Политология / Питання 42

Питання 42

Політична система складається із взаємозалежних підсистем, що взаємозалежні одна від іншої і забезпечують функціонування публічної влади. Різні дослідники називають різну кількість таких підсистем. Однак за функціональною ознакою можна виділити певні підсистеми.

Інституціональна містить у собі державу, політичні партії, соціально-економічні та громадські організації і відносини між ними, які в сукупності утворюють політичну організацію суспільства. Центральне місце в цій підсистемі належить державі.

Нормативна підсистема містить у собі правові, політичні, моральні норми і цінності, традиції, звичаї. Через них політична система впливає на діяльність інститутів, поведінку громадян.

Функціональна підсистема – це методи політичної діяльності, засоби здійснення влади. Вона складає основу політичного режиму (згода, примус, насильство, авторитет).

Комунікативна – містить у собі усі форми політичної взаємодії як усередині системи (наприклад, між інститутами держави і політичними партіями), так і з політичними системами інших держав.

У теорії систем під функцією розуміється будь-яка дія, спрямована на підтримку системи в стійкому стані та забезпечення її життєздатності. Дії ж, що сприяють руйнуванню організованості, стабільності системи, розглядаються як дисфункція.

Одна із загальновизнаних класифікацій функцій політичної системи була представлена Г. Алмондом і Дж. Пауеллом. Вони виділили за значущістю ті функції, кожна з яких задовольняє визначену потребу системи, а всі разом вони забезпечують «збереження системи через її зміну».

Збереження підтримки існуючої моделі політичної системи здійснюється за допомогою функції політичної соціалізації. Політична соціалізація являє собою процес придбання політичних знань, вірувань, почуттів, цінностей, властивих тому суспільству, у якому живе людина.

Залучення індивіда до політичних цінностей, впровадження прийнятих у суспільстві стандартів політичної поведінки, лояльне ставлення до інститутів влади забезпечує підтримку існуючої моделі політичної системи. Стабільність політичної системи досягається в тому випадку, якщо її функціонування ґрунтується на принципах, що відповідають політичній культурі суспільства. Так, американська політична культура заснована на низці міфів, ідеалів і уявлень, що визнаються більшістю населення країни, незважаючи на релігійні й расові розбіжності. Серед них – ставлення до своєї країни як до богообраної, що надає людині унікальну можливість для самореалізації, орієнтація на явний успіх, що дає впевненість у тому, що вирватися з убогості й досягти багатства можна, тільки покладаючись на свої здібності.

Життєздатність системи забезпечується її здатністю адаптуватися до навколишнього середовища, її можливостями. Функція адаптації може здійснюватися за допомогою політичного рекрутування - підготовки і добору суб'єктів влади (лідерів, еліт), здатних знаходити найбільш ефективні шляхи вирішення актуальних проблем і пропонувати їх суспільству.

Не менш важлива функція реагування. Завдяки цій функції політична система відповідає на імпульси, сигнали, що йдуть ззовні або зсередини неї. Високорозвинена здатність до реагування дозволяє системі швидко адаптуватися до мінливих умов функціонування. Особливо це важливо тоді, коли з'являються нові вимоги груп, партій, ігнорування яких може призвести до дезінтеграцї й розпаду суспільства.

Політична система здатна ефективно реагувати на виникаючі вимоги за наявності в ній ресурсів. Ці ресурси вона черпає з внутрішнього чи зовнішнього економічного, природного середовища. Дана функція називається екстракціонною. Отримані ресурси необхідно розподілити так, щоб забезпечити інтеграцію і згоду інтересів різних груп усередині суспільства. Отже, розподіл політичною системою благ, послуг і статусів складає зміст її дистрибутивної (розподільчої) функції.

Нарешті, політична система здійснює вплив на суспільство за допомогою керування, координації поведінки індивідів і груп. Управлінські дії політичної системи виражають сутність регулюючої функції. Вона реалізується шляхом запровадження норм і правил, на основі яких взаємодіють індивіди, групи, а також за рахунок застосування адміністративних та інших заходів по відношенню до порушників правил.

Обмін ресурсами і взаємодія політичної системи із середовищем здійснюються за принципом «входу – виходу». Д. Істон розрізняв два типи «входу»: вимога та підтримка.

