1. Зведена система кольорової символіки*

Кольори	Система символіки кольорів за Л. Геріке і К. Шьоне	Геральдичні символи кольорів
Білий	Чистота, невинність, світло; легкий, свіжий, прохо­лодний, сліпучий, чудовий, блискучий	Срібло, правдивість, християнство, Європа
Жовтий	Сонце, світло, радість, ревнощі, заздрість; світлий, легкий, свіжий, звеселяючий, юний, сяючий	Золото, багатство, сміли­вість, буддизм, Азія
Оранжевий	Спека, енергія, радість, теплота, зрілість; випромінюючий, виступаючий вперед, сухий, теплий, схвильований
Червоний	Вогонь, любов, пристрасть, боротьба, динамізм, гнів; близький, палаючий, збуджений, голосний	Сила демократія, револю­ція, Америка
Пурпурний	Пишнота, гідність, влада, держава, зрілість, багатство; компактний, сповнений внутрішньої сили, роз­жарений, урочистий
Фіолетовий	Затемнення, старість, віра, совість, смиренність; тупий, огортаючий, задушливий, похмурий, тяжкий	Сум, лихо
Синій	Нескінченність, космос, сум, холодність, вірність, серйозний, закріплюючий, свіжий, прохолодний, віддаляючий	Мудрість, володіння морем
Блакитний	Кристал, холод, лід, вода; стриманий, вичікуючий, льодовий, стомлений, віддалений	Невинність, миролюбність
Смарагдовий Зелений	Природа, спокій, молодість, безпека, надія; скром­ний, спокійний, вологий, м'який, посередній	Плодючість, розквіт, юність, іслам, Австралія
Чорний	Темрява, морок; темний, важкий, теплий, втягую­чий, засмоктуючий	Смерть, жалоба, Африка
Сірий	Гідність, знання; різний, нейтральний, вельможний, величний

* Складено за: Юрьев Ф. Цвет в искусстве книги. К., 1987, С. 55—56. (255)

визначення у кольоровому крузі гармонійних рівнозначних пар (наприклад, черво­на-зелена, жовта-синя і т. ін.), а також рівнозначних троїстих сполучень методом «розщеплення» одного колору на два різновіддалених від основного, що разом утворюють у крузі рівнобедрений трикутник (наприклад, жовтий—вишневий— зелено-голубий). Отже, гармонія хроматичних кольорів грунтується переважно на контрастних або споріднених поєднаннях. Контрастними у кольоровому крузі є два кольори, розташовані на діаметрі (ті ж рівнозначні пари). Споріднені — це всі проміжні кольори, включаючи і один з головних, що їх утворює. Кольоровий круг ділиться на чотири сектори споріднених кольорів: жовто-червоні, жовто-зелені, синьо-червоні і синьо-зелені. Якщо контрастні поєднання завжди підсилюють хроматичне звучання, то споріднені його послаблюють.

Сучасна теорія кольорознавства пропонує кілька різновидів гармонійного поєднання кольорів: тональні гармонійні поєднання; гармонійні поєднання споріднених кольорів;

контрастні гармонійні поєднання; гармонійні поєднання споріднено-контрастних кольорів.

Тональні гармонійні поєднання (гармонія тіньових рядів) нагадують ахроматичну гармонію тонів, яку ми вже розглядали. В основі гармонії тональних поєднань один який-небудь колір (зелений, жовто-зелений тощо), інші ступені утворюють з нього ме­тодами розбілювання або затемнення. Виражально-емоційні засоби даних поєднань, як і в ахроматичній гармонії, залежать від світлого регістру, величини інтервалу контрасту, співвідношення площ і т. ін.

Гармонійні поєднання споріднених кольорів утворюють стримане звучання орна­менту або зображення, особливо якщо вони не мають різних тональних контрастів. Споріднені поєднання кольорів грунтуються на спільності головних барв та їх нюансному зіставленні. У колірному крузі споріднені ступені можна з'єднати хордами. Вва­жається, що гармонійні поєднання споріднених кольорів середньої насиченості менш вдалі, ніж висвітлені або затемнені. З ними найкраще пов'язується активний світло-тоновий контраст.

Поєднання контрастних кольорів відзначається найбільшою напруженістю, актив­ністю і динамізмом. Шукати ці кольорові сполучення неважко. Відповідно до зада­ного кольору визначають по кольоровому крузі діаметрально протилежний йому колір. Він буде доповнюючий і водночас контрастний до попереднього. Констрастні пари рекомендують брати однакової світлосили. Третій колір можна визначити із тонального ряду, взявши за основний один з двох наявних. Добре співзвучні в контрастній гармонії ахроматичні білий і чорний кольори. Адольф Хельцер розробив і системати­зував вісім типів кольорових контрастів, пов'язуючи їх з музичним контрапунктом:

1) контраст між кольорами; 2) контраст світлого і темного; 3) контраст теплого і хо­лодного; 4) контраст між доповнюючими кольорами; 5) контраст інтенсивності ко­льорів; 6) контраст пастозності і прозорості кольорів; 7) контраст хроматично-ахро­матичний; 8) груповий контраст (між акордами кольорів), їхня гармонія зумовлюється або спорідненістю, або контрастністю барв. Четвертий випадок об'єднує всі попередні, тобто містить споріднено-контрастні «акорди» кольорів, а тому за обсягом варіантів найбільший. Зрозуміло, що й виражальність цих колірних поєднань переважно від­значається особливою звучністю і піднесеною емоційністю. Відчуття емоційної вираз­ності змінюється також залежно від світлотонового насичення.

