- •1.Предмет і завдання історії мовознавства.
- •2.Питання систематизації наукових напрямів в історії мовознавства.
- •3.Періодизація історії мовознавства.
- •4.Основні лінгвістичні традиції в ім. Загальна характеристика.
- •5.Індійська лінгвістична традиція.(фонет.Вчення в роботі Панніні; словотвір і морфологія в працях давньоіндійських учених).
- •6.Історія китайської писемності.
- •7.Чотири трактати Давнього Китаю.
- •10.Особливості греко-римської лінгвістичної традиції. Її періодизація.
- •11.Філософський період мовознавства в Давній Греції(дискусія давньогрецьких учених про правильність імен; проблема аналогії й аномалії; теорії походження мови).
- •12.Граматичний(александрійський)період греко-римського мовознавства(вивчення фонетики, граматики, етимології, стилістики; Арістотель, Арістарх, д.Фракійський, стоїки).
- •13.Розвиток мовознавства в Давньому Римі.
- •14.Значення античної філології в ім.
- •15.Історичні риси епохи Середній Віків і їх відображення в мові.
- •16.Розробка граматичної теорії в Середньовічній Європі(граматики Доната і Прісціана).
- •17.Філософські дискусії в середні віки.
- •18.Граматичне вчення арабів.
- •19.Особливості епохи Відродження й мовознавство періоду 14ст.-16ст.
- •20.17Ст в ім.Ідеї філософів.Теорії походження мови.
- •21.Граматика Пор-Рояля в ім(дослідження слова й речення).
- •22.Проблема спорідненості мов у 16-18ст.Предвісники порівняльно-історичного мовознавства.
- •23.Порівняльно-історичний метод дослідження мов, його періодизація.
- •24. Ф.Бопп – основоположник порівняльно-історичного мовознавства. Проблема виникнення флексій у дослідженнях ф.Боппа.
- •25. Теорії аглютинації й еволюції в історії мовознавства.
- •26. Теорія кореня й класифікація мов у працях ф.Боппа.
- •27. Дослідження р.Раска. Методологічні критерії дослідження спорідненості мов.
- •28. Я.Грімм. Закон Раска-Грімма.
- •29. О.Х. Востоков – основоположник порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов.
- •30. Гумбольдт - основоположник загального теоретичного мовознавства.
- •31. Учення в.Фон Гумбольдта про мову й дух народу.
- •32. Учення в.Фон Гумбольдта про мовлення й мислення.
- •33. Учення в.Фон Гумбольдта про форму в мові.
- •34. Морфологічна класифікація мов в.Гумбольдта та проблема досконалості мов.
- •35. Натуралістичний напрямок у мовознавстві другої половини хіх ст. Натуралістичні погляди Августа Шлейхера.
- •36. Типологічна класифікація та концепція розвитку мов у вченні а.Шлейхера.
- •37. А. Шлейхер – компаративіст.
- •38. Теорія розпаду прамови. Учення Шлейхера про родовідне дерево. Інші теорії розвитку мови в історії мовознавства.
- •39. Психологічний напрям в історії мовознавства. Погляди на мову г.Штейнталя.
- •40. Психологія народів Вундта.
- •41. Лінгвістичні погляди о.О. Потебні. Учення про слово. Учення про граматичну форму слова. Синтаксичні вчення о.О. Потебні.
- •42. Молодограматичний напрям у мовознавстві й маніфест молодограматиків.
- •43/1. Фонетичні вчення молодограматиків.
- •43/2. Зародження семасіології в працях молодограматиків.
- •44. Полеміка з молодограматиками й нові лінгвістичні західноєвропейські школи кінця хіх – початку хх ст.
- •45. Соціологічний напрям в історії мовознавства. Лінгвістична діяльність його представників.
- •46. Неограматичний напрям в історії мовознавства. Московська лінгвістична школа (п. Фортунатов). Казанська лінгвістична школа (б. Де Куртене).
- •47. Учення про лінгвістичні протиставлення в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •48. Мови як система в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •49. Теорія лінгвістичного знаку в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •50. Ф. Де Соссюр і подальший розвиток науки про мову.
- •Виникнення структуралізму. Представники структуралізму.
25. Теорії аглютинації й еволюції в історії мовознавства.
