8

виділили по пів десятини землі, та по 2,5 сажнів з маленького наділу. Ці землі з торгів здавалися в оренду, а гроші йшли на будову церкви. Будувати церкву закінчили в 1904 році. Коштувала вона шестірнятській громаді 140 тисяч царських карбованців. Церкву збудували на пагорбі і куполи її, вкриті позолотою, були видно далеко. Навіть дзвони було підібрано по камертону. В роки Великої Вітчизняної Війни цю церкву частково підірвали радянські війська коли відходили, а довершили її руйнування німці. Дуже добрий спостережний пункт був на тій церкві.

Була в Шестірні ще одна церква, її називали старою, це церква Різдва Пресвятої Богородиці. Коли збудована ця церква вже ніхто і не пам'ятає, в деяких джерелах згадується що церква була збудована ще першими поселенцями, а в 1811 році були прибудовані дзвіниці. А по твердженню Новопоселенського П.Г., який займався написанням історії села, церква була збудована в 1872 році. Церква довго стояла напівзруйнована, але на її стінах добре було видно фрески. В 1984 році із району прийшло розпорядження церкву або відбудувати або зруйнувати. Голова сільської ради Бугрієнко вирішив не ускладнювати собі життя. Запросили підривників і пам'ятник культури було зруйновано.

В 1905 році по всій Російській імперії прокотилися хвилі повстань та революцій. Шестірня не була виключенням. В 1905 році в селі була організація Чорної сотні "Союз руського народу". Керівниками її були Трипунін А., Яцук С, Гацай Г. Члени цієї організації мали нагрудні значки, був у них і свій прапор, він мало чим відрізнявся від церковної хоругви, на одній його стороні було зображено святого Георгія Переможця на другій - святого Олексія. Де члени цієї організації взяли цей прапор і чому саме його не відомо, але добре відомо що цей прапор чорносотенці пронесли по селу і поставили в старій церкві поряд з церковними хоругвами, обурення віруючих не мало меж. Протягом місяця по селу ходили плітки. Що стало останньою краплею ніхто не знає, але в одну із неділь, після базару, розлютований натовп прийшов під церкву, вимагаючи викинути прапор чорносотенців із неї. За твердженням Новопоселенського П.Г., який був свідком цих подій, До церкви ввійшли самі галасливі жінки їх було душ 10-15. Прохання попа Панфіла заспокоїтися результату не принесли. Розлючені жінки винесли із церкви чорносотенський прапор закинули на дах крамниці Трипутіна. Куди він подівся потім невідомо. В селі було проведене слідство відбувся суд. Винними в цій справі було признано бабу Сорочиху, Никона Шульгу, та його сестру Марічку, їм було присуджено відсидіти по два місяці в арештному домі.

Була в Шестірні й група соціалістів-революціонерів, а вірніше співчуваючих цій партії, серед них був Міщенко Іван Глібович, Вовк Каленик Гнатович, Чабаненко Іван Петрович. Говорили, що до них приїздили з губернії представники цієї партії і проводили таємні збори. Агітаторів різних партій було немало, але серед селян вони не мали спільників.

Не аби які прибутки мала шестірнянська громада від річки Інгулець, та її притоки Синюги, від якої залишився невеликий струмок. А ще якихось років 30-40 тому вона була повноводною, в ній і коней купали і рибу ловили та і вода в ній була питна. Від села Ново курського і до самої Шестірні ніхто не мав права робити шкоди тому, що там на березі понад річкою росло. Весною громада наймала об'їзного, котрий і в день і в ночі доглядав та охороняв ці природні скарби. Коли приходив час косити трави, виходили всі хто хотів придбати покоси, і там проводилися торги та продаж трави на сіно. Блуква понад річкою для шестірнян завжди була золотим дном. Часто весною, при повені вона заливалася водою, завдяки цьому, тут були великі врожаї картоплі. Другою поширеною культурою, для цих міст, були коноплі. З них виготовляли нитки, вал, потім ткали рядна, полотна, рушники. Блуква шестірнянською громадою здавалася в оренду. Орендатори повинні були слідкувати за порядком на блукві та удобрювати її.

Не зважаючи на тихий степовий характер Інгульця, вода в ньому була чиста та прозора, стоячи на крутому березі було видно як в річці плаває риба. Ловили в ній сомів та щук метрової довжини, водилися раки та молюски, які врятували від голоду багато шестірнян в 1921 році, 1932-1933 роках. Нема вже тих молюсків, вони зникли, бо не

12