У художній практиці відомі такі ключові види споріднено-контрастних поєднань кольорів:

1. Два споріднено-контрастних кольори, третій (головний) об'єднує два перші. У ко­льоровому крузі утворюється рівнобедрений трикутник, при вершині головний колір. (256)

2. Два контрастних кольори, третій споріднено-контрастний до двох перших. У кольоровому крузі утворюється прямокутний трикутник, гіпотенуза якого зв'язує два контрастних кольори, а катет — споріднено-контрастний.

3. Два контрастних і два контрастно-споріднених кольори утворюють у кольоровому крузі прямокутник або квадрат. У другому випадку дістаємо найактивніше поєднання кольорів.

4. Два споріднено-контрастних доповнюються кольорами з двох тональних рядів.

5. Два споріднено-контрастних доповнюються кольорами, утвореними в тональному ряді на основі одного із поєднаних.

6. Один «чистий», інші із тональних споріднено-контрастних рядів.

7. Всі споріднено-контрастні кольори запозичені із тональних рядів, затемнені або висвітлені.

Незважаючи на широко представлену в літературі нормативність кольорових поєд­нань, практично не існує іншої можливості естетично і художньо оцінити їхні переваги візуально, тому наведеними вище способами визначення кольорової гармонії слід ко­ристуватися вільно, з творчим підходом.

Таким чином, колір у композиції декоративно-прикладного мистецтва може вико­нувати комунікаційну (поділ, акцентування, об'єднання та інша організація візуаль­ної інформації), пізнавальну (кольорові символи і знаки, кодування) і найважли­вішу, виражальну функції. Остання активно впливав на художню образність творів, викликаючи відповідні емоції та естетичні почуття. Поліхромність найбільш характер­на для ткацтва, килимарства, вишивання, розпису.

Графічність — позитивна якість композиції творів декоративно-прикладного мистецтва (переважно декоративних зображень, орнаментів тощо) як таких, що своїми елементами і трактуванням нагадують графіку або мають з нею спільні засоби виразності: лінії, точки, плями, силуети і т. ін. Розглянемо кожен з них окремо.

Лінія є основним виразником графічності. Вона може бути нанесена пензлем (розпис на папері, дереві, порцеляні), «писачком», ріжком (розпис майоліки), різцем (різьблення дерева, кістки, каменю), штихелем (гравіювання на металі), стібками вишив­ки тощо. За своїм характером лінії можуть бути суцільними і з розривами, прямі, ламані, хвилясті, спіралеподібні і т. ін. Звідси прямизна і кривизна, різкість і плав­ність, кутастість і ламаність, хвилястість — є відповідними означеннями якісної ком­позиційної виразності предметів, зображень знаків, мотивів орнаменту, переданих за допомогою ліній. У композиції лінії виражають не тільки узагальнені відчуття якості предметів, а й відчуття руху: емоційний вплив, стан спокою або напруженості, ста­тичну рівновагу або динаміку, плавність, текучість, спрямованість тощо. Контурна лінія може фіксувати умовну форму предмета, знака, орнаменту. О. Б. Сталтиков у свій час слушно підкреслив, що «образна природа ліній породжується щоденною людською практикою, постійним спостереженням над властивостями предметів і рухів, які зустрічаються в житті, та узагальненням цих спостережень» ⁹.

Точка, група точок також мають «графічне походження». Вони можуть розміщува­тися на площині у вигляді лінії, або закривати площину частинами, створюючи при цьому враження м'якості, легкості, прозорості; у геометричному орнаменті служать до­повненнями у вигляді «центрів», кружалець, «цвяшків», «засипки» та ін. Точки заглиблення у карбованому і різьбленому орнаментах створюють фактурне тло, що контрастує із полірованими поверхнями. При збільшенні точка переростає у кру­жальце.

На відміну від лінії і точки пляма є площинним елементом. Буває тональною і хроматичною, а за характером форми — довільної конфігурації або конкретно визначеної, наділеної асоціативністю. (257) Тональні плями утворюють нанесенням на пло­щину точок, штрихових ліній — однобічних і двобічних (сітка) та суцільним зали­ванням фарбою. В орнаментальних композиціях графічність виражається вишуканим поєднанням ліній, точок і плям. Інколи довільна пляма набуває впорядкованого силуету.