Знайомство європейців із санскритом підготувало до періоду порівняльно-історичного методу. ПІМ – це система науково-дослідницьких прийомів, завдання яких, за допомогою порівняння споріднених мов пояснити історію певної мови та реконструювати прамову. ПІМ може показати розвиток мови до наявності писемної фіксації. Ф. Бопп став родоначальником ПІМ, коли у 1816 р. у Франкруті у віці 25 років опублікував працю «Про санскритську дієвідміну в порівнянні з дієвідмінами грецької, латинської, перської, німецької мов».
Іншою працею Боппа є «Порівняльна граматика санскриту, зенду, вірменської, грецької, латинської, литовської, старослов’янської, готської, німецької мов». Найбільш розробленою була морфологія. В центрі цієї граматики опиняються корені та флексії. Бопп поділяє усі слова на дві групи. Вважав, що усі слова походили від односкладових коренів, які поділялися на два класи: дієслівні крені та займенникові корені. Доводить, що особові дієслівні закінчення в індоєвропейських мовах це, за походженням, займенникові корені, а дієслівні форми утворюються шляхом поєднання дієслівного і займенникового коренів. Отже, усі флективні (відмінювані) граматичні форми це результат дії аглютинації (поєднання) первинно-незалежних коренів.
В цей час, Беккер, створює теорію еволюції, суть якої полягає в тому, що не флексії утворюються із займенникових коренів, а навпаки, службові слова, а також займенники утворюються в результаті розподілу єдиного слова на складові елементи.Із теорією кореня пов’язана класифікація мов Боппа.
Заслуги Боппа:
1.Вперше розобив теорію порівняльно-історичного дослідження мов, на основі порівняльних закінчень дієслів, дійшов висновку про єдність граматичних систем різних мов.
2.Відкриваючи початковий вигляд форм, пояснив явища однієї мови за допомогою фактів іншої мови. Цим заклав основи ПІМ. Свій метод апробував на матеріалі 45 мов.
3.Ввів у лінгвістичний обіг поняття «звукового закону» і термін «індоєвропейські мови» (до цього були «індогерманські мови»).
26. Теорія кореня й класифікація мов у працях ф.Боппа.
Знайомство європейців із санскритом підготувало до періоду порівняльно-історичного методу. ПІМ – це система науково-дослідницьких прийомів, завдання яких, за допомогою порівняння споріднених мов пояснити історію певної мови та реконструювати прамову. ПІМ може показати розвиток мови до наявності писемної фіксації. Ф. Бопп став родоначальником ПІМ, коли у 1816 р. у Франкруті у віці 25 років опублікував працю «Про санскритську дієвідміну в порівнянні з дієвідмінами грецької, латинської, перської, німецької мов».
Іншою працею Боппа є «Порівняльна граматика санскриту, зенду, вірменської, грецької, латинської, литовської, старослов’янської, готської, німецької мов».Найбільш розробленою була морфологія. В центрі цієї граматики опиняються корені та флексії. Бопп поділяє усі слова на дві групи. Вважав, що усі слова походили від односкладових коренів, які поділялися на два класи: дієслівні крені та займенникові корені. Доводить, що особові дієслівні закінчення в індоєвропейських мовах це, за походженням, займенникові корені, а дієслівні форми утворюються шляхом поєднання дієслівного і займенникового коренів. Отже, усі флективні (відмінювані) граматичні форми це результат дії аглютинації (поєднання) первинно-незалежних коренів.
В цей час, Беккер, створює теорію еволюції, суть якої полягає в тому, що не флексії утворюються із займенникових коренів, а навпаки, службові слова, а також займенники утворюються в результаті розподілу єдиного слова на складові елементи.
Із теорією кореня пов’язана і класифікація мовБоппа:
1.Мови без справжніх коренів (які не здатні сполучатися) – китайська.
2.Мови з односкладовими коренями, які здатні сполучатися – усі індоєвропейські мови.
3.Мови із коренями, які складаються з трьох приголосних – семітські мови.
Заслуги Боппа:
1.Вперше розобив теорію порівняльно-історичного дослідження мов, на основі порівняльних закінчень дієслів, дійшов висновку про єдність граматичних систем різних мов.
2.Відкриваючи початковий вигляд форм, пояснив явища однієї мови за допомогою фактів іншої мови. Цим заклав основи ПІМ. Свій метод апробував на матеріалі 45 мов.
3.Ввів у лінгвістичний обіг поняття «звукового закону» і термін «індоєвропейські мови» (до цього були «індогерманські мови»).