову став додатним. Середня щільність населення у Столичному економічному районі становить понад 76 осіб на 1 км².

Рівень урбанізації в Київській, Чернігівській та Житомирській областях становить 57-62 %, але разом з містом Києвом становить 76 %. У сільській місцевості триває процес зменшення чисельності населення і населених пунктів, який викликаний відтоком людей у великі й середні міста, де концентруються промислові підприємства, установи сфери послуг. Частка українців у районі становить близько 86 % усього населення. Крім них, тут проживають росіяни, білоруси, а також поляки, євреї, німці та ін.

Столичний район не має великих запасів мінеральних ресурсів. З паливних викопних ресурсів тут є поклади нафти і газу в Чернігівській області, Коростишівське (Житомирська область) родовище вугілля Дніпровського буровугільного басейну, а також поклади торфу в поліській частині. Рудні корисні копалини містяться в Іршанськиму родовищі ільменітів. Столичний район найбагатший на нерудні корисні копалини, особливо будівельну сировину. Серед них Овруцьке родовище кварцитів, а також родовища цементної сировини, будівельного каменю тощо. У поліській частині є значні лісові ресурси, які мають промислове значення. Добре забезпечений район водними ресурсами. Передусім це річка Дніпро з Прип'яттю, Десною та іншими притоками, а також Південний Буг. Є значні запаси підземних вод, які значною мірою забруднені внаслідок Чорнобильської катастрофи. Річкові гідроресурси обмежені. Із природних рекреаційних ресурсів найбільше значення мають запаси мінеральних вод у Київській області (Миронівка, Біла Церква).

Провідними у Столичному економічному районі є паливна промисловість та електро-енергетика, машинобудування, хімічна та лісова галузі промисловості, агропромисловий, будівельний, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Паливна промисловість та електроенергетика спеціалізуються на видобутку палива та виробництві електроенергії на теплових (Трипільська) й гідро- (Київська) електростанціях. Власних паливно-енергетичних ресурсів у районі не вистачає, а тому їх завозять. Металургія спеціалізується на видобутку титанових руд та їх збагаченні на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті. Вирізняється район виробництвом продукції машинобудівної промисловості. Найбільшими центрами галузі є Київ, Чернігів та Житомир, а також Біла Церква, Бердичів, Коростень, Ніжин, Прилуки..

Однією з проблем району є великий розрив у рівнях соціально-економічного розвитку між містом Києвом і віддаленими територіями. Там гостро постають питання низької народжуваності, високої смертності, безробіття. Нерозв'язаною залишається проблема 30-кілометрової Чорнобильської зони.

36. Донецький економічний район.

Площа — 53,2 тис. км кв (8,8% території України).  Населення — 7770,8 тис. чоловік (15,4% жителів країни).  Входять: Донецька і Луганська області. Найбільший індустріальний район України з переважанням важкої промисловості та сільського господарства приміської спеціалізації. Посідає перше місце за кількістю населення. Виділяється найбільш забрудненим довкіллям. Має великі запаси цінних корисних копалин: кам'яне вугілля, у тому числі коксівне, кам'яну сіль, вогнетриви тощо. Це сприяє розвитку його господарства, зокрема ресурсомістких галузей важкої промисловості. Тут є сприятливі природні передумови для розвитку сільського господарства. Широко використовується зрошувальна меліорація, яка в посушливі роки забезпечує стабільні врожаї. Населення району багатонаціональне. Найчисленнішими є українці: в Донецькій області на них припадає 50,7% усіх жителів, у Луганській — 51,9%. Провідною галуззю економіки є промисловість. За кількістю промислового персоналу перше місце належить паливній індустрії. Галузями спеціалізації є машинобудування і металообробка, чорна металургія, легка, хімічна і нафтохімічна галузі. У районі зосереджуються численні підприємства важкої індустрії. Вартість продукції, що випускає Донецька область, перевищує відповідний показник усіх інших (крім Придніпровського) економічних районів. Сільське господарство  спеціалізується на вирощуванні овочів, фруктів, ягід, молочному тваринництві. Із зернових культур головною є пшениця, культивуються соняшник, кормові, баштанні та інші сільськогосподарські культури. У районі добре розвинутий транспорт, передусім залізничний. Тут розміщені великі транспортні вузли, розгалужена мережа автомагістралей. Найбільшим містом регіону та його економічним і культурним центром є Донецьк. Донецьк спеціалізується на виробничому і науковому обслуговуванні підприємств вугільної, машинобудівної, металургійної та хімічної галузей, а також електроенергетики. Провідними галузями господарства міста є промисловість, транспорт, будівництво. У структурі індустріального виробництва чільне місце посідають вугільна промисловість і чорна металургія. їхня частка становить майже половину всього промислового виробництва Донецька. Тут працюють вугільні шахти, потужний металургійний завод, підприємства з випуску устаткування для коксохімічних заводів, вугільних шахт, металургійних і хімічних підприємств. Значного розвитку набула промисловість будівельних матеріалів. Є текстильний комбінат, трикотажна, швейна, камвольно-прядильна, взуттєва фабрики. У місті працюють потужні підприємства харчової промисловості (м'ясокомбінат, молочні заводи, пивоварний і маргариновий заводи, хлібокомбінат). Донецький транспортний вузол — найбільший у Донбасі. Розгалужені транспортно-економічні зв'язки міста і району здійснюються з усіма регіонами України, а також із зарубіжними країнами. Великими промисловими центрами Донбасу, переважно вугільно-металургійної, машинобудівної та хімічної спеціалізації, є Луганськ, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Слов'янськ, Свердловськ, Єнакієве (дані про населення міст наводяться в додатку 8). У районі сформувалися великі промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Луганський, Краматорсько-Слов'янський, Горлівсько-Єнакіївський.  Індустріально розвинута центральна частина Донбасу — найбільша в Україні та одна з великих у світі промислова і міська агломерація, де індустріальні центри та вузли зливаються і становлять єдине територіальне ціле — стрижневу ланку великого територіально-виробничого комплексу Донбасу.

