Политология / Питання 47

Надмірне возвеличення держави над індивідами і суспільством свідчить про те, що Гегель — етатист (франц. etat — держава). Однак він — правовий етатист, він обожнює правову державу, оскільки підпорядковує права індивідів і суспільства (не заперечуючи їх) державі не як апарату насилля, а як вищому праву. Держава, за Гегелем, — найбільш розвинуте і багате за змістом конкретне право, система прав, що охоплює всі інші, в тому числі і права особи, сім´ї та суспільства. І в цій ієрархії прав держава як найконкретніше право перебуває на вершині правової піраміди і є єдино істинним.

Деякі ліберально-демократичні автори намагаються подати філософію (держави) Гегеля як одне з теоретичних джерел ідеології та практики фашизму, націонал-соціалізму тощо. Насправді гегелівська концепція правової держави спрямована проти будь-якого свавілля, правової анархії, проти неправових форм застосування сили незалежно від того, хто вдається до цього: владні інституції, політичні об´єднання чи приватні особи. Етатизм Гегеля не має нічого спільного з будь-якими різновидами тоталітаризму чи деспотизму, що завжди прагнули і прагнуть підмінити правовий закон довільно наказним законодавством, правову державність — своїм особливим владно-політичним механізмом, а суверенітет держави — монополією політичного панування певної партії або хунти (ісп. junta — об´єднання). Тому теорію держави Гегеля слід розглядати не як теоретичне підґрунтя тоталітаризму, а як авторитетну філософську засторогу щодо його загрози.

Гегель захищав суверенітет державно-правового цілого, піддаючи критиці беззаконня, за якого особлива воля (монарха чи охлократії) набуває чинності закону і діє замість нього. Його завжди цікавило лише правове в законі, тобто позитивне право (розумне право). Це свідчить, що гегелівська концепція держави має правову природу, проголошений ним принцип суверенності держави і державних форм вияву, організації та дії, по суті, є правовою вимогою, необхідною умовою будь-якої концепції та практики домінування права і правової держави. Однак концепція Гегеля недемократична, вона ґрунтується на ідеї суверенітету конституційного монарха. Домінуюча в сучасному світі демократична концепція правової держави має своєю основою ідею народного суверенітету як підвалини і джерела державного суверенітету, зокрема внутрішнього.

Народний суверенітет — концентрована єдність повноважень і правочинності, сили і права, які поширюються на все населення і всю країну і визначають зміст законів та порядок суспільного буття.

Державний суверенітет — верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що грунтується на принципі права.

Це означає, що простого панування законів і законності вже недостатньо для концепції правової держави. Вона неминуче потребує панування тільки правових законів і правової законності. Закони і законність мають не лише за формою (назвою), й за змістом цілком відповідати ідеї панування права.

Правовий закон і правова держава внутрішньо взаємопов´язані, оскільки правова держава неможлива без утвердження верховенства правового закону, а правовий закон для свого встановлення і послідовної реалізації потребує правової держави з відповідним розподілом влади, конституційно-правовим контролем тощо. Тобто йдеться про різні форми вияву ідеї та принципу панування права.

Для правової держави необхідні не лише панування права і правових законів (нормативно-правовий аспект), а й відповідна правова організація самої системи державної влади, створення різних державних органів, чітке означення міри їх компетенції, місця в системі, співвідношення між собою (владно-конституційний (організаційний) аспект). Без належної організації державної влади, розмежування завдань, певного порядку взаємовідносин її гілок на принципах права неможливе панування ні права, ні правових законів, а тим паче їх верховенство. Тому правова держава передбачає домінування права і правової форми організації політичної влади, за якої визнаються та захищаються права та свободи людини і громадянина. У такому контексті правову державу визначають як правову форму організації і діяльності політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб´єктами права, носіями прав і свобод людини й громадянина. Побутує трактування правової держави як держави, в якій на основі чинного права реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства.

Правова держава — держава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов´язків) між публічною владою та підвладними структурами як суб´єктами права, визнання і надійне гарантування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина.

Прикметними ознаками правової держави є:

— верховенство і домінування правового закону та постійне утвердження суверенітету народу;

— визнання й захист прав і свобод, забезпечення реалізації прав та виконання обов´язків людини і громадянина;

— організація і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу (парламент і представницькі органи місцевого самоврядування), виконавчу (уряд, виконавчі установи на місцях), судову (органи правосуддя і нагляду);

— чітке визначення повноважень держави, її органів і службових осіб;

— взаємна відповідальність особи і держави;

— організація ефективного контролю і нагляду за реалізацією правових законів і режиму законності на принципах права.

Основний принцип правової держави полягає в тому, щоб усі його вертикальні й горизонтальні рівні, всі складові були пронизані правом. Це дає підстави для універсального трактування феномену правової держави.