
- •1 Аналіз художньої спадщини за темою роботи
- •1.1 Етнографічні аспекти досліджуваної теми
- •2 Створення композиції
- •2.1 Обґрунтування вибору сюжету та змісту роботи
- •2.2 Лінійно – площинне рішення
- •2.3. Пошук тонального рішення
- •2.4 Збір натурного матеріалу
- •2.5 Пошуки кольоро-колористичного рішення
- •2.6 Виконання картону
- •2.6 Створення роботи у матеріалі
- •Висновки
- •Список використаної літератури
- •Додатки
2.6 Виконання картону
Коли художника в цілому влаштовує знайдена в ескізі композиція, він робить так званий картон (рисунок майбутньої картини в повну величину).
Для виконання картону я почала переносити зображення на великий розмір - 60х90см.
Дуже важливо на цьому етапі переносити зображення все в цілому і точно. Для полегшення задачі я розкреслила на ескізі сітку, і пропорційно таку ж сітку накреслила на картоні. Таким чином я намітила рисунок на картон. Для уточнення деяких деталей вже недостатньо ескізу, тому я використовувала натурний матеріал.
Роботу я вела вугіллям (деревним та пресованим) на протонованому рідкою чорною гуашшю папері. Тонування задає середій тон роботі і, відповідно, пришвидшує виконання задачі. При роботі над тоном я користувалась тональним ескізом і постійно порівнювала світлотіньові відношення на ескізі та картоні. Світліші місця я витирала ластиком, темніші проробляла вугіллям. В напівтонах я більше штрихувала, в тінях розтушовувала за допомогою розтушки. В процесі роботи я ставила перед собою задачі передачі пропорцій фігур, їхньої пластики руху, взаємного розташування фігур, передачі освітленості, простору. Наприкінці роботи над картоном я уточнювала деталі та тонові контрасти. Отже, роботу над картоном завершено (Рисунок 2.10)
Рисунок 2.10
2.6 Створення роботи у матеріалі
Створення роботи у матеріалі – це завершальний і дуже відповідальний етап. Роботу я пишу на полотні масляними фарбами. Про технологію живописних матеріалів написано дуже багато,5 але в кількох словах необхідно про неї розказати. Полотно – пенькова чи лляна тканина з особливим переплетенням, що використовується з початку XVI ст. як основа для живопису. Підрамник – це каркас у вигляді рами, на який натягується полотно для роботи над картиною. Картина на підрамнику в свою чергу вставляється в раму (цим і пояснюється значення слова «підрамник»). Підрамник призначений для того, щоб тримати полотно в розтягнутому вигляді. Існують 2 типи підрамників: модульні та жорсткі (глухі). Для своєї роботи я використала модульний підрамник, рейки якого розсуваються за допомогою клинів. Основні рейки підрамника мають зовнішні фаски та скіс приблизно в 5 градусів для запобігання пошкодження фарбового шару. Товщина підрамника залежить від розміру картини. Для натягування полотна на підрамник необхідний степлер зі скобами. При натягуванні полотна треба слідкувати, щоб його нитки йшли паралельно сторонам підрамника без перекосу. Натягувати і закріпляти полотно варто рухаючись від середини сторін до кутів.
Щоб підготувати полотно під живопис олійними фарбами, його треба заґрунтувати. Перед ґрунтовкою полотно необхідно проклеїти – прокрити двічі слабким розчином желатину. Кожна проклейка має сохнути 10 – 12 годин. Після цього полотно ґрунтують. Я використовую готовий акриловий грунт, хоча можна приготувати ґрунт самостійно (клейовий, емульсійний чи масляний). Я нанесла ґрунт широким пензлем (флейцем) на полотно.
Після повного висихання ґрунту я зробила імприматуру. Імприматура – це кольорове тонування поверхні вже готового білого полотна, що ввійшла в практику італійських художників з XVI ст. Д. І. Кіплік, професор Санкт-Петербурзького інституту живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна, так писав про значення імприматури: «Колір грунту може відігравати велику роль в живописі, якщо користуватися ним за методом старих майстрів, тобто давати йому можливість просвічувати через шари фарб і таким чином брати діяльну участь у загальному ефекті живопису… Колір грунту в живопису має і інше значення, подібне камертону в музиці. Так, на сірому грунті легше витримати живопис в сірих тонах, на червоному і взагалі теплом грунті - в гарячих тонах, на темному грунті - в темних тонах і т. д.».3 Я використала світлу охристу імприматуру, зроблену гуашевими фарбами, змішаними з клеєм ПВА і водою. Після висихання імприматури я перенесла рисунок з картону на кальку, а з кальки на полотно, використовуючи деревне вугілля. Вугілля я закріпила лаком для волосся.
Для роботи олійними фарбами я використовую власне фарби, розчинник (скипидар), маслянку (невеликий металевий флакон з розчинником, закріплений на палітрі), мастихін (еластичний ніж особливої форми, котрим прибирають непотрібні фарби як з полотна, так і з палітри), палітру (дерев’яна дошка, спеціально оброблена оліфою) та пензлі. Пензлі я беру щетинні пласкі різних номерів (від № 2 до 12). Роботу я веду на мольберті. Отже можна приступати до самого процесу живопису.
Основна особливість техніки роботи олійними фарбами – не можна продовжувати роботу по напівсирому, можна писати або доки фарби залишаються свіжими, або дати їм висохнути.
Я почала роботу з підмальовка – початкової швидкої прописки фарбами без білил.1 Мета підмальовка – встановлення головних світлотіньових та кольорових відношень. В підмальовку я не робила складні суміші фарб, особливо в тінях. Писати я почала з найтемніших місць на роботі – з тіней. За Іогансоном, «саме в тінях найбільш повно виражається колористична побудова картини – єдність та гармонія живопису». Потім я перейшла до напівтонів, намагаючись прокладати їх також без білил. Весь час я порівнювала по світлоті тіні з тінями, напівтони з напівтонами, світлі тони зі світлими. Так як підмальовок я писала тонко та прозоро, то крізь нього просвічує імприматура.
Коли підмальовок висох, я перейшла до кінцевої прописки. Ті місця, що були взяті приблизно, набувають потрібного кольору та форми. Світло пастозно прописується з білилами. Моделюється форма. Наприкінці уточнюються тонові і кольорові контрасти, необхідні місця узагальнюються, уточнюються деталі.
І ось що я отримала. (Рисунок 2. 11)
Рисунок 2.11