1.4. Навіювання

Людина – істота суспільна. Без спілкування вона жити не може. Люди обмінюються знаннями, досвідом, емоціями, почуттями, тобто через посередництво спілкування впливають на інших людей. Навіювання (сугестія) – вплив на психіку людини за допомогою мови. Він спрямований на те, щоб викликати зміни в її поведінці, душевному стані чи в роботі організму (переконати, заговорити). У словнику В.Даля цей термін розшифровується так: "Внушать (что, кому) – вносить в уши, вселять, вкоренять, внедрять, передавать, убеждать, поселять в мыслях, помыслах, заставлять думать, хотеть, побудить к принятию представлений словами или другим способом". Навіювати можна не тільки "внесением в уши", але й словом написаним, а самонавіювання взагалі відбувається на основі так званої "внутрішньої мови". Поняття навіювання об'єднує три послідовних процеси:

1. Прищеплення програми поведінки може виходити від однієї особи або від спільноти (у вигляді звичаїв, домінантної ідеї, марновірства тощо) і передаватися одній людині або багатьом. У випадку самонавіювання джерело й виконавець програми зливаються в одній і тій самій людині.

2. Мозкові фізіологічні механізми, які забезпечують виконання прищепленої програми поведінки.

3. Вихід психонервового процесу на виконавчі системи. Поведінка, сприйняття й тілесні функції стають адекватними до прищепленої програми. Навіювання закінчується перетворенням програми в дії.

Навіювання як предмет наукових досліджень успішно застосовується для вдосконалення психічної, емоційної та фізичної організації людини. Воно стало усвідомленим досягненням людей, які займаються аутотренінгом. Досить значними сугестивними можливостями відзначаються різні види мистецтва, особливо телебачення й кіно. Велику роль навіювання відіграє й у практиці різних містичних культів, у тому числі й релігійних. Слово, мовлення з давніх часів застосовувались як могутній спосіб впливу на паству. У поєднанні з великими розмірами храму, його інтер'єром, музикальними ритмами й співанням пісень, запахами (аромотерапія) слово навіювало й підкріплювало віру. Одночасно застосовувалися й інші способи зміни свідомості людей.

Таким чином, в усі часи, починаючи з перших примітивних культів і закінчуючи сучасними релігійними обрядами, здійснювався комплексний і масовий вплив на психіку людини з метою керування її поведінкою.

Навіювання як різновид соціальної психічної взаємодії між людьми розраховане на некритичне сприйняття тієї інформації, що передається. Тому воно застосовується в тих випадках, коли звернення до раціонального мислення непотрібне або небажане. Застосування засобів сугестії дозволяє глибоко впливати на думки, настрій, почуття, учинки людей.

У чистому вигляді навіювання виступає рідко. Найчастіше воно сполучається з псевдологічним переконанням. Використання логіки, навіть у спекулятивній формі, привносить до емоціонального навіювання інтелектуальний компонент, що досить суттєво підвищує ефективність сугестії.

Навіювання саме по собі як психологічний феномен не може бути поганим чи добрим. Воно становить закономірне психологічне явище. Негативним, шкідливим для особистості воно стає тільки тоді, коли застосовується з антигуманною метою, тобто критерій оцінки сугестії становить те, в ім'я якої соціальної задачі вона застосовується.

Для об'єкта сугестії характерний безконфліктний (без роздумів і аналізу) прийом інформації, оскільки навіювання в стадії його сприйняття переживається як особисте, інтимне, дещо таке, що примушує до дій. У релігійному середовищі до сугестивного впливу найбільше чутливі жінки та діти, особи з некритичним мисленням і низьким рівнем наукових знань, ті, що настраждалися в житті. Ефективність навіювання значно зростає внаслідок наслідування й емоційного резонансу (є вже у вищих ссавців), що робить просто необхідними колективні збори, медитації, спільні молитви, обряди тощо. Вони посилюють вплив сугестії, що приводить до звільнення від минулих і формування нових стереотипів поведінки. Як наслідок змінюється світогляд.

Важливу роль в успішності навіювання відіграє уява людини, котра дозволяє створити досить фантастичні образи й цілі світи. Тут і кентаври з мінотаврами, і лісовики з русалками, і ельфи з гномами, словом, численні різноманітні істоти, які взаємодіють між собою найвигадливішим чином. Характерна особливість подібних фантазій є їх антропоморфність, тобто всі герої таких ілюзорних світів, у тому числі й Бог чи боги, мають суто людські переваги й недоліки, вони ворогують, сваряться, миряться, люблять і вибачають як люди, тільки наслідки їх пристрастей мають більш грандіозні масштаби.

