2.Питання систематизації наукових напрямів в історії мовознавства.

Науковий аналіз повинен базуватися на об’єктивному теоретичному осмисленні й узагальненні всього відомого в даний момент і доступного спостереженню фактичному матеріалі. При цьому метод аналізу(спосіб опису)повинен відповідати природі і специфіці об’єкту дослідження. ІМ має свої одиниці дослідження – це наукові теорії, тобто комплекси понять, у яких спостерігається певна системність, обумовлена логікою розвитку теоретичних знань.Такі одиниці дослідження мають свої назви:

-школа;

-напрям чи напрямок;

-наукова традиція;

-етап в розвитку науки.

Кожен з цих термінів визначає наукову теорію або їх сукупність.

Систематизація теорій в ІМ залежить від особливостей змісту самих теорій.

Аналіз змісту всіх існуючих лінгвістичних теорій дає підстави виділити 3 етапи наукових лінгвістичних напрямків:

1етап:

-стан граматичного мистецтва, яке репрезентоване в античних і середньовічних вченнях;

-граматичне мистецтво існує як вид опису мовної системи, але в межах античних граматичних вчень.

З утворенням професійної науки викладання, відокремлюється від дослідження, а отже з виникненням і становленням науки,наукові твори відокремились від шкільних.

Школа займається викладанням, а наука – дослідженням. Це відображено в античній термінології та тексті.

Античні твори вводять основне поняття опису мови: звук мови, слово, речення, частина мови, відмінок, особа,число. Ці поняття є висхідними для шкільної граматики і є її основою.

Наукові твори оперують іншими термінами: звукові закони, граматична відповідність, етимологія, мова-основа, мовний тип.

2 етап: Етап граматичної науки. Починається з універсальної граматики, представленої в її класичному вигляді «Граматика Пор-Рояль» 1660 рік, яку розробили вчені-монахи паризького монастиря Пор-Рояль.Автори:Антоан Арно та Клод Лансло.

3 етап:Наукове мовознавство.

Початок 19ст.порівняльно-істор.метод а згодом і інші.

3.Періодизація історії мовознавства.

Історія лінгвістичних навчань може бути розглянута з урахуванням періодизації, що відбиває найбільш важливі віхи на шляху вдосконалювання знань про мову. Мовознавство у своєму розвитку пройшло пять етапів і переживає зараз черговий етап, шостий:

1) Початковий (античний) – 6 ст. до н. е. – 18 ст.н.е. :

а) мовознавство античного світу - формування лінгвістичних традицій (6 ст. – 476 р.);

б) мовознавство середніх віків ( кін. 5 ст. – серед. 14 ст.)

в) епоха відродження ( 2га пол.. 14 ст. – 16 ст.);

г) мовознавство нового часу (17 – 18 ст.).

У цей час були сформульовані найважливіші проблеми мовознавства, закладені основи лінгвістичної термінології, накопичений величезний фактичний матеріал по вивченню самих різних мов світу.

2) Виникнення порівн..- іст. мовозн. та філософія мови. Кін.18-поч19ст. На цьому етапі мовознавство визначило свій обєкт і свій предмет дослідження, виробило спеціальний метод аналізу мовного матеріалу й виділилося в самостійну науку.

-безпосереднє виникнення порівняльно-історичного методу;

-створення типологічного мовознавства.

3) Розквіт порівн..-іст. мовозн., 50ті рр.. 19 ст.( діяльність натуралістичного, логіко-грамат. та психолог. напрямків).

4) Неограматизм та соціологія мови, 70-ті роки 19 – поч.. 20 ст. – критика порівн..-іст. методу, діяльність молодограматиків,Ф. де Сосюра. Даний етап можна вважати кризовим, що підготували ґрунт для формування структурального методу у світовому мовознавстві.

5) Структуралізм, 1920 – 1960 рр. У цей період всі структуральні школи на різних континентах досягають значних успіхів при вивченні мови в його синхронному стані як системного явища.

6) Сучасне мовознавство, 1970 – поч.21 ст. Більшість лінгвістичних шкіл кінця XX -і початку XXІ ст., критикуючи структуралізм за формальний підхід до мови, за ігнорування людського фактора, за звуження предмета мовознавства, будує свої теорії, ґрунтуючись на принципі антропоцентризму, і розширює границі лінгвістичних досліджень за рахунок інтеграції з іншими науками.