Проблеми розвитку. Назрілим питанням подальшого розвитку господарства, зокрема важкої індустрії Донбасу, є поновлення на якісно новій матеріально-технічній базі та технології створеного потужного виробничого потенціалу в таких основних галузях, як вугільна і хімічна промисловість, чорна металургія, важке машинобудування тощо. У районі першочергового значення набуває необхідність вкладення коштів у промисловість, передусім у реконструкцію і технічне переоснащення промислових підприємств, особливо кам'яновугільних шахт, працевлаштування робітників, що вивільняються у зв'язку з закриттям нерентабельних підприємств вугільної промисловості. Необхідні розробка та здійснення обґрунтованих заходів з охорони довкілля і комплексного використання мінерально-сировинних ресурсів та відходів виробництва. В умовах району, розташованого на вододілі в південно-східній посушливій частині України, важливою є проблема водозабезпечення. її реалізація, очевидно, і далі здійснюватиметься за рахунок організації додаткового міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів з метою використання їх у промисловості та комунальному господарстві, для зрошення в сільському господарстві. Доцільно перевести металургійну, хімічну та інші галузі промисловості, що найбільш негативно впливають на довкілля, на утилізацію своїх відходів.

37. Придніпровський економічний район.

Площа — 59,1 тис. км2.

Населення — 5929,8 тис. чол.

Склад — Дніпропетровська і Запорізька області.

Придніпров'я (див. картосхему на с 269) займає друге місце в країні (після Донбасу) за обсягом виробництва промислової продукції і є одним з найбільших індустріальних районів України. Водночас високого рівня розвитку тут досягло сільське господарство, яке чималу частку своєї продукції продає іншим районам.

Провідною галуззю індустріального виробництва Придніпровського району є машинобудування і металообробка (45 % промислово-виробничого персоналу і 28 % товарної продукції). Відповідні показники для Запорізької області становлять 60 і 40 %. Чорна металургія — на другому місці у його промисловому виробництві: 25 % за чисельністю промислово-виробничого персоналу (Дніпропетровська обл. — 32 %) і 38,5 % за вартістю товарної продукції всієї промисловості (Дніпропетровська обл. — 45,5 %). У районі концентрується більше ніж половина всього загальноукраїнського випуску продукції галузі і приблизно стільки зайнятих робітників. Далі йде легка (7 %), харчова (5 %), хімічна і нафтохімічна (4 %) промисловість.

Придніпров'я відіграє важливу роль у сільськогосподарському виробництві України: концентруючи майже 7 % населення України, район виробляє 10 % валової продукції сільського господарства країни.

Придніпровський економічний район розташований у південно-східній частині України. Межує на півночі з Північно-Східним, на сході — з Донецьким, на півдні — з Причорноморським, на заході — з Центральноукраїнським економічними районами. Південь Запорізької області омивається водами Азовського моря.