Силует — це узагальнене, площинне, однотонне зображення людини, тварин, рос­лини або предмету, що нагадує їхню тінь. У декоративно-прикладному мистецтві силуетом як графічним виражальним засобом користуються в інкрустації художніх виробів з дерева, при створенні витинанок, виготовленні з металу флюгерів, окуття дверей тощо. Силует лаконічний, як лаконічна тінь, відкинута предметом, але в цьому лаконізмі е своєрідна привабливість і зачарування. Силуетний підхід у розв'язанні композиції потребує виняткової майстерності у доборі головного і пожертви другорядни­ми, дрібними деталями. Виражальна скупість силуету спонукає майстра до винахідли­вості й пошуків чітких, легкозрозумілих форм, передусім профільних. Не тільки узагальненість і натяк характерні для силуету, не менш важливими є відповідна рівновага площин, особливості конфігурації абрису, що відбивається в поєднанні різких, колючих, плавних і м'яких контурів. Силуетну виразність композиції часто зустрічаємо в тематичних творах, зокрема в трактуванні елементів емблем, симво­лів, алегорій тощо.

Пластичність (від гр. plastike — моделювання з м'яких матеріалів, ліплення)— специфічна позитивна якість художньої виразності творів декоративно-прикладного мистецтва, особливий вияв краси через спосіб трактування форми, яка характеризується м'якістю, плавністю, співрозмірністю ліній, силуету, площини, вишуканістю руху і т. ін. За аналогією скульптури, пластичність у декоративно-прикладному мистецт­ві поділяється на рельєфну і об'ємно-просторову. У деяких техніках різьблення, тисненні, карбуванні, зерні пластичність виступає як конструктивна основа. В інших видах декоративного мистецтва пластика має факультативний характер і лише під­силює виразність твору. Окремий різновид становить пластика малих форм, що фак­тично виходить із засад скульптури, застосовує різні матеріали, наприклад, дерев'яні й керамічні іграшки, сирні забавки і под. Пластичність інколи може поєдну­ватися із графічністю або ажурністю, при цьому досягається синтетична виразність форми і декору.

Ажурність (від фр. ajour — отвір, просвіт) — специфічна позитивна якість творів декоративно-прикладного мистецтва, в яких площинні або об'ємні форми мають наскрізні отвори, їх різноманітне поєднання може утворювати своєрідну декоратив­ність. Ажурність як композиційний засіб виразності характеризується контрастом площини (сітки) і просвітів, створює ефектне враження романтичності, чарівності, піднесеності. Основною композиційною прикметою художності таких видів декоратив­них творів, як витинанки, мереживо, скань, посічний метал, ажурне різьблення в дереві і кістці, є ажурність. Декоративні елементи ажурності можна інколи зустріти у вишивці (мережка), плетених виробах з рогози, лози та інших природних матеріалів, у деяких видах порцелянового посуду, що уподібнюється плетінню. Розрізняють три випадки ажурності: 1) світло крізь отвори утворює тло для візерунку; 2) просвіти отворів є мотивами декору і 3) отвори закриті підкладкою і не пропускають світла (так звана «сліпа ажурність»).

Семантичні засоби. Крім функціонально-ужиткової інформації, пов'язаної із безпо­середнім використанням творів декоративно-прикладного мистецтва, у них зберігають­ся відомості національної, соціальної, магічної, образної орієнтації. Основні носії широкого спектру інформації — композиційні елементи форми твору (знак, символ, метафора, алегорія, емблема) та оздоблення. (258) Усі ці елементи є семантичними засоба­ми, мають переважно зображальну структуру, а закономірності їх поєднання нага­дують синтаксис. Метафора, знак і символ — тісно пов'язані між собою функціональ­ним змістом.

Метафора (від гр. metaphora — перенос) — художній засіб літературного походжен­ня, грунтується на подібності явищ, предметів дійсності. Метафора вживається для підсилення смислу художнього образу творів декоративно-прикладного мистецтва за допомогою подібного предмету, зображального мотиву тощо. Так, віднайдені необ­хідні образні риси в природі або в художній спадщині переносяться до структури твору. Згодом метафора, що міцно входить у традицію творчості, стає художнім символом.

Символ (від гр. symbolon — знак, прикмета, ознака) у вигляді намальованого еле­мента, знака або предмета об'ємно-просторової форми, виступає замість певних конкрет­них чи абстрактних понять, використовується для збереження та передачі інформації, естетичних цінностей. Він не відбиває дійсних явищ, предметів, а позна­чає їх умовно без жодного натяку на достовірність чи подібність до дійсного. «Символ може містити у собі у згорнутому вигляді багатоманітність ціннісних зна­чень, інформаційних та експресивних смислів, які в процесі сприйняття символу людиною розгортаються в її свідомості в естетичні уявлення і насолоди» ¹⁰.

Художній символ використовувався у ранніх формах культури (антична, середньо­вічна). У різні епохи символи змінювали своє значення. Наприклад, вуж у стародавні часи мав охоронне значеня, а в християнській міфології та мистецтві став символом гріха, зла і обману.