Людина в стані емоційної напруги здатна "розвинути уяву" до виникнення ілюзій та галюцинацій. Тоді вони переживаються як реальність і прирівнюються до неї. Сильні емоції звужують критичне усвідомлення дійсності й затримують свідомість у межах прищепленої програми дій чи сприйняття. Наприклад, ідея наближення до Бога через значні тілесні обмеження вела релігійних фанатиків до аскетизму, самокатування, самотності. При цьому вони звичайно втрачали чутливість до болі, холоду, голоду тощо. Нервові імпульси, які сигналізують про руйнування організму, у таких випадках не досягають деформованої свідомості. Високий емоційний фон сприяє також і функціонуванню механізму самонавіювання. Він може здійснювати й глибоке обезболювання, і гальмування будь-якої іншої чутливості. Самі емоції при цьому можуть бути як позитивними (радість, задоволення), так і негативними (страх, гнів, тривога).

Тонкий і тісний зв'язок навіювання та уяви підтверджується численними фактами. Наприклад, у людей, які фанатично вірять, у періоди релігійної екзальтації (напередодні великих свят) можуть з'являтися стигми (рани на руках, ногах, голові) у тих місцях, де вони були в розп'ятого Ісуса Христа. Багато людей знайомі з випадками, коли до тіла людини прикладають холодний предмет після навіювання про те, що він розпечений. У людини з'являються опіки. Причина подібної реакції організму зумовлена тим, що внаслідок сугестії уявні фантазії піднімаються до рівня галюцинацій, які людина сприймає як дійсність. Це і є навіювання, це і є трансформація уяви в навіювання. Тільки у випадку із стигмами воно виходить із внутрішніх спонукань, а у випадку опіку – із зовнішніх. Звичайно, не так часто й не у всіх навіювання досягає такої інтенсивності. Є багато перехідних ступенів.

Таким чином, навіювання починається з емоційно насиченої уяви, яка починає сприйматися як реальність і діє на людину як реальність. Принципової різниці між навіюванням ззовні й самонавіюванням немає. Їх об'єднує уява. Більш того, не може бути навіювання без самонавіювання (А.С.Пушкин: "Вам обмануть меня нетрудно, я сам обманываться рад..."). Суб'єкт, який піддається сугестії, завжди є її співавтор, оскільки збагачує надану інформацію власною уявою. Наприклад, людям навіюють, що вони знаходяться в саду. При цьому деякі з них бачать дерева у цвіту, інші – стиглі яблука на деревах, треті – чують ще й спів птахів тощо. Таке співавторство вельми сприяє ефективності навіювання.

Реалізації сугестії сприяють також умови, які підвищують навіюваність суб'єкта. До них належать змінені стани свідомості, психологічна установка й конформність. Установка – готовність суб'єкта до певної діяльності, вона настроює людину на конкретні дії або сприйняття, тобто це готовність сприйняти навіювання. Установка знижує критичне ставлення до дійсності, диктує характер сприйняття навіть усупереч здоровому глузду й реальності. Психологічна установка до сприйняття навіювання зближується з поняттям віри: чим сильніша віра в прикмету, тим інтенсивніше її вплив на психічний і емоціональний стан людини.

Психологічна установка, спрямована на формування активної життєвої позиції, є життєстверджувальна, спонукає до подолання труднощів, перепон, переборення страху . У той же час вона може, навпаки, прирікати на пасивність, боягузтво, паралізувати волю. Страх виникає в умовах нестачі інформації (невідомість) і відсутності засобів захисту від небезпеки. Це почуття несвідоме й значно впливає на поведінку людини, звужує мислення, викривлює сприйняття, з'являється відчуття приреченості, безвихідності, втрачається здатність до опору. У середні віки була поширена така притча: східний пілігрим зустрівся з Чумою й спитав у неї: "Куди ти йдеш?" Вона відповіла: " Я йду до Багдада, мені потрібно вбити 5 тисяч чоловік". Через деякий час вони зустрілися знову й пілігрим обурено заявив: "Ти сказала, що загубиш лише 5 тисяч, а вбила 50 тисяч чоловік!", на що Чума відповіла: "Ні, я загубила тільки 5 тисяч, усі інші вмерли від страху". Психологічна установка, яка виражається емоцією страху, міститься в будь-якій релігії.