Вимогу можна визначити як звернену до владних органів думку з приводу бажаного чи небажаного розподілу цінностей у суспільстві.

Д. Істон виділяв наступні види вимог:

а) розподільчі (про зарплатню робітника, про умови її одержання, час тощо).

б) регулюючі (про забезпечення суспільної безпеки, контролю над виробником і ринком;

в) комунікативні (про надання політичної інформації, про використання політичної сили і т. ін.).

Вимоги мають тенденцію послабляти політичну систему.

Підтримка означає посилення політичної системи. Вона охоплює всі позиції та варіанти поведінки, сприятливі системі.

Форма прояву підтримки: справна сплата податків, виконання військового обов’язку, проведення демонстрації на підтримку режиму і т.ін.

Підтримка забезпечує відносну стабільність владних органів, що перетворюють вимоги середовища у відповідні рішення.

Основними об'єктами підтримки в політичній системі є політичний режим, влада і політичне співтовариство. У результаті впливу навколишнього середовища на систему виникає реакція – «вихід», тобто авторитетні рішення щодо розподілу цінностей. Відповіді системи на імпульси, одержувані ззовні, здійснюються у формі рішень і дій.

Політичні рішення можуть мати форму нових законів, заяв, регламентів, субсидій тощо. Виконання рішень забезпечується силоміць.

Політичні дії не мають такого примусового характеру, однак впливають на різні боки громадського життя.

Вони здійснюються у формі системи заходів для регулювання і розв’язання актуальних проблем у галузі економіки, екології, соціальної політики.

Засновником системного підходу в політичній науці прийнято вважати американського політолога Д. Істона, що визначав політику як "вольовий розподіл цінностей". У цьому контексті політична система являє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.

Системний підхід дозволив більш чітко визначити місце політики в житті суспільства і виявити механізм соціальних змін у ньому. З одного боку, політика з'являється як відносно самостійна сфера, основне призначення якої –розподіл ресурсів і спонукання до сприйняття цього розподілу, в якості обов'язкового для більшості суспільств.

З іншого боку, політика є частиною найбільш широкої цілісності –суспільства. Вона повинна реагувати на імпульси, що надходять у систему, запобігати конфліктам, що виникають з приводу розподілу цінностей між індивідами, групами.

Отже, вважав Д Істон, системний аналіз політичного життя базується на понятті системи, що занурена в середовище і підлягає впливу з його боку...Такий аналіз припускає, що система, щоб вижити, повинна мати здатність реагувати. Постійно підтримуючи зв'язок із зовнішнім середовищем, політична система за допомогою регулюючих механізмів виробляє відповідні реакції на імпульси, що надходять, пристосовуючись до зовнішніх умов функціонування.

Г. Алмонд вважав, що здатність політичної системи здійснювати перетворення в суспільстві й одночасно підтримувати стабільність, залежить від спеціалізації ролей і функцій політичних інститутів, що виступають як сукупність взаємозалежних елементів. Кожен елемент цілісності (держава, партії, еліти, право) виконує життєво важливу для всієї системи функцію. Отже, система може розглядатися не тільки в термінах «збереження», «зміни» і «адаптація», але і як "взаємодія" структур, здійснюючих певні функції. Усі разом вони забезпечують задоволення основних потреб системи.

Виходячи з цього, він визначив політичну систему як сукупність ролей і їхню взаємодію між собою, здійснюваних не тільки урядовими інститутами, але і всіма структурами суспільства з політичних питаннь.

Г. Алмонд і Д. Пауелл встановили, що політична система повинна ефективно здійснювати три групи функцій:

а) функції взаємодії із зовнішнім середовищем,

б) функції взаємозв'язку всередині політичної сфери,

в) функції, що забезпечують збереження й адаптацію системи.

К. Дойч розглядав політичну систему в контексті «комунікаційного підходу», за яким політика розумілася як процес керування і координації зусиль людей по досягненню поставлених цілей. Формулювання цілей і їхня корекція здійснюються політичною системою на основі інформації про стан суспільства і його ставлення до даних цілей, про відстань, що залишилася до мети; про результати попередніх дій.

Отже, функціонування політичної системи залежить від якості постійного потоку інформації, що надходить із зовнішнього середовища, і інформації про її власний рух. На основі двох потоків інформації приймаються політичні рішення, що мають на увазі подальші дії на шляху до відшукуваної мети.