Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
BSA.doc
Скачиваний:
50
Добавлен:
23.03.2015
Размер:
569.34 Кб
Скачать

Розділ 5. "надчуттєве" сприйняття

За сучасною класифікацією адептів езотеричних "наук", екстрасенсорика є складова частина практичного окультизму, який, у свою чергу, становить "таємні знання", які нібито були "відкриті" деяким людям для повсякденного користування.

5.1. Таємні знання й парапсихологія

Таємні знання й організації були характерними для будь-якої історичної епохи протягом усього існування людства. Вони становили ряд різних містифікованих систем, які намагалися якось узагальнити інформацію відносно будови зовнішнього світу. Ці світогляди періодично змінювалися й взаємодіяли між собою, взаємодоповнювалися й модифікувалися. Носії "таємних знань" в усі часи намагалися підкреслити власну виключність, причетність до найвищої таємної мудрості, яка недоступна для більшості людей, тому що дається "згори". У зв'язку з цим виникає питання: наскільки коректні подібні заяви? Чи насправді таємниця є прерогатива особливих груп "присвячених" людей? Чи, може, це явище є загальнобіологічне, психологічне й соціальне, невід'ємне від роду людського взагалі?

Системний аналіз інформації з цього приводу дозволяє виявити деякі основні причини наявності таємниць у різних популяціях людства протягом його багатовікової історії. До них можна віднести:

  1. Дослідний безумовний рефлекс, який примушує тварин і людей пізнавати невідоме. Він є у всіх, але сфера його дії суттєво відрізняється залежно від особистостей. Це може бути й спроба пізнати таємниці природи, і бажання дізнатися про подробиці особистого життя інших людей, і потреба розкриття державних таємниць тощо. Іншими словами, усі люди найбільш за все намагаються дізнатися саме про те, що від них намагаються приховати. Наявність такого рефлексу зумовлює вживання додаткових заходів для збереження індивідуальних та групових таємниць.

  2. Безумовний рефлекс свободи в людей, як і у тварин, виявляється в біологічній потребі переборювати труднощі, "лізти туди, куди не просять". Він пов'язаний не тільки з появою індивідуальних таємниць унаслідок такої діяльності, але й з активними спробами проникнути в таємниці інших. У багатьох тварин і людей вони не припиняються навіть у разі загрози для життя.

  3. Безумовний рефлекс "превентивної озброєності", який зумовлюється потребою в надлишковому інформаційному забезпеченні. Цей рефлекс добре розвинений у вищих тварин і на всіх етапах антропогенезу відігравав велику роль у виживанні людей. Він безпосередньо пов'язаний із необхідністю оволодіння чужими таємницями й збереженням власних.

  4. Специфіка взаємодій людини із суспільством. Закони людського соціуму, як і закони групи у тварин, ніколи не були орієнтованими на першочергове збереження інтересів окремих особин, оскільки вони формувалися із зовсім іншою метою: забезпечення й підтримка цілісності самої системи (угруповання). Унаслідок цього неминуче виникає конфлікт між бажаннями індивіда й правилами підтримки гомеостазу суспільства. У певних межах людина пристосовується до них, змиряє свої потреби згідно з діючими нормами моралі та законами, але це не може тривати нескінченно. Раніше чи пізніше будь-яка людина робить певні вчинки, спрямовані на задоволення її власних потреб усупереч соціальним законам. Якщо вони стають явними, то з боку суспільства слідує покарання. Щоб уникнути його, людина докладає певних зусиль для приховання інформації, котра може їй зашкодити. Виникають таємниці: власні, сімейні, групові, державні тощо. Доволі специфічні таємні знання має в розпорядженні наука: з одного боку, вони нібито відкриті для всіх, а з іншого – здатність оволодіння ними є далеко не у всіх людей, оскільки для цього необхідна наявність цілого комплексу психологічних властивостей особистості.

Таким чином, суспільний спосіб життя й таємниці нероздільні. Отже, усі люди певною мірою являють собою носіїв таємниць, присвячених різного рівня. У зв'язку з цим цілком логічною видається не тільки наявність людей або їх груп, які зберігають таємниці, але й паралельне формування професійних, напівпрофесійних та самодіяльних груп людей або окремих індивідів, які намагаються збагнути ці таємниці.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що корені окультизму, незважаючи на всю декларовану його адептами надприродну таємничість, треба шукати в особливостях функціонування психіки вищих тварин, які в ході антропогенезу підлягали вельми суттєвим змінам, але до сьогодні продовжують відображати особливості біопсихосоціальної сутності людини й не мають нічого спільного з паралельними світами та сутностями вищих порядків. Інститут таємних знань – природний продукт життя всього людства, а не тільки прерогатива окремих людей чи їх соціальних груп.

Подібним чином і проблема екстрасенсів як вибраних людей, що мають спеціальні таємні знання й можливості, далеко не вичерпується їх власними заявами про свої виключні здібності. Згідно з класифікацією самих прихильників концепції надчуттєвого сприйняття, парапсихологічні явища можна розділити на декілька категорій.