Конформність проявляється в несвідомому, пасивному наслідуванні соціального мікросередовища, у копіюванні уявлень, емоцій, вчинків і сприйняття. Це поняття психологічне. До нього наближається психофізіологічний феномен наслідування й суто фізіологічний процес, відомий як імітаційний рефлекс. Усе це різні рівні одного й того ж явища. Уперше на феномен конформності звернув увагу В.М. Бехтерев у 1908 р. Він назвав його "суспільною заразою". Його джерело полягає в особливостях стадного життя тварин і адаптивності імітаційної поведінки. Ніяке навчання не обходиться без наслідування, тому що це найкоротший шлях передачі досвіду. Конформність полягає в основі багатьох явищ повсякденного життя: носять те, що модне, а не те, у чому зручно або в чому людина дійсно добре виглядає; стають у чергу й купують товари, які в даний момент зовсім не потрібні тощо. Конформність проявляється й у співпереживанні – здатності відчувати й переживати почуття та емоційний стан іншої людини як свої власні. Вона широко культивується релігією, оскільки сприяє приверненню віруючих.

Конформна поведінка може охоплювати маси, проникнуті спільністю потреб, настроїв і почуттів. Мітинги, паради, демонстрації та інші масові заходи породжують спільний емоційний підйом. Одночасно різко підвищується навіюваність людей, а керування їх поведінкою здійснюється за допомогою лозунгів, вигуків та ритмів, тобто на рівні першої сигнальної системи. Ця особливість активно використовується у всіх культах різного профілю. Не випадково служіння Богу й багато обрядів відбувається в храмах за великого скупчення людей. Аналогічно: усі екстрасенси й цілителі-шахраї намагаються зібрати якнайбільше людей для посилення ефекту своєї діяльності.

Таким чином, сугестія забезпечується трьома психологічними феноменами: емоційною уявою, психологічною установкою та конформністю.

Навіювання буває прямим і опосередкованим. Під час прямого навіювання інформація, яка передається словами, безпосередньо адресується до системи керування психічною, чуттєвою або тілесною функцією. Наприклад, навіюється припинення головного болю й він проходить. У церкві ефект прямої сугестії виконує проповідь священика. У випадку опосередкованого навіювання припинення болю досягається за допомогою посередника: пацієнту пропонується прийняти знеболювальну таблетку (посередник), яка є абсолютно індиферентна (наприклад, глюкоза), а біль проходить. Аналогічні ефекти може здійснювати водопровідна вода, стосовно якої було навіяно, що вона є надзвичайно цілюща. До такого ж засобу можна віднести лікування шляхом накладення рук або маніпуляцій руками навкруги тіла пацієнта. Опосередковану сугестію можна здійснювати за допомогою фізичних, хімічних, біологічних, психічних факторів, ритуальними діями. Усі вони застосовуються в містичних обрядах, у тому числі й релігійних.

Виділяють також адекватні та неадекватні типи навіювання. До першого типу належить навіювання, яке правильно відображає реальну дійсність і відповідає потребам людини, яка підлягає сугестії. Адекватним навіюванням можуть бути прищеплені дійсні знання, деякі спортивні та професійні навички тощо. Усі навіювання, спрямовані на вдосконалення людини, на підвищення її пристосованості до умов реального світу, адекватні. Неадекватні - це навіювання ілюзорні. Вони інформативно викривляють реальну дійсність. Якщо людині запропонувати стакан підфарбованої води й навіяти, що вона п'є солодкий фруктовий сік, то людина буде відчувати його смак. Але така ситуація буде неадекватною. Неадекватна сугестія в стані неспання призведе до роздвоєння особистості, яке стає більш рельєфним у разі навіювань, які потребують дій. Нав'язані бажання вступають у конфлікт з вимогами інших норм поведінки в даній ситуації. Людина відчуває тяжку боротьбу двох мотивів: один вимагає поведінки, яка відповідна до даної обстановки, а інший унаслідок сугестії примушує діяти протилежним чином. Подібна ситуація, якщо вчасно з нею не розібратися, може мати погані наслідки.