38. Північно-Східний економічний район.

Площа - 83,9 тис.км2. Населення - 6046,0 тис. осіб. Склад: Полтавська,

Сумська і Харківська області.

Північно-Східний економічний район належить до найбільш індустріальне

розвинених районів України, має вигідне економіко-географічне положення,

розташований на важливих шляхах сполучення з економічними районами Росії

і портами Чорного та Азовського морів, а також країнами Центральної і

Західної Європи, поблизу металургійних баз Донбасу, Придніпров'я. На

північному сході район межує з Курською і Бєлгородською областями

Центрально-Чорноземного району Російської Федерації, на сході - з

Донецьким економічним районом, на півдні - з Придніпровським, на

південному заході й заході - з Центральним і Поліським економічними

районами України.

Зручне економіко-географічне положення району щодо джерел сировини й

палива, сприятливі економічні та природні умови створюють високі

потенційні можливості для комплексного розвитку його господарства

1. Природні умови та ресурси

Північно-Східного економічного району

Північно-Східний район має сприятливі агрокліматичні умови, запаси

цінних корисних копалин. Але природно-ресурсний потенціал не визначає

господарський комплекс району; його частка в загальноукраїнському

потенціалі становить лише 10,5%, тобто менше, ніж частка території.

Природні ресурси представлені, насамперед, корисними копалинами,

особливо паливними. В межах району проходить Дніпровсько-Донецька

тектонічна западина з покладами нафти й газу. На сьогоднішній час це

основна нафтогазова база України.

Найбільші нафтові родовища – Глинсько-Розбишівське, Більське,

Зачепилівське, Качанівське, Рибальське. За браком нафти ці родовища дещо

пом’якшують сировинну проблему України.

Причорноморський економічний район.

Площа — 113,4 тис. км кв (18,8% території України).

Населення — 7672,1 тис. чоловік (15,2% жителів країни).

Входять: Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим і м. Севастополь.

Район є найбільшим за площею в Україні. Він займає південну приморську (причорноморську і приазовську) територію країни. Його промислове виробництво зосереджується переважно в портових містах. Основний район поливного землеробства, вирощування пшениці, соняшнику, винограду, розвитку санаторно-курортного і туристичного господарства.

Район займає територію рівнинної Причорноморської низовини. Тільки невелика його північно-західна частина охоплює південні відроги Центральномолдавської, Подільської та Придніпровської височин, а на крайньому півдні знаходяться Кримські гори і Південний берег Криму.

Клімат району помірно континентальний, теплий, на Південному березі Криму — середземноморський з рисами субтропічного.

Ґрунти родючі — чорноземні на півночі та темно-каштанові на півдні. В цілому ґрунтово-кліматичні умови району сприяють розвитку сільського і рекреаційно-туристичного господарства.

Причорномор'я характеризується частими посухами, недостатньою забезпеченістю водними ресурсами. Зрошення, що проводиться тут у широких масштабах, є важливим елементом розвитку сільського господарства.

Населення. Район почав інтенсивно заселятися в останні століття. Це вплинуло на формування планувальної структури міських і сільських населених пунктів. Багато населених пунктів мають квартали з паралельними вулицями.

Українці є найчисленнішими в Миколаївській, Херсонській і Одеській областях. На Миколаївщині росіяни становлять 19,4%, Херсонщині — 20,2% і Одещині — 27,4%. У Криму переважають росіяни. Українців тут проживає 626 тис. чоловік. Досить численними є молдавани, білоруси, євреї на Миколаївщині, білоруси, євреї, кримські татари — в Криму. Багатонаціональною є південно-західна частина Одеської області. Тут проживає багато молдован, болгар, гагаузів. Невідкладною в Причорномор'ї є проблема повернення із зарубіжжя кримських татар та інших репресованих народів, створення їм належних умов для національно-культурного відродження.

Основна галузь спеціалізації промисловості району — машинобудування і металообробка. Тут розвивається сільськогосподарське машинобудування, суднобудування, верстатобудування, виробництво устаткування для зрошувальної меліорації, обладнання для легкої, харчової і хімічної промисловості. Створена потужна енергетична база.

Важливою галуззю спеціалізації Причорномор'я є санаторно-курортне і туристичне господарство. Тут налічується близько 200 санаторіїв, пансіонатів і будинків відпочинку.