Телепатія – передача й прийом думок без посередництва органів чуття. Адептами цієї версії нав'язується уявлення про численність випадків спонтанної телепатії, свідоцтва про які зібрані в роботі Гарнея, Майєрса й Подмора "Прижиттєві привиди" (1866р., 700 випадків) та звіті парапсихологічної лабораторії Дьюкського університету (США) – більше 8 000 випадків. Але що це за факти: "Дві дівиці, що жили в будинку йоркського архієпископа, бачили ... ангела, який літав по кімнаті від дверей до вікна". А скільки "фактів" являють собою явища, які слід було б вивчати не парапсихологам, а психіатрам.

Випадки спонтанної телепатії описував і В.Месінг, але вони малоймовірні, через те що він не навів жодного свідчення сторонніх незалежних спостерігачів про ці факти; нікому не вдавалося нічого подібного; він ніколи не погоджувався на проведення наукового експерименту. Досліди В.Месінга в дійсності не мають нічого спільного з телепатією й засновані на його мистецтві відгадувача, на здатності вловлювати ідеомоторні рухи. Справа в тому, що наші м'язи відгукуються й на образне уявлення руху, і на очікування руху. Такі слабкі, ледве помітні рухи, несвідомо виконуються людиною, коли вона чітко уявляє який-небудь рух у певному напрямку або якісь дії. Такі ідеомоторні м'язові рухи складають природну основу й естрадних номерів так званого "читання думок на відстані".

Іноді стверджують, що "експериментатор - парапсихолог під час досліду вловлює біоструми, які йдуть із головного мозку людини-індуктора й через контакт рук поступають до мозку експериментатора". Це схоже на спробу розв'язати просту арифметичну задачу за допомогою вищої математики. При чому тут біоструми, якщо явище чудово пояснюється ідеомоторними актами?

Можливий і безконтактний варіант "читання" думок, але в цьому випадку відгадування здійснюється таким чином: експериментатор робить швидкі повороти й слідкує за реакцією індуктора. Якщо він одразу рушає слідом, то напрямок обраний вдало й експериментатор дотримується його. Але якщо індуктор відстає, тупочеться на місці, це слугує сигналом, що напрямок обраний невдало. Особливо легко виконується цей номер, коли індуктор схвильований, збуджений незвичністю сценічної обстановки й своєї ролі в досліді. За таких умов ідеомоторні рухи проявляються особливо чітко.

Основна причина спалаху інтересу до телепатії є сенсаційні повідомлення в засобах масової інформації, наприклад, про передачу думок із Москви до Новосибірська або між іншими містами. Розраховується навіть швидкість думки. При цьому забувається, що для доказу реальності існування феномена відстань не має значення, достатньо чітко передати думки із однієї кімнати до іншої. Якщо цього не роблять, то явно розраховують саме на зовнішній ефект значної відстані, а не на сам факт можливості телепатії.

Радіоестезія – відкриття об'єктів і родовищ природних копалин, розташованих під землею. Подібні ефекти демонстрували ще рудокопи Германії й "лозоходці" різного роду. Їх маніпуляції вивчав ще Парацельс (ХVIст.) і дійшов висновку, що це "хибний засіб". Церковники також боролися з такою практикою, але з інших мотивів: уважалося, що це каверзи диявола. Описаний випадок, коли пастор Лебрен переконував тих людей, які володіли подібними здібностями, опиратися диявольській примарі за допомогою молитов Богу. Мотивація була така: якщо ці властивості від диявола, то щирі молитви вигонять його й прут залишиться нерухомим. Це незмінно допомагало. Було зроблено висновок: "причина рухів прутиків полягає в бажаннях людини й спрямовується її волею та намірами". У середині XVII ст. фізик Афанасій Кірхер довів, що прутик не нахиляється ні до води, ні до якогось іншого об'єкта, якщо його не тримає людина. Після цього вчені втратили інтерес до "чарівних паличок", але в народі віра в їх силу живе й досі. У наш час їх еквівалент становлять рамки для пошуку так званих "геопатогенних зон" і "діагностики" різних захворювань. У всіх випадках діагноз установлює людина згідно із своєю кваліфікацією.

Психокінез (телекінез) – пересування предметів за допомогою психічно-вольових зусиль. Існує немало гіпотез для пояснення цього явища, і вже сама їх кількість свідчить про відсутність надійної інформації щодо нього. Наприклад, релігійна версія (нечиста сила, біси тощо); міфічні істоти (домовик, злі духи); окультна гіпотеза зворотного спонтанного психокінезу (душі, які не заспокоїлися); мимовільний телекінез, характерний для підлітків; людина – невидимка; супермен, який уміє розтягувати час; люди із майбутнього; витівка хазяїв; дитячі каверзи; психічна хвороба когось із домочадців; колективний психоз і галюцинації; дистанційний гіпноз; вплив парапсихологів; ідеологічна диверсія; психологічна підготовка до контакту з прибульцями; демонстрація можливостей прибульців із космосу; психологічний тест, який проводять прибульці; ψ – енергія й ψ – промені, які фокусуються навкруги носія феномена тощо.

Один із поширених напрямків "таємних знань", відкритих задля широкого користування, представлений спробами сприйняття й керування "аурою" та біополем людини.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]