Таким чином, навіювання – явище біопсихосоціальне. Воно біологічне стосовно мозкових механізмів, психологічне – за формою, соціальне – за змістом і суспільною спрямованістю. Утворюється своєрідна складна система, усі компоненти якої тісно пов'язані між собою й взаємозумовлені. Так, було встановлено, що психічній роздвоєності, яка спостерігається в разі сугестії, відповідає фізіологічна розірваність функцій кори головного мозку, розрив функціональних зв'язків між окремими його частинами. Розуміння причин подібних явищ пов'язане з теорією функціональних систем О.П. Анохіна. А саме, перед початком будь-якої діяльності в мозку людини створюється інформаційна модель поетапного й кінцевого результату дій. Сигнали із відповідних систем органів (зорової, тактильної, суглобно-м'язової, слухової тощо) постійно надходять у головний мозок і сповіщають про успішність чи невдачу всіх проміжних стадій процесу й про виконання дій, тобто вони сигналізують про те, наскільки відповідає одна одній побудована віртуальна модель і реально виконані дії. Якщо мета не досягнена, у мозок надходить інформація про невідповідність цих двох процесів і тут же в дії людини вноситься поправка. Така порівняльна мозкова система називається акцептором результатів дій або мозковою моделлю "потрібного майбутнього".

Під час сугестії створюються особливі умови. Мозкова інформаційна модель виявляється ізольованою від дійсності. До неї не надходять сигнали про неузгоджене функціонування інформаційної віртуальної моделі й реальної дійсності. Припустимо, людина їсть хліб, а їй навіяли, що це шоколад. Для того щоб вона змогла спростувати безглуздість сугестії, до мозку повинна надійти інформація про те, що в роті не шоколад, а хліб. А вона не надходить, заблокована гальмуванням унаслідок навіювання, тобто ніщо не сповіщає людині про помилку й мозок зостається ошуканим. Формування ізольованих функціональних систем значно полегшується в разі сильних емоцій. Ось чому для реалізації навіювання необхідне поєднання уяви з емоційним напруженням.

Навіювання може здійснюватися в станах неспання чи сну. Гіпноз – сон, зумовлений навіюванням. Головна відмінність полягає в тому, що людина прекрасно чує гіпнолога, між ними встановлюється мовний зв'язок (рапорт). Однак людина не здатна співвідносити те, що говорить їй гіпнолог, ні із зовнішніми обставинами, ні зі своєю поведінкою, яка в цей час не контролюється свідомістю. Під час гіпнозу відбувається пригноблення волі, тому людині можна навіяти дуже багато, окрім того, чого не було у власному досвіді. Наприклад, корінним мешканцям Африки, які ніколи не покидали її меж, неможливо навіяти поняття снігу, холоду й пов'язані з ними відчуття.

Зосередження погляду на блискучому предметі або стук метронома слугують додатковими подразниками, які викликають стомлення відповідних аналізаторів, що прискорює перехід до сну. Такий прийом звичайно поєднується із мовним навіюванням: пропозиція розслабитися, відчути вагу повік, ніг, рук тощо. Це свідчить про те, що процеси, які відбуваються в лівій півкулі (реакції на слова), надзвичайно важливі для введення людини в стан гіпнозу, але в самому гіпнозі функції лівої півкулі гальмуються, а права півкуля виходить з-під її контролю, тобто різко підвищується регуляторний вплив першої сигнальної системи. Такий перерозподіл взаємовідносин між півкулями мозку може сприяти виявленню творчих потенцій особистості.

У принципі гіпноз - це окремий випадок імітаційної поведінки. Людина, що гіпнотизується, охоче й навіть з полегшенням бере на себе другорядну роль і некритично виконує накази гіпнотизера. При цьому зберігається відповідальність перед гіпнотизером за виконання навіювання, яка все ж таки має свої межі, оскільки інструкції, що суперечать етичним установкам особистості, відкидаються.

Розрізняють 3 стадії гіпнозу:

• дрімотний стан характеризується тим, що піднята рука вільно падає, зберігається тільки непевне відчуття про те, що відбувається. У принципі навіювати можна вже й на цій стадії;

• каталептоїдна фаза або воскоподібна гнучкість суглобів і м'язів. Можна підняти руку або ногу людини, і після відпускання вона залишиться в тому ж самому положенні. Людину можна покласти шиєю та п'ятками на які-небудь опори, і вона утримається в цьому ж положенні навіть після навантаження на неї якоїсь додаткової ваги. Це є можливе внаслідок того, що під час гіпнотичного навіювання виключається будь-який конкурентний вплив інших подразників і сила навіювання стає практично непереборною;

• сомнамбулічна фаза відзначається тим, що в людини відкриті очі, вона відповідає на запитання й може виконувати нескладні рухи. Дещо загальмована тільки її мова. У цілому вона створює враження активно діючої людини. Такої фази без додаткових засобів гіпнотизування можна досягти лише в 5 – 10 % людей.