Розвинуті харчова і легка промисловість, промисловість будівельних матеріалів.

Сільське господарство Причорномор'я спеціалізується на виробництві зерна (пшениці, кукурудзи, рису), соняшнику, овочів, фруктів і винограду, баштанних культур, м'яса і молока. Зрошуються значні земельні площі. На одного жителя тут вирощується сільськогосподарської продукції на 20% більше, ніж у середньому по країні. Район виділяється порівняно високою землезабезпеченістю.

39. Причорноморський економічний район має розвинутий морський і річковий транспорт.

Міста. Найбільшим містом Причорномор'я та його економічним центром є Одеса. На початку XV ст. північно-західне Причорномор'я перебувало під владою Литви, яка в 1396 р. розгромила татарське військо. Пізніше татари на місці сучасної Одеси заснували укріплення під назвою Хаджибей. У 1791 р. Хаджибей увійшов до складу Росії і дістав нову назву Одеса.

Морський порт Одеса почав діяти в 1794 р. У 1817 р. в Одесі було створено Рішельєвський ліцей, перетворений у 1865 р. на Одеський університет.

У другій половині XIX ст. місто стало великим та важливим центром зовнішньої торгівлі та розвинутої промисловості. Спорудження першої в східних областях України залізниці Одеса—Балта сприяло зміцненню транспортних зв'язків міста з прилеглими сільськогосподарськими районами. Це посилювало їхню спеціалізацію на вирощуванні зернових культур. Причорномор'я перетворювалося на один з найважливіших регіонів виробництва зерна на експорт. З середини XIX ст. місто посіло перше місце в Європі за торгівлею зерном.

Територія міста переважно рівнинна. Низовина невисоким крутим уступом уривається до Чорного моря. Лікувальне значення мають морські води і грязі лиманів.

Одеса — багатогалузевий промисловий центр, великий транспортний вузол морського, залізничного, автомобільного та повітряного транспорту. В структурі господарства міста провідне місце належить промисловості, транспорту і зв'язку, будівництву, рекреації.

Основною галуззю міста є приладобудування. Налагоджено випуск потужних кранів, верстатів, плугів, кіноапаратури, устаткування для харчової промисловості. Хімічні підприємства виробляють азотні і фосфорні добрива, нафтопродукти, лікарські препарати, синтетичні матеріали тощо. Працює багатопрофільна харчова промисловість, яка спеціалізується на випуску харчових концентратів, консервів, цукру-рафінаду, соняшникової олії, вин, чаю. Місто є базою риболовецького морського флоту України.

Одеса разом із своїми супутниками Іллічівськом і Южним — найбільший в Україні портовий комплекс. Порти цього комплексу замерзають дуже рідко, що дає змогу проводити навігацію впродовж усього року.

Одеса та її околиці — важливий курортний район. У його межах зосереджено близько 10% санаторіїв і пансіонатів України.

Місто є великим центром підготовки вузівських кадрів. Тут працює Південний науковий центр Національної академії наук України, загальновідомі науково-дослідні інститути — очних хвороб і тканинної терапії, вірусології та епідеміології, морського рибного господарства та океанографії, виноградарства та виноробства, селекційно-генетичний тощо.

В Одесі збереглося багато цінних історико-архітектурних пам'яток. Серед них — будинок Старої біржі (1828-1834 pp.), театр опери та балету (1884-1887 pp.), залізничний вокзал (1952 p.), морський вокзал (1956-1966 pp.), Потьомкінські сходи (мал. 79) тощо.

40. Карпатський економічний район.

Площа — 56,6 тис. км кв (9,4% території України).

Населення — 6429,9 тис. чоловік (12,7% жителів країни).

Входять: Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області.

Займає крайню західну прикордонну територію країни. Має промислово-аграрну спеціалізацію господарства. Вирізняється найгустішим сільським населенням у рівнинних районах, розгалуженою мережею залізничних та автомобільних шляхів і трубопровідного транспорту.

Район охоплює західну частину Подільської височини, Передкарпаття, власне Українські Карпати і Закарпаття. Тут велика строкатість природних умов і різноманітні природні ресурси. Гори займають південну та південно-західну частину району. Через гірські перевали прокладено залізниці та шосейні дороги, якими здійснюються внутрішньорайонні транспортно-економічні зв'язки, а також зв'язки з Чехією, Словаччиною, Угорщиною та іншими країнами.