Гіпноз досить широко застосовується в медицині, але він є ефективний тільки під час лікування функціональних розладів, які виникли на нервовій основі. Ступінь навіюваності зумовлюється типом нервової системи, але абсолютно ненавіюваних людей немає. Усе залежить від бажання й усвідомлення необхідності занурювання в гіпнотичний сон людиною, витримки й впевненості в собі гіпнолога. Оволодіти методикою, навчитися може будь-хто, від зовнішніх даних це не залежить.

Широко розповсюджене хибне міркування, що гіпнотичною силою наділені не тільки окремі люди, але й деякі види тварин, наприклад змії. Воно підкріплюється різними описами гіпнотичного впливу тварин на людей. Гіпнотичний стан можна викликати в різних тварин: раків, крабів, жаб, ящірок, птахів і ссавців. Наприклад, якщо курку перевернути догори ногами, покласти на спину, витягти їй шию та притримати голову й ноги, вона завмирає на декілька хвилин. Якщо жабу перекинути на спину й короткий час протримати лапи притисненими до тіла, то потім їй можна придати будь-яку позу. Одночасно відбувається зниження чутливості (анестезія). Механізм гіпнозу тварин: коли тварину силоміць приводять у неприродне для неї положення, вона робить відчайдушні спроби вивільнитися. Якщо вони виявляються марними, то її нервова система не витримує напруги й розвивається охоронне гальмування. Воно становить захисний процес, який оберігає нервову систему від виснаження й загибелі. Різке гальмування рефлексу свободи під час знерухомлення й у складній для тварини ситуації, що призводить до каталепсії, є біологічно доцільне через те, що нерухома тварина або стає невидимою для супротивника, або блокує його агресивність.

Для людини, окрім затаювання, доречним виявляється й перехід до імітаційної поведінки, відмова від власного вибору й слідування за лідером.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ Й ЗБЕРЕЖЕННЯ МАГІЧНО ОРІЄНТОВАНОГО СВІТОГЛЯДУ

Існують різні визначення магії, але всі вони незмінно підкреслюють одну її особливість: в основі магії завжди полягає віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати зовнішній світ. Ці уявлення базуються на певному світогляді людей і тісно пов'язані з марновірством. Воно становить своєрідну теорію, яка знаходить практичне вираження в певних магічних діях:

• якщо люди вірять, що існують демони, то це обов'язково приведе до думки, що їх можна використовувати;

• якщо люди вірять, що існують злі духи, які можуть заподіяти лихо, то вони шукають засоби їм перешкодити;

• якщо люди вірять, що все у світі визначається рухами зірок, то виникає природне бажання визначити долю якоїсь людини за сузір'ями в момент її народження тощо.

Таким чином, магія – це обряди, пов'язані з вірою в здатність людини надприродним шляхом впливати на інших людей, тварин, явища природи, а також на уявних духів і богів. Магічні дії, як правило, складаються із таких основних елементів:

• матеріальний предмет або речовина, які становлять необхідний інструмент для досягнення бажаного результату;

• словесне заклинання – прохання чи вимога, з якими звертаються до надприродних сил;

• певні дії й рухи без слів (обряд).

Люди ще на початку антропогенезу навчилися об'єднувати в думках ті явища, котрі були пов'язані між собою в дійсності. Але внаслідок нестачі об'єктивної інформації вони досить часто помилково приходили до висновку, що асоціаціям у думках повинні відповідати такі ж зв'язки між предметами та явищами в реальності. Керуючись цим, люди намагалися відкривати, передбачати й викликати певні події такими способами, які мали суто фантастичний характер. Магічні мистецтва й походять від такого помилкового змішання ідеального зв'язку з дійсним. Людство завжди вірило в можливість містичних операцій, завдяки яким досягало двох цілей:

1. пізнання фактів, які знаходяться за межами звичайного досліду;

2) набуття влади над зовнішнім світом, якої не можна досягти звичайними засобами.

Звідси витікає настирливий потяг знати майбутнє (гадання), лікування хвороб, продовження термінів життя, здобування багатства, застосування магічних прийомів для шкоди й користі ближніх. Навіть ілюзорне вирішення таких життєво важливих задач привертало увагу багатьох людей протягом усієї історії